Проблемні аспекти технології прогнозування результатів голосування виборців

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Останні події, що відбулися в соціологічному житті України, а саме: екзит-поли, проведені в ході президентських виборів 2010 р., ще раз примушують задуматися про достатність підготовки соціологів до проведення подібних соціологічних досліджень. Природно, можна говорити про те, що результати т.зв. Національного екзит-полу, проведеного в першому турі виборів, які виявилися різко відмінними від результатів інших екзит-полів і даних, обнародуваних Центральною виборчою комісією, були обумовлені елементарними помилками в організації вибірки. Саме про це і говорили представники служб, що провели даний екзит-пол, затверджуючи, зокрема, що число виборчих ділянок, де проводилися опитування, в південній частині України було вибрано непропорційно відносно до числа проживаючих там виборців.

Проте подібні твердження не завжди з довір'ям сприймаються і політиками, і журналістами, і навіть багатьма соціологами. Деякі з них натякали на якісь «домовленості» з БЮТ, які дуже швидко і рішуче були використані Ю.В. Тимошенко негайно після презентації даних екзит-полів.

Саме подібні технології останніми роками різко негативно вплинули на імідж української соціології. Технології, суть яких в тому, що «за допомогою» соціологічних методів і технологій (опитувань, тестування, організації вибірки і т.п.) як би створюється абсолютно нова, конструйована дослідником соціальна реальність, в корені відмінна від тієї, яка дійсно має місце.

Про це достатньо переконливо  заявили відомі французькі соціологи  П. Бурдьє (він назвав один з розділів своєї роботи «Соціологія політики»  таким чином: «Громадська думка не існує» [7] і П. Шампань [51]; російські соціологи, зокрема, значну увагу подібній проблематиці надається в роботі В.І. Добренькова і А.І. Кравченко [14, с. 281-382]. Ряд американських соціологів присвятили даною проблем спеціальні роботи щодо того, яким чином необхідно правильно при проведенні опитувань задавати питання і одержувати відповіді на них [38; 39]. Нарешті, постійну увагу надають цьому і відомі українські соціологи [28; 29].

Актуальність і гострота описуваної проблеми пояснюється ще і тим, що, на жаль, використання подібних соціологічних піар-технологій можливе не тільки при проведенні екзит-полів, але і при розрахунках і публікації різноманітних рейтингів; здійсненні референдумів; проведенні інтерактивних і інтернет-опитувань.

Метою роботи є всебічний огляд загальних закономірностей, специфіки та технології проведення екзит-полів в Україні.

Об’єкт дослідження – екзит-пол як метод соціологічного дослідження.

Предмет дослідження – методика проведення екзит-полів в Україні.

Завданнями дослідження є:

1. Дати загальну характеристику екзит-полу як методу соціологічного дослідження;
2. Здійснити огляд історії проведення екзит-полів в Україні;
3. Проаналізувати технологію проведення екзит-полів в Україні;
4. Виокремити проблемні аспекти технології прогнозування результатів голосування виборців;
5. Охарактеризувати прогностичні можливості екзит-полів у визначенні реального електорального вибору.

 

РОЗДІЛ 1. ЕКЗИТ-ПОЛ ЯК МЕТОД СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Загальна характеристика  екзит-полу як методу соціологічного дослідження

 

На сьогоднішній день існує безліч технологій соціологічних  опитувань, які у певній мірі виконують  важливу роль у дослідженні громадського життя. Невід'ємною частиною суспільних відносин є політична сфера, дослідження  якої є необхідним процесом. Соціологія займає провідне місце при визначенні тих чи інших пріоритетів та стану політики в цілому. Однією з популярних технологій є екзит-пол, що має відношення до дослідження політичних переваг громадян безпосередньо у період виборів та оголошення результатів одразу після їх завершення.

Екзит-пол – це відносно нова технологія соціологічного опитування. Іншими словами – це опитування громадян на виході з виборчих дільниць. Мета такого дослідження – оцінити, за яку партію або блок партій проголосували респонденти, та екстраполювати отримані дані на всю генеральну сукупність [25, с. 511].

Використання такої  технології соціологічного опитування дає змогу отримати більше інформації стосовно розподілу симпатій виборців, окрім просто статистичних даних, на відміну від звичайних результатів виборів.

Екзит-пол виконує  ряд важливих функцій, які вказують на значне місце цієї сучасної технології у системі соціологічних опитувань, серед них:

1. Прогноз результатів  виборів через зовсім короткий  термін після закриття виборчих дільниць.

2. Аналіз соціально-демографічних  характеристик виборців, що взяли  участь у голосуванні.

3. Запобігання масовим фальсифікаціям  та здійснення соціального контролю  за чесністю проведення виборів.

