Конфедерации

Право націй на самовизначення покликане створювати державно-правові  гарантії для поваги прав людини та обліку в політиці специфічних етнічних, лінгвістичних, релігійних та інших  колективних інтересів. При дотриманні прав людини та створенні міцних політичних та інших гарантій урахування особливих  інтересів етнічних спільнот, їх право  на суверенітет та державну незалежність у сучасних умовах зростаючої інтеграції та взаємозалежності народів багато в чому втрачає сенс. Про це свідчать, зокрема, добровільна передача переважною більшістю європейських країн своїх  основних прав в області національно-державного суверенітету Європейському Союзу  та їх розвиток в напрямку створення єдиної федеративної держави.

Права людини надзвичайно  різноманітні. Висловлюючи загальнолюдські  цінності, вони враховують і специфіку  окремих суспільних груп, наприклад  дітей, біженців, ув'язнених і т.д. В останні десятиліття в рамках ВІВСІ активно розробляється  каталог прав людини, який деталізує  і суттєво доповнює розглянуті вище права особистості.

Права людини стають реальністю лише в тому випадку, якщо вони нерозривно пов'язані з обов'язками людей. У  конституціях західних держав обов'язки громадян майже не згадувалися аж до другої світової війни, хоча в цілому вони в тій чи іншій формі включалися в законодавство.

В обов'язки громадян демократичних  держав зазвичай входить додержання законів, повага прав і свобод інших  осіб, сплата податків, підпорядкування  поліцейським приписами, охорона природи, навколишнього середовища, пам'яток культури і т.д. У деяких країнах до числа найважливіших обов'язків громадян належить участь у голосуванні на виборах в органи державної влади і військова повинність. У конституціях окремих країн йдеться і про обов'язок трудитися (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін), виховувати дітей (Італія), піклуватися про своє здоров'я і своєчасно вдаватися до лікувальної допомоги (Уругвай). Однак відповідальність за невиконання такого роду обов'язків зазвичай не передбачається.[9, c.75-79]

Питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків  особи має найважливіше значення для їхнього практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності органів влади, посадових осіб та окремих громадян у цій області  конституційна фіксація прав людини перетворюється не більше ніж в красиву декларацію.

Для того щоб вони стали  реальністю, необхідний також цілий  комплекс суспільних гарантій. До них  належать матеріальні (фінансові кошти  і власність), політичні (поділ влади, наявність незалежної опозиції, суду, ЗМІ і т.д.), юридичні (демократичне законодавство і судова система) і духовно-моральні (необхідний освітній рівень, доступ до інформації , демократичне громадську думку і моральна атмосфера) гарантії.

Практична реалізація всього комплексу прав людини - складна, всеосяжна  завдання, ступінь вирішення якої безпосередньо характеризує рівень розвитку, прогресивність і гуманізм як окремих країн, так і всієї  людської цивілізації. У сучасному  світі дотримання і все більш  багате конкретне наповнення прав особистості  виступають найважливішим критерієм  внутрішньої і міжнародної політики, її гуманного, людського виміру.

Через повагу прав людини затверджується верховна цінність особистості в  окремих державах і світі в  цілому. В рамках окремих країн  їх дотримання служить необхідною умовою здорового економічного і соціального  розвитку, урочистості в політиці здорового глузду, запобігання згубних  тоталітарних та інших експериментів  над народами, агресивної внутрішньої  і зовнішньої політики. Ще в 1789 р. в преамбулі французької Декларації прав людини і громадянина було зазначено, що "незнання, забуття і неповага прав людини є єдиною причиною суспільних нещасть і корумпованості урядів". І хоча сучасна наука не така категорична, відзначає й інші причини соціальних лих, вона також вважає повагу прав людини найважливішою умовою благополуччя суспільства.

Поки ще не всі держави  світу визнають права людини. Деякі  політики і теоретики стверджують  зокрема, що вони відповідають лише реальностей  заснованого на індивідуалізм західного  суспільства і незастосовні до багатьох країн третього світу, в яких переважають  колективістські відносини між  людьми і панують інші моральні цінності. З цим аргументом можна погодитися лише частково. Досвід людства свідчить, що економічний і соціальний розвиток країн тягне за собою і зростання  самосвідомості та індивідуальності людини, його прагнення до свободи і поваги людської гідності, тобто до дотримання прав людини. Останнє, у свою чергу, сприяючи розкріпаченню і самореалізації особистості, стимулює суспільний прогрес. Тому що враховує національні реальності все більш повна реалізація прав особистості - спільне завдання людства.

Універсальна застосовність  концепції прав людини нерідко ставиться  під сумнів за допомогою посилань на руйнівні наслідки, які може викликати  їх визнання державою в умовах масового поширення голоду, злиднів, хвороб і  неграмотності або ж в гостро конфліктних ситуаціях. У таких випадках надання свободи дій усім суспільним групам нібито може мати цілий ряд негативних для більшості населення наслідків: дестабілізувати суспільство і привести його в хаотичний стан, перешкоджати концентрації зусиль на вирішенні найбільш гострих суспільних проблем, сприяти встановленню необмеженого панування найбільш згуртованих і впливових груп. Тому в слаборозвинених і гостро конфліктних країнах найбільш ефективною і доцільною для всього народу формою правління може бути лише сильна авторитарна влада, яка надає права громадянам лише в обмеженому вигляді і на свій розсуд.

Звичайно, не існує правил без винятків. У надзвичайних ситуаціях  держава вправі обмежувати свободу  громадян. Однак такі ситуації зазвичай недовговічні. У нормальних умовах навіть у слаборозвинених і гостро конфліктних країнах права людини виступають найважливішою гарантією проти зловживань влади, умовою знаходження суспільної злагоди, налагодження мирних стосунків і співробітництва з іншими країнами.[10, c.267-269]

У масштабах усього світового  співтовариства дотримання прав людини - найважливіша гарантія побудови міжнародних  відносин на справді гуманістичних, моральних засадах, збереження і  зміцнення світу. Існує пряма  залежність між повагою до прав людини окремою державою і його зовнішньою політикою. Розв'язання війн, грубе  порушення міжнародного права зазвичай пов'язані з нехтуванням урядом прав своїх власних громадян. Так  було і в нацистській Німеччині, і в СРСР, і в Іраку, і в  цілому ряді інших держав, розв'язуються агресивні війни або робилися грубі загарбницькі акції. Враховуючи все це, країни-учасниці ОБСЄ розглядають  дотримання прав людини не як суто внутрішня  справа кожної окремої країни, а  як предмет їх загальної заклопотаності і колективної відповідальності.

Повага прав особистості сприяє зміцненню довіри між народами, створює сприятливу атмосферу для різнобічних людських контактів та співробітництва, вносить у міжнародні відносини моральне начало. Без загальної гуманістичної ціннісної та правової бази, створюваної повагою прав людини, неможливо зближення народів, їх інтеграція.[10, c. 275] 

ВИСНОВОК

Я вважаю, що забезпечення прав кожній людині, незалежно від державних, національних, расових та інших відмінностей, - шлях до космічної розумності і моральності людства. Протягом всієї людської історії розум і моральність характеризували більшою мірою окремих людей, ніж людство в цілому. Про це переконливо свідчать, наприклад, численні руйнівні війни, бездумне, варварське поводження з природою і т.д. Повага прав кожного представника людського роду може послужити вихідним принципом побудови земної цивілізації на засадах розуму і гуманізму.

Отже, можна сказати, що права  людини дозволяють особистості бути свідомим і вільним творцем свого власного приватного та суспільного життя, безболісно і конструктивно вирішувати конфлікти, що випливають з неминучого неспівпадання інтересів, думок і ціннісних орієнтацій людей, запобігати зловживанням владою і ставити її на службу людині й людству.

На мій погляд, у зв'язку з тим, що основні громадянські і  політичні права людини мають дуже тривалу історію існування, вони дуже чітко й точно визначені. По-моєму, громадянські та політичні права особистості повинні стати основою в сучасному суспільстві. Мені здається, що з часом, коли складна соціально-політична обстановка в нашій країні стабілізується, наша держава приділить більше уваги вирішенню питань про права і свободи громадян і спробує ліквідувати всі розбіжності і протиріччя. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев А.М. защита прав человека в условиях перехода к рынку // Государство и право – 1993  №6
2. Головистикова А.Н., Грудцына Л.Ю. Права человека: Учебник. – М., 2006.
3. Декларация прав человека и гражданина от 26 августа 1789 г. // Конституции зарубежных государств: Учеб. пособие / Сост. В.В. Маклаков. – 2-е изд., доп. – М.,1999.
4. Пакти і Конституції законів та вільностей Війська Запорізького // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993.
5. Права человека. Учебник для вузов. – отв. ред. д.ю.н. Е.А. Лукашева. – М.: НОРМА 2000 – 573 с.
6. Права человека: Идеи, нормы, реальность – отв. ред. Р.А. Мюллерсон – М.: Юридическая литература., 1991 – 160 с.
7. Політологія. Підручник / За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. — Харків: Друкарський центр «Єдіноpor», 2001. — 640 с.
8. 5. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенка та ін. — К.: Вища школа, 1998. — 415 с.
9. Малько А.В. Об ограничениях прав и свобод человека и гражданина в проекте Конституции Российской Федерации // Государство и право – 1993 №6
10. Французская республика: Конституция и законодательные акты. – М., 1989.