Методи й методики досліджень

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІНТЕЛЕКТУ

1.1Інтелектуальні здібності людини………………………………………………..4

1.2 Підходи до трактування поняття “інтелект”……………………………………6

1.3 Розумовий вік (РВ) та коефіцієнт  інтелектуальності (IQ)………………………8

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ

2.1Методи й методики досліджень…………………………………………………..9

2.2Структура та особливості проведення  тесту Д.Векслера………………………12

2.3Аналіз даних емпіричного дослідження……………………………………...…14

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………19

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ………………………………………………..…20

ДОДАТОК 1…………………………………………………………………………21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Актуальність: серед істотних відмінностей людини є її здібності. Людські здібності виникли і розвинулись у процесі праці; в діяльності і в праці вони й виявляються. Здібності, як рушійна сила, відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі.

Кожна людина здібна до певного  виду діяльності. Здібності відрізняють одну людину від іншої, мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності але, разом з тим, не зводяться до самих знань, умінь і навичок, які вироблені у людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань (Б. Теплов).

Здібність – це складна властивість людини, її внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність. Вона опирається на низку інших властивостей, до яких належать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Кожна здібність – до малювання, музики, техніки, науки – це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

Видатні індивідуальні  здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають  талантом, а самих людей – талановитими. Найвищий щабель розвитку здібностей, які виявляються у творчій діяльності і результати якої мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Об`єкт дослідження: інтелектуальні здібності людини

Предмет дослідження: мотиваційні чинники інтелектуальних здібностей людини.

Гіпотеза: специфіка інтелектуальних здібностей залежить від віку.

 Завдання:

• Теоретично розглянути інтелектуальні особливості.
• Провести дослідження інтелекту
• Визначити специфіку інтелектуальних здібностей

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ ІНТЕЛЕКТУ

1.1 Інтелектуальні здібності  людини

В зарубіжній психології під здібностями  розглядаються вроджені особливості  індивіда, які визначають всі досягнення суб’єкта (capacity) та набуті ним навички і вміння (ability). Достатньо поширеним є поняття “aptitude”, що визначається як природна здібність набувати загальні чи спеціальні знання та вміння. До загальних здібностей, які ще називають загальними розумовими здібностями або інтелектом, перш за все відносять властивості розуму. Вони розглядаються західними психологами як вроджені.

До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, які характеризують належність людини до одного з трьох типів, визначених І. Павловим як “художній”, “розумовий” та “середній”. Для “художнього типу” властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним  матеріалом, поняттями, математичними  залежностями. Рівновага двох систем дає “середній” тип. Проте не варто  вважати, що наявність розподілу  на “художній” та “розумовий” типи означає слабкість інтелектуальної діяльності у “художнього” типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у “розумового”. Ідеться про відносне переважання.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати певні зв’язки та відношення, які не виявляються безпосередньо.

Широта мислення – це здатність охопити питання все цілком, не упускаючи найменших дрібниць.

Глибина мислення полягає у вмінні проникати в суть складних запитань. Якістю, протилежною до глибини мислення, є поверхневість суджень, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить основного.

Самостійність мислення – характеризується вмінням людини висувати нові завдання і знаходити шляхи вирішення, не звертаючись по допомогою до інших людей.

Гнучкість думки виражається в її незалежності від впливу прийомів та способів вирішення задач, засвоєних в минулому, у вмінні швидко змінювати дії при зміні обстановки.

Швидкість мислення – це здатність людини швидко орієнтуватися в новій ситуації, обдумувати та приймати рішення.

Критичність мислення – це вміння людини об’єктивно оцінювати свої та чужі думки, старанно та всесторонньо продумувати всі положення та висновки.

Поспішність мислення – проявляється в тому, що людина, всесторонньо не продумавши питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить висловити рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді та судження.

Всі перелічені якості відіграють велике значення у рівні загального інтелектуального розвитку.

Вітчизняні науковці поділяють здібності людини на такі групи:

• загальні здібності (здатність до виявлення закономірностей, загальний рівень інтелекту);
• модально-загальні здібності (вербальний інтелект, неметричний інтелект, що дозволяє здійснювати обчислення, просторовий інтелект, техніко-практичний інтелект);
• спеціальні здібності (обумовлюють легкість та успішність оволодіння спеціальними видами діяльності: музичні здібності, технічні здібності, артистичні, педагогічні тощо);
• часткові здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам’яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви).

Сукупність пізнавальних процесів людини складає її інтелект.

 

1.2Підходи до трактування поняття “інтелект”.

Термін “інтелект” вживається як синонім до слова “розум”. Разом  з тим, неправомірно зводити інтелект тільки до мислення. Як ми вже розглядали, мислительні здібності складають основу інтелекту, але невід’ємними елементами інтелекту є також увага (аттенційні), пам’ять (мнемічні), уява (імажинативні) та інші види розумових здібностей.

За  тлумаченням психологічного словника за редакцією А.В.Петровського, інтелект є відносно стійкою структурою розумових здібностей індивіда.

Сучасні західні фахівці  визначають його як здатність до логічного  мислення, планування, розв’язання  проблем, абстрактного мислення, сприйняття складних ідей, швидкого навчання та навчання на основі досвіду.

