Психологічні особливості емоційного розвитку підліткового віку

Вступ

Проблема емоційного розвитку підлітка є досить актуальною в теперішній час, адже підлітковий вік – це один з найскладніших та найвідповідальніших періодів становлення й розвитку психіки людини. А сучасне молоде покоління досить чутливе до змін навколишнього середовища, що спричинюють досить часто негативні впливи. Незважаючи на відносну короткочасність, він багато в чому визначає все подальше життя індивідуума.

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей. І звичайно ж емоційний розвиток зазнає в цей час великі зміна.

Підлітковий вік характеризується як період підвищеної емоційності, що проявляється в легкій збудливості, мінливість настрою, виникненні тривожності, агресивності та інших бурхливих реакцій.

Підлітковий вік вважається особливо «емоційно насиченим» і тому вивчення емоційного розвитку підлітків займає особливе місце в психології.

Емоційні порушення, що виникають  у цей період, мають далекосяжні  наслідки. Багато дослідників пов'язують деякі типи порушення поведінки  у дітей з різними формами емоційних порушень. Неодноразово демонструється зв'язок емоційного неблагополуччя з неуспішністю, труднощами спілкування з однолітками та дорослими і т.д.

Дана проблема досить повно  відображена в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів таких як Анохін П.К., Грецов А.Г., Дерманова І.Б., Ільїн Є.П., Казанська В.Г., Лафренье П., Райс Ф., Реан А.А., Рубінштейн С.Л та ін.

Об'єкт  дослідження: емоційна сфера підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особливості емоційного розвитку підлітків.

Мета  дослідження: теоретично дослідити емоційний розвиток підлітків.

Завдання  дослідження:

• проаналізувати наукові джерела з проблеми емоційного розвитку підлітків;
• виділити особливості емоційного розвитку в підлітковому віці;
• обґрунтувати методи дослідження емоційного розвитку дітей підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Розділ І. Теоретичні аспекти проблеми емоційного розвитку в підлітковому віці

 

1.  Наукові підходи до аналізу проблеми емоцій та почуттів у психології

 

Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати  і пояснити їх не завжди здатна. І  це не дивно, оскільки й дотепер проблема емоцій в науці залишається загадковою й багато в чому незрозумілою, хоча їхня роль в регуляції поведінки людини велика.

Емоції й  почуття, виконуючи різні функції, беруть участь в управлінні поведінки людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів управління поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини, її ролі в цьому керуванні [7, c. 436].

У сучасній психології пропонується безліч найрізноманітніших визначень поняття «емоції».

О. Скрипченко вважав, що емоції є особливим класом психічних процесів і станів, пов’язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання значущість діючих на індивіда явищ і ситуації для його життєдіяльності [8, c. 257].

Вітчизняний психолог С. Максименко визначає емоції як загальну активну форму переживання організмом своєї життєдіяльності [6, c. 328].

М. Лебединський вказує, що емоції є одними із найважливіших сторін психічних процесів, характеризує переживання людиною дійсності. Емоції представляють інтегральне вираження зміненого тонусу нервово психічної  діяльності, відбивається на всіх сторонах психіки й організму людини [28, c. 283].

Згідно теорії П. Анохіна, емоції є фізіологічними станами організму, що мають яскраво виражену суб'єктивну забарвлення і охоплюють усі види почуттів і переживань людини - від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості [16, c. 385].

Г. Шингаров зауважу, що емоції є формою «віддзеркалення дійсності, сутність якої полягає в саморегуляції функцій організму, відповідно до вимог умов зовнішнього світу [25, c. 302].

Цікавим є підхід до визначення емоцій Леонтьєва, він вважав, що вони є особливим класом психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами і мотивами. Емоції виконують функцію регулювання активності суб'єкта шляхом відображення значимості зовнішніх і внутрішніх ситуацій для здійснення його життєдіяльності [14, c. 164].

За концепцією М. Козловської, емоції – як форма відображення біологічного якості подразників, його корисності чи шкідливості для організму, входячи в функціональну систему поведінкового зростання, здатні значною мірою модулювати його спрямованість і кінцевий результат [17, c . 345].

Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб’єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої  регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоція оцінює дійсність  і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням [8, c. 257].

Згідно теорії С. Максименка, почуття – це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо [6, c. 328].

Почуття мають виражений  предметний характер, тобто пов’язані з конкретним об’єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне і те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їх зв’язків. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як двоїстість, амбівалентність.

Формуються почуття в процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім’ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій [8, c. 256].

Почуття пов'язані  не тільки з потребами, а й із знаннями людини і визначають спрямованість особистості. Окрему групу складають вищі почуття, що формуються в процесі онтогенезу і соціалізації особистості. До них належать: моральні, інтелектуальні та естетичні почуття [20, c. 79].

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є  діяльність підкоркових нервових центрів  – гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Один із фізіологічних механізмів почуттів – динамічні стереотипи, тобто утворені протягом життя системи  тимчасових нервових зв’язків. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо.

У виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система  в її взаємодії з першою. Слово  змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання [6, c. 330 - 331].

Функція емоцій – це вузьке природне призначення, робота, яку виконують емоції в організмі, а їхня роль (узагальнене значення) – це характер і ступінь участі емоцій у чомусь, зумовлена їхніми функціями або ж їхній вплив на щось, крім їхнього природного призначення (тобто вторинний продукт їхнього функціонування [7. c. 454].

1.Функція відображення  суб’єктивного відношення людини  до  оточуючого світу і до  самої себе. Емоції завжди суб’єктивні.  Таке  відображення відбувається  у формі безпосередніх переживань, які  інформують людину  про  те, що відбувається, наскільки це   корисне для неї, наскільки ефективно відбувається процес задоволення потреб, які  існують перешкоди  на цьому шляху, тощо. Таким чином ми можемо назвати функцію відображення сигнальною функцією  емоцій.

2.Функція оцінки. Завдяки емоціям відбувається оцінювання поступаючої у мозок  інформації. Людина виділяє важливе та корисне у предметах та оточуючому середовищі , при чому  це виділення відбувається відносно  його суб’єктивної цінності.

3.Функція мотивації.  Емоції часто виступають додатковим мотивуючим фактором. Так  учень може не прийти на урок через те , що незадовільна оцінка на невиконане домашнє завдання  приносить йому негативні емоції. А  похід у кіно замість школи,  призводить до виникнення позитивних переживань в цього учня.

4.Мобілізуюча функція.  Емоції виконують  мобілізуючу функцію тому, що слідом за сильною емоційною реакцією відбувається активація всіх сил організму. Крім психологічного компоненту емоції включають в себе ще й біологічний компонент який сприяє своєчасній та повноцінній  мобілізації організму в екстремальних умовах.

5.Діагностична функція. Не всі мотиви та спонукання до поведінки людина усвідомлює. Іноді має місце недостатня або неадекватна усвідомленість мотивів та спонукань. Наявність певних емоцій може слугувати засобом їх ідентифікації та виявлення зв’язку з потребами .

Сукупність перелічених функцій обумовлює регулятивну роль емоцій у психічному житті людини. Емоції є одним з головних механізмів регуляції психічної діяльності та поведінки людини, які спрямовані на задоволення певних потреб [25, c. 309].

До найбільш значущих емоційних станів прийнято відносити наступні типи емоційних переживань: емоційний тон, власне емоції, афекти, пристрасті,настрій, стрес, фрустрацію.

Емоційний тон є найпростішою формою емоцій, яка має вигляд невиразних відчуттів, що супроводжують життєво важливі впливи смакового, температурного, больового та іншого характеру. Найчастіше це відчуття задоволення чи незадоволення, і вони оцінюють ступінь сприятливості діяння на організм тих чи тих подразників.

Власне емоції виявляють  оцінювальне ставлення індивіда до актуальних чи можливих ситуацій. На відміну від емоційного тону, це досить визначені стани, що виникають  у зв’язку із задоволенням певної потреби. Сигналізують про смисл подій, які ще не настали або ж відійшли у минуле, тому часто виникають у зв’язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. Серед них є основні емоції: інтерес – хвилювання, радість, здивування, горе – страждання, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина [15, c. 369-370].

Афект являє собою найбільш могутній вид емоційної реакції. Афектами називають інтенсивні, бурхливо протікаючі і короткочасні емоційні спалахи. Прикладами афекту можуть служити сильний гнів, лють, жах, бурхлива радість, глибоке горе, відчай. Ця емоційна реакція повністю захоплює психіку людини, сполучаючи головний впливаючий подразник зі всіма суміжними, утворюючи єдиний афектний комплекс, що зумовлює єдину реакцію на ситуацію в цілому.

Одна з головних особливостей афекту полягає в тому, що дана емоційна реакція нав'язує людині необхідність виконати яку-небудь дію, але при цьому у людини втрачається відчуття реальності. Він перестає себе контролювати і навіть може не усвідомлювати того, що робить. Це пояснюється тим, що в стані афекту виникає надзвичайно сильне емоційне збудження, яке, зачіпаючи рухові центри кори головного мозку, переходить в рухове збудження. Під дією цього збудження чоловік здійснює рясні і часто безладні рухи і дії. Буває і так, що в стані афекту чоловік ціпеніє, його рухи і дії зовсім припиняються, він немов позбавляється дару мови [16, c. 402].

Пристрасті трактуються  як сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності.

Настрій являє собою, емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму. Та все частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом.

Стрес розглядається  як емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються.

Фрустрація є негативним емоційним станом, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Він виникає в ситуаціях, що перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв’язків індивіда[15, c. 371- 372].

Спроби дати універсальну класифікацію емоцій намагались багато вчених, і кожен з них  висував для цього власні підстави. Т. Браун в основу класифікації поклав часову ознаку, поділивши емоції на безпосередні, тобто ті, що виявляються «тут і тепер», ретроспективні й проспективні. Він будував класифікацію на підставі ставлення до джерела дії.