Негативний вплив оточення на особистісне(личностное) я підлітка

 Тема: Негативний вплив оточення на особистісне(личностное) я підлітка  

ЗМІСТ  
ВСТУП  
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА, ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА  
1.1 Поняття особистості

1.2. Рушійні сили та  умови розвитку особистості 

1.3. Розвиток особистості  підлітка 
1.4. Роль оточення у формуванні особистості підлітка

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ОТОЧЕННЯ НА ОСОБИСТІСНЕ «Я»  ПІДЛІТКА  
2.1. Деформації особистісного розвитку підлітка внаслідок негативного впливу проблемної сім'ї

2.2. Проблеми негативного впливу Інтернету на підлітків.

РОЗДІЛ 3. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ  ОТОЧЕННЯ НА ПІДЛІТКА

3.1.  Профілактика важковиховуванності  підлітків та шляхи уникнення  даної проблеми.

3.2.  Проведення профілактичної  роботи з підлітками щодо негативного  впливу оточення.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП  
 Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11–12 до 15 років, що відрізняється міцним підйомом життєдіяльності та глибоким перебудуванням організму і є одним із складних періодів в онтогенезі людини. У цей період не тільки відбувається суттєве перебудування психологічних структур, що склалися раніше, але виникають нові утворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних установок.   
 Тривожливі моменти у поведінці частини підлітків, такі як жорстокість, підвищена тривожливість, набувають стійкого характеру зазвичай у процесі стихійно-групового спілкування, яке складається в різних компаніях.   
 Психологічний портрет підлітка був би неповним, якби в ньому не вистачало такої важливої деталі, як агресія. На жаль, останнім часом помітний значний зріст як агресивності підлітків, так і проявів ними протиправної поведінки.   
 Проблема негативного впливу оточення на підлітка залишається актуальною протягом всього існування людства у зв'язку з її розповсюдженням й дестабілізуючим впливом.    
 Сьогодні світ відзначається великою жорстокістю та насильством. На першому місці серед дестабілізуючих чинників стоїть ескалація агресії у найрізноманітніших формах. Розвиток технологічної цивілізації призвів до перегляду основних цінностей та ідеалів, які в минулому виступали в якості обмежувачів агресивних ексцесів і сприяли упорядкуванню людських стосунків. Не можна заплющувати очі на таку серйозну проблему, якою є агресивність. Тому так важливо зрозуміти причини неадекватної поведінки підлітків, умов її становлення.  
 Метою курсової роботи є вивчення впливу отчення на розвиток особистості підлітка. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:   
 Визначити розвиток особистості як психолого-педагогічну проблему;  Визначити роль середовища у формуванні особистості;   
 Розглянути особливості спілкування з батьками і його вплив на становлення особистості підлітка;   
 Вивчити особливості спілкування підлітків з однолітками;   
 Виявити ступінь впливу шкільного навчання і спілкування з педагогами на розвиток особистості підлітка.  

Об'єкт даної роботи: оточення, в якому росте і виховується дитина,  як фактор, що негативно впливае на формування особистості підлітка.   Предметом є особистість підлітка.   
 Актуальність роботи зумовлена недостатньою розробленістю в плані вибору засобів навчання і виховання. 

