Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості

В цей період з’являється  відчуття дорослості – ставлення  підлітка до самого себе  як до дорослого, відчуття і усвідомлення себе в певній мірі дорослою людиною. Також після  пошуків себе, особистої нестабільності у них формується „Я – концепція” – система внутрішньо узгоджених уявлень про себе і образів „Я”. Підліток відкриває для себе всій внутрішній світ, самоаналіз іноді надмірний, може призвести до не задоволеності собою. Самооцінка в підлітковому віці виявляється низькою за своїм загальним рівнем.

Самооцінка підлітка найчастіше не стабільна й не диференційована. Згідно з літературними даними, на підлітковий вік доводиться самий суперечливий, конфліктний етап розвитку самооцінки. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по - різному. Самооцінка молодших підлітків суперечлива, недостатньо цілісна, тому й у їхній поведінці може виникнути чимало не вмотивованих вчинків [28; 33].

Окрім прагнення до емансипації  в цьому віці характерними також  є сильна потреба в спілкуванні з однолітками. Провідною діяльністю в цьому віці стає інтимно – особистісне спілкування. З’являється дружба підліткова і об’єднання в неформальні групи (вони можуть становити небезпеку так як пропагують девіантну поведінку). Зазвичай він шукає схожості, розуміння і прийняття своїх власних переживань і установок – товаришем.

Також  починає розвиватись „реакція групування”, що є типовою, і їм важливо  мати референтну групу, цінності якої підліток приймає, на її норми поведінки  і оцінки він орієнтується.

Діти із завищеною самооцінкою  гіпертрофовано оцінюють свої переваги, ставлять перед собою більш високі цілі, ніж ті, які вони можуть реально  досягти, у них високий рівень домагань, що не відповідає їх реальним можливостям. А це зумовлює надмірну самовпевненість. Розвиток зайвої самовпевненості може виступати наслідком відповідного стилю виховання в сім'ї та школі. Незаслужені похвали і заохочення сприяють формуванню у такої людини свідомості винятковості, спотвореного уявлення про власні можливості. Самовпевнені люди не схильні до самоаналізу. Укупі з некритичністю мислення, не дисциплінованістю, відсутністю необхідного самоконтролю це призводить до прийняття помилкових рішень і здійснення ризикових вчинків.

Діти з заниженою самооцінкою  зазвичай ставлять перед собою більш низькі цілі, ніж ті, які можуть досягти, перебільшуючи значення невдач. При заниженої самооцінки людина характеризується - надмірною невпевненістю в собі. Невпевненість, часто об'єктивно необґрунтована, є стійкою якістю особистості і веде до формування у людини таких рис, як пасивність, «комплекс неповноцінності», безініціативність [2].

Найбільш сприятлива адекватна  самооцінка, передбачає рівне визнання дитиною як своїх переваг, так  і недоліків. В основі оптимальної  самооцінки, яке виражається через позитивну властивість особистості - впевненість, лежать необхідний досвід і відповідні знання. Впевненість у собі дозволяє людині регулювати рівень домагань і правильно оцінювати власні можливості стосовно до різних життєвих ситуацій.

Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка: стадія 10 - 11 років (підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе); стадія 12 - 13 років (актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості); стадія 14 - 15 років (виникає „оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами) [8; 22].

Фаза індивідуалізації в підлітковому віці характеризується уточненням і розвитком знань про самого себе - активним формуванням образу "Я". У підлітка виникає інтерес до свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми [14].

У цей період відбувається перехід від зовнішнього керування до самоврядування. У підлітковому віці людина переглядає багато цінностей, в основному орієнтуючись у своїх смаках і зразках на референтну групу [4]. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власної поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається " Я-образ" - відносно стійка система знань про себе [1].

Підліток яскраво проявляє себе у мотиваційно - потребнісній сфері - спілкування, емоційних контактів. У цьому віці надзвичайно розвинене почуття аффіліації, тобто прагнення приналежності до груп собі подібних [15]. Самооцінка свого місця в соціумі грає одну з головних ролей у формуванні особистості, визначаючи в значній мірі соціальну адаптацію й дезадаптацію особистості, будучи регулятором поведінки й діяльності [29].

Якщо самооцінка не знаходить  опори в соціумі й потреба в самоповазі залишається нереалізованою, то розвивається відчуття особистісного дискомфорту. Одним з вирішення цієї проблеми є перехід в групу, у якій характеристика його особистості адекватна самооцінці або перевершує її [32].

Із самооцінкою тісно пов'язаний рівень домагань, спрямованих на майбутню діяльність підлітків. Австрійський психолог Фрідріх Хоппе (1899-1976) започаткував бачення, згідно з яким рівень домагань зумовлений такими двома протилежними тенденціями: 1) підтримання свого Я, своєї самооцінки на максимально високому рівні, прагнення досягти успіху; 2) зниження своїх домагань, бажання уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці [34].

На рівень домагань підлітка впливає визнання його можливостей  як значущими іншими, так і собою. Як відомо, в розвитку самосвідомості важливе значення має адекватність рівня домагань можливостям дитини. За результатами експериментальних досліджень, міра адекватності домагань щодо навчального статусу підлітка залежить від його успішності у навчанні. Чим краще він вчиться, тим адекватнішими є його домагання щодо місця в класі за успішністю. Адекватна самооцінка і рівень домагань, що ґрунтується на ній, дають підліткові змогу ставити перед собою завдання, брати на себе обов'язки, які за складністю відповідають його особистісним можливостям.

Ефективному розвитку в  підлітків адекватних оцінних суджень  сприяють усвідомлення змісту найзначущих  для людини рис, якостей; засвоєння  об'єктивних критеріїв оцінювання морально - вольових якостей і навчальної діяльності; переконання у важливості адекватних, стійких оцінних ставлень людини до себе та інших для нормальної взаємодії з ними. Важливими факторами розвитку правильної самооцінки є сприятливе становище серед ровесників, позиція позитивної рівноваги у стосунках, активна участь у громадському житті класу, групи, належна успішність.

Таким чином, тільки в  підлітковому віці починає розвиватися  справжня самооцінка - оцінка людиною  самого себе з переважною опорою на критерії свого внутрішнього світу, обумовлені власним "Я". Це не означає, що оцінка оточуючих тепер не є значимою: вона просто в нормі перестає відігравати домінуючу роль [1].

 

3. Детермінанти, що впливають на  розвиток самооцінки підлітків

 

 

     Часто самооцінка виявляється у  підлітка внутрішньо суперечливою: свідомо він сприймає себе як особу значну, навіть виняткову, вірить у себе, у свої здібності, ставить себе вище за інших людей. Разом з тим його охоплюють сумніви, які він прагне не допустити у свою свідомість. Але ця підсвідома невпевненість дає про себе знати у переживанні, пригніченості, поганому настрої, занепаді активності тощо. Причину цих станів підліток сам не розуміє, але вони знаходять своє вираження в його образливості, грубості, частих конфліктах з оточуючими дорослими [38].      

Вивчаючи підлітків - учнів середніх шкіл, дослідники встановили, що висока самооцінка визначається зацікавленістю батьків в  успіхах дитини у навчанні, інтересом до її друзів, увагою до висловлювань. Виявився зв’язок високої самооцінки у підлітків 11-14 років та хорошими сімейними взаємовідносинами. У це поняття включалися теплі стосунки між членами родини, наявність спільної діяльності, участь дітей в ухваленні рішень, що можуть мати важливе значення для родини. Дослідники виділяють три основні фактори, що впливають на формування у підлітка високої самооцінки: 1) сприйняття батьками дитини; 2) встановлення ними чітких і однозначних правил, що регламентують її поведінку; 3) надання дитині свободи дій у встановлених батьками межах [31;34].      

Дорослі повинні забезпечувати підліткам поступово зростаючу свободу вибору і дій в рамках стійкої системи принципів, що регламентують поведінку. Підлітки потребують орієнтирів, що направляють їх діяльність.

