Контрольная работа по "Социологии"

    Після скасування рабства в Сполучених Штатах (1 січня 1863 р.) воно було «замінено» расової кастовою системою - народження людини наклав на нього довічну мету, і всі білі американці, в тому числі бідні й неосвічені, вважали себе краще і вище будь-яких американців африканського походження. Таке ставлення зберігалося навіть в першій половині XX в., через багато років після скасування рабства. Так само, як в Індії та Південній Африці, білі - представники вищої касти боялися «Забруднитися» від спілкування з чорношкірими, наполягаючи на існуванні роздільних шкіл, готелів, ресторанів і навіть туалетів і фонтанчиків для пиття в громадських місцях.

    Клан - рід або споріднена група, пов'язана господарськими та суспільними узами .

    Кланове система типова для аграрних товариств. У такій системі кожен індивід пов'язаний з великою соціальною мережею родичів - кланом. Клан являє собою щось на зразок дуже розгалуженої сім'ї і має схожі риси: якщо клан має високий статус, такий самий статус має і індивід, що належить до цього клану; всі кошти, що належать клану, мізерні або багаті, в рівній мірі належать кожному члену клану; вірність клану є довічної обов'язком кожного її члена.

   Клани нагадують і касти: приналежність до клану визначається за народженням і є довічної. Однак на відміну від каст цілком допускаються шлюби між різними кланами, вони навіть можуть використовуватися для створення і зміцнення союзів між кланами, оскільки зобов'язання, покладені шлюбом на родичів подружжя, здатні об'єднувати членів двох кланів. Процеси індустріалізації та урбанізації перетворюють клани в більш мінливі групи, врешті-решт замінюючи клани соціальними класами.

   Клани особливо гуртуються в період небезпеки, як видно з такого прикладу.

   Клас - велика соціальна група людей не володіють засобами виробництва, що займає певне місце в системі суспільного розподілу праці та характеризується специфічним способом отримання доходу .

    Системи стратифікації, засновані на рабстві, кастах і клани, є закритими. Кордони, що розділяють людей, настільки чіткі і тверді, що не залишають людям можливості для переміщення з однієї групи до іншої, за винятком шлюбів між членами різних кланів. Класова система набагато більш відкрита, оскільки базується в першу чергу на грошах або матеріальної власності. Належність до класу також визначається при народженні -- індивід отримує статус своїх батьків, проте соціальний клас індивіда в протягом її життя може змінитися в залежності від того, чого він зумів (чи не зумів) досягти в житті. Крім того, не існує законів, що визначають заняття або професію індивіда в залежності від народження або забороняють вступ до шлюб з представниками інших соціальних класів.

    Отже, основною характеристикою цієї системи соціальної стратифікації є відносна гнучкість її кордонів. Класова система залишає можливості для соціальної мобільності, тобто для руху вгору або вниз по соціальній сходах. Наявність потенціалу для підвищення свого соціального стану, або класу, - один з основних рушійних сил, що спонукають людей добре вчитися і наполегливо працювати. Звичайно, сімейний стан, успадковане людиною з народження, здатне визначати і виключно невигідні умови, які не залишать йому шансів піднятися в житті дуже високо, і забезпечити дитині такі привілеї, що для нього виявиться практично неможливим «скотитися вниз» за класової сходах.

  Соціальна стратифікація виражає соціальну неоднорідність суспільства, що існує в ньому нерівність, неоднаковість соціального стану людей та їх груп. Під соціальною стратифікацією розуміється процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні групи (верстви, страти), що відрізняються за своїм суспільного статусу. Критерії підрозділи суспільства на страти можуть бути найрізноманітнішими, притому як об'єктивними, так і суб'єктивними. Але частіше всього сьогодні виділяються професія, прибуток, власність, участь у владі, освіта, престиж, самооцінка особистістю своєї соціальної позиції. На думку дослідників середній клас сучасного індустріального суспільства визначає стабільність соціальної системи і в той же час забезпечує їй динамізм, оскільки середній клас - це перш за все високопродуктивний і висококваліфікований, ініціативний і підприємливий працівник. Росію відносять до змішаного типу стратифікації. У нас середній клас перебуває на стадії становлення, і цей процес має ключове і широке значення для формування нової соціальної структури.

Соціальна структура українського суспільства.

     Як і поняття «соціальні відносини», поняття «соціальна структура» вживається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальна структура – це складова суспільства, в основі якої лежить процес функціонування та розвитку соціальних (суспільних) відносин. Соціальна структура суспільства характеризується сталими взаємовідносинами елементів у соціальній системі, кожний з яких функціонує на рівні складної підсистеми з певними взаємозв'язками, взаємозалежностями. Основними елементами соціальної структури є люди (індивіди, особистості), які обстоюють певні соціальні позиції (статуси) у системі соціальних відносин, виконуючи при цьому певні соціальні функції (ролі). Саме на основі статусно-рольових ознак соціальної структури суспільства відбувається об'єднання людей у соціальні спільності (класи, групи). У цьому зв'язку соціальну структуру суспільства часто визначають як сукупність статусів і ролей.

  У вузькому розумінні соціальною структурою є система соціально-класових, соціально-групових відносин. Основний елемент соціальної структури – система соціальних спільностей, що реалізується в системі соціальних відносин (у вузькому розумінні). Вона охоплює соціально-класові, соціально-професійні, соціально-демократичні, етнонаціональні, сімейно-шлюбні, соціально-територіальні відносини. Кожний із зазначених елементів соціальної структури суспільства складається з різноманітних підсистем з певними внутрішніми властивостями.

 Протягом перших років  існування незалежної української  держави відбулося розшарування  суспільства, перегрупування його  класового складу, виділення нових  суспільних шарів. Становлення  державності, процеси приватизації  обумовили перехід від класової  тріади радянських часів –  робітники, селяни і прошарок  інтелігенція до нового класового  розподілу, у якому виділяють  вищий, середній і нижній (бідні  шари) класи, а також декласовані  шари населення. 

     У масовій свідомості склався стереотип представника середнього класу, заснований на менталітеті минулої радянської епохи. Це або заможний селянин (куркуль), або міщанин. Усім пам'ятне зародження середнього класу в період горбачовської перебудови. Це були перші кооператори, фермери, човники, які самостійно збивали капітал і вкладали гроші в розвиток свого бізнесу. Ці люди чуйно реагували на запити ринку, насичували його товарами і саме на них покладалися надії по розвитку ринкових відносин в Україні в той період. Саме ці шари населення дали поштовх розвитку ринкової економіки й інститутів цивільного суспільства, насамперед, місцевому самоврядуванню.

 На думку авторів  «Основ демократії», «в Україні  середній клас тільки почав  формуватися». Цей процес йде  паралельно зі становленням громадянського  суспільства. Його економічною  основою є формування недержавних  форм власності шляхом роздержавлення  і приватизації. Однієї з найважливіших  цілей роздержавлення і приватизації  став пошук ефективного власника, що стане ядром середнього  класу в Україні. Однак у  результаті перекосів у їхньому  здійсненні наділення кожного  громадянина частиною власності  не відбулося, а колишня державна  власність виявилася в руках  незначної частини населення  України – «керівників приватизованих  підприємств, політиків і чиновників  вищої та середньої ланки, спритних  ділків і кримінальних елементів.». 

  Так, у дослідженнях Н. Римашевської, стратифікаційна модель якої нагадує модель У. Уотсона, соціально-класова структура українського суспільства має такий вигляд:

 1. «Загальноукраїнські елітні групи», які мають власність у таких розмірах, що їх можна порівняти з найбільшими західними статками й засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.

2. «Регіональні  і корпоративні еліти», які мають  великі за українськими масштабами  статки і вплив на рівні  регіонів і секторів економіки. 

3. Український  «верхній середній клас», який  має власність і доходи, що  забезпечують західні стандарти  споживання, домагається підвищення  свого соціального статусу, орієнтується  на практику і етичні норми  господарських відносин, що склалися.

4. Український  «динамічній середній клас», який  має доходи, що забезпечують задоволення  середньоукраїнських і вищих стандартів споживання, значні соціальні домагання та мотивацію, характеризується соціальною активністю і орієнтується на легальні способи її прояву.

5. «Аутсайдери», для яких характерні низька  адаптація і соціальна активність, вони мають невеликі доходи  і орієнтуються на легальні  способи їх отримання. 

6. «Маргінали»,  для яких характерні низька  адаптація і асоціальні та  антисоціальні установки соціально-економічної  діяльності.

7. «Криміналітет», для представників якого характерні висока соціальна активність і адаптація, але при цьому вони діють цілком раціонально всупереч легальним нормам господарської діяльності.

  Важливим є питання хто володіє політичною владою, а хто чинить на неї реальний вплив.

    Як зрозуміло з вище наведеного переліку політична влада в Україні перебуває в руках так званого елітарного класу. Уже встигли досить чітко окреслитися в українському соціумі два антагоністичні класи: владний (політична псевдоеліта), який володіє правом на все, і підвладний (народ), який має тільки право на дармову працю. Зрештою, все збідніле українське суспільство, попри всі його верствові ознаки, опинилося в одній масовій ніші підвладного класу. А середній український клас став формуватися за кордоном із соціально найактивніших трудових мігрантів, витіснених за межі країни антинародною політикою правлячої псевдоеліти.

     Отак, за наявності нібито своєї держави виникла загроза, що українська нація взагалі могла припинити своє існування й повністю перейти у власність правлячої номенклатурно-кримінально-олігархічної верхівки.

   Тому незавершений демократичний транзит призвів в Україні до появи «оновленого керівного класу», який утримав владу і, використовуючи масштабний перерозподіл, закріпив офіційно у своє фактично приватне і акціонерне володіння державну власність. Можна констатувати ознаки формування в Україні олігархічної політичної системи, що ґрунтується на відстоюванні корпоративних інтересів малої групи людей, водночас масові інтереси, як і раніше, недостатньо артикульовані і не мають адекватного політичного представництва. У вітчизняній науковій літературі, як і в політичній публіцистиці, з'явився феномен так званої «олігархії». Нинішня українська олігархія – особлива.

 Фактично це один  з різновидів елітарного правління,  при якому тісно переплетені  влада і власність, а формальні  інститути демократії використовуються  в недемократичних цілях. Така  поверхова демократизація особливо  небезпечна при відсутності механізму  демократичного контролю за діями  влади. Однозначні критерії для  такої демократії суперечливі. 

  Партії (основні гравці) в Україні – інструмент представлення інтересів великого капіталу. Партії так само, як великий капітал, зацікавлені в маргіналізації суспільства, адже маргінало-люмпінізованим соціальним елементом просто управляти, він же і забезпечує легітимність влади олігархів. Олігархія прагне закріпити своє панівне економічне становище політичними методами, встановлюючи контроль через партії над владою, тобто інституційно, законодавчо внормовуючи свої інтереси. Не секрет, що коли економічні (власність, капітал, земля) і політичні ресурси (присутність у владі, контроль над законодавчою і виконавчою гілками влади) належить невеликій купці людей, в країні неодмінно формується олігархічний режим.

   А хто ж тоді чинить реальний вплив на владу? Це як вже згадувалось є середній клас. Представники середнього класу, беручи участь у роботі громадських об'єднань і організацій, одержують можливість активно впливати на політику держави. При цьому вони підтримують ті організації, що у своїх програмних документах проголошують підтримку ринкових відносин, підприємництва, малого і середнього бізнесу, оскільки розуміють, що порушення демократичних норм може привести до згортання демократичних процесів і встановленню в країні тоталітарного або олігархічного режиму. В основному цим людям властиво розвинуте почуття патріотизму й активна громадянська позиція, що націлена на забезпечення нормальних умов життя і впевненість у завтрашньому дні. Консолідація зусиль цих груп населення в розвитку громадянського суспільства обумовлена також їхньою турботою про недопущення негативних наслідків для їхнього бізнесу. В Україні існує велика кількість різних асоціацій, створених підприємцями. У їхньому числі – Українська національна асамблея підприємців, Загальноукраїнська асоціація приватних власників і підприємців тощо. Саме ці інститути громадянського суспільства лобіюють інтереси середнього класу.

   Трансформація українського суспільства, що розпочалася з 90-х років, характеризується передусім формуванням найрізноманітніших форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної тощо. І за кожною формою власності стоїть людина та певна соціальна спільність, які по-своєму сприймають соціальну реальність, по-своєму будують та здійснюють взаємодії, самоорганізуються, самоуправляються, залишаючись у системі державного регулювання та управління.