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ЯК ПЕДАГОГІЧНА  ПРОБЛЕМА.   
 1.1.  Поняття особистості.   
 На питання, що таке особистість, соціологи і психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їх відповідей, а почасти і в розходженні думок на цей рахунок проявляється складність самого феномена особистості. Слово особистість ("personality") в англійській мові походить від латинського "persona".   
 Більшість теоретичних визначень особистості містять наступні загальні положення:   
 У більшості визначень підкреслюється значення індивідуальності, чи індивідуальних відмінностей. У особистості представлені такі особливі якості, завдяки яким дана людина відрізняється від всіх інших людей. Крім того, зрозуміти, які специфічні якості або їх комбінації диференціюють одну особистість від іншої, можна лише шляхом вивчення індивідуальних відмінностей.  
 Особистість - абстракція, побудована на висновках, отриманих в результаті спостереження за поведінкою людини.   
 Особистість характеризується в еволюційному процесі в якості суб'єкта впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, включаючи генетичну і біологічну схильність, соціальний досвід і мінливі обставини навколишнього середовища.   
 Особистість як така щодо незмінна і постійна в часі і мінливих ситуаціях; вона забезпечує почуття безперервності в часі і навколишнього оточення.  
 Незважаючи на перераховані вище точки дотику, визначення особистості у різних авторів істотно варіюють. Але з усього вищевикладеного можна відзначити, що особистість найчастіше визначає людину в сукупності її соціальних, набутих якостей.   
 У повсякденному і науковому мові дуже часто зустрічаються, поряд з терміном "особистість", такі терміни, як "людина", "індивід", "індивідуальність". Позначають вони один і той же феномен, або між ними є якісь відмінності? Найчастіше ці слова вживаються як синоніми, але якщо підходити строго до визначення цих понять, то можна виявити істотні смислові відтінки.   
 Людина - поняття саме загальне, родове, провідне своє походження з моменту виділення Homo sapiens.   
 Індивід - це одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальних і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб, інтересів і т.д. Поняття "індивід" в цьому випадку вживається в значенні "конкретна людина".   
 Особистість - цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і включення індивіда в систему соціальних відносин за допомогою активної діяльності і спілкування.

альний розвиток особистості, і на рівні даного розвитку він входив в контекст соціального життя.

  1.2.  Рушійні сили та умови розвитку особистості   
  Особистість підлітка формується в умовах суспільного, конкретно-історичного існування людини, її навчання і виховання.   
 В історії психології існувало два напрямки у вирішенні цього питання, які отримали назву біогенетичної і социогенетический концепцій психічного розвитку особистості підлітка.   
 Біогенетична концепція виходить з того, що розвиток особистості людини визначається біологічним, переважно спадковим, чинником. Тому розвиток особистості носить спонтанний (мимовільний) характер. На думку біогенетикою, людина від природи має нахил не тільки до деяких особливостей протікання емоційних реакцій, особливостям темпу дій, але і до певного комплексу мотивів (нахил до злочинності в одних, до успіхів в адміністративній діяльності в інших і т. п.). У людини нібито від природи запрограмовані не тільки форми його психічної діяльності, але і їх зміст, спочатку визначені етапи психічного розвитку та порядок їх виникнення Який би згубної не була «середовище», справжні таланти пробивають собі дорогу, їх задатки можуть прорости в будь-яких, навіть несприятливих зовнішніх умовах. Так стверджують представники теорії «спадковості» у її традиційному варіанті.   
 Социогенетическая концепція розглядає розвиток особистості як результат прямих впливів навколишнього соціального середовища, як зліпок з середи. Соціогенетікі, так само як і біогенетикою, ігнорують власну активність людини, яка розвивається, відводять йому пасивну роль істоти, лише пристосовується до навколишнього оточення. Якщо слідувати соціо-генетичної концепції, то залишається непоясненим, чому в одній і тій же соціальному середовищі виростають часом настільки різні люди.  Таким чином, ні біогенетична, ні Социогенетическая концепція не можуть бути прийняті за основу розуміння закономірностей розвитку особистості. Ні та, ні інша не здатні виявити рушійні сили психічного розвитку.   
 Рушійні сили психічного розвитку особистості виявляються в суперечності між змінюються в діяльності потребами людини і реальними можливостями їх, задоволення.   
 Задоволення потреб знову і знову відтворює ситуацію, в якій виявляється протиріччя між досягнутим рівнем розвитку потреб людини і реальними можливостями їх задоволення.   
 Задоволення потреб у вигляді активної діяльності закономірно породжує нову, більш високу за рівнем потреба.   
 Ось чому розвивається особистість, постійно відтворюючи нові й нові потреби (а, отже, і розгалужену систему мотивації), у свою чергу, є результатом розвитку потреб. Розвиток, добір і виховання потреб, приведення їх до тієї моральній висоті, яка повинна бути властива людині комуністичного суспільства, є однією з центральних завдань формування особистості радянської людини.   
 Помилково уявлення про те, що спадковість і середовище є рушійними силами розвитку особистості. Разом з тим це аж ніяк не означає, що при характеристиці особистості зовсім не слід брати до уваги ці фактори.   
 Якщо порівнювати двох братів, які виховуються в одній сім'ї, що займаються в одній школі, до яких, здавалося б, однаково ставляться батьки, то кидаються нерідко в очі відмінності між дітьми не слід відносити за рахунок вроджених особливостей центральної нервової системи. Пояснення тут треба шукати головним чином в індивідуальній ситуації розвитку. Сам той факт, що старший брат звик вважати себе старшим і в чомусь перевершує молодшого, який дивиться на нього знизу вгору і шукає в нього захисту або бунтує проти деспотизму первістка, створює далеко не подібні обставини, що сприяють або перешкоджають виникненню багатьох рис особистості. Істотними є тут і інші, що входять в індивідуальну ситуацію розвитку обставини: і зміни в матеріальному становищі сім'ї за два-три роки, що пройшли між народженням першої і другої дитини, і те, що одного з них більше балували (в одних випадках первістка, в інших - молодшого), і зміни у відносинах всередині сім'ї, і хороші друзі, які зустрілися на шляху одного брата і не зустрілися іншому, і різні вчителі, - все це сприяє зародженню різних якостей і особливостей особистості.  
   Індивідуальна ситуація розвитку може складатися і стихійно. Однак, беручи до уваги, що розвиток особистості є суспільно обумовлений процес, провідна роль у формуванні особистості належить цілеспрямованим впливам на неї - вихованню. Виховання спрямовує і організовує розвиток особистості у відповідності з цілями, які переслідує суспільство. При цьому виховання не тільки певним чином організує, впорядковує життя і діяльність дитини, а й створює у відповідності з існуючими педагогічними принципами спеціальну індивідуальну середу або ситуацію розвитку, найкращим чином виявляє можливості конкретної особистості, створює умови для прояву її активності, формуючи і направляючи її. Тут психологія особистості поступається місцем педагогіці виховання особистості, методиці комуністичного виховання, у завдання яких входить виявлення засобів і шляхів всебічного розвитку особистості, формування моральної свідомості, виховання свідомої дисципліни, соціалістичного патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму.