Потреба в самовизначенні спонукає старшого школяра систематизувати  й узагальнювати свої знання про себе. Але при цьому вони стикаються з серйозними протиріччями:

1. Прагнення проявляти  вольові зусилля в самовихованні  й у той же час не завжди  позитивне відношення до конкретних  прийомів самовиховання, що рекомендують  дорослі;

2. Чуйність, сприйнятливість до моральної оцінки своєї особистості з боку колективу й прагнення показати байдужість до цієї оцінки, діяти по - своєму;

3. Прагнення до ідеалу  й принциповість у більших,  відповідальних справах і безпринципність  у малому, незначному;

4. Бажання формувати  витримку і в той же час  дитяча безпосередність, імпульсивність, тенденції до перебільшення власного горя [3].

Роль самооцінки в  самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати ті особисті якості, які варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що старший школяр буде більш уважно ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей. А от неадекватна завищена самооцінка дає зовсім протилежний результат. Завищена самооцінка виявляється в перебільшенні своїх розумових здатностей. Старшокласник готовий вірити, що в будь-якій розумовій роботі він буде на висоті. Все це приведе до відсутності прагнення щодо самосприйняття. Юнак буде вважати, що в нього немає недоліків, а якщо і є, то вони незначні в порівнянні з достоїнствами [16;19].

Вплив на формування самооцінки у підлітків також мають взаємини з батьками й вчителями. Сімейні умови, включаючи соціальні умови, рід занять, матеріальний рівень, стосунки батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрішня атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючись в структурі особистості [11;20].

Значний вплив на особистість  підлітка робить його стиль взаємин  з батьками. Гарні батьки, проте залишаються для старшокласників важливим еталоном поведінки. У старшокласників є й інші авторитети, крім батьків. Чим старше дитина, тим імовірніше, що ідеали вона знаходить не тільки в ближньому оточенні: суспільно-політичні діячі, герої книг, кіно й т.д. [10].

Коло інтересів і  спілкування старшокласників усе  більше виходить за межі школи, роблячи  її тільки частиною, але істотною частиною, його навколишнього світу. Хоча старшокласники ще належать школі, референтні групи, з якими вони подумки співвідносить свою поведінку, все частіше перебувають поза нею.

Значно більш складними  і диференційованими стають у  юнацькому віці відношення до вчителів. Вчитель, що відмінно викладає предмет, користується повагою, навіть якщо немає емоційної близькості з учнями [9].

В основі підліткової  тяги до дружби - жагуча потреба в  розумінні іншого, себе іншим і  саморозкриття. Ця потреба, тісно пов'язана  з ростом самосвідомості, з'являється  вже в підлітків, які жадібно  шукають реального або хоча б  уявного співрозмовника. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що однієї із ключових функцій підліткової дружби є підтримка самоповаги особистості, що має вплив на розвиток підліткової самооцінки [12;36].

Тобто для дослідження  були обрані актуальні проблеми та новоутворення, що характерні саме для підлітково віку, і їхнє формування та виникнення є актуальним саме в даний період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ

 

2.1. Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості (методик вивчення самооцінки Т. Дембо - С. Рубинштейна, і методика А. С. Будассі)

 

Дослідження самооцінки по методиці Дембо - Рубінштейна в  модифікації А. М. Прихожан. Ця методика була обрана для дослідження самооцінки підлітків, так як вона безпосередньо досліджує саме це психологічне утворення, має зручну інтерпретацію та обробку даних, займає мінімальну кількість часу і має зручну форму для проведення, а також дає можливість розглянути ставлення підлітків до різних сфер їхнього життя. Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров'я, здібності, характер і так далі. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними позначками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх.

Кожному респонденту  пропонується бланк методики, що містить  інструкцію і завдання. Інструкція до методики, має наступний вигляд: “Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер і ін. Рівень розвитку кожної якості, сторони людської особи можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня точка якої символізуватиме найнижчий розвиток, а верхня — найвище. Вам пропонуються сім таких ліній. Вони позначають: