Хутряні напівфабрикати

          Світлостійкість. Під дією світлопогоди пігмент і барвники руйнуються, внаслідок чого погіршується зовнішній вигляд хутряних виробів. Світлостійкість фарбованих шкурок залежить від якості підготовки їх до фарбування, від сполучення використаних барвників.

          Фізико-механічні  властивості обумовлюють опір волоса до різного роду механічних дій.

          Міцність  волоса визначається на розрив і на опір до багаторазового згину. Міцність до розриву визначається при розтягування волоса на динамометрі. При експлуатації хутра волосяний покрив піддається багаторазовому згину. Для випробуваня волоса на багаторазовий згин використовують прилади різних конструкцій.

          Міцність волосяного покриву – одна із важливіших ознак зносостойкості хутра. Залежить міцність від виду тварин, категорії волоса, його мікроскопічної будови та інших чинників. Вона значно знижується при фарбуванні, відбілюванні й інших обробках.

          Міцність  зв’язку волоса із шкірною тканиною характеризується зусиллям, яке необхідно для відриву жмутика волоса від шкірної тканини площею 1мм². Цей показник впливає на зносостійкість хутра, а також на можливість переробки шкурок в хутряному виробництві. Хутряні шкурки  з  послабленим зв’язком волоса із шкірною тканиною (теклість), як правило, не переробляється в хутряний напівфабрикат.

          Міцність зв’язку  волоса із шкірною тканиною залежить від багатьох чинників: виду хутра, категорії волоса, глибини залягання  волосяних сумок в шкірній  тканині, пори року. Значний вплив на цей показник має якість різних обробок –консервування, вичинювання, фарбування. В процесі зберігання, особливо  в умовах підвищеної вологості, може послаблюватися зв’язок волоса із шкірною тканиною.

          Пружність волосяного покриву  – показник, який характеризує здатність волоса опиратися деформаціям стискання. Пружність впливає на зносостійкість, теплозахисні властивості, здатність до повстяністості. Пружність різних видів хутра залежить від особливостей будови і властивостей волосяного покриву (густота, висота, кут нахилу, співвідношення волоса різних категорій) і окремого волоса (довжина, товщина, мікроскопічна будова).

          Властивості шкірної тканини

          Хімічний  склад. Основними показниками хімічного складу шкірної тканини є вміст вологи, жиру, дублячих речовин, попелу, величина pH.

          Вологість впливає  на стан шкірної тканини, її пластичність. Нормальна вологість при відносній  вологості повітря 50 – 60 %, повинна  бути 12 – 16 %.

          Жири в шкірній  тканині можуть бути в неокисненому, окисненому і зв’язному стані. Нормальний вміст жиру 8 – 18 %.

          Вміст дубильних  речовин визначають за кількістю  оксиду хрому (0,8 – 1,5 %). Цей показник впливає на температуру зварювання шкірної тканини, що повинна бути не нижчою 70º С.

          Вміст попелу в шкурі  залежить від виду сировини, методу дублення і фарбування. До складу попелу в основному входять солі. Вміст його повинен бути в межах 5 – 8 %. Цей показник дає уявлення про ступінь продубленості шкурки.

          У вироблених шкурках  залишається певна кількісьт  вільної кислоти, яка з часом може пошкодити шкірну тканину і нитки у швах готового виробу. Тому регламентується pH водної виятжки шкури – 3 – 7,5 одиниць.

          Товщина шкірної тканини. За цим показником шкурки можна поділити на: особливо тонкоміздрові (0,6 – 1,0 мм) –  соболь, кріт, горностай; середньоміздрові (1,1 – 1,5 мм) – лисиця, ондатра, кролик; товстоміздрові (1,6 – 2 мм) – овчина, видра, борсук; особливо товстоміздрові (більше 2 мм) – нерпа, ведмідь, лоша.

          Товщина шкірної  тканини  впливає на зносостійкість, теплозахисні властивості, вітростійкість, міцність готових виробів. Однак цей показник також значно впливає на масу і драпірувальність. Залежить товщина шкірної тканини від виду тварин, топографічної ділянки, статі, віку, сезону і району здобування.

          Щільність шкірної тканини неоднакова і залежить від виду напівфабрикату, але значною мірою вона формується в процесі більшості операцій вичинювання й обробки. Щільність впливає на повітре- і паропроникність, тепло- і водопроникність, пружнопластичні властивості, а також на масу шкурок.

          Фізико-механічні  властивості. Основними показниками фізико-механічних властивостей шкірної тканини є міцність і подовження.

          Для характеристики міцності використовують два показники: розривне навантаження стандартного ремінця і межу міцності при розтягуванні. Міцність при розтягуванні визначається або шляхом розриву стандартного зразка у більш великих шкурках, або з метою збереження від розриву поперечної ділянки цілої шкурки на динамометрах із спеціальними затискачами.

          Міцність шкірної тканини впливає на зносостійкість хутряних виробів. Залежить вона від товщини і щільності шкірної тканини, а також від якості проведення первинної обробки, дублення і умов зберігання. Найменшу міцність мають шкурки крота, ховрашків, горностая, а найбільшу – морського котика, овчини, видри.

          Подовження. Шкірна тканина повинна мати певне подовження і пластичність, що дуже важливо для кушнірських робіт. Існує поняття "розтяжність" – здатність шкурки розтягуватись у повздовжньому і поперечному напрямах при незначних зусиллях. Розтяжність відіграє велику роль при видаленні дефектів зі шкурок, а також при виготовленні виробів. Ступінь виявлення розтяжності визначається видовженням шкірної тканини при заданому навантаженні і долею незворотної пластичної деформації.

          Пластичні властивості  залежать від будови дерми, способу  вичинювання, вмісту жиру, механічної обробки, вологості й товщини  шкірної тканини. Значний вплив  на зниження пластичності має хромове  дублення і фарбування.

          Властивості шкурки в цілому

          Теплозахисні властивості – сумарнний тепловий опір, що визначається на стандартному приладі. За теплозахисними властивостями усі види хутра поділяються на групи: I – особливо високі (песець голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь); II – високі (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка); III – середні (мерлушка, кролик щипаний); IV – низькі (козенятко, горностай, байбак); V – особливо низькі (хом’як, кріт, ховрашок).

          Для хутряних виробів  найважливішими є теплозахисні властивості. Вони залежать від товщини шару інертного повітря, що знаходиться між волосом і всередині волоса окремих категорій. Товщина шару інертного повітря пов’язана із товщиною волосяного покриву та його здатністю утримувати інертне повітря в процесі носіння. Теплозахисні властивості залежать від густоти, висоти, пружності, остистості волосяного покриву, атакож товщини і щільності шкірної тканини.

          Зносостійкість. У процесі експлуатації хутряні вироби руйнуються під впливом фізико-механічних і хімічних чинників, світлопогоди.

          Дослідним шляхом встановлено зносостійкість деяких видів шкурок (табл. 1).

    Таблиця 1.1

 

          Зносостійкість залежить голоним  чином від виду напівфабрикату, від властивостей волосяного  покриву і шкірної тканини,  а також від міцності зв’язку  волоса зі шкірною тканиною. Зносостійкість визначається міцністю шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до витирання і багаторазових згинів, міцністю і пружністю волоса, стійкістю забарвлення до сухого і мокрого тертя, міцністю зв’язку волоса зі шкірною тканиною.

          Значно впливає  на цей показник обробка. Наприклад, фарбуваня зменшує його на 10 – 20 %. Однак стрижені шкурки більш зносостійкі (на 20 – 40 %) за рахунок зменшення  здатності до повстяності.

          Маса  значно впливає на ергономічні властивості (важкий одяг незручний при носінні). За масою напівфабрикати поділяються на: особливо важкі – 3 – 1,6 кг/м² (собака, вовк); важкі – 1,5 – 1,1 кг/м² (каракуль, лисиця, соболь); середні – 1,0 – 0,7 кг/м² (норка, кролик, нутрія); легкі – 0,6 – 0,21 кгм² (ховрашок, ласка, кріт).