1.3.  Розвиток особистості  підлітка.

Однією зі складних і ключових проблем педагогічної теорії і практики є проблема особистості та її розвитку в спеціально організованих умовах. Вона має різні аспекти, тому розглядається різними науками: віковий фізіологією і анатомією, соціологією, дитячої та педагогічної психологією та ін Педагогіка вивчає і виявляє найбільш ефективні умови для гармонійного розвитку особистості в процесі навчання і виховання [9, c.112].   
 Розвиток кожної людини забезпечується через виховання, завдяки передачі свого власного досвіду та досвіду попередніх поколінь.   
 Розвиток - це об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного та якісного зміни фізичних і духовних сил людини.   
 Можна виділити фізичний розвиток (зміна росту, ваги, сили, пропорцій тіла людини), фізіологічний розвиток (зміна функцій організму в області серцево-судинної системи, нервової системи, травлення, дітонародження та ін), психічний розвиток (ускладнення процесів відображення людиною дійсності: почуттів, відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, а так само більш складних психічних утворень: потреб, мотивів діяльності, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій). Соціальний розвиток людини полягає в його поступовому входженні в суспільство, в суспільні, ідеологічні, економічні, виробничі, правові та інші відносини. Вінцем є духовний розвиток людини. Воно означає осмислення ним свого високого призначення в житті, поява відповідальності перед справжніми і майбутніми поколіннями, розуміння складної природи світобудови й прагнення до постійного морального вдосконалення. Мірою духовного розвитку може бути ступінь відповідальності людини за свій фізичний, психічний, соціальний розвиток, за своє життя і життя інших людей. Духовний розвиток все більше визнається ядром становлення особистості людини.  
 Здатність до розвитку - найважливіша властивість особистості протягом усього життя людини. Фізичне, психічне і соціальний розвиток особистості здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх, соціальних і природних, керованих і некерованих факторів. Воно відбувається в процесі засвоєння людиною цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству на даному етапі розвитку.   
 Може здатися, що виховання по відношенню до розвитку вдруге. Але насправді їх відносини складніше. У процесі виховання людини йде його розвиток, рівень якого за тим впливає на виховання, змінюючи його. Протягом усього життя людини виховання і розвиток взаємно забезпечують один одного [10, c. 487-488].   
 Рушійна сила розвитку - боротьба протиріч. Суперечності - це зіткнулися в конфлікті протилежні начала. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати протиріччя, вони виникають на кожному кроці як діалектичне наслідок зміни потреб, породжуваних розвитком [5, c. 88].  Відомо, що Я-концепція впливає на всі життєві прояви людини, відіграючи самостійну роль у її житті, починаючи з дитинства і до глибокої старості. Особистість сприймає навколишній світ, будує свої взаємини через призму власної Я-концепції, яка сприяє формуванню відчуття визначеності, узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

Даючи визначення Я-концепції, Р.Бернс зазначає, що вона окреслює не просто те, що собою являє індивід, а й що він про себе думає, як розглядає  свої можливості в діяльності й розвитку в майбутньому [ 2, c31].        

 У психології ще недостатньо досліджень, спрямованих на вивчення умов формування та інтеграції особливостей становлення й характеристик компонентів позитивної Я-концепції. В більшості випадків учені описують окремі критерії Я-концепції взагалі і позитивної зокрема. Недостатньо вивчений розвиток позитивної  Я-концепція  у дітей і підлітків. Глобалізація досліджень формування позитивної Я-концепції і її особливостей  ставить перед дослідниками низку питань, на які необхідно шукати відповіді: в які вікові періоди найактивніше відбувається процес розвитку позитивної Я-концепції; які чинники стають визначальними у формуванні позитивної Я-концепції в різні вікові періоди; роль значущих дорослих і однолітків у становленні позитивної Я-концепції в підлітковому віці; критерії позитивної Я-концепції  підлітка; умови формування позитивної Я-концепції в підлітковий період; закономірності розвитку цього складного динамічного особистісного  психологічного утворення.        

 Про формування позитивної Я-концепції можна говорити, коли в особистості (у т.ч. дітей різного віку) проявляється й закріплюється бажання й прагнення до самопізнання та саморегуляції власної поведінки.        

 Дослідження вимагає ще одна проблема – особливості Я-концепції підлітків з нормативною й девіантною поведінкою: в чому проявляються ці відмінності?; які особистісні характеристики  найбільш властиві Я-концепції підлітків з поведінковими девіаціями (у порівнянні з особливостями Я-концепції підлітків з нормативною поведінкою)? тощо.         

  Для створення моделі розвитку позитивної Я-концепції підлітка   ми взяли за основу вивчення її чинників та особливостей компонентів в контексті концепції особистісно орієнтованого виховання (за І.Д.Бехом), що стверджує ідею розвитку високого рівня самосвідомості, який спрямує його  на доброчинні дії, ставлення до себе через ставлення до інших, усвідомлення себе як особистості й самоцінності, вибір морального й духовного саморозвитку і самоутвердження в служінні іншим [3].

Позитивну Я-концепцію прирівнюють до позитивного ставлення до себе, прийняття себе, до самоповаги, відчуття власної цінності. Така Я-концепція позначається трьома факторами: міцною впевненістю в імпонуванні іншим людям, упевненістю в наявності здібності до певного виду діяльності і почуттям власної значущості [ 2, с. 37; с. 27].

Критеріями позитивної Я-концепції підростаючої особистості (в т.ч. підлітка) є: