Шпаргалка по "Морфології"

• прикметникова категорія вищого й найвищого ступенів порівняння (добрий — добріший — найдобріший). Спосіб вираження може бути синтетичний (за допомогою  суфіксів та префіксів (приклад див. Вище), або аналітичний :  дещо категоричний і найбільш категоричний.

- дієслівна категорія  виду(читати — дочитати). Семантичною  ознакою категорії виду  є протиставленість  двох форм — доконаної і  недоконаної —  за ознакою  обмеженості і необмеженості  тривання дії. 

Вираження категорії виду може здійснюватися шляхом: чергування суфіксів (купувати — купити), префіксації (в”янути — зів”янути), а також  способом суплетивізму (брати —  взяти).

26.Упорядкована  сукупність граматичних форм  слова є парадигмою. Парадигму мають тільки змінювані слова (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, дієслова). Парадигму незмінюваних слів називають нульовою.

До словозмінних категорій  належать: категорія відмінка та числа  у іменника, відмінка, числа і  роду у прикметника, відмінка у числівника та категорії часу, способу, особи, числа  та роду у дієслова.

До формозмінних категорій  належать: категорія роду у іменника, ступеню вияву ознаки у прикметника  та категорії   виду, стану та перехідності/неперехідності у дієслова.

Категорія числа іменника складається з двох грамем (однини і множини); категорія роду іменника має чотири грамеми (чоловічого, жіночого, середнього і парного роду); категорія  відмінка іменника має сім грамем (називного, родового, давального,

знахідного, орудного, місцевого  і кличного відмінків); дієслівна  категорія способу — три грамеми; дійсного, умовного і наказового способу.

Іменник має відмінково —числову парадигму, бо змінюється за числами  і відмінками (14 варіантів словоформ), а категорія роду виступає як класифікативна (бо конкретний  іменник може належати лише до одного роду, і не змінюється за ним).

Парадигма прикметника є  родово — відмінкова  - числова, протиставлення відбувається за всіма трьома ознаками.

Числівник має лише відмінкову парадигму (7 варіантів словоформ, відповідно до кількості відмінків).

До складу парадигми дієслова входять  форми особи, числа, роду, часу, способу, виду, стану, дієприкметника, дієприслівника, інфінітива, форм на -но, -то.

27. СЛОВОФОРМИ  ЯК ВИРАЗНИКИ ЧАСТИНОМОВНИХ ГРАМАТИЧНИХ  ЗНАЧЕНЬ.

Для того,щоб розібратися  в даному питанні слід знати взагалі,що таке граматика.

        Граматика — це закономірності граматичної будови мови. їм підлягають сукупності морфем (значущих частин слова), способи творення з них слів із властивими їм граматичними значеннями, система словоформ, види словосполучень і типи речень. Такі одиниці мови називають граматичними.

Мовні одиниці в граматиці  характеризуються тим, що мають граматичне значення.

          Щоб зрозуміти природу граматичного  значення, треба розглядати його  у зіставленні з лексичним.  Лексичне значення повнозначного  слова співвідноситься з предметами  чи явищами реального світу,  з поняттями про них і їхніми  назвами. Воно індивідуальне для  кожного повнозначного слова,  основне і єдине (якщо не  брати до уваги переносних). Граматичне  значення є загальним, спільним  для даного слова і багатьох  інших. Крім того, змінне повнозначне  слово є, як правило, носієм  кількох граматичних значень.  Наприклад, з низки слів думка,  рука, річка, жінка, книга, тополя  кожне має своє лексичне значення, притаманне тільки йому, і всі  вони об'єднуються спільним граматичним  значенням жіночого роду, яке  характерне й для цілого ряду  неназваних слів. Але крім граматичного  значення жіночого роду, ці слова  мають ще й граматичне значення  однини і граматичне значення  називного відмінка. Отже, для слова  з одним лексичним значенням  у даних прикладах є характерною  наявність трьох граматичних  значень, які виражаються закінченням  -а.

      Граматичне  значення слова виражається у  його граматичній формі. Між  ними існує діалектичний взаємозумовлений  зв'язок, як між змістом і формою. Кожне нове закінчення свідчить  про нову граматичну форму:  український, українського, українському, українським. Але і відсутність  закінчення у повнозначному слові  (нульове закінчення) може утворювати  граматичну форму: дівчат, п'ять,  юнь, зелен (сад).

        Граматичні  значення слів виражаються у  їхніх граматичних формах. Але  граматичні форми утворюються  не тільки за допомогою закінчень,  хоч вони є основним способом  вираження граматичних значень.  Для цього залучаються й інші  засоби мови: наголос, службові  слова, зміна слова (суплетивізм), суфікси й префікси, порядок слів.

      Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Граматичне значення є обов'язковою  ознакою слова. Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх  зв'язків предмета чи явища, так і  найзагальніших властивостей буття. За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні. ЧАСТИНОМОВНИМИ Є САМЕ КЛАСИФІКАЦІЙНІ !!! ВОНИ НАМ І ТРЕБА.

Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

Щодо СЛОВОФОРМИ – то  це граматична форма того самого слова, яка виявляє лексичну тотожність із співвідносними словами. Словоформи — це лексичні одиниці з конкретним граматичним значенням. Словоформа є основним носієм граматичного значення. Сукупність словоформ певної лексеми називається граматичною парадигмою.

Синтаксичні – це типу рід  число відмінок – вони є змінними); Номінативні – ти типу холодний, холодніший, найхолодніший. Вони є змінними і творяться словоформами…і скрізь написано, що словоформи виражають  лише син такс. І номінат. Грам. Значення. Але ВОНА нам говорила,що лише  у словниках слово виступає як лексема. А насправді вони є словоформами. Напр. синій, синІТИ, синЬ.

Тобто, хоч це і нові слова…все-одно вони вважаються словоформами.

28. ОДНОФОРМНІ (НЕЗМІНЮВАНІ)  ТИПИ СЛІВ

       Сло́во  — найменша самостійна і вільно  відтворювана в мовленні відокремлено  оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним  і вичленуваним окремим елементом  дійсності (предметом, явищем, ознакою,  процесом, відношенням та ін.) і  основною функцією якого є  позначення, знакова репрезентація  цього елемента — його називання,  вказування на нього або його  вираження.

За морфологічною  ознакою слова поділяються на змінювані слова (наприклад, дієслова, більшість іменників, прикметників) та незмінні ( ВСІ ПРИСЛІВНИКИ, служб. Част.мови).

Незмінюваними можуть бути повнозначні слова,що складаються  лише з основи, яка назвивається чистою: восени, додому. Чисту основу мають:

1) незмінювані іменники: бюро, таксі, депо;

2) інфінітив: перемагати, активізувати;

3) дієприслівники: танцюючи, малюючи, пишучи;

4) прислівники: швидко, тут,  там

Незмінювані іменники1) деякі  слова іншомовного походження (метро, турне,меню, колібрі і под.); 2) українські й іншомовні жіночі прізви-ща на приголосний звук (Зосич, Харчук), на -енко (Василенко,Яценко), на -ово (Дурново), -их (Черних, Сєдих); 3) ініціальні абревіатури (МВС) та абревіатури, в яких друга  частина маєформу непрямого відмінка (завбази, помдекана). Граматичне значення відмінка в таких іменниках виражається  синтаксично. Наприклад, передають  по радіо (місцевий відмінок); підійшов до метро (родовий відмінок); розмовляла з нашою Коваленко (орудний відмінок); слухаю какаду (знахідний відмінок), передали всім АТС (давальний відмінок множини).

Також, сполучники — це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін.,  між словами і реченнями. Це — одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення.

+ інколи бувають незмінювані   прикм. -  іншомовного пох. –  бордо, беж)\

29. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. 
Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності. 
У сучасних дослідженнях на позначення поняття частини мови використовують паралельно вживані терміни лексико-граматичні класи слів, граматико-семантичні категорії слів, граматичні класи слів, парадигматичні класи слів, формальні класи слів тощо (Ахманова, с. 511). 
Обсяг поняття частини мови в різних наукових концепціях трактують по-різному. 
Традиційно терміном частини мови позначають лексико-граматичні класи слів, що виокрем- люються на основі спільності синтаксичних, морфологічних і семантичних ознак, причому найчастіше провідною ознакою визнають морфологічну, оскільки кожна частина мови характеризується систе- мою граматичних (морфологічних) категорій, які охоплюють усі слова даної частини мови або ядро цих слів (ЛЭС, с. 578; Ганич, с. 330; УМЕ, с. 788). 
І. Вихованець кваліфікує частини мови як «найзагальніші семантико-граматичні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним зна- ченням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою граматичних категорій; 3) системою форм словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій» [4, с. 12]. Це визначення, на наш погляд, якнайповніше відбиває сутність поняття частина мови.

30. Слово – це основна морфологічна одиниця. Проблема слова є однією з найбільш дискусійних лінгвістичних проблем. Українська мова належить до мов виразного „словесного” типу з чітким розрізненням двох морфологічних одиниць – слова і морфеми. У сфері граматики слово поєднує три граматичні рівні – морфологічний, синтаксичний і словотвірний. 
Слова об’єднуються в семантико-граматичні класи – частини мови, які є найпродуктивнішим засобом систематизації „океану” слів, найвищим виявом системної організації мови. 
Традиційна класифікація слів за частинами мови вважається недосконалою, чи це стосується гомогенної (за одним критерієм), чи гетерогенної (за кількома різними критеріями) класифікації. Тільки гетерогенна класифікація дає змогу здійснити всебічну класифікацію слів. Проте сукупність трьох критеріїв (семантичного, синтаксичного і морфологічного) поширюється на ядро частин мови, периферія ж характеризується неповним набором критеріїв. Поряд із загальновизнаними критеріями називають ще словотвірний. Це допоміжний критерій, оскільки стосується тільки похідних слів, які характеризуються специфічними для окремих частин мови словотворчими афіксами. 
Послідовне застосування різнорідних критеріїв дає змогу виділити чотири частини мови – іменник, дієслово, прикметник, прислівник. До чотирьох частин мови додають ще числівник за його семантичну своєрідність, пов’язану з вираженням категорійного значення кількості. 
Займенникові слова не становлять окремої частини мови, вони є підкласами усередині чотирьох частиномовних класів – іменника, прикметника, числівника, прислівника. Лексичне значення цих слів можна встановити лише у тексті, тобто у мовленні, а не у мові. У морфологічному плані займенникові слова звичайно дублюють іменник, прикметник, числівник або прислівник, характеризуючись наявністю морфологічних категорій відмінка, числа й роду (займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівник) і морфологічною незмінністю та нівеляцією морфологічних категорій (займенникові прислівники). 
Між частинами мови (морфологічними словами) і морфемами розташовані проміжні морфологічні одиниці – слова-морфеми (прийменники, сполучники, частки, зв’язки), які функціонально зближуються з власне-морфемами і водночас відрізняються від останніх аналітичним способом вираження граматичних значень і позиційними характеристиками. Між частинами мови як основними морфологічними одиницями і реченнями як основними синтаксичними одиницями функціонує специфічний різновид речень – слова-речення (вигуки, звуконаслідувальні слова), нечленовані речення, які являють собою найпериферійнішу ланку речень.