Існує три форми інтелектуальної поведінки:

• вербальний інтелект, який включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
• здатність вирішувати проблеми;
• невербальний або практичний інтелект, складовою частиною якого є вміння адаптуватися до навколишнього середовища. Тобто, здатність адекватно сприймати та розуміти навколишні події, адекватно оцінювати свої можливості, раціонально діяти в новій обстановці.

За визначенням Д.Векслера, інтелект – це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами.

Терстоун досліджував  різні сторони загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких  потенцій:

1. здатність до обчислень, тобто здатність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;
2. вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість висловлювання, використання найбільш вдалих слів;
3. вербальне сприйняття – здатність розуміти усну та письмову мову;
4. просторову орієнтацію, або здатність уявляти собі різні предмети та форми в просторі;
5. пам’ять;
6. здатність до роздумів;
7. швидкість сприйняття подібностей та відмінностей між предметами та зображеннями.

Виділяють також форми організації інтелекту: здоровий глузд, свідомість та розум, які відображають різні способи пізнання об’єктивної дійсності, сфери міжособистих контактів. Розглянемо значення форм організації інтелекту.

Під здоровим глуздом мають на увазі процес адекватного відображення реальної дійсності, який базується на аналізі реальних мотивів поведінки навколишніх людей, а також використання раціонального способу мислення. Здоровий глузд допомагає людині уникати логічних помилок в оцінці та інтерпретації зовнішніх ситуацій та відповідно до цього вибирати найбільш адекватний спосіб взаємодії з навколишніми.

Свідомістю в даному значенні позначається процес пізнання реальності і спосіб діяльності, який базується на використанні формалізованих знань, трактування мотивів діяльності учасників комунікації.

Розум – це вища форма організації інтелекту, при якій мислительний процес сприяє формуванню теоретичних знань та творчого перетворення дійсності. Тобто, мислити розумно – означає мислити максимально логічно, проявляти раціональність, відмежовуватися від будь-яких проявів спонтанності, довільності, фантазії, інтуїтивних передбачень.

За висловлюванням Платона, розумний карає не тому, що було вчинено  поступок, а для того, щоб він  не повторювався надалі.

Мудрість – це сукупність істин, здобутих розумом, спостереженням і досвідом, а використання їх в житті призводить до найвищої гармонії ідей і дійсності. (І.А.Гончаров)

Найвища мудрість – знати  самого себе. (Галілео Галілей)

Тісно переплітаються з  поняттями здорового глузду та розуму так звані антиципаційні здібності, тобто здатність людини передбачати розвиток подій, планувати власну діяльність з метою попередження небажаних наслідків та переживань, а також адаптуватися до оточення.

Важливою складовою  розуму є рефлексія тобто процес самопізнання індивідом внутрішніх психічних актів та станів, а також уявлення про справжнє, істинне ставлення до себе навколишніх.

 

1.3 Розумовий  вік (РВ) та коефіцієнт інтелектуальності  (IQ).

Отже, бачимо, що поняття  інтелекту як системи розумових  здібностей нерозривно пов’язана з  існуванням індивідуальних відмінностей між людьми.

Іншими словами, для  окремих людей може бути характерним  високий, середній та низький інтелект. Що ж конкретно це може означати, особливо для дітей, учнів, студентів, адже з віком їх можливості збільшуються?

Існує поняття розумового віку (РВ), яке означає функціонування адекватних до хронологічного віку пізнавальних операцій. Тобто, рівень розумового віку є інформативним лише у порівнянні з хронологічним віком дитини. Співвідношення розумового віку з хронологічним показує, в якому темпі протікає розумовий розвиток – нормальному (адекватно до хронологічного віку), випереджаючому чи заповільненому.

В 1912 році німецький психолог В.Штерн запропонував оцінювати  рівень інтелекту за допомогою коефіцієнту  інтелектуальності IQ – Intelligence Quotient, який визначається за формулою:

КІ = РВ/ХВ х100,

де КІ – коефіцієнт інтелектуальності в балах;

РВ – розумовий  вік в місяцях;

ХВ – хронологічний  вік в місяцях;

100 – константа, яка  використовується з метою вираження  КІ в цілих числах.

Якщо, наприклад, восьмирічна дитина має РВ=8 років, то його КІ буде дорівнювати 100, що свідчить про нормальний темп розумового розвитку. Якщо дитина з таким же хронологічним віком буде мати РВ = 6 років, то його КІ буде становити 75 – показник,  який свідчить про заповільнений темп розумового розвитку, і навпаки, якщо в дитини РВ=10 рокам, то його КІ складає 125, тобто вона розвивається швидше, ніж більшість її ровесників.

 

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ

2.1Методи й  методики досліджень

На сьогодні існує велика кількість методик, спрямованих на вивчення тих чи інших інтелектуальних якостей. В залежності від принципів, на яких побудовані ці методики, їх поділяють на психометричні, комплексні та системні.

До психометричних відносять тести, за допомогою яких визначається показник розумового розвитку у вигляді інтелектуального коефіцієнта (IQ). Сюди належать ШТРР, тест Векслера, Тест Амтхайуера, тест Айзенка та багато інших. Тести інтелекту являють собою стандартний набір завдань. Рівень інтелектуальних здібностей обчислюється в залежності від кількості правильно виконаних завдань. Важливою умовою тестування є самостійність виконання завдання. Серед переваг тестування виділяють: