Шпаргалка по "Психологии"

Підтвердженням думки про те, що квадрат був символом поля, є сам спосіб оранки і боронування: поле орали у двох напрямках - «туди» і «назад», а боронували впоперек, тобто навхрест.

Сітка, решето, за давніми повір'ями, мають силу оберега від злих духів, відокремлюють добро від зла. Сіткою дуже часто заповнені окремі елементи на писанках - кола, квадрати, трикутники тощо.

Ще одним поширеним знаком на писанках є символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської назви букви).

На зразках трипільської кераміки цей знак є одним із найпоширеніших, він зображений на посуді, на фігурках Рожаниць. Ще з палеоліту бог землі уявлявся в образі підземного змія. Навесні щороку цей змій у вигляді блискавки піднімається вгору, до неба, і, поєднуючись з богинею неба, запліднює її. Небо родить дощем, зрошуючи земну рослинність. Отже, символ змії є і символом води, грому-блискавки. Змій є охоронцем домашнього вогнища, а також володарем незліченних підземних скарбів. якими, за легендою, він щедро обдаровує того, хто йому сподобається.

Половину «сігми» можна розглядати як спіраль, яка є схематичним зображенням еволюції Всесвіту, а також рухом Сонця, знаком плодючості. Багато писанок із знаком спіралі зустрічаємо на Західному Поділлі. Писанки зі знаками сігми та спіралі мають багато народних назв: «Кучері з гребінцями», «Качка», «Півники», «Боров», «Сороки», «Косиці», «Юрок».

Знак тризуба є знаком триєдності світобудови, символом Триєдиного Бога.

Вважається, що знак тризуба походить від зображення знаку води, дощу ще за кам'яної доби. Пізніше, в період бронзи, тризуб став атрибутом грози, бурі. взагалі всіх небесних богів. І його зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних богів, сили й родючості води, а також він символізує блискавку, грім, полум'я. У поєднанні цих двох сил виникає вічне життя, третя, синівська сила. Тризуб також може символізувати минуле, теперішнє й майбутнє. Він є символом влади, атрибутом морського бога Посейдона (Нептуна), небесного бога Зевса.

Трикутник також є поширеним символом на писанках. У ньому втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей знак також символізує батька, матір та дитину. Це - символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника - атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має символіку життя, вогню, полум'я, чоловічої основи, духовності.

Трикутник, обернений вершиною донизу, є символом, пов'язаним з Місяцем, жіночою основою. водою, символізує Велику Матір, Богиню-Рожаницю. Трикутники часто розміщені на писанках в основі «вазонків», «дерева життя"

На українських народних писанках поряд із космічними, солярними знаками поширеним є зображення рослин, дерев, квітів. Дерева, особливо верба, явір, дуб, береза символізують прадерево життя, так само, як і Чумацький шлях. Але на писанках ми бачимо стилізоване, спрощене зображення дерев, найчастіше це гілочки, а то й окремі листочки. Часто можна бачити зображення квітів на писанках у Сокальщині (Львівська обл.), на Полтавщині, Поділлі, Чернігівщині.

Калина символізує свято Коляди, Різдво світу, її шанують, садять коло хати, а ягоди кладуть взимку між шибками. Калиновий кущ має сонячну символіку, калинові грона використовують під час весільних обрядів, з калиною порівнюють дівочу красу; це також символ дівочої цнотливості.

Верба - дерево космічне, «золота Іва» посеред хаосу океану встановлювала лад і порядок. Верба є втіленням сили у своїй слабкості, є протилежністю дубу та сосні; останні не можуть перенести бурю і ламаються під поривами вітру, а гілки верби, нахиляючись, повертаються потім у попереднє положення і залишаються цілими. У християнстві вербові гілки несуть як символ пальмових гілок на Вербну неділю. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з космосом, очищення, відновлення сили і здоров'я. Це дерево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, відоме як невибагливе і швидкоростуче. У народі знали і лікувальні, зокрема, протизастудні якості вербової кори.

Цікавими є і численні повір'я, що збереглися до нашого часу: вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, - щоб сильні були, добре росли. Вербу святять у православній церкві, а після освячення кладуть за образи, щоб охороняла хату від злих сил. Вербові котики ковтали ще дорогою із церкви, щоб горло не боліло: їх також клали в кашу і споживали з вірою, що через них передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

Дуб - символ сили, захисту, довголіття, чоловічої мужності, вірності. Це дерево пов'язане з богами-громовержцями і громом, вважається емблемою богів неба та плодючості. У християнстві дуб - символ Христа, як сили, що проявляється у біді, як твердості у вірі. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість, через те його деревину використовували під час будівництва жител, на клепки до бондарських виробів, осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань.