          На масу впливає  товщина і щільність шкірної  тканини, густота, довжина й інші показники волосяного покриву. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 2

        ФОРМУВАННЯ ВЛАСТІВОСТЕЙ АСОРТИМЕНТУ І ЯКОСТІ ХУТРЯНИХ НАПІВФАБРИКАТІВ

        2.1. Хутряна сировина

          Хутряна сировина – невичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів і свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів.

          За сезоном здобування шкурки звірів і свійських тварин поділяються на зимові і весняні види.

          До зимових видів  відносять шкурки звірів, яких здобувають у зимовий період через їхню найвищу  якість волосяного покриву (соболь, лисиця, песець, білка, горностай та ін.).

          Весняними видами хутряної сировини називають шкурки зврів, яких здобувають головним чином навесні або восени, тому що в зимовий період вони знаходяться в сплячці і їхній промисел утруднений (байбак, ховрашок, кріт та ін.).

          До зимових видів  свійських тварин відноссяться шкурки собак, кішок, кролів, а також шкурки дорослих овець (осіннього забою).

          До весняних видів  відносяться шкурки молодняка овець, кіз, коней, великої рогатої худоби, північного оленя, який народжується в  основному навесні. 

        
 

    2.2. Первинна обробка шкурок

          Якість хутряної сировини залежить від природних  властивостей і від якості первинної  обробки. При незадовільному проведенні операцій первинної обробки виникають  різні дефекти, які значно знижують якість шкурок, а інколи переводять їх на брак.

          Первинна обробка складається з підготовки тушки тварини до знімання шкурки, знежирювання, правлення і консервування. Мета первинної обробки – приведення шкурки в такий стан, при якому досить довго зберігалися б властивості волосяного покриву і шкірної тканини.

          Існують три основних способи знімання шкурок : панчохою, трубкою, пластом.

          Панчохою  знімають шкурки з горностаю, колонку, солонгоя, ласки , а інколи і соболя. при зніманні шкурок підрізи роблять навколо рота, підрізаючи носові хрящі, після чого поступово стягують шкурку до озадка.

          Трубкою знімають шкурки з більшості звірів: роблять основні розрізи по задній стороні задніх лап, по внутрішній стороні передніх лап, по озадку. Шкурку стягують від озадка до голови.

          При зніманні пластом роблять три розрізи: повздовжній – від нижньої губи по середній лінії черева, і два поперечних – по лініям на рівні задніх і передніх лап. Цкй спосіб використовують для знімання шкур з великих тварин, а також з більшості весняних видів.

          Знежирювання  – Це видалення з мездри жирових відкладень. необхідність знежирювання викликана рядом обставин: підшкірний жир запобігає випарюванню вологи при сушіння шкурок, що може призвести до розвитку гнильних бактерій. У процесі зберігання жир окиснюється, в наслідок чого знижується міцність шкурок. Наявнісьт жиру призводить до пожовтіння волоса світлих шкурок та утруднює сортування шкурок взагалі.

          Найчастіше шкурки знежирюють шляхом зіскоблювання і  видушуваня жиру тупими інструментами. Волосяний покрив знежирюють сухою  тирсою.

          Правлення – це насаджування шкурок на спеціальні правилки певної форми (відповідно стандарту). Форма правилки залежить від виду тварини, способу знімання. Наприклад, шкури, зняті пластом правлять на дошках, рамах, щитах. Усі шкури насаджують на правилки міздрою назовні. Після підсихання шкурки вивертають і досушують волосом назовні.

          Коснервування – видалення вологи з шкурок і створення в них несприятливих умов для розвитку гнильних мікробів. Для консервування хутряних шкурок використовують такі способи консервування: прісносухий, мокросолений, сухосолений, кислотно-сольовий і квашення.