Шпаргалка по "Морфології"

Прикметником  називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Наприклад:сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове. 
Прикметник змінюється за родами, числами, відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: голубе небо, голуба стрічка — голубого неба, голубої стрічки. Синтаксична роль прикметника : 1)узгодженого означення : Тоненький струмок диму поволі піднявся надсторожкою, понад віттям дерев та й послався надними прозороюхмаркою

2) іменної частини складеногоприсудка: Яка важка у вічності хода.І все 
ждалоТиша стояла якась неспокійна.Світле безмежжя здавалоськрихким.

Розряди прикметників :1.Якісні прикметники виражають таку ознаку, яка може бути в предметі в більшій чи меншій мірі: швидкий - швидший - найшвидший. 2. Відносні прикметника виражають ознаку за відношенням одного предмета до іншого: дерев'яний стілець (стілець з дерева), металевий цвях (цвях з металу). 3.Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? (мамина хустка, батькова порада).

Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма  прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник залежить у словосполученні чи реченні  За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень  прикметники поділяються на дві  групи — тверду і м'яку. До твердої групи належать: а) якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ий: безладний, безпорадний, безробітний, бідолашний, величний, веселий, весняний, відповідний, гіркий,глухий; б) присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа - -їв), -ин(після голосного та апострофа - -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: Андріїв, батьків, Галин, дідів, доччин, Ігорів, нянин, шевців; в) усі короткі форми прикметників: варт, винен, годен (згоден), готов, жив, здоров, зелен, ладен, певен, повен, повинен, прав, рад, ясен.

До м'якої групи  належать: а) відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний -н- і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ій (після голосного — -їй):безодній, будній, верхній, весінній, вечірній, всесвітній (кругосвітній), городній; б) усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, внутрішній, вчорашній, давнішній, домашній, завтрашній, зовнішній, колишній; в) відносні прикметники з основою на -й: безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.

Способи творення прикметників :Префіксальним способом прикметники утворюються від: а) прикметників: сильний — пресильний; високий —невисокий;б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий. 
Суфіксальним способом прикметники утворюються від: а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий;б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній. 
Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників:без талану — безталанний; при школі — пришкільний. 
Основоскладанням утворюються прикметники від: а) двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій; б) сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий;сільське господарство — сільськогосподарський. 
Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.

Числівник — це значуща самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі й відповідає на питання скільки? котрий? Числівники виділяються передусім своїми лексичними значеннями. Вони можуть означати: а) число, числове математичне поняття: один, два, три, десять, сто, чотири шостих; б) назви певної кількості предметів: три подруги, шість столів; в) кількість, що складається з певного числа частин цілого: вісім десятих гектара, три цілих і чотири десятих тонни; г) сукупність перелічуваних предметів або істот: четверо хлопців, десятеро друзів, шестеро саней; ґ) порядок предметів при лічбі: перший номер, дванадцята година. 
За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні(відповідають на питання скільки?) і порядкові (відповідають на питаннякотрий?).

Кількісні числівники змінюються тільки за відмінками, але не мають  роду й числа, крім числівників один (який має форми родів — одна, одне і числа множини — одні),два (має форму жіночого роду дві), обидва (жіночий рід обидві), півтора (жіночий рід півтори). Кількісні числівники, які означають число, бувають підметами й додатками: Три і чотири — сім (підмет і присудок). Розділіть двадцять чотири на вісім(додатки). Порядкові числівники змінюються за родами (четверта,четверте), числами (четвертий, четвертї), відмінками (четвертого, четвертої, четвертих). Порядкові числівники виступають тими членами речення, що й прикметники, — означеннями, іменною частиною присудка, зрідка підметом, додатком чи обставиною. Кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстрактне число. До кількісних числівників належать: власне кількісні, збірні, дробові, неозначено-кількісні. Власне кількісні числівники означають цілі числа: чотири, сорок один, сто двадцять п'ять, тисяча, мільйон. Збірні числівники означають певну кількість предметів як сукупність, як одне ціле: двоє, троє, шестеро, двадцятеро. Збірні числівники поєднуються з іменниками — назвами осіб чоловічого роду (троє друзів, шестеро випускників), з іменниками середнього роду, що означають назви істот (двоє кошенят, семеро каченят) або предметів (четверо відер, восьмеро вікон); та з іменниками, які мають тільки форму множини (троє саней, четверо дверей). До збірних нележать числівники обидва, обидві, обоє. Дробові числівники означають частину числа від цілого: три четвертих, сім восьмих, двадцять сотих., Неозначено-кількісні числівники — назви узагальнено-кількісних понять:багато, небагато, мало, немало, чимало, кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят. Вони можуть поєднуватися з іменниками, що означають масу, речовину, збірні або узагальнені поняття: багато цукру, чимало клопоту, небагато роботи.

Морфологічні  особливості кількісних числівників  
1. Кількіснічислівники не мають категорії роду, числа, крім числівників один, два, обидва, півтора, тисяча, мільярд, нуль. 2. Числівник один має ознаки прикметника: змінюється за родами й числами (одна, одне, одні), відмінками (одного, одної). 3. Числівники два, обидва мають ознаки роду тільки в сполученні з іменниками у формі називного та знахідного відмінків: два ясени, дві берізки, але двох ясенів, двох берізок; обидва хлопчики, обидві квітки, обох хлопчиків, обох квіток. 4. Має форму жіночого роду й невідмінюваний числівник півтора (жіночий рідпівтори). 5. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль мають форми роду, числа, змінюються за відмінками. 6.У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: з чотирьохсот сімдесяти восьми тисяч шестисот п'ятдесяти дев'яти(карбованців). 7. Числівники сорок, дев'яносто, сто в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках уживаються з закінченням -а: сорока, дев'яноста, ста. 8. Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два, оба(давня форма), три: двох, двом..., обох, обом..., трьох, трьом.... 9. Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох. 10. Збірні числівники четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом, п'ятьох, п'ятьом, шістьох, шістьом. 11. Числові назви тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники. 12. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п'ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма й кількадесятьома. Дробові числівники складаються з двох частин, перша з яких є кількісним числівником, а друга — порядковим, і відмінюються, відповідно, як кількісні й порядкові числівники: двом третім, трьома п'ятими; ділити на одну двадцяту. Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюються як звичайні іменники.Числівники півтора (карбованця,відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються.

Займенник — це частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх; частина мови, яка не називає предметів, але опосередковано вказує на них. Займенники відповідають на ті самі питання, що й:— іменник: хто? що?— прикметник: який?чий?— числівник: скільки? У словосполученні буває: — головним словом: він хороший, ніхто з присутніх; — залежним словом: ручка (чия?) моя; приїхати(з ким?) з ним. У реченні може бути тим самим членом речення, що й іменник, прикметник, числівник.  
Займенник має чотири морфолоіічні катеї'орії: категоорію істоти/неістоти, категорію роду, категорію числа, категорію відмінка. Прислівникові займенники не мають категорії істоти/неістоти, За лексичним значенням, граматичними ознаками та за морфологічним складом займенники поділяються на дев'ять розрядів: Особові: я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони. Зворотний: себе. Питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки? Відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Неозначені: хтось, щось, будь-хто, будь-що, який-небудь, дещо, абиякий, хтозна-чий. Заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки. Присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній. Вказівні: той, цей, такий, стільки. Означальні: весь, всякийі кожний, самий, сам, інший. 
Складні займенники відмінюються лише в основній частині: Абихто, абикого, абикому, абиким, аби на кому.

36. Взаємоперехід (транспозиція) словоформ різних частин мови

У сучасній лінгвістиці під  поняттям «транспозиція» (середньолат. transpositio – переставлення, від лат. transponere – переставляти) розуміють  використання однієї форми у функції  іншої. Термін «транспозиція» тлумачать  у широкому та вузькому значенні. У  широкому розумінні – це будь-яке  переносне вживання мовної форми, зокрема  транспозиція грамем дієслівного часу (наприклад, уживання теперішнього часу замість минулого або майбутнього), способу (наприклад, функціонування наказового способу в значенні умовного), комунікативних типів речення (наприклад, використання розповідного речення в ролі наказового) і под. У транспозиції прийнято вирізняти  три елементи: вихідну форму (транспоноване), засіб транспозиції (транспозитор) і результат (транспозит). У вузькому значенні транспозиція, або функціональна  транспозиція, засвідчує перехід  слова з однієї частини мови до іншої або його використання у  функції іншої частини мови. Традиційно розрізняють два ступені цієї транспозиції:

1) неповна,  або синтаксична,  за якої змінюється тільки  синтаксична позиція вихідної  одиниці без зміни її морфологічної  належності до відповідної частини  мови;

2) повна, або морфологічна, за якої утворюється слово  іншої частини мови.  Залежно  від частини мови, в яку переходить  слово, вирізняють Виділяють такі  типи перехідних явищ: субстантивація, ад'єктивація, прономіналізація, вербалізація, нумералізація, адвербалізація, препозиціоналізація,  кон'юнкціоналізація, партикуляція, інтер'єктивація. 
Субстантивація (лат. substantivum — іменник). Це перехід інших частин мови в іменники, тобто набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення іменника. 
Ад'єктивація (лат. adjektivum — прикметник). Це перехід інших частин мови у прикметник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прикметника. 
Прономіналізація (лат. pronomen — займенник) - це перехід інших частин мови в займенники, тобто набуття вказівної (дейктичної) функції займенника. 
Вербалізація (лат. verbum — дієслово) - це перехід інших частин мови в дієслова, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення дієслова. 
Нумералізація (лат. numeralis — числовий) - це перехід інших частин мови в числівник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення числівника. 
Адвербіалізація (лат. adverbum — прислівник) - це перехід інших частин мови у прислівники, тобто набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення прислівника. 
Препозиціоналізація (лат. praepositionis — прийменник) - це перехід інших частин мови в прийменник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прийменника. 
Кон'юнкціоналізація (лат. conjunctionis — сполучник) - це перехід інших частин мови в сполучники шляхом набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення сполучника. 
Партикуляція (лат. particula — частка) - це перехід інших частин мови в частку. 
Інтер'єктивація (лат. interjectio — вигук, вставка, проміжок) - це перехід інших частин мови у вигуки, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення вигука.

37. Слово як  одиниця мови – лексема

Більшість  мовознавців  вважають, що слово - найконкретніша мовна  одиниця, основна і базисна. Мова - це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби дати дефініцію  слова не припиняються. Наведемо деякі  з визначень:

"Слово - найважливіша одиниця мови, яка позначає явища дійсності та психічного життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють однією мовою й історично пов'язані між собою" (P.O. Будагов);"Слово - граничний складник речення, здатний безпосередньо співвідноситися з предметом думки" (О.С. Ахматова);"Слово - найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань" (Б.М. Головін);"Слово - мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови висловлювань" (Д.І. Ганич, І.С. Олійник);

"Слово  - оформлена за  нормами даної  мови, неподільна  на менші подібні  єдності мовна  одиниця, що складається  із звука чи  комплексу звуків  і називає певні  предмети, процеси  і явища об'єктивної  дійсності та їх  ознаки або тільки  вказує на них  чи на відношення  між ними, або виражає  емоціонально-вольові  прояви" (Є.В. Кротевич, Н.С. Родзевич).

Як  бачимо, для всіх визначень спільним є акцентування на смисловому аспекті  слова (щось позначає) Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших мовних одиниць.

Як  засвідчують усі  вищенаведені визначення, слово - це єдність  звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й  немає слів без  значень. Слово - двостороння  одиниця: має план вираження (звукова  оболонка, експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проблема виділення слова (і  його визначення) містить  два аспекти: проблему окремості слова (визначення меж слова в  тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнений  слова від його частини - морфеми, а  з іншого - від  сполучення двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних слововживань). Тут все залежить від того, на що опирається лінгвіст при визначенні меж слова: на написання  чи на його лексичне й граматичне значення.

Важкість  визначення слова  пояснюється й  тим, що слова є  неоднорідними за своєю структурою і за функціями. Вважають, що основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова  поділяють на чотири типи: