Особливості соц роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями

Як показує практика, одним з  найбільш важливих і в той же час  проблемних питань у житті людей  з обмеженими можливостями є вибір  професії і працевлаштування. Професійне самовизначення повинне містити  в собі два принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої  допомоги з боку соціального працівника з метою обгрунтованого й адекватного  вибору професії. Часто зустрічаються  випадки, коли утруднення людини з обмеженими можливостями в професійному самовизначенні викликані нерішучістю та невпевненістю  в своїх силах, особливу значення набуває допомога в усвідомленні і правильній оцінці своїх особливостей з позиції їхньої професійної  значимості, а також інформація про  професії, в яких саме такі якості можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом є вироблення у людини з обмеженими можливостями уміння усвідомлено і самостійно планувати свій особистий професійний  маршрут і визначати шляхи  його реалізації.

У принципі дійсна незалежність припускає  незалежність не тільки фізичну, скільки  психологічну, не дивлячись на наявність  аномалії і ступінь її тяжкості. Природно, соціальний працівник не в змозі вирішити всі психологічні проблеми клієнта, але може цьому  сприяти, застосовуючи методи психологічного консультування, надання експрес-психологічної  допомоги, роботи з посттравматичним стресом і здійснюючи, фактично, психосоціальну роботу, що особливо важливо  в умовах існуючого в країні дефіциту практичних психологів.

Одним з найважливіших факторів успішності медико-соціально-психологічної  реабілітації є найближче мікро  соціальне оточення людей з обмеженими можливостями. Зокрема, їхні родини по колишньому залишаються основними  джерелами допомоги, зазвичай пов'язаної з фізичним і емоційним стресами, а перелік різного роду проблем (медичних, матеріально-побутових, психологічних, педагогічних, професійних та ін), що виникають у родині в зв'язку з  часткової або повної недієздатності якого-небудь з її членів, нескінченний.

З психологічної точки зору дуже важливо нейтралізувати крайності, які часто зустрічаються в  сім'ях з людьми з обмеженими можливостями.

 

Рис. 2.1 Крайності в ставленні до людини з обмеженими можливостями

 

Виступаючи в різних ролях (консультанта, захисника інтересів, помічника  та ін), соціальний працівник може сприяти  вирішенню виникаючих проблем, формуванню правильного відношення до недієздатній родичу і в цілому - нормалізацією  сімейних відносин. Крім індивідуальної роботи з родиною, доцільно проводити  групові заняття і сприяти  об'єднанню родин (і клієнтів) з  подібними проблемами.

Таким чином, соціальна робота з  людьми з обмеженими можливостями своєю  метою має їхнє фізичне і, головне, соціальне і психологічне благополуччя, а з методологічної точки зору являє собою психосоціальний  підхід з урахуванням особливостей особистості і конкретної ситуації. Конкретні зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути спрямовані не тільки на допомогу людям у боротьбі з їх недугами, але і на зміни  в суспільстві: необхідно боротися з негативними установками, рутинними  правилами, "сходами і вузькими дверми" і надати для всіх людей  рівні можливості повноцінного участі у всіх сферах життя і видах  соціальної активності.

 

2.2 Організація  діяльності клубів спілкування  для дітей та молоді, що мають  функціональні обмеження

Створення клубів спілкування для  дітей та молоді, які мають функціональні обмеження, видається в наш час справою особливо актуальною і важливою в рамках комплексного підходу до вирішення проблем інтеграції інвалідів в сучасне суспільство. Безпомилково можна сказати, що ця справа йде назустріч гост рому соціальному запиту цілої групи населення, яка, не маючи достатньої матеріальної і соціальної підтримки держави при обмежених хворобою власних можливостях, має нагальну потребу почувати себе людиною в цивілізованому суспільстві, тобто мати можливість культурного і духовного розвитку та самоствердження. На жаль, теперішній стан розвитку України характеризується досить негативною соціальною установкою щодо інвалідів, становище яких можна точніше назвати соціальною ізоляцією. І якщо вирішення задач забезпечення необхідного матеріального достатку інвалідів, їх надійний соціальний захист на державному рівні може тривати не одне десятиліття, то можливість допомогти інвалідам в подоланні негативних наслідків соціальної ізоляції, хоч і частково, існує тут і зараз. Клуби спілкування – саме одна з ефективних форм реалізації такої можливості.

Частіше всього спілкування характеризується як взаємодія на основі активного  психічного відображення. Можна визначити  такі найбільш  важливі для нас  аспекти спілкування.

По-перше, спілкування в умовах клубу має неформальний характер, тобто являє собою форму неофіційних  і нормативно не регламентованих  взаємодій. Такому спілкуванню притаманні вільна вибірковість, велика емоційна насиченість, підвищена довіра, інтимність. В умовах такого спілкування людина зустрічається з людиною не як членом тієї чи іншої організації, а  як з особистістю. Саме відчуття того, що в тебе є справжні товариші, друзі, в яких завжди можливо знайти підтримку  та взаєморозуміння, породжує почуття  впевненості та оптимізму, почуття  своєї  потрібності та значущості. При цьому знижується цілий ряд так званих «особистісних напружень», яких так багато має інвалід. Зникає невизначеність, яка як правило, виникає у сфері індивідуального існування. Людина отримує відповіді на питання, які її цікавлять (інформаційно-пізнавальний аспект); затверджується або розчаровується в дійсності якоїсь думки, оцінки, судження (ціннісний аспект); вдовольняє свої емоційні потреби і, перш за все, потребу в емоції співпережиття (емоційний аспект); вдовольняє потребу в спілкуванні з людьми, яких він сам обрав, і від спілкування з якими отримує задоволення, а також включається в сферу колективного відпочинку і розваг. Нормальний розвиток особистості передбачає можливість звужувати чи розширювати своє оточення, міняти зміст спілкування, змінювати систему культурних контактів. За умов інвалідності обмеження цих можливостей спричиняє затримку розвитку особистості та формування негативної психологічної установки відторгнення. Як правило, це те, з чим інвалід прийде до клубу. Враховуючи цю обставину, треба реально ставити перед собою мету про можливість і засоби виховання у відвідувача клубу потреби в культурному спілкуванні.

Діти та молодь з функціональними  можливостями належать до соціальної групи населення з особливими потребами. Особливість потреб інвалідів  значною мірою визначається органічними  порушеннями, що призводять до певного  обмеження функціонування людини. Та завжди треба пам’ятати, що будь-яка людина з народження до смерті, по великому рахунку, прагне єдиного – любові. Це базова потреба всіх людей на рівні існування. І в цьому інвалід нічим не відрізняється від не інваліда. Це первинне прагнення стоїть за будь-якою формою спілкування. Усвідомлення цього факту має протистояти суто прагматичному підходу до організації роботи в клубі.

Багато органічних порушень супроводжується  періодичним загостренням, психічними кризами, під час яких зростає  ризик неконтрольованих актів поведінки, що може бути небезпечним для самого інваліда, так і для оточуючих  його людей. При всій бажаності неможливо  урахувати всіх наслідків різноманітних  взаємодій учасників клубного товариства та їх вплив на нервову систему  і психіку кожного. З цієї причини  при клубі необхідно передбачити присутність кваліфікованого медичного працівника. Також особливість контингенту клубу ставить до організатора ряд необхідних вимог:

1. Заведення на кожного відвідувача клубу певної документації, де мають бути враховані:

• паспортні дані інваліда, домашня адреса, телефон(домашній та робочий телефон);

• дані про соціальне становище сім’ї інваліда;
• медичний діагноз з зазначенням основного характеру органічних порушень , їх вплив на психічну діяльність та рівень розумового розвитку інваліда, особливості емоційно-афективного аспекту поведінки;
• основні обмеження фізичної та психічної діяльності;
• інтереси, нахили, уподобання, практичні навички інваліда;
• результати спостереження керівника клубу (психолога) за поведінкою інваліда в процесі клубного спілкування.

2. Приміщення, де планується функціонування клубу, повинно:

• бути достатньо просторим для вміщення плануючої кількості людей без обмеження їх індивідуального простору;
• мати засоби вентиляції та регулювання внутрішньої температури повітря;
• мати справний санітарний вузол, справне електричне обладнання;
• мати укомплектовану медичну аптечку, справні засоби пожежотушіння.

Організатор клубу повинен зробити вибір форми можливої клубної діяльності з урахуванням інтересів і потреб учасників, можливостей їх забезпечення в клубі і сформувати клубне ядро. Кожний клубний колектив має в своїй структурі ядро – тобто найбільш зацікавлених і активних членів, навколо яких, як правило, базується клубна робота. Можна сказати, що ядро складають, як правило, 5-10 чоловік. Саме з такою кількістю ініціативних учасників легше і ефективніше проводити клубні засідання. Слід пам’ятати, що клубне спілкування носить суто добровільний характер. Досягнення мети по вихованню та розвитку в учасників клубу потреби в культурному спілкуванні має бути в розумному співвідношенні до внутрішньої  направленості інтересів і бажань самих учасників. Адже виникаючи у клубі відносини за своєю природою не терплять категоричності. Будь-який диктат та нав’язування зразу ж руйнують основну приваблюючу якість клубу – відчуття свободи. І в подальшому розвитку та вдосконалення клубної роботи потрібно зв’язати не з збільшенням кількості суворо регламентованих заходів, а з педагогічно обміркованим та психологічно проаналізованим розвитком вільних видів культурної діяльності в різноманітних формах клубного спілкування: гуртках, групах спілкування.

Можна з впевненістю  сказати, що практично вся клубна діяльність зв’язана з виявленням, розвитком, формуванням інтересів.

 Інтерес особистості визначається переважно одним з чотирьох типів мотивації.

Рис. 2.2 Типи мотивації

 

 

 

 

1. Пізнавальний – орієнтований на пізнання – пізнати щось нове та поділитися з іншими своїми знаннями.
2. Комунікативний – орієнтований, перш за все, на бажання спілкуватися.
3. Рекреативний – орієнтований на намагання відпочити, розвіятись, позбавитись всіх справ, клопоту, підняти настрій, відчути приємні переживання.
4. Творчий – спрямований на естетичне освоєння світу, приєднання до прекрасного, можливість проявити свої творчі здібності.

Тому  ефективність роботи в клубі спілкування  тісно пов’язана з вивченням  інтересів кожного відвідувача  клубу як на перших стадіях підготовки, організації, так і постійно в  подальшій роботі. Адже розвиток інтересу дає можливість ефективного використання більшої кількості нових форм клубної діяльності. Бесіди, розмови, суперечки, дискусії, тематичні вечори, зустрічі з цікавими людьми, зустрічі з спеціалістами – мед. працівниками, юристами, психологами, представниками органів влади, священнослужителями, організація екскурсій, відвідування театрів, кіно, концертів, виставок, організація виставок представників клубу, спортивні змагання з настільних видів, походи по пам’ятних місцях, святкові вечори, розважальні молодіжні програми, театралізовані виставки, вікторини – далеко не повний перелік можливих проявів клубної творчості і ініціативи. Можливість використання тієї чи іншої форми діяльності значною мірою визначається рівнем ініціативи і активності самих інвалідів. На цей момент слід особливо приділити увагу організатору. Природно, що в молодіжному клубі спілкування формується навколо різноманітних розваг. Значну увагу мають веселощі, жарти, анекдоти. Велика кількість клубного часу приділяється підготовці та проведенню святкових акцій, на яких найбільше цінується веселий сміх. Адже гумор – це прихована енергія будь-якого свята для молоді, і варто завжди намагатись знайти для нього місце. Та саме процес підготовки, організації і проведення клубних акцій – серйозна і нелегка справа. Вона ставить вимогу особистої відповідальності кожного члену клубу за доручену ділянку роботи і чинить вплив на розвиток усіх сфер особистості інваліда – свідомості, емоцій, поведінки. Залучення членів клубу до конкретних занять у клубі з розподіленням особистої відповідальності – згідно з можливостями інваліда, створення умов для щоденної самостійної роботи – в цьому виявляється реальна можливість клубу впливати на формування вольової сфери особистості інваліда, розвивати потяг до дорослості, відповідальності, активності в вирішенні власних життєвих проблем.

Серед позитивних впливів клубу на особистість  інваліда треба відмітити важливість насиченості акцій клубу емоційними елементами, установки на створення емоційної атмосфери їх сприйняття. Цій меті ефективно сприяють сучасні засоби, в основі яких лежить використання сили мистецтва. Тому дуже важливим і корисним вважається застосування в клубній діяльності елементів театралізації, створення різноманітних ігрових ситуацій, масштабне застосування всіх видів і жанрів мистецтв – поезій, прози, кіно, театру, музики, образотворчих засобів, танцю. Підтвердження цілющої сили мистецтва, що не тільки емоційно розвиває інтелектуальну сферу людини і формує її естетичний смак, а й прилучає до світової та вітчизняної культури через пізнання кращих творів музики, літератури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва та мистецтва екрану (кіно, відео, телебачення) відзначається в багатьох сучасних дослідженнях.

В процесі  функціонування клубу вважається важливим звернути увагу на декілька наступних  моментів:

• постійно визначати стан соціально-психологічного клімату в клубному колективі. Цей клімат багато в чому вимірює ефективність в досягненні поставленої організатором мети клубної діяльності, чинить істотний вплив  на життєдіяльність клубного колективу в цілому. Соціально-психологічний стан складається на основі ділових відносин, обумовлених спільною клубною діяльністю, з одного боку, та емоційно-особистісними відносинами, з другого. Причому емоційно-особистісні стосунки тут більш важливі, оскільки клубна діяльність мало регламентована. Сприятливий соціально-психологічний клімат в клубі створюють: розвинута структура міжособистісних стосунків; вдоволеність учасників своїм становищем у колективі;
• всебічно стимулювати творчу активність учасників клубу у винаході нових, більш цікавих для них і корисних форм клубної діяльності;
• сприяти виникненню, розвитку, вдосконаленню і закріпленню клубних традицій, ритуалів, оскільки в традиціях закріплюються колективні цінності та соціальний досвід, набутий клубом;
• з урахуванням особливостей соціально-психологічної структури колективу клубу сприяти створенню внутрішньо-клубної структури самокерування. Це передбачає обрання лідера та активу, які мають в подальшому виконувати роботу, пов’язану з плануванням діяльності, організацією практичних занять, розподілом індивідуальних завдань, організацією масових заходів, та інше;
• сприяти налагодженню і розвитку ділових і культурних зв’язків клубу з іншими клубними утвореннями в регіоні та за його межами, з місцевими державними та громадськими організаціями, які займаються проблемами інвалідів, науковими, навчальними та медичними закладами;
• сприяти виникненню на базі клубу спеціалізованих секцій та гуртків за інтересами;
• обов’язково підтримувати зв'язок з батьками членів клубу, залучати їх до клубної діяльності.