Проблемні аспекти технології прогнозування результатів голосування виборців

• «соціологічна»: голосуючи, виборці проявляють солідарність із своєю соціальною групою (класовою, етнічною, релігійною, сусідською і т.д.);
• «соціо-психологічна»: виборці керуються укоріненими, наприклад, у сім'ї, політичними симпатіями, психологічним тяжінням до певної партії, лідера і т. д.;
• «політико-комунікативна»: голосування під впливом власне виборчої кампанії, зокрема, під впливом сформованого ЗМІ іміджу політика чи партії;
• «раціонального вибору»: люди голосують (чи не голосують) не як члени групи, а як індивіди, керуючись при цьому власним інтересом, розрахунком, вигодою.

Як бачимо, пересічного виборця спонукає зробити конкретний вибір цілий спектр мотивів, починаючи від ірраціонального конформного елемента, завершуючи цілком усвідомленими (на перший погляд) раціональними висновками. В цьому контексті варто згадати дві концепції (моделі) електоральної поведінки, що активно дискутуються у світових наукових колах. Модель «залежного виборця» передбачає стійку самоідентифікацію особи із певною політичною ідеологією, а, відповідно, конкретною політичною силою. Для «залежного виборця» велике значення має референтна група, а його політичні уявлення та досвід, зазвичай, досить обмежені. В основі другої моделі «раціонального виборця» лежать підходи, широко розповсюджені в економіці [52].

Серед факторів, що детермінують електоральне рішення «раціонального виборця», перевага надається соціально-економічній ситуації, змінним політичним подіям та позиціям кандидатів із приводу конкретних питань. Таким чином, досить лише системно підійти до аналізу електорату: вивчити його цінності, преференції, навіть глибинні мотиваційні стимули, щоб у подальшому безперешкодно впливати на людину, вже переорієнтовуючи її власні цінності та бажання, ще й бажано так, щоб виборець продовжував вважати, що це його власні ідеї.

Варто зауважити, що окремі техніки роботи з громадськістю під час виборів рідко вживаються окремо, як самодостатні, оскільки технологія – це процес, який передбачає опрацювання об'єкта на всіх стадіях впровадження технологій – від вивчення різносторонніх параметрів самого об'єкта (аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, додаткових факторів впливу), до пробного моделювання та випробування об'єкта тощо.

Таким чином, на кожному  етапі роботи з електоратом застосовується кілька різних технологічних прийомів, ще й з метою осягнення ширшого  масштабу об'єктів впливу з різним типом мислення, освітою та сприйняттям, відтак, повинні бути задіяні різні подразники – технології, що зведе до мінімуму прогалини [36].

Існують дві головні  технології здійснення інформаційного впливу, пов'язані із соціологічними опитуваннями:

1. Маніпулятивний вплив у процесі проведення соціологічних опитувань.
2. Маніпулятивний вплив шляхом оприлюднення результатів соціологічних опитувань.

Окремої уваги заслуговує розгляд засобів маніпулятивного  впливу на свідомість виборців у процесі соціологічного опитування. Для цього досить лише в певний спосіб поставити та підібрати запитання, щоб непомітно підвести респондента до запланованих висновків. Так, власне, і формується громадська думка. Існує цілий ряд лінгвістичних пасток та зворотів, наприклад, ряд питань, поставлених таким чином, що вони засадничо запрограмовані на конкретну відповідь.

Ще однією модернізованою технологією, безпосередньо пов'язаною із соціологічними опитуваннями, є  маніпуляції з рейтингами – результатами вибіркових опитувань, коли респондент вибирає між варіантами «потрібних» суджень, а не його власних. Такі рейтинги є штучними моделями реальної думки широких мас населення.

Характерними ознаками рейтинг-технологій є:

• спотворення та викривлення результатів рейтингів недовіри;
• маніпулювання за допомогою прогнозів;
• аналітичні коментарі щодо опитувань громадської думки з посиланням на сумнівні електоральні дослідження;
• використання в опитувальних листах двозначних запитань та довільне трактування відповідей на них;
• створення віртуальних соціологічних служб;
• подання результатів опитувань за допомогою методів сірої та чорної пропаганди.

Про зміст суспільної думки виборці дізнаються із ЗМІ, причому рейтинг вважається його єдиною об'єктивною характеристикою. Картина  суспільної думки, створена на основі рейтингів, закарбовується у свідомості електорату, який завжди підсвідомо ототожнює себе з більшістю, оскільки у масовій свідомості саме більшість є носієм моральної істини. Виникає позитивний зворотній зв'язок, який веде до подальшого зростання рейтингу. Вплив на настрій виборців за допомогою рейтингів отримав назву «ефекту фургона з оркестром».

Прикладом зловживань із рейтингами можуть бути й «екзит-поли», які активно застосовуються у  виборчих процесах ряді країн пострадянського простору. Результати «екзит-полів» оприлюднюються в якості альтернативних даних, які начебто відображають реальну громадську думку. Це створює враження, що нібито офіційна влада замовчує дійсні результати голосування або ж фальсифікує їх, хоча самі «екзит-поли», зрозуміло, не витримують жодної критики стосовно їхньої об'єктивності. Маніпуляції за результатами соціологічних досліджень, коли будь-який соціологічний інститут здійснював «оперативне» опитування громадян на замовлення однієї з політичних сил, призводять до того, що створювалася монополія на громадську думку з боку певних політичних сил.

Не менш ефективним засобом  формування відповідної громадської  думки є найрізноманітніші телевізійні  рейтинги. Телебачення як найбільш впливове ЗМІ створює у громадян уявлення про те, які погляди поділяються суспільством, а які – відкидаються. «Як засвідчили результати дослідження, проведеного Е. Ноель-Нойман після виборів до Бундестагу 1976 року (дана тенденція є актуальною й сьогодні), ті, хто вагався із власним вибором, остаточно сформулювали свою позицію саме під впливом телебачення, яке артикулювало погляди, прихильні до соціал-демократів, представляючи їх, як позицію більшості» [21, с. 102].

Своїм посередництвом телебачення  спричинило до появи нових можливостей впливу на громадськість. Так, однією із найпопулярніших подій будь-якої виборчої кампанії є теледебати між представниками різних політичних сил, чи між кандидатами в президенти. Ця подія привертає увагу електорату більше, ніж будь-що інше в рамках кампанії. Теледебати дають змогу аудиторії оцінити позиції кандидатів із ключових питань та, що особливо цікаво та важливо для виборців, скласти враження про їхні персональні якості. З цього приводу відомий американський дослідник Д. Макгінніс пише, що «телебачення особливо приваблює політиків, котрі можуть бути звабливими та феєричними, але не переобтяжені ідеями, натомість преса – для ідей» [34, с. 112]. Хоча варто зазначити, що теледебати радше посилюють та викристалізовують вже наявні політичні настанови аудиторії, ніж формують нові.

2.2. Процедура та інструментарій  для проведення екзит-полів

Проблема нещирих відповідей і відмов від участі в опитуванні є одним із впливових факторів, що можуть зменшити надійність даних  екзит-полу. Тому ми виходили з того припущення, що якщо респонденту надати гарантії повної анонімності, він з більшою відвертістю відповідатиме на запропоновані запитання. Це обумовило використання методики таємного голосування для збирання даних під час екзит-полу.

Методика таємного голосування використовується під час проведення екзит-полів з початку 90-х років, хоча перші експерименти з її використання в електоральних опитуваннях почалися ще в 40-х роках.

Суть методики полягає в тому, що під час проведення опитування замість того, щоб інтерв'юер прямо запитував «Скажіть, за кого з кандидатів Ви проголосували?», респонденту пропонується самому позначити відповідь на це запитання на спеціальному бланку з прізвищами кандидатів і вкинути бланк у закриту картонну коробку, де вже лежать бланки з відповідями інших виборців.

Як свідчать результати багатьох методологічних експериментів, використання методики таємного голосування під час  екзит-полів дає змогу дістати  дані, ближчі до офіційних результатів, аніж особисті інтерв'ю.

Причин таких розбіжностей може бути декілька:

По-перше, якщо люди вважають, що їхню думку розділяє меншість соціального  оточення, то вони ухиляються її публічно висловлювати, щоб не опинитися в  соціальній ізоляції.

По-друге, деякі потенційні респонденти  можуть не вірити в анонімність опитування і побоюються висловлювати свої електоральні симпатії, щоб не наразитися на певні санкції.

По-третє, може існувати вплив інтерв'юера на респондента. Тобто інтерв'юер  через свої соціально-демографічні характеристики і зовнішній вигляд може не викликати в респондента бажання обговорювати з ним свій електоральний вибір [43, с. 170].

Вибірка є триступеневою, випадковою на кожному етапі:

1. Відбір міст і сільських районів;
2. Відбір виборчих дільниць у межах відібраного населеного пункту;
3. Відбір виборців на кожній ділянці, що потрапила у вибірку.

Найбільш адекватною була б вибірка, розрахована на основі кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. Однак, по-перше, невідомо, чи збережеться в другому турі така сама структура явки, як у першому  турі, по-друге, дані ЦВК (Центральної виборчої комісії) не дають розподілу тих, хто взяв участь у голосуванні за містом-селом й населеними пунктами.

Наступною можливістю формування вибірки  є число виборців, внесених у списки. Однак практично всі учасники виборчих перегонів відзначали, що виборчі списки, використовувані в цій кампанії, відрізняються неточністю. Крім того, у відкритому доступі перебуває інформація про кількість виборців у списках тільки на рівні округів, а не на рівні дільниць, що ускладнює планування вибірки. Наші розрахунки засвідчили, однак, що кількість виборців, внесених у списки, несуттєво відрізняється від чисельності дорослого населення. Застосування ваг, розрахованих на основі явки, дає змогу автоматично скорегувати ці незначні розбіжності. Тому для розрахунків ми використали чисельність населення віком 18 років і більше.

Перший етап – відбір населених пунктів. Україна ділиться на 24 області й АР Крим, Київ теж, звичайно, розглядається осібно від  Київської області. Кожна область  представлена пропорційно до чисельності її населення. В Україні існує три типи населених пунктів: міста, «селища міського типу» (смт) і села. За офіційним статистичним визначенням, сільське населення складається тільки з жителів сіл; а міське населення визначається об'єднанням жителів міст і смт. Наша вибірка стратифікована за типом поселення в такий спосіб, що міське й сільське населення кожної області представлено пропорційно.

Первинними одиницями  відбору (PSU) виступають міста й смт  для міського населення й райони для сільського населення. Відбір здійснюється за допомогою процедури PPS в такий  спосіб, що ймовірність потрапити  у вибірку для кожного міського населеного пункту або сільського району пропорційна до чисельності його населення. Ми розробили спеціальне програмне забезпечення, що реалізує вибірку.

Другий етап – відбір виборчих дільниць. Виборчі дільниці розподілені за стратами (областями  і міським та сільським населенням) пропорційно розміру страти. Оскільки дані Центральної виборчої комісії (ЦВК) не дають відомостей про розмір виборчих дільниць, їхній відбір здійснюється як випадковий, рівноймовірний у межах населених пунктів, відібраних на попередньому етапі відбору.

Третій етап відбору  – відбір виборців.

Опитувальник

Під час проведення екзит-полу методом таємного голосування респондент самостійно заповнює аналог бюлетеня для голосування, а в окремому опитувальнику відповідає на змістовні  й демографічні запитання інтерв'юера [31, с. 47].

Світовий досвід показує, що опитувальники під час проведення екзит-полів можуть бути досить об'ємними й містити 10-20 питань. Однак через  відсутність часу на спеціальні методичні  експерименти, з огляду на напружену політичну обстановку й важкі погодні умови (напередодні виборів над Україною пронеслась снігова хуртовина, на день виборів синоптики прогнозували в багатьох областях замети, мороз і ожеледицю), було ухвалено рішення мінімізувати анкету. У результаті, респонденти відповідали на три запитання: за кого проголосували, вказували стать й вікову групу, причому респондента просили відповісти на демографічні запитання, але зазначали, що це не обов'язково.

Організація й проведення інтерв'ю

В екзит-полі опитуються виборці, які щойно проголосували й вийшли за межі виборчої дільниці. На етапі польових робіт збирається максимально можливе число анкет.

Процедура опитування така:

1. Інтерв'юер відбирає респондента за допомогою заданого кроку.
2. Респондентові пояснюють, для чого проводиться опитування, встановлюють із ним контакт, щоб одержати максимально правдиву інформацію.
3. Інтерв'юер звертається до респондента відповідно до тексту звернення, і якщо він погоджується заповнити анкету, з'ясовує якою мовою йому зручніше її заповнювати.
4. Респондентові передають анкету й просять самостійно заповнити, скласти й опустити в коробку.
5. Якщо респондент відмовляється заповнювати анкету, то необхідно зафіксувати відмову (причини відмови, стать і вік) на «Бланку фіксації відмов». Відповідно, слід замінити респондента, що відмовився, на наступного по порядку [30, с. 164].