Шпаргалка по "Психології"

38)Психологія конфлікту?

Конфлікти завжди спричинюються зіткненням інтересів і поглядів людей, тож у їх зародженні, розвитку та розв'язанні велику роль відіграє психологічний фактор. Психологія конфлікту базується на аналізові міжособистісних стосунків, що сприяють розв'язанню конфліктів. Психологія конфлікту розвивається на базі психології особистості, соціальної психології, психології спілкування тощо.

Конфлікт — це психічний стан, зумовлений переживанням суперечностей, що виникають між людьми у зв'язку з вирішенням тих чи інших питань соціально-політичного або особистого життя. Конфлікти "створюються" людьми, вони — його сторони й учасники, як та сила, яка може і прагне побачити в його діях динаміку суспільного прогресу.

Протягом свого існування людство мало справу з різними типами конфліктів. Особливо гостро вони виявляються в нестабільних середовищах, у перехідні періоди. Яка ж їхня природа? Які причини виникнення? Чи можна уникнути конфліктів? Чи існує механізм їх попередження та розв'язання? Ці та безліч інших питань завжди цікавили й цікавлять учених, політиків, психологів, соціологів, свідомих громадян.

На практиці політикам постійно доводилось мати справу з конфліктними ситуаціями різних рівнів. Від того, який вихід із цих ситуацій вони знаходили, часто залежали долі тисяч і мільйонів людей, долі країн, урядів, не кажучи вже про долю самих політиків. Тому ми маємо право визначати й саму політику як діяльність, спрямовану на попередження та розв'язання конфліктів економічного й соціально-політичного характеру, як систему розв'язання конфліктів, виходу з конфліктних і кризових ситуацій суспільного розвитку, недопущення катастроф, які людство спостерігало останнім часом у Чечні, Дагестані, Югославії, Придністров'ї та інших "гарячих" точках планети. З 1991 по 1999 р. відбулося понад сто тридцять збройних конфліктів. Сотні різних незбройних конфліктів відбуваються як у демократичних суспільствах, так і в суспільствах перехідного типу.

Слід зазначити, що на Заході дослідження конфліктів є одним із важливих напрямків роботи провідних наукових центрів. Наприклад, у США цією проблемою займаються такі університети, як Гарвардський, Вісконсинський, Джорджтаунський, Мічиганський, Сіракузький та ін. їхні дослідження фінансуються фондами Форда, Карнегі, Національним інститутом розв'язання конфліктів при університеті Дж. Мейсона. Ведуться не тільки теоретичні пошуки, а й пошук можливостей їх практичного втілення. Крім того, тут навчаються практично вести переговори, суперечки і бути посередником у конфлікті.

Щодо нашого буття, то за часів СРСР проблемами конфліктності в суспільстві не займалися, йшлося тільки про суперечність неантагоністичного типу.

Нині конфліктологічна проблематика досить інтенсивно почала розроблятися в Україні, зокрема в Інституті соціології НАН України, Інституті соціології ім. Г. С Сковороди, Українському науково-дослідному інституті проблем молоді, Національному інституті стратегічних досліджень, Міжрегіональному інституті глобальної і регіональної безпеки, Військовому гуманітарному інституту НАОУ та інших.

І це тільки початок. Попереду розробка багатьох проблем теоретичної та прикладної конфліктології. Першочерговим завданням є освоєння українськими політиками, державними службовцями певних знань з теорії конфліктів, технології їх розв'язання, попередження у зв'язку з управлінськими ролями.

Нинішній етап державотворення в Україні супроводжується конфліктами між виконавчою і законодавчою владами, партіями, окремими політичними лідерами, фракціями в парламенті, апаратами Президента й уряду, між центральною і місцевою владами, різними прошарками населення. Словом, конфлікт — соціальний феномен.

Приміром, конфліктність у процесі формування політичної системи зумовлена багатьма чинниками, зокрема зміною суспільних відносин, формуванням нових соціальних структур, утвердженням і формуванням нової політичної еліти, яка нестримно прагне до влади, але не знає, що з нею робити, тощо.

Нині в українському суспільстві відбувається зміна ціннісних орієнтацій, усвідомлення та формування особистіших, групових, національних інтересів, утверджується відкрите суспільство, руйнуються старі і створюються нові схеми легітимізації тощо.

