Хутряні напівфабрикати

          З метою покращення умов праці та збереження якості напівфабрикату проводилися дослідженні по заміні формальдегіду на полівініловий  спирт. При такій обробці овчини збільшується міцність волоса за рахунок  утворення системних хімічних сполук між макромолекулами кератину і подівініловим спиртом, що запобігає руйнуванню волоса під впливом хімічних і фізико-хімічних дій.

          Відбілюють  шкурки для підвищення натуральної білості волосяного покриву (горностая, норки, песця та ін.), або шкурки, що будуть фарбуватись у світлі тони. Використовують перекис водню, перекис натрію, персульфіт, оптичні відбвілювачі.

          Фарбують  хутро для того, щоб змінити або покращити натуральне забарвлення, а також імітувати дорогі види хутра (кролика під котик, байбака під норку, овчину під видру). Для фарбування хутра використовують окисні, кубові, протравні, кислотні, дисперсні, активні барвники, металокомплексні і вінілсульфонові. Фарбують трьома способами: занурювальним, намазним і комбінованим.

      Спосіб занурювання – шкурки повністю занурюють у розчин барвника, при цьому фарбується і волосяний покрив і шкірна тканина.

          Намазний  спосіб включає пробивку, поверхневе, аерографне, трафаретне і резервне фарбування.

          Пробивку використовують для збереження натурального забарвлення шкірної тканини. Розчин фарби наносять за допомогою жорстких щіток.

          Поверхневе фарбування використовують у сполученні з методом  занурювання для наведення при  імітаціях хребта. Розчин барвника наносять щітками або фарборозпилювачем  на кінчики волоса попередньо пофарбованого.

          Аерографне  фарбування дозволяє отримати напівтони або тони при імітації цінних видів хутра за допомогою фарборозпилювача аерографної машини.

          Трафаретне  фарбування використовують для імітації малюнка на хутрі (леопард, тигр), а також для створення фантазійних плямистих малюнків. Різновидом трафаретного фарбування є фотофільмдрук – фарбу наносять через сітчасті шаблони.

          Резервне  фарбування дозволяє отримувати пофарбований в темні або сірі кольори хутряний напівфабрикат з білими кінчиками волоса. Досягається це шляхом нанесення на кінчики волоса перед фарбуванням спеціальної речовини (резерву), що захищає увесь волос від фарби. Після цього волосяний покрив фарбують способом занурювання або пробивки, а після промивання резерв видаляється.

          При комбінованому фарбування використовують одночасно два або більше способів.

          У теперішній час  поряд із традиційними методами обробки  хутряного напівфабрикату розробляються  і використовуються нові методи. Наприклад, пропонується спосіб облагородження волосяного покриву шляхом осаджування у вакуумі онких плівок з металів, сплавів, напівпровідників або ізоляторів, особливо міді, кобальту, срібла, свинцю, заліза, марганцю, кремнію, алюмінію, нержавіючої сталі тощо. Ці речовини наносять після дублення, очищеннія, сушіння перед жируванням, а при необхідності і після пошиття. З метою досягнення оптичних ефектів у процесі нанесення плівкового покриття на шкурки варіюють електричний потенціал, тиск, кут атаки покриття відносно головної осі волоса.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2.4 Характеристика асортименту хутряних напівфабрикатів

    Хутряний напівфабрикат - вичинені шкури і шкурки диких та свійських тварин і морського звіра.

    Класифікація хутряних напівфабрикатів майже не відрізняється від класифікації сировини. Проте асортимент напівфабрикатів набагато ширший за рахунок різних видів обробки волосяного покриву та шкірної тканини.

    За видами обробки волосяного покриву хутряний напівфабрикат можна поділити на фарбований, стрижений, щипаний, епільований і облагороджений.

    За обробкою шкірної тканини (в основному шубної овчини) –шліфований (“під велюр”), з плівковим покриттям.

    Хутряний напівфабрикат

    Зимові види хутряного штівфабрикату

    Соболь. У недалекому минулому він був широко розповсюджений в лісовій зоні південної частини Азії і Східної Європи. У теперішній час соболь розводиться  в південній частині Східної Європи, а також на схід до узбережжя Тихого океану. За межами Росії соболь трапляється в Монголії, Китаї, Кореї та Японії.

          Розміри шкури сильно варіюють географічно. Волосяний покрив взимку дуже густий (біля 13500 волосин на 1 см² хребта), шовковистий, середньої висоти, ость блискуча. На горлі у більшості звірів є пляма світло-сіра, біла або жовта. Колір волоса дуже мінливий залежно від географічного району проживання та індивідуальних особливостей організму. Загальне забарвлення варіює від світло-жовтого, бурого до темно-бурого, майже чорного. Інколи окремий остьовий волос має сивину. Пуховий волос – від темно-попелястого до голубовато-сірого кольору з брунатними або рудими кінчиками. Голова світліша від хребта.

    У сировині шкурки соболя поділяються на вісім кряжів.Напівфабрикат поділяється на сім кольорових категорій залежно від забарвлення остьового та пухового волоса. Найбільш цінними є шкурки з чорною остю і темно-голубим пухом.

    Шкурки соболя поділяють на два сорти: 1 – зимові повноволосі з блискучою, високою, частою остю, густим пухом і добре опушеним хвостом; 2 – шкурки ранньозимові, менш повноволосі, з недостатньо розвиненим пухом і остю, хвіст менш опушений. Залежно від наявності дефектів шкурки поділяються на групи дефектів (I – IV).

          Куниця. Розрізняють м’яку (лісову), гірську (кам’яну) куницю, кідуса і харзу. Розповсюджені вони майже по вcій території колишнього Радянського Союзу. Харза – тільки на Далекому Сході.

    Куниця м’яка. За зовнішнім виглядом нагадує соболя. Відрізняється більш витягнутою мордою, наявністю (але не завжди) горлової плями мінливої форми від світло-жовтого, майже білого, до жойтогарячого кольору, а також більш короткими вухами і довгим хвостом. Географічна мінливість виявляється в основному в розмірі тіла та забарвленні хутра. Куниця м’яка поділяється на Кубанський і Північний кряжі. Шкурки характеризуються пишним, м’яким або ледь грубуватим волосяним покривом від темно-брунатного до піщано-жовтого кольору. Горлова пляма світло-жовта, жовтогаряча або біла.

    Шкурки гірської куниці характеризуються більш грубуватим волосяним покривом світлішого забарвлення, ніж у шкурок м’якої куниці, інколи з домішками буруватих і жовтуватих тонів. Горлова пляма біла. Шкурки куниць поділяються на дві групи за м’якістю і на чотири за кольором (темно-голубі, голубі, темно-піщані і шшані).

    Кідус – помісь соболя і м'якої куниці, зустрічається на Уралі. Шкурки характеризуються пишним, шовковистим волосяним покривом від темно-брунатного до піщано-жовтого забарвлення, з одною або більше горловими плямами жовтого кольору, або без плям.

    Шкурки  хазри характеризуються низьким, грубуватим, прилягаючим волосяним покривом. Забарвлення голови, озадка, хвоста і лап – чорно-буре, забарвлення шиї, передньої частини хребта і черева - жовто-золотисте, горлова пляма - біла. Шкурка має досить великі розміри. Залежно від стану волосяного покриву шкурки куниць, кідуса і харзи поділяють на три сорт і чотири групи дефектів.

    Лисиця. Через сильну індивідуальну мінливість шкурки лисиць бувають різних кольорів. Їх поділяють на такі види: звичайну (червону), хрестовку, сиводушку, чорно-буру, сріблясто- чорну, платинову і снігову. У звірогосподарствах розводять лисицю червону, сріблясто-чорну, платинову, снігову. Шкурки лисиць мають великий розмір, дуже пишний густий і м’який волосяний покрив. Пишність, м’якість, висота, густота, забарвлення волосяного покриву коливають залежно від кряжу. Лисиця червона має 18 кряжів, хрестовка і сиводушка – 3. Вичинені шкурки червоної лисиці за якістю волосяного покриву, а також залежно від забарвлення хребта та черева, поділяють на шість груп. За способом обробки волосяного покриву поділяють на нестрижені, стрижені й стрижені з особливою обробкою волосяного покриву, натуральні і фарбовані.  

    У лисиці-сиводушки  волосяний покрив хребта має забарвлення темно-буре, темно-сіре, червоно-буре  і  світло –буре,  черево і душка  – темно-сіре і темно-буре.

    Лисиця-хрестовка відрізняється від сиводушки більш темним забарвленням. Озадок і частина хребта темно-бурі або темно-сірі, на лопатках добре видно “хрест” чорного або чорно-бурого кольору. Душка та черево – темно-бурі.

    Залежно від якості й забарвлення волосяного покриву шкурки лисиць сиводушки і хрестовки поділяють на дві групи– м'яковолосі і грубоволосі, а на сорти і групи дефектів,  як і червоної лисиці.

    Чорно-бура  лисиця  розводиться на волі. За кольором  волосяного покриву поділяється на дві групи, а сріблясто-чорна - на три. Крім того, вони поділяються за групами сріблястості. На відміну від червоної лисиці, сиводушки і хрестовки, чорнобура лисиця поділяється на три групи за розмірами і на два сорти.

    Платинова лисиця має дуже світле сіро-сталеве забарвлення, темні плями на голові і “ремінь” на хребті. Вона поділяється на платинову і платинову біломорду. Крім того, за кольором на темно-платинову і світло-платинову.   

    Шкурки  снігової лисиці мають білий волосяний покрив і чорні плями на лопатках і морді, а на хребті - чорний “ремень".

    Песець широко розповсюджений в тундрах Євразії і Північної Америки, на більшості островів Північного Льодовитого океану. Волосяний покрив дуже пишний, густий, високий, шовковистий, остьовий волос довгий, м’який, утворює гарну “вуаль”, пуховий волос дуже щільний. За забарвленням волосяного покриву шкурки поділяють на білі і голубі.    

    Невичинені  шкурки білого песця, залежно від  стану волосяного покриву і районів розповсюдження, поділяють на чотири кряжі, а вичинені шкурки на три групи залежно від пишності, м’якості і висоти волосяного покриву. За забарвленням білий песець поділяється на дві групи (екстра і перший), голубий на три групи (екстра, перший, другий). За обробкою шкурки білого песця випускають натуральними відбіленими і фарбованими.

    Голубі  песці норвезького типу мають  більш короткий і менш густий волосяний  покрив, але з більшою кількістю  криючого волоса: остьовий волос має  темні кінчики і утворює “вуаль”  графітно-голубого кольору. Пух голубий  різної інтенсивності. Шкурки голубого песця поділяються на два сорти, а білого - на чотири; шкурки четвертого сорту називають недо- песок (осінній песець). Шкурки голубого песця використовують у натуральному вигляді, але розробляються нові методи облагороджування шкурок. Широко використовують фарбування в різні кольори будь-якої інтенсивності (навіть до чорного). Для фарбування використовують металокомплексні барвники, необхідну температуру зварювання забезпечують відповідник методом дублення.

    Білка. Шкурки невеликого розміру, вкриті густим, м'яким, невисоким волосяним покривом. Залежно від географічного району проживання забарвлення волосяного покриву  шкурок — від світло-попелястого до темно-сірого, інколи з домішком рудого та бурого відтінків по хребту (горболисисть). Шкурки поділяють на 11 кряжів. Залежно від кряжу змінюється їхня пишність і м’якість.

    За ступенем чистоти забарвлення (горболисості) білка поділяється на п’ять номерів.

    Крім  географічної мінливості для білок  є характерноу, сильно розвинена  ідивідуальна мінливість забарвлення волосяного покриву. Тому залежно від кольору шкурки поділяють на особливо темні, напівтемні, світлі й особливо світлі. У стандарті білка  поділяється на три сорти і групи дефектів.

    Тхір буває чорним, світлий і перв’язка. загальне забарвлення чорного (лісового)  тхора блискуче чорно-буре, більш темно забарвлені боки шиї, горло, душка, черево, лапи, хвіст майже чорний.

    Світлий (степовий) тхір за зовнішнім виглядом відрізняється від лісового більш світлим забарвленням. Середня і задня частнини хребта темніші від боків внаслідок більшої густоти остьового волоса. Нижня частина тіла і кінцівок чорно-бура, черево на середній лінії світле.

    Тхір перев'язка має більш довгі, широкі вуха і пухнастий хвіст. Порівняно із чорним і світлим тхорем забарвлення хутра строкате, через очі йде чорний перев’яз, а поза ним - широкий лобний білий перев’яз. Основний фон хребта білого кольору або жовтий з бурими пістрявинами.

    Колонок і солонгой - шкурки невеликих розмірів, волосяний покрив пишний, високий, м’який, яскраво-жовтого і рудого кольору. Шкурки солонгоя (гірського колонка) дрібніші за розмірами, мають більш низький волосяний покрив. Шкурки поділяються за розмірами, м'якістю, сортами і групами дефектів.

    Горностай і ласка. Волосяний покрив густий, відносно короткий. Зимове хутро горностая чисто білого кольору, а влітку - буре. Кінчик хвоста горностая чорний. Шкурки ласки відрізняються меншими розмірами, пишністю, густотою і висотою волоса. Забарвлення волосяного покриву, світло-брунатне, палеве.

    Шкурки горностая поділяються на вісім кряжів.

    Заєць. На території України розводяться два види — заєць-біляк та заєць-русак. Заєць-біляк взимку має сніжнобілий колір волоса, кінчики вух залишаються чорними. Влітку він рудувато-бурого забарвлення. Заєць-русак на відміну від зайця-біляка має більш довгий хвіст і вуха. Сезонні зміни забарвлення виражені слабкіше, ніж у біляка. Інтенсивність побіління русака взимку залежить від місцевості проживання. Чисто білим русак ніколи не буває. Шкурки зайця-біляка середнього розміру, волосяний покрив пишний, м’який, дуже густий, але відрізняється низькою зносостійкістю. Шкурки зайця-біляка випускають у натуральному і фарбованому вигляді. До земноводних видів звірів відносяться видра, норка ондатра, нутрія.