Мотив «дубового листя» поширений на писанках Полтавщини, Харківщини, Київщини, Західного Поділля.

Серед рослинних орнаментальних мотивів на писанках маємо зображення винограду - символу мудрості та безсмертя, маку - символу родючості Великої Матері, яблуні та яблук, що означають плодючість, любов, знання і мудрість. Змальовували на писанках також стилізовані квасольки, тюльпани, смереку, огірочки, горошок тощо.

Писанки із зображенням на них квітів належать до групи писанок з рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини, Київщини. Пов'язані з культом богині неба, що була володаркою життя і смерті, квіти стали її символом. Існують повір'я, що в квітах заховані душі людей, і вони виходять з них після народження немовлят, яке дає Велика Мати. А також після смерті людини саме у квітку ховається її душа, відтак забирає її до себе, у своє царство володар підземного світу. Саме тому, за звичаєм, жінки, котрі хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх дітям...

На багатьох писанках зустрічаємо зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра», «Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки», «Сорочі лапки». Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду, або, навпаки, котрих слід було остерігатися.

Але найчастіше зустрічається зображення оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках. Олень, як і кінь, істота земна, і роги його асоціюються з земною рослинністю, яка щорічно відмирає і знову оживає. Тварина ця пов'язана із Сонцем. Згідно з давніми віруваннями, Сонце почергово перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень на своїх рогах виводить Сонце на небо. Чудесний олень уявлявся героєм, що приносить людям світло, сонце, вогонь, уже пізніше він став благодійником людей, істотою, що пов'язується із землеробством, ремеслами, знаннями. Олень також вважався провідником душ померлих людей, тому в давніх похованнях знаходять бронзові фігурки оленя; зображувався олень на рукоятках мечів і кинджалів.

Кінь є також символом чоловічої основи у природі, символом Сонця. З часом відбулося перенесення культово-міфологічних уявлень про оленя на коня.

Птахи - істоти священні. Вони є символом вічності, безсмертної душі, божественного прояву, духів мертвих. Саме птахи можуть якнайвище долетіти до Бога. Вони є посланцями Бога на Землі. Після смерті людини душа у вигляді птаха, за повір'ями, залишає землю. Птахи пов'язані як із Великою богинею неба, так і з богом підземного світу. Так, зозуля - провісниця смерті, істота, що веде в потойбічний світ, є мудрою, здатною зцілювати. Цей птах пов'язувався з багатством. Лелека дарує дітей, сова та ластівка також були символами добра і зла, а в голуба вселяється душа і летить з ним до неба... При цьому з богом пекла пов'язувались хижі птахи, такі як орел, яструб, коршак.

Різноманітність описаних символів дає можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло захисту в обрядах та звичаях.

Писанки, оздоблені символами-оберегами, дарувалися у Великодні свята рідним, хрещеним, дівчатами коханим хлопцям.

Крашанка, а краще писанка, отримана на Великдень після першого христосування, зберігалася, «бо вона відвертала напасті злого чоловіка». Крім того, така писанка «припиняла пожежу». Дівчата вмивалися з першою крашанкою-галункого (крашанкою червоного кольору), «щоб кращими бути».

Кращі 4 писанки селяни закопували по 4 кутках поля перед першою оранкою, щоб врожай удався. Шкаралупки писанок додавали в корм домашнім птахам; підпаленою шкаралупою писанки обкурювали стійла, щоб корівки не хворіли; весною, як виводили худобу вперше у поле на пасовисько, на ріг корові вішали шкаралупу писанки.

У хаті на вікні, або з вулиці попід стріхою зберігали писанку з зображенням півника, щоб пожежа дім обходила. Писанку із зображенням півня перекидали через стріху новозбудованої хати, утворюючи магічне коло від лиха. Писанки підкладали під крайній вулик пасіки, щоб бджоли роїлися. Писанки з квітами дарували незаміжнім дівчатам, щоб швидше одружилися і народили дітей.

Писанки з метеликами дарували діткам, щоб життя їхнє було таке ж легке, як метелик.

Писанки з білим орнаментом по чорному клали на могилки в поминальну суботу, сподіваючись, що писанки будуть зв'язком між душами померлих і живих родичів.

В сьогоденному житті з цих стародавніх звичаїв деякі ще збереглися, особливо в сільських районах. Ми здебільшого використовуємо писанку як Оберіг, символічне побажання, змальоване на поверхні яйця, та як символ українського мистецтва.

До народних прикрас з писанок належать гердани, які до свят розвішували під іконами. Гердан має вигляд намиста з трьох разків. На найдовший нанизується сім писанок, на середній - п'ять, а найкоротший має три писанки. Кінці ниток з'єднуємо між собою та прикрашаємо «кутасиками» (китичками) з ниток, які за кольором гармонійно поєднуються з писанками. Виготовити гердан можна і з більшої кількості писанок.

"Дзвони» - це прикраси, виготовлені з трьох або п'яти писанок, кожна з яких окремо нанизується на ниточку з китицею, а потім зв'язуються разом угорі.

Для виготовлення «хреста» потрібно підготувати 12 писанок із зображенням хрестів. Бажано, щоб тло писанок було одного кольору. Підготуємо також два м'яких металевих дротики довжиною приблизно 30 см та чотири цупких металевих дротики діаметром 2х3 мм і довжиною 40-45 см. Потрібні також чотири довгі соломини або очеретини довжиною 45-50 см. На кожний м'який дротик нанизуємо по 6 писанок та накладаємо їх навхрест під прямим кутом. Отримали хрест з 12 писанок.

До Різдва, Великодня та до інших весняних свят під сволоками в хатах кружляли-мерехтіли «голуби», виготовлені з писанок. Для тулуба використовують порожню всередині писанку. Стінки писанки зсередини потрібно зміцнити кількома шарами клею ПВА та дрібної тирси, що наносяться по черзі.

Для цього з одного гострого краю писанки необхідно проробити отвір діаметром до 3 мм. Після того, як тулуб буде підготовлений, на місце отвору кріпимо голову голуба з шматочка бджолиного воску. З нього формуємо шийку, голівку, дзьоб та позначаємо очі, 3 допомогою круглого надфіля прорізуємо три вертикальні отвори завширшки 3-4 мм та завдовжки 15 мм там, де мають бути прикріплені хвіст і крила. Вгорі також робимо невеличкий отвір для закріплення ниточки для підвішування «голуба».

Хвіст та крила виготовляємо з кольорового або білого паперу, який складаємо віялом. Вони можуть бути також розфарбовані у кілька кольорів та прикрашені витинанням. Вставляємо підготовлені крила та хвіст в отвори та за допомогою крапель гарячого воску закріплюємо їх у тулубі.

Традиція писанкарства зазнала протягом 70 років радянської влади певного занепаду. Писання писанок на Великдень суворо заборонялося і переслідувалося.

41. Мечеть: художественное  и семиотическое понимание.

Представление о Единстве как ключевая и культуроопределяющая идея, характерная для искусства ислама и определяющая его преимущественно «абстрактный» характер. Рассматриваются проблемы, связанные с запретами на создание образов в мусульманском искусстве. Подчеркивается, что изобразительные запреты не носят абсолютного характера. Важное значение имеет знание (мудрость), представляющее одну из ключевых категорий мусульманского искусства. Рассматривается роль стилизации как одного из важнейших творческих приемов, основанного на исламской догматике. Прослеживается связь искусства ислама с традиционным толкованием и интерпретацией. Даются основные сведения о принципах и символике мечети. Мусульманская архитектура как отражение кочевого семитского менталитета и закрепление заимствований из других этнокультурных традиций. Прослеживается роль орнаментики в искусстве ислама. Особое место занимает арабеска, представляющая собой наиболее типичное явление мусульманского искусства, в котором отразился его преимущественно геометрический характер. Даются основные виды и «содержание» арабески. Арабеска – своего рода «поток сознания». Речь также идет о характерном для искусства ислама каллиграфии, значение которой и особый статус определяются тем, что она в системе мусульманских ценностей рассматривается как воплощение Божьего Слова.  Даются несколько почерков. Рассматривается символика мусульманского ковроделия и мусульманской одежды. Особое внимание уделяется в курсе влиянию иранского элемента на культуру и искусство ислама. В завершение даются сведения о суфийской литературе, наиболее выдающиеся образцы которой вошли в сокровищницу мировой культуры (поэзия Руми, Хафиза, Омар Хайама, Саади, Низами, Ширази и др., а также знаменитые суфийские притчи).