Політичні відносини складаються так, що влада або причетність до неї відкривають величезні можливості для таких людей, що обертається для суспільства багатьма негараздами.

У перехідні періоди в суспільстві здійснюється руйнація системи ціннісних орієнтацій, відбувається зміна рабської психології меншовартості на психологію державного народу. Ця руйнація не може відбуватися безконфліктно, без радикальних змін — особистіших і політичних.

Корупція, яка спостерігається в усіх гілках влади, — це теж проблема конфліктності, що потребує серйозного вивчення і дій у рамках правового поля.

39)Культура мовлення?

Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних правил й орієнтуватися також і на позамовні чинники, досліджуючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників провідними є суспільна царина й мета спілкування в реальних ситуаціях.

Оскільки мова є універсальний засіб спілкування, нагромаджування й передавання інформації, навчання, виховання та формування внутрішнього світу, вона немислима без належної культури мовлення.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтність, виразність, правильність. Кожен, хто бажає поліпшити свою культуру мовлення, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні,

синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.

Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.

40 Психологія ведення  ділових переговорів?

Щоденно кожний з нас про щось домовляється. Але багато людей ведуть переговори навіть не маючи уяви про це. Переговори взаємозв'язок, призначений для досягнення угоди шляхом ділового спілкування, коли обидві сторони мають як спільні, так і протилежні інтереси. Переговори - це ділове взаємне спілкування з метою досягнення спільного рішення.

 Протягом усього нашого життя ми ведемо переговори, обмінюємося зобов'язаннями й обіцянками. Усякий раз, коли двом людям потрібно прийти до згоди, вони повинні вести переговори. Переговори протікають у вигляді ділової бесіди з питань, що представляють інтерес для обох сторін, і служать налагодженню коопераційних зв'язків. У процесі переговорів люди хочуть: - домогтися взаємної домовленості по питанню, в якому як правило зіштовхуються інтереси; - гідно витримати конфронтацію, що неминуче виникає через суперечливі інтереси не руйнуючи при цьому відносини. Щоб досягти цього треба вміти: - Вирішити проблему; - Налагодити міжособистісну взаємодію; - Керувати емоціями. За столом переговорів можуть зійтися люди, що мають різний досвід ведення переговорів. Вони можуть мати різний темперамент і різну фахову освіту (наприклад, технічну й економічну). Відповідно до цієї великої розмаїтості відрізняється і сам хід переговорів. Вони можуть протікати легко чи напружено, партнери можуть домовитися між собою без зусиль чи на превелику силу або взагалі не дійти згоди. 1. Підготовка і порядок ведення переговорів Підготовка переговорів: - аналіз проблеми (визначення предмета переговорів, інформація про партнера, наявність альтернатив, ваші інтереси й інтереси партнера); - планування переговорів (вироблення переговорної концепції,визначення цілей, завдань, стратегії переговорів, економічні розрахунки, основні позиції, можливі варіанти, підготовка необхідної технічної і довідкової документації); - планування організаційних моментів; - перші контакти з партнером. Ведення переговорів. Не можна запропонувати точну модель проведення будь-яких конкретних переговорів, якщо не враховувати, звичайно, вкрай узагальнені схеми: - вітання і введення в проблематику; - характеристика проблеми і пропозиції про хід переговорів; - виклад позиції (докладно); - ведення діалогу; - вирішення проблеми; - завершення. Переговори призначені в основному, для того щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій за рішенням поставленої на обговорення проблеми) “уторговувати” імпозантну інтересам обох сторін домовленість і досягти результатів, які б улаштували всіх учасників переговорів. Переговори проводяться: ? з певного приводу (наприклад, у зв'язку з необхідністю налагодження коопераційних зв'язків); - при певних обставинах (наприклад, розбіжність інтересів); - з певною метою ( наприклад, укладання угоди); - по певних важливих питаннях (політичного, економічного, соціального чи культурного характеру). Найчастіше вдається досягти домовленості лише після всебічного обговорення проблеми; у ході всяких переговорів виявляються різні інтереси,і партнери пропускають їх через призму власних потреб. Важливу роль відіграє і те, з якими перевагами (чи негативними моментами) зв'язано для партнерів укладення тієї чи іншої угоди, особливо при оцінці нових, висунутих лише в процесі переговорів, варіантів вирішення. Усякі переговори вимагають ретельної підготовки: чим інтенсивніше вони ведуться (з використання аналізів, розрахунків економічного ефекту, висновків і т.д.), тим більше шанси на успіх. Зворотна ж картина спостерігається в тому випадку, коли при веденні переговорів належною мірою не враховуються різні об'єктивні і психологічні аспекти. Недоліки при веденні переговорів. Партнер може розпочати переговори не обміркувавши попередньо в достатньому ступені:

