Шпаргалка по "Морфології"

аргументувати; у тому числі  заміною суфіксів: перепустити —  перепустка, читати — читання; а  також унаслідок переходу закінчень  у суфікси (у прислівниках):

нишком, манівцями, ницьма, миттю, сторчака;

в) додаванням постфіксів: вчити  — вчитися, розуміти — розумітися, який — якийсь, скільки — скільки-небудь;

г) одночасним додаванням префіксів  і суфіксів, іноді й постфіксів: закордонний, прибережний, неробство, узголів'я [узгол'івйа], по-новому, розщедритися, заручитися;

тощо.

17.Поняття граматичного  значення слова(грамеми)

Грамема є показником різних відношень,у які слово вступає  з іншими словами у мовленні і  це відношення реалізується у конкретній словоформі. Головна функція –  релятивна. Грамема являє собою  видове поняття по відношенню до категорії  як видового поняття. Наприклад, грамеми  різних відмінків формують  категорію  відмінків, а грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часу-категорію  часу.

Граматичне, морфологічне значення слова - це абстрактне значення , реалізація якого в парадигмології слова  має формалізований обов»язковий і  регулярний характер.

Граматичне значення —  це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає  різні його відношення за допомогою  граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

Граматичне значення є  обов'язковою ознакою слова.

Граматичні значення слова  є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв'язків  предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.

За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні. Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати), а значення давального відмінка іменників - закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення - одним граматичним показником (сестра - називний відмінок однини, брата - родовий відмінок однини, жнива - називний відмінок множини), однак список морфем для вираження певного граматичного значення є строго фіксованим. Ця ознака граматичного значення настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: граматичне значення - значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

Граматичні значення бувають  трьох типів: дериваційні, реляційні  й модальні.

Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають  йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними.

Реляційні значення (від  лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи  та ін.

Модальні значення виражають  відношення людини до висловленої думки  і до об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним  значенням слова. Такими в українській  мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у  тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі  собою не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів минулого часу, певною мірою відмінки іменників.

Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші  властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають  однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність  вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.

Синтаксичні й номінативні  граматичні значення, як змінні, зумовлюють творення різних морфологічних форм того самого слова — словоформ. У  речення змінні слова входять  лише у вигляді певних словоформ.

З погляду відношення граматичних  значень до дійсності їх ще можна  поділити на реальні й формальні.

Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це і частини мови, і ступені  порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменника, відмінок іменника).

Формальні граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи  правильно моделювати дійсність, відображувану  в словах. Наприклад, рід дієслова в минулому часі, він ніяк не впливає  на семантику слова — ту саму дію означає, наприклад, змінив і  змінила. Але в реченнях: «День змінив ніч»- і – «День змінила ніч». - рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає «настав день», друге — «настала ніч».

Якщо співвіднести лексичне значення і граматичне,то варто зауважити,що лексичне значення виражає індивідуальне, а також виконує номінативну  функцію,при цьому виражається  основою слова,щодо граматичного значення,то воно є виразником загального, функція  його релятивна, і виражається воно окремою морфемою в основі –афіксом,головна  морфема,яка виражає граматичне значення –це закінчення.

18. Граматичні значення слова як опозитивна сутність

1. граматичне значення  повністю поставлене на протиставленні,яке  проявляється під час розбору  зв»язків між словами і словоформами,це  і стан,час,відмінок,спосіб , вид,  тобто кожна категорія підтверджує  опозитивну сутність даного поняття.  Грамати́чна катего́рія (від грец. κατηγορία — судження, визначення) — це найзагальніше поняття,  що об'єднує ряд співвідносних  граматичних значень і виражене  в певній системі співвідносних  граматичних форм. Поняття граматичної  категорії ґрунтується на розумінні  об'єктивно існуючих взаємозв'язків  між мовними системами і підсистемами. Граматична категорія є поняттям  родовим щодо цілого ряду однорідних  граматичних значень. Входить  до складу смислової структури  слова, поряд з його лексичним  значенням. Виражає зміст взаємного  протиставлення двох або кількох  мовних (морфологічних чи синтаксичних) одиниць. 

Граматична категорія - система  протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних  форм із однорідним значенням).

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд  форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання  було протиставлення і щоб ті протиставлені  значення мали формальне вираження. Так, граматичною категорією є категорія  числа, бо вона об'єднує мовні одиниці  на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і  граматичні значення однини й множини  формально виражаються за допомогою  спеціальних закінчень. Пор.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням  і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и  та -а.

Формальне вираження - дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність чи відсутність  є основним критерієм виділення  граматичної категорії. Річ у  тім, що певне значення в одній  мові може існувати як граматичне, а  в іншій мові як лексичне. Звідси розрізняють граматичні й поняттєві  категорії. Наприклад, існує поняттєва  категорія статі й граматична категорія роду. Поняттєва категорія  статі є універсальною, тобто  всі люди незалежно від використовуваної ними мови розрізняють чоловічу і  жіночу стать. Однак категорія роду притаманна далеко не всім мовам. В  українській мові, як і в інших слов'янських є така категорія, бо тут є формальні засоби її вираження: закінчення (учитель, стіна, вікно).

Граматичні категорії  поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія  роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних - категорія  активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного  способу.

Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.

Класифікаційні (словотворчі, дериваційні) категорії - це такі, члени  яких виступають як рубрики класифікації слів. Так, зокрема, класифікаційною  є категорія роду іменників і  категорія виду дієслова, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до одного певного роду), а дієслова розподіляються між трьома видовими групами - дієсловами доконаного чи недоконаного виду або двовидовими.

Словозмінні (релятивні) категорії - граматичні категорії, яких слово  може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується в  реченні. До словозмінних належить категорія  роду прикметників, бо прикметники  не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника  залежить від поєднуваного з ним  іменника (великий успіх, велика справа, велике враження).

Відповідно,наявність граматичних  категорій та їх протиставлення одна одній свідчать про те, що граматичне значення виступає опозитивною сутністю, тобто всі категорії протиставляються між собою як у власних межах,так  і поза ними.

19. Засоби оформлення  грамем в українській парадигматиці.

Засобами оформлення грамем в українській парадигматиці  є: закінчення, наголос, службові слова, зміна слова (суплетивізм), суфікси  й префікси, порядок слів.

Найчастіше в даному випадку  використовуються флексії. Наприклад: флексії іменника і прикметника можуть навіть поєднувати значення відмінка, числа, роду – долю (жіночий рід, знахідний відмінок, одн.); хорошим (чол. рід, одн., О.в); у дієслівних флексіях поєднуються значення особи зі значенням, числа, часу, способу – ходжу (перша особа одн, теп час,  дійсний спосіб), читатиме (третя особа однини, майб часу, дійсного способу). В сучасній укр. мові можемо спостерігати також омонімію флексій. Наприклад закінчення –і іменників типу земля, пісня, тиша виражає значення родового, давального, місцевого відмінка однини. Часто те саме значення можуть виражати різні флексії:батьком, дівчиною, долонею, курчам (Орудний відмінок).

Вважливу роль також відіграє наголос. Наприклад, граматичні значення родового відмінка однини іменників жіночого роду виражаються наголосом на останньому складі: верби´, руки´, весни´, а граматичні значення називного відмінка множини іменників жіночого роду виражаються наголосом на першому складі: ве´рби, ру´ки, ве´сни. При однаковому написанні цих форм єдиним виразником граматичних значень є наголос. Аналогічна роль наголосу і в парах граматичних форм доро´га — дорога´, замо´к — за´мок, ви´кликати — виклика´ти, вихо´дити —ви´ходити.

Серед службових  слів активну участь у вираженні граматичних значень беруть прийменники. Вживаючись з невідмінюваними іменниками, вони вказують на граматичні значення: до метро, до купе (Р. відмінок) — в метро, в купе (М. відмінок) або розрізняють значення однакових закінчень іменників: до межі (Р. відмінок) — на межі (М. відмінок).

За допомогою частокхай, нехай утворюються граматичні форми дієслів для вираження граматичного значення наказового способу; за допомогою часток би, б утворюються граматичні форми дієслів для вираження граматичного значення умовного способу. Наприклад: Нехай серця не знають спокою, Хай обганяють мрії часу біг, І наша юність буде хай такою, Щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко); Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси (О. Довженко).

Для вираження граматичного значення іноді словам доводиться міняти свій звуковий склад. Так трапляється  при відмінюванні займенників: я  — мене, ти — тебе, ви — вас, ми — нас; при утворенні граматичних  форм ступенів порівняння прикметників та прислівників: гарний — кращий, поганий  — гірший, гарно — краще, погано — гірше; при утворенні окремих  граматичних форм недоконаного і  доконаного видів дієслів: говорити — сказати, брати — взяти.

Роль виразників граматичних  значень можуть брати на себе і  окремі суфікси та префікси. Наприклад, суфікс -ш(-іш) у прикметниках є показником граматичного значення вищого ступеня порівняння (білий — біліший, добрий —добріший), а префікси най-, якнай-, щонай-, — граматичного значення найвищого ступеня (кращий — найкращий, якнайкращий, щонайкращий, добріший — найдобріший). Для вираження граматичного значення доконаного виду дієслів використовуються префікси: казати — сказати, робити — зробити.

Порядок слів у  реченні також може бути виразником граматичних значень називного або знахідного відмінків іменників. Наприклад, у реченнях: Радість перемагає горе, Гнів викликав біль слова радість, гнів сприймаються у першій позиції як іменники у називному відмінку, а слова горе, біль — як іменники у знахідному відмінку.

20.Способи оформлення  грамем в українській парадигматиці.

У сучасній українській мові є 4 способи оформлення грамем: синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний, супрасегментний.

Синтетичний спосіб оформлення грамем реалізують афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси: татові (закінчення виражає значення давального відмінка, однини, чоловічого роду), каченяти (суфікс –ат, закінчення –ипередають значення родового відмінка, однини,середнього роду), накричати ( префікс на-виражає значення дієслівного доконаного виду), сінокіс (інтерфікс –о-фурмує структуру складного слова). Афіксальне граматичне оформлення можуть супроводжувати чергування звуків: рука –руці, смуток- смутку, нога-нозі .