Важко назвати інші технології, які будуть виконувати ряд таких же функцій. Саме за допомогою екзит-полу можна якнайшвидше дізнатись про попередні результати виборів, при цьому побачити картину у різних її аспектах: за соціальними, професійними, статевими ознаками виборців тощо.

Звичайно, не можна не погодитись з тим, що використання технології екзит-полу, в першу чергу, це пожива для новин та можливість підвищити зацікавленість аудиторії під час репортажів про вибори. Велику роль при цьому беруть на себе засоби масової інформації: телебачення, радіо, Інтернет. У період очікування результатів виборів саме вони здатні тримати у напруженому стані велику частину населення.

Цікавим також є факт, що засновники технології екзит-полу спочатку використовували  її для організації шоу-програми, яка мала намір привернути увагу аудиторії, створюючи атмосферу зацікавленості під час очікування результатів виборів. Велика частина населення з виникненням екзит-полу спочатку плутала результати даної технології з офіційними результатами виборів, тому що дані майже повністю відтворювали реальну картину офіційних результатів зі значно швидшими темпами. Навіть ніхто й не очікував, що звичайне «шоу» приверне до себе таку увагу й надалі увійде у життя суспільства як цілком невід'ємна частина під час проведення виборів.

Застосування технології екзит-полу дає можливість не лише інформувати  громадян стосовно попередніх результатів  виборів, але й може стати основою  для подальшого масштабного соціологічного дослідження політичного життя. Отримані дані під час таких досліджень є корисними власне для політичних діячів, які мають відношення до виборчого процесу. Таким чином, вони мають змогу проаналізувати результати та визначити можливі помилки власної політичної діяльності та спрямувати її у правильне русло [20, с. 61].

Опитування на виході з виборчих дільниць, на думку деяких фахівців, краще використовувати  лише як підтвердження та ілюстрацію основних офіційних результатів  виборів – для більш глибокого  розуміння того, чому та чи інша демографічна група проголосувала таким чином, а не інакше; щоб допомогти зрозуміти всю складність і неоднозначність участі громадян у процесі виборів [25, с. 513].

Але блискавичне повідомлення про попередні результати все-таки переважає. Якщо оголошувати отримані дані екзит-полу лише після відомих офіційних результатів виборів, то це вже не буде мати ніякої актуальності для аудиторії. Саме тому основною особливістю популярності екзит-полу у сучасній системі соціологічних досліджень є інформування аудиторії за допомогою засобів масової інформації про попередні результати виборів, орієнтуючись на дослідженні громадської думки в день виборів при виході з дільниць.

Крім того, необхідно  зазначити, що технологія соціологічного дослідження «екзит-пол» на стоїть на місці. З кожними виборами фахівці  збагачують багаж знань та удосконалюють процедуру проведення дослідження як з точки зору якості, так і часу. Якщо говорити про екзит-пол в Україні, то він проводиться з 1998 року, засновником якого став Фонд «Демократичні ініціативи». До цього часу було проведено близько 10 українських екзит-полів під керівництвом фонду. І можна з точністю сказати, що результати, які були отримані, жодного разу суттєво не відрізнялись від офіційних. З кожним разом аудиторія, що слідкує за оголошенням результатів екзит-полу, збільшується, що свідчить про довіру даній технології.

Можна зробити висновок, що екзит-пол займає одне з провідних  місць у системі сучасних соціологічних  технологій, про що свідчить збільшення зацікавленості аудиторії та незначне відхилення від офіційних результатів виборів. Також важливим є те, що головна мета екзит-полу – забезпечення ефективного громадського контролю за чесністю виборчої процедури, прогноз результатів виборів та аналіз соціально-демографічних характеристик виборців.

1.2. Історія проведення екзит-полів в Україні

 

Творцем методу екзит-пол  є відомий американський соціолог, дослідник громадської думки  Уоррен Мітофскі (1934-2006). Саме в Америці  в 60-х роках виник даний тип  соціологічного опитування. Питання  про переможця виборів, особливо президентських, завжди цікавило американських виборців, і пошук засобів, які дозволили б відповісти на нього до завершення офіційних підрахунків, має довгу історію [15, с. 24].

Історія проведення екзит-полів  в Україні не настільки тривала, як у США, але не менш цікава. Якщо в Америці і Європі екзит-пол проводиться для заповнення інформаційного простору телеканалів під час підрахунку виборчих бюлетенів, то в Україні екзит-поли сталі також інструментом легітимації результатів виборів, зброєю проти фальсифікацій та засобом політичних маніпуляцій. По-друге, незважаючи на дорожнечу даного типу соціологічного опитування, кількість одночасно проведених в Україні екзит-полів зростає з кожними виборами.

