Шпаргалка по "Психології"

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.

Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.

15)Позитивні та негативні психічні стани особливості?

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.

 позитивні стану високого рівня психічної активності (радість , веселість , закоханість , бадьорість і ін ),

негативні стану високого рівня психічної активності ( ненависть , страх , злість та ін),

позитивні стану середнього рівня психічної активності ( спокій, умиротворення , зацікавленість тощо),

негативні стану середнього рівня психічної активності ( байдужість , незібраність , очікування тощо),

негативні стану низького рівня психічної активності (стомлення , смуток , апатія та ін ) . Синоніми: стану високого енергетичного рівня , середнього та низького рівня енергетики.

16)Поняття про  особистість,індивід,індивідуальність?

Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними

 Поняття «особистість» широко  використовується як у різних  суспільних науках, так і в  повсякденному житті. Коли характеризують  якусь людину, то говорять про  неї або як про особистість, або як про індивіда, або як  про індивідуальність. У психології  ці поняття

розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

 Поняття «особистість» більш  вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності  і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна  характеристика індивіда, що формує  предметну діяльність та спілкування  і зумовлює причетність до  суспільних відносин.

 При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою  індивіда, то чи будь-який індивід  має цю ознаку? Річ у тім, що  особистість - це ознака свідомого  індивіда, який займає певну позицію  у суспільстві і виконує певні  соціальні ролі. Індивід, який народжений  з глибокими відхиленнями у  психіці, або той, що виріс поза  людським оточенням, не зможе  стати особистістю. Але це дуже  рідкісні випадки. Набагато частіше  трапляються, випадки, коли в людини  недостатньо чітко сформована  позиція особистості - стала система  її ставлень до тих чи інших  характеристик дійсності, яка виявляється  у певній поведінці й вчинках.

 Неповторність, оригінальність  особистості, сукупність тільки  їй притаманних своєрідних особливостей  складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву  палітру, в інших - малопомітна. Вона  може проявлятися в одній або  одночасно у декількох сферах  людської психіки. Задоволення людини  наслідками своєї праці, становищем  у суспільстві, взаємовідносинами  з іншими людьми значною мірою  пов'язане з можливістю розвитку  і реалізації індивідуальних  рис характеру. Цим пояснюється  необхідність детального вивчення  індивідуальних якостей особистості  в педагогіці, управлінні та інших  галузях.

 Багатство індивіда як особистості  зумовлене сукупністю її зв'язків  з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває  під постійним впливом багатьох  факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому  вона водночас виступає як  об'єкт і як суб'єкт суспільних  відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися  в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе  пасивним виконавцем або ініціативним  і самостійним працівником, орієнтованим  на творче вирішення виробничих  і управлінських завдань.

 На активність життєвої позиції  людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може  реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми  суспільного життя.

 За впливом на процес суспільного  розвитку особистість політичного  або іншого суспільного діяча  може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним

перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

 На психіку особистості впливає  і психологія тієї соціальної  групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий  колектив тощо. Позитивний або  негативний досвід, взаємовідносини  з іншими членами соціальної  групи формують відповідну систему  внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних  якостей. Водночас, особистість, як  свідомий індивід, вибирає при  цьому той чи інший спосіб  життя.

 

17)Темперамент,досвід,спрямованість  особистості?

Темпера́мент (лат. temperamentum — «належне співвідношення частин») — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини.

Темперамент є основою багатьох особистісних характеристик людини і, насамперед, характеру. Проте темперамент слід відрізняти від характеру - сукупності найбільш стійких, істотних особливостей особистості. Характер виявляється в поведінці людини, в її ставленні до світу й себе. Люди однакового темпераменту можуть бути добрими і жорстокими, працьовитими і ледачими, акуратними і неохайними. Темперамент обумовлює лише динаміку психічного реагування. Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

До́свід — відображення в людській свідомості законів об'єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навиків, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному.

Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї, знання (внутрішній досвід).

Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.

 

Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;

— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;

— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;

— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;

— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;

— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;

— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;

— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

18)Характер та соціалізація особистості?

ХАРАКТЕР - Термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток». Це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних якостей особистості, що виявляються у поведінці, діяльності та ставленні до людей, колективу, до себе, речей, роботи і тощо

Згідно з найпоширенішим визначенням, соціально-психологічна соціалізація (від лат. socialis – суспільний) – характеристика це процес входження індивіда в суспільство,

 соціалізації особистості активного  засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності  в даному суспільстві. У процесі  соціалізації в людини формуються  соціальні якості, знання, вміння, відповідні  навички, що дає їй змогу стати  дієздатним учасником соціальних  відносин. Соціалізація відбувається  як за умов стихійного впливу  на особистість різних обставин  життя, так і за умов цілеспрямованого  формування особистості.

19)Структура особистості за К,КПлатоновим?

Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.

Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості.

Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко.

Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною - тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства до смерті вона змінюється; функціональною-тому, що вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною - позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

20)Потреби та мотивація особистості?

Активність живих істот - основний спосіб існування. У тварин активність закладена в інстинктах (збереження життя, продовження роду та ін.) Поведінка людини визначається двома факторами: спонукальним і регулятивним, потребами і мотивами. Поняття потреби і мотиви в науці неоднозначні.

Особливості потреб і мотивів

Потреба - основне джерело активності людини і тварин; внутрішній стан потреби, що виражає їх залежність від конкретних умов існування.

Мотив - внутрішня, стійка психологічна причина поведінки чи вчинку людини, те, що спонукає людину до діяльності і надає його діяльності осмисленість.

Мотивація - 1) сукупність мотивів, спрямовує діяльність і сам внутрішній процес спонукання; 2) процес психічної регуляції, що впливає на спрямованість діяльності та кількість енергії, що мобілізуються для виконання цієї діяльності.

Мотивування - логічне пояснення причин поведінки. Вона може відрізнятися від дійсних мотивів або свідомо використовуватися для їх маскування.

Зрушення мотиву на мету - перетворення мотиву діяльності в мотив. Наприклад, дитина може спочатку виконувати навчальну діяльність задля заохочення матері, а потім, при появі інтересу і задоволення від неї, заради її самої.

21)Теорія особистості ?

Теорії особистості- це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше.

Особистістю людина не народжується, а стає. З даною точкою зору сьогодні погоджується більшість психологів. Однак щодо питання про те, яким законами підкорюється розвиток особистості, існують різні точки зору. Ці розходження викликані різним розумінням значення суспільства і соціальних груп для розвитку особистості, а також закономірностей та етапів розвитку, криз розвитку особистості, можливостей прискорення розвитку та інших питань. Існує багато різних теорій особистості, і в кожній з них проблема розвитку особистості розглядається по-своєму.

22)Класифікація особистості  за К.Юнгом,Шелдоном,Е.Кречмером,А.Петровським?

попытка вывести психологическую типологию была предпринята в начале 20-х годов прошлого века немецким врачом-психиатром, психологом Э. Кречмером (1888 - 1964), опубликовавшим в 1921 г. свой широко известный труд "Строение тела и характер", в котором проблема "соотношения души и тела", психического и физического была центральной. Ученый обратил внимание, что два наиболее распространенных психических заболевания - шизофрения и маниакально-депрессивный психоз чаще наблюдаются у людей с определенным типом телосложения. В дальнейшем он перенес эту, с его точки зрения, закономерность и на психически здоровых людей.