Негативний вплив оточення на особистісне(личностное) я підлітка

- прагнення до схвалення з боку інших (батьків, учителів і ін.), що формує почуття власної значущості;

- здатність досягти мети в діяльності – розвиває почуття впевненості у своїх силах, у власній компетентності;

- почуття власної значущості – витікає з загальної оцінки самого індивіда на основі оцінювання двох перших моментів, наскільки він імпонує іншим, яка його компетентність.

Батьки, вчителі, однолітки в процесі спілкування і взаємодії можуть і повинні переконати підлітка, особливо невпевненого в собі, в тому, що: він потрібен; що подобається іншим; що може досягати успіху в діяльності, яку він обирає; що він значущий для них. Таке ставлення оточуючих до підлітка -  важливий крок до формування його позитивної Я-концепції.

Наявність у індивіда Я-концепції можна констатувати, коли він, профільтрувавши чуттєву інформацію про себе, наповнив її особистісними значеннями щодо себе і навколишнього світу. Існування та спрямованість вказаних  значень залежать від того, з яким знаком – “ + ” чи “-” зміст Я-концепції, позитивний чи негативний бік переважає у структурі і змісті її компонентів.

Враховуючи, що Я-концепція особистості визначає особливості її поведінки, перед дослідниками постає ще одна актуальна проблема – формування позитивної Я-концепції у підлітка, яка б спрямовувала його активність на добродійні вчинки, на самопізнання й самоактивність, на бажання й прагнення творити своє життя, творити себе [ 3].

Отож, позитивна Я-концепція не виникає спонтанно під впливом оточуючих (сім’ї, вчителів, добре вихованих друзів). Її розвиток , змістовне наповнення позитивом її компонентів вимагає активності самого підлітка. Згідно концепції особистісно орієнтованого виховання на певному етапі свого розвитку особистість сама формує власне “Я”, проявляючи високу самосвідомість і волю, відповідальність за свою поведінку. Високий рівень самосвідомості спрямовує особистість підлітка не лише на вибір соціально значущої поведінки, а й на самовдосконалення, тобто самокорекцію, подолання негативних якостей у складі свого “Я”. З досвіду виховної роботи вчителів з підлітками як з нормативною, так і з девіантною поведінкою та сімейного виховання відомо, що позбавитись певних недоліків свого характеру чи негативних звичок у поведінці без прояву вольових рис, зусилля самого підлітка неможливо. Необхідна вольова саморегуляція поведінки, окремих дій і вчинків, встановлення перепон прояву негативних звичок, якостей, а також вправляння, тренування прояву позитивних. Для цього підлітку потрібні цілеспрямованість, працелюбність, наполегливість, сила волі, мужність, принциповість та інші вольові якості. Виховання їх у підлітка значущими дорослими необхідно перевести на рівень самовиховання, що розвиває відповідальність за себе, за досягнення поставлених перед собою цілей, закріплює впевненість у свої сили, почуття обов’язку.

саме молодь в період ранньої юності складає найбільший кількісний показник серед учасників молодіжної субкультури, адже в цей період відбувається вибір життєвих ціннісних орієнтацій та формування на їх основі особистісного «Я». Належність до молодіжної субкультури – це своєрідний спосіб продемонструвати світові свої власні погляди на життя, адже молоді характерне протиставлення себе дорослим, прагнення до незалежності та самостійності. Саме тому тінейджери об’єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції.

Для цього періоду життя властиве прагнення до самоствердження, самореалізації. Відносячи себе до молодіжної субкультури, молода людина знаходить потрібні йому засоби самовираження, – чи то у цінностях, ідеях угрупування, чи у зовнішньому вигляді, манері одягатися, спілкуватися, чи у музиці. Не менш важливим для молодої людини юнацького віку є оцінка інших людей, передусім, однолітків, що також сприяє активному самовираженню.

Майже у всіх молодіжних субкультурах важливу роль відіграє зовнішній вигляд. В цьому також проявляється і реалізується надзвичайно важливе для особистості, що формується, почуття приналежності: щоб бути повністю «своїм», потрібно виглядати «як всі», і розділяти загальні захоплення. Крім того, зовнішній вигляд, мода це – засіб самовираження: молодіжний стиль претендує на унікальність і експериментальність, всіляко підкреслюючи свою відмінність від «інших»; як тільки суспільство прийме його, як цей стиль відразу ж втрачає свій динамізм.

Мода також є засобом комунікації та ідентифікації: сприйняті зором (одяг, зачіска) та слухом (мова, музика) знаки служать молодій людині засобом показати, хто віна така, і розпізнати «своїх». Нарешті, це засіб придбання статусу в своєму середовищі, оскільки норми і цінності молодіжної субкультури являються груповими, набуття їх (наприклад, вміння розбиратися в рок-музиці) стає обов’язковим і служить засобом самоствердження.

Бажання виділитися, зробити так, щоб оточуючі тебе помітили, звернути на себе увагу властиве майже всім людям будь-якого віку. Доросла, самостверджена людина робить це непомітно, використовуючи своє суспільне становище, досягнення в роботі, освіченість, культурний багаж, досвід спілкування і багато іншого. У період ранньої юності, коли людина тільки починає жити, соціальний багаж, як і уміння його використовувати, значно бідніший. Разом з тим, зустрічаючись з новими людьми, молоді люди значно частіше за дорослих опиняються в ситуації «оглядин». Звідси – особлива цінність яскравих зовнішніх аксесуарів, розрахованих на привертання уваги. Адже серед багатолюдного натовпу на охайно одягненого юнака ми просто не звернемо увагу, а варто йому лише одягнути ланцюг на шию, а на зап’ястя – залізний браслет, чорну футболку з логотипом якогось рок-гурту чи шкіряну куртку і «хлопчик без імені» перетвориться на «металіста». В такому вигляді кожен його помітить.

Отже, такий своєрідний маскарад допомагає молодій людині вирішити багато особистих проблем, в тому числі, і найважливішу: оточуюче людство безвідмовно признає факт його існування на землі. Багато молодих людей використовує такий прийом, відносячи себе до тої чи іншої субкультури, імітуючи тільки зовнішній вигляд, деколи навіть не цікавлячись історією чи ідеями угрупування. Таких «неформалів» називають «позерами», навідміну від «try» - «справжніх», які сповідують всі «закони» та ідеї молодіжного угрупування.

Не менш важливою для членів кожної субкультури є музика, яку вони слухають. Психологічні функції цієї музики такі ж різнобічні, як і вона сама та її прихильники. Одному вона дає розрядку емоційного напруження. Другому – відчуття внутрішнього духовного звільнення, відключення від прози буднів. Третьому – відчуття комунікативної легкості, злиття з гуртом. Причому одна і та ж сама музика може по-різному впливати на різних людей.

В залежності від того, яку молодіжну субкультуру обирає молода людина, формується її індивідуальність, визначаються життєві цінності. Завдяки належності до тої чи іншої молодіжної субкультури, у підлітків та молоді відбувається підвищення значущості власних цінностей. Тим самим способом вирішується проблема диференціації самооцінки. Зазвичай, у членів молодіжної субкультури вона завищена, адже вони відчувають свою перевагу над оточуючими.

Будучи учасниками певного молодіжного об’єднання, молоді люди забезпечують свою потребу в неформальному, довірливому спілкуванні, головною метою якого є розуміння й саморозкриття; відкриття свого внутрішнього світу, який може не співпадати із зовнішньою поведінкою.

Також молодіжна субкультура впливає на розвиток творчості, адже тут молодь тісно пов’язана з музикою, дехто починає грати на музичних інструментах, здебільшого, це гітара, дехто – писати тексти пісень, малювати тощо. Ще одним з позитивних факторів впливу молодіжної субкультури є те, що у підлітків зменшується рівень тривоги, загостреної потреби в розумінні. Молоді люди створюють власну систему цінностей, прагнуть підвищувати свій культурний рівень, створюють глобальні плани, спрямовані на майбутнє. Відбуваються також і інші позитивні зміни, пов’язані з належністю підлітка до певної субкультури, але головною серед них є те, що особистість знаходить свій шлях реалізації, самоствердження та розкриття своїх здібностей. Все це в подальшому житті сприяє його активнішій соціалізації та розвитку як особистості.

Проте, звісно, є і негативні сторони окремих молодіжних субкультур. У розважально-музичних – це інфантильність (дорослі діти), у ескапістських – десоціалізація (невміння співжити в суспільстві, досягати в ньому успіху, безнадійна втеча), у деструктивних – кримінальна відповідальність. Майже у всіх – нездоровий спосіб життя.

Отож, якщо діяльність молодіжної субкультури не виходить за межі здорового глузду і не веде до «розлучення» зі світом, то такі захоплення є навіть корисними, сприятливими для здорового способу життя й розвитку вольових та фізичних якостей. Водночас треба стежити за всебічним розвитком особистості, не замикатися в наявних межах.

Важливим моментом розвитку особистості в цей період є те, що предметом діяльності підлітка стає він сам. Без повноцінного проживання підліткового періоду численні якості особистості, індивідуальні особливості виявляються нерозвинутими чи розвинутими недостатньо, які в подальшому майже не піддаються корекції.

Таким чином, новоутвореннями особистості підлітка є: почуття дорослості; становлення нового рівня самосвідомості ("Я-концепція", рефлексія); стійкість емоцій і почуттів.

4. Роль середовища в розвитку особистості   
    Середу розглядають як сукупність умов існування живих організмів і людини. Поняття «середовище» має багато значень. Розглянемо макросередовище (природну), географічну, соціальну, домашнє середовище як частина соціальної і макросередовища, так як в кожну одиницю часу людина піддається їх впливу.   
    Макросередовище. Мається на увазі що оточує нас космічний простір. Численними спостереженнями, фактами, експериментами підтверджено вплив ще на внутрішньоутробний розвиток, не кажучи про народжену людину, космосу, особливої прихильності зірок, комет, дій магнітних бур на сонці, зміни фаз місяця, місячних і сонячних затемнень, магнітного та гравітаційного полів землі .  
    Середа географічна - це певний територіальний ландшафт зі своєю географічною широтою і довготою, кліматом, різноманітністю рельєфу, рослинного і тваринного світу, природними ресурсами, джерелами тепла, цілющих вод, зон геомагнітної і геопатологенной активності тощо, екологічними умовами.   
    Соціальне середовище - сукупність суспільних відносин, що складаються в суспільстві (уклад життя, традиції, які оточують людину, соціально-побутові умови, обстановка, а так само сукупність людей, пов'язаних спільністю цих умов), домінуючі суспільні ідеї й цінності. Сприятливою соціальним середовищем є та, де домінуючі ідеї і цінності спрямовані на розвиток творчої, ініціативної особистості.   
    Домашнє середовище - колиска початку життя, оточення близьких людей, матеріальні умови; це цілий світ ... Розвиток дитини забезпечується дружбою і любов'ю в батьківських відносинах, відносинах з близькими. Особливе значення у збагаченні знаннями і життєвим досвідом має спілкування з батьками та дорослими. У дитини формується потреба в спілкуванні з оточуючими, що стає найважливішим джерелом його різнобічного розвитку.   
    Домашня та соціальне середовище можуть надавати і негативний вплив: п'янки і лайку в сім'ях, грубість і неуцтво, кричуще приниження дітей, негативний вплив товаришів і друзів, особливо старших за віком і дорослих, все негативне, що відбувається навколо нас.   
    Мікросередовище - це особливості квартири або робочого приміщення, мікрохвилі і магнітні впливу, вібрації і т.д.   
    Педагогічна позиція полягає у вивченні середовищних впливів на розвиток дитини з метою формування його анатомо-фізіологічних структур, так і з метою формування духовних основ; в усвідомленому розумінні батьками, дорослими, педагогами проблем формування повноцінної особистості [6, c. 112-114].   
    Отже. Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні, соціальні, шкільні, сімейні. За інтенсивністю контрастів виділяється ближня і дальня середовище. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середу соціальну та домашню. Першу відносять до віддаленого оточенню, другу - до найближчого. У поняття соціальне середовище входять такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя, характер протікання виробничих і соціальних процесів і деякі інші. Ближня середовище - це сім'я, родичі, друзі.   
    Величезний вплив на розвиток людини, особливо в дитячому віці, надає домашня середовище. У сім'ї зазвичай відбуваються перші, вирішальні для становлення, розвитку та формування роки життя людини. Дитина зазвичай досить точне відображення тієї сім'ї, в якій він росте й розвивається. Сім'я багато в чому визначає коло його інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж надає умови, в тому числі і матеріальні, для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості так само закладаються в сім'ї [5, c. 99-100].   
    Педагог, що знає про роль соціального середовища як чинник формування особистості, надає найважливіше значення організації виховує середовища.   
    Отже, виховання - це організована педагогом середовище, що виступає фактором соціального розвитку дитини в силу того, що вона розгортає перед ним спосіб життя на рівні високої культури, дозволяючи освоювати всі досягнення культури і природно входити в контекст сучасної дитині культури.   
    Хоч би скільки протиріч підліткового віку не виділяли вчені, все відзначають, що це вік соціалізації (вростання у світ людської культури та громадських цінностей) і індивідуалізації, тобто. відкриття і затвердження свого унікального і неповторного "Я".

Проте, все вчені сходяться в думці, щоотклоняющемуся поведінці ставляться різні дії підлітків агресивного, антисоціальної,аддиктивного характеру (алкоголізм,токсико- і наркоманія), різні правопорушення, й такі типово підліткові реакції, як опозиції, пагони з дому, реакція групування з однолітками. Останні форми звичайно носять патологічний характері і мають ознайомитися з дорослішанням зникати.

Поява порушень поведінки підлітків залежить від взаємодії багатьох чинників. В.В.Ковалев запропонував вивчати за трьома осях: соціально-психологічної,клинико-психопатологической іличностно-динамической. Залишається спірним питання, як взаємодіють різноманітних чинники, визначаючи порушене поведінка. Зазвичай виділяється три типу причин: соціальні, індивідуально-психологічні й біологічні. Недостатньо вивченій є роль спадковості, хоча приклади девіантної поведінки названих дітей, які виховуються раннього віку у благополучних сім'ях, досить показові. Провідними визнані особистісні особливості підлітків, що складаються під впливом середовища. Немає певною конкретною риси, яка зумовлює девіації поведінці, але комплекс чорт, котрі можуть, але, призвести до поведінковому відхилення. Зазвичай цей комплекс чорт включає у собі такі риси, як тривожність,конфорность, занижена самооцінка та інші. Сам підлітковий вік є виникнення девіантної поведінки. Процес фізичного і психічного розвитку викликає емоційно-ціннісного ставлення до і чекає появи невдоволення собою і злочини оточуючими. Підлітки, демонструючи самовпевненість, черствість іразвязанное поведінка, часто відчувають боязкість, сором'язливість і підвищену чутливість.

Характер девіантної поведінки підлітка залежить, від цього, як і навчена або навчений взагалі відповідати на виникаючі труднощі: шляхом творчих чи руйнівних дій, як суспільство, макро- імикросоциум, стимулюєсоциально-инновационние, творчі дії особистості або ж, навпаки, не стимулює їх. Слід зазначити дедалі більшу роль засобів, як однієї з соціальних, чинників, пропагують агресивних форм поведінки.

Відхилююче: агресивне чи замкнутий поведінка підлітків є одним із найгостріших соціальних питань часу. Особливу тривогу викликає як зросла відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, а й їхні жорстокість, агресивність.Девиантное поведінка підлітків стає джерелом душевних страждань як батьків, але самих підлітків, які нерідко самі стають жертвами із боку однолітків.

Вчителі і навіть батьки нерідко самі провокують агресивна поведінка підлітків і закріплюють його власним реакцією. Найпоширенішою мірою боротьби з девіаціями підлітка часто стають різні санкції (двійки, зауваження, догану батькам, а нерідко крик), що викликає в багатьох дітей почуття безнадійності й роздратування тому, що не хочуть зрозуміти його й допомогти, навчити справлятися з собою, контролювати себе. Завдання сучасного педагога якраз і у цьому, щоб - встановити довірчі відносини з "важким" підлітком і сприяти його його розвитку, і навіть створити сприятливі умови для саморозвитку та становлення самосвідомості.