Вперше екзит-пол в  Україні був проведений 29 березня 1998 р. на виборах до Верховної Ради України. Ініціаторами проведення екзит-полу був Фонд «Демократичні ініціативи» (директор Ілько Кучерів, 1995-2010) і «Український Медіа-Клуб». У США екзит-поли споконвічно становили особливий інтерес для журналістів, оскільки його дані були інформацією, на основі якої будувалися всі телешоу в період від завершення виборів до офіційних результатів виборчої кампанії. За зразком Америки і Європи, журналістами було підготовлене телевізійне шоу «Ніч виборів». Але в Україні не знайшлося телеканалів, що мали можливість і бажання оплатити таку дорогу процедуру, як екзит-пол. Фінансування проекту здійснювалось Агентством з Міжнародного розвитку США, Фондом «Євразія» та посольством Канади. Методичну допомогу у проведенні екзит-полу надавали американські соціологи. Збір та обробку даних здійснювала соціологічна компанія «Социс» на чолі з М.М. Чуриловим.

Усього було опитано 10 тисяч виборців на виході з 400 виборчих дільниць. На виборчих дільницях половина опитаних була відібрана методом  випадкового відбору, а друга половина – методом квотного відбору. Незважаючи на те, що для українських соціологів це був перший екзит-пол, соціологам вдалося вірно визначити вісімку політичних партій і блоків, яким удалося подолати 4%-й бар'єр і потрапити до Верховної Ради України. Однак результати екзит-полу і офіційні результати ЦВК по окремих партіях мали істотні розбіжності, неприпустимі при такому виді електорального дослідження. Особливо це стосувалося виборчого блоку Соц/СЕЛ-ПУ, відхилення результатів екзит-полу від результатів виборов по якому склало рівно 4%. Цей прорахунок пояснювався недоліками моделі вибіркової сукупності, у яку в силу важкої досяжності не увійшли села, далеко розташовані від районних центрів, де здебільшого мешкає електорат цього політичного блоку [33, с. 26]. По закінченні виборів українські соціологи проаналізували припущені помилки та приступили до підготовки проведення екзит-полу на президентських виборах 1999 р.

Організатором екзит-полу на президентських виборах 1999 р. знову  був фонд «Демократичні ініціативи», а методологічна частина дослідження й збір інформації проводився спільно вже трьома українськими соціологічними службами-конкурентами: «Социсом» (М. Чурилов), Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) (В. Паніотто, Н. Харченко) і Центром «Соціальний моніторинг» (О. Балакірєва) разом з Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка. Координацію роботи соціологів здійснював КМІС.

Опитування на виході з виборчих дільниць проводилося  і у першому турі президентських виборів 31 жовтня 1999 р., і в другому турі – 14 листопаду 1999 р. Переможцем цих виборів став Л.Д. Кучма. Результати екзит-полу в обох турах були досить близькі до результатів виборів. У даних екзит-полу в першому й у другому турі був трохи завищений рейтинг Л.Д. Кучми й трохи занижений у першому турі рейтинг О. Мороза, а в другому – П. Симоненка (тут помилка склала близько 3 %). Це відхилення пояснювалося соціологами тим, що Л. Д. Кучма тоді переобирався на другий строк, у його руках вже був адміністративний ресурс і ЗМІ, у яких критикувалися його суперники – О. Мороз і П. Симоненко, тому деякі люди, що брали участь у екзит-полі, боялися або соромилися говорити, що вони проголосували за опозиційного кандидата [31, с. 48].

31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, у яких брали участь 33 політичні партії та блоки, шість з яких подолали 4% бар'єр. Фондом «Демократичні ініціативи» і трьома провідними соціологічними службами – «КМІС», «Социс» і «Соціальний моніторинг» – знову був проведений екзит-пол. За допомогою екзит-полу вдалося не тільки безпомилково визначити цю шістку лідерів, але і точно визначити їхній рейтинг (відхилення від офіційних результатів виборів по кожній з партій не перевищувало 1,4%). Особливістю екзит-полу 2002 р. було ще і те, що вперше фіксувалися основні соціально-демографічні характеристики тих респондентів, які відмовлялися говорити, за кого вони віддали свій голос.

Президентські вибори 2004 р. стали фатальними для української  соціології. Успіх попередніх українських екзит-полів підняв їхню соціальну значимість на дуже високий рівень. Екзит-поли стали сприйматися не тільки і не стільки як спосіб довідатися переможця виборчої кампанії дещо раніше підрахунку бюлетенів ЦВК, скільки як важливий інструмент контролю об'єктивності виборів. Одночасно із цим політична атмосфера в країні була напружена настільки, що навіть найавторитетніші соціологи, які разом розробляли методологію збору та обробки даних екзит-полу на попередніх виборах, включилися в політичну гру.

Все почалося задовго до дня виборів. Ще заздалегідь провладні політичні сили та ЗМІ намагалися дискредитувати екзит-поли, натякаючи на можливість їх фальсифікувати, а опозиційні навпаки запевняли у об'єктивності екзит-полів та нечесності майбутніх виборів.