 їхня необхідність і ціль,складності  і можливі наслідки. У цьому  випадку за ним лише “відповідний  хід”, тобто він буде реагувати, а не діяти (не від нього  буде виходити ініціатива). “Відсутність  програм”. У партнера немає чіткого  плану дій у межах максимальних  і мінімальних вимог. Легше вести  переговори маючи в голові (чи  на папері) різні варіанти дій. Звичайно (поза переговорами) для  здійснення необхідних рішень  досить розпорядження. “Головне  щоб мене це влаштовувало”.

41)Поняття про спільності  та групи,їх види та класифікація?

Не дивлячись на те, що поняття група є одним із найважливіших в соціології, у дослідників немає повної згоди відносно його визначення. І це відбувається не тому, що соціологи не можуть виразити свої думки. Трудність виникає у зв’язку з тим, що:

• більшість понять в соціології з'являється в ході соціальної практики; вони починають застосовуватися в науці після тривалого їх використання в житті, і при цьому їм надається найрізноманітніше значення;

• утворюється велика чисельність співтовариств, в результаті чого для точного визначення соціальної групи необхідно виділити із цих співтовариств певні типи.

 Англійський соціолог Т. Гоббс  в книзі "Левіафан" (1651 р.) дав  перше чітке визначення групи  як певної кількості людей, об'єднаних  спільними інтересами або спільною  справою і виділив впорядковані  і невпорядковані групи, політичні  і приватні та ін. Отже, характерною  рисою соціальної групи є наявність  взаємодії між її членами відносно  спільних інтересів, очікувань і  т. д.

 Кожна людина здатна себе  утвердити, самореалізувати як особистість лише в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми, внутрішні і зовнішні зв'язки яких і є об'єктом активного соціологічного вивчення. В якості висхідної підсистеми в структурі людських відносин виступає, соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство — група — особистість".

 Соціальна група — це найбільш  загальне і специфічне поняття  соціології, що означає певну  сукупність людей, які мають загальні  природні і соціальні ознаки  і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які  регулюються формальними і неформальними  соціальними інститутами. Для виникнення  групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального  контролю, зразки діяльності. При  цьому організація групи може  бути формальною або неформальною  — в залежності від її цілей  і завдань.

• Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

• Неформальна група складається стихійно і не мас особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

 Більшість неформальних груп, на думку соціологів, є первинними, а формальних — вторинними. Вторинна  група більш чисельна і може  мати у своєму складі одну  або декілька первинних груп. Ступінь впливу такої групи  на індивідів може різнитися  в залежності від того, наскільки  сильно інтеріоризовані групові цінності представником групи.

 В соціологічній літературі  існує велика кількість різних  класифікацій груп. В залежності  від кількості членів і умов  внутрішньо-групової взаємодії соціальні  групи діляться на малі, середні  і великі.

 До малих соціальних груп  відносять такі об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться  в безпосередньому контакті один  з одним і, як правило, вони  нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.

 Серед основних особливостей  малої групи зазвичай виділяють:

• прямий або опосередковий контакт між членами групи, міжособистісну взаємодію і взаємовплив;

• наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

• внутрішньо-групову розподіленість функцій і соціальних ролей;

• спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

• певну локалізацію у просторі і усталеність у часі.

 Основоположником вчення про  малі групи вважають англійського  соціолога Ч. Кулі, який на початку XX століття ввів поняття "первинна  група". Його концепція до цього  часу є класичною теоретичною  основою для аналізу малих  груп. Останні він класифікував  як первинні групи, розуміючи  під ними такі, які характеризуються  тісними взаємними контактами "обличчя  до обличчя", інтимними зв'язками  індивідів.