Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Ноября 2013 в 13:52, реферат
З давніх часів шкурки диких звірів та свійських тварин широко використовували для виготовлення хутряного одягу та речового майна. Хутряні товари мають високі естетичні, ергонадійність. Естетичні властивості характеризують відповідність виробу естетичним смакам і потребам споживачів, що склалися під виливом моди та стильової спрямованості. Високі естетичні властивості хутряних виробів зумовлені природною красою хутра. Яскрава й різноманітна палітра забарвлення шкурок, насиченість відтінків і неповторний природний колір надають особливої оригінальності й виразності та неповторного колориту виробам із хутряних напівфабрикатів.
Звалюваність — здатність волосяного покриву утворювати повстеподібну масу. Ця його негативна властивість зменшує довговічність хутряних напівфабрикатів і залежить від густоти та м'якості волосяного покриву, співвідношення остьового й пухового волосся, товщини й довжини волосяних стрижнів, будови лускатого шару та ін.
Збільшення вологості волосся, нерівномірності лускатого шару, недостатнє змащування стрижнів волосся виділеннями потових залоз збільшують звалювання волосяного покриву.
Звалювання виникає переважно на хутряних напівфабрикатах зі шкурок голубого песця, сріблясто-чорних і червоних лисиць.
М'якість волосяного покриву залежить від мікроструктури волосин, їх товщини й довжини, кількісного співвідношення покривного й пухового волосся і змінюється залежно від топографічної ділянки шкурки, сезону року, географічного району розповсюдження тварин, статі, віку та інших чинників. За органолептичною оцінкою умовно розрізняють шкури особливо м'які (шовковисті), м'які, напівм'які, грубуваті, грубі.
Споживчі властивості шкірної тканини хутряних напівфабрикатів. Основними показниками шкірної тканини, які характеризують її властивості, є такі: товщина, щільність, міцність при розтягуванні, пластичність, намочуваність, гігроскопічність.
Товщина шкірної тканини визначає надійність хутряного напівфабрикату. впливає на його технологічні й ергономічні властивості. Вона коливається в межах 0,1 —2 мм. Чим більша товщина шкірної тканини, тим міцніший хутряний напівфабрикат, кращі його теплозахисні властивості, вітростійкість. Проте шкурки з товстою шкірною тканиною погано драпіруються, мають велику масу. Товщина шкірної тканини залежить від топографічної ділянки шкурки (більш товста на голові, хребті; найтонша в паху), способу існування, часу та району заготівлі хутра, статі й піку.
Хутряні напівфабрикати за товщиною шкірної тканини поділяють на:
Щільність шкірної тканини характеризується відношенням її маси до її повного об'єму, в тому числі об'єм пор (уявна щільність) та відношенням маси шкірної тканини до об'єму її щільної речовини без пор (істинна щільність). Щільність і пористість шкірної тканини різні і залежать від виду хутряного напівфабрикату, однак значною мірою формуються під час пікелювання, дублення, жирування, розтягування та інших операцій вичинювання та оброблення. Від щільності шкірної тканини залежить багато властивостей хутряного напівфабрикату: повітро- й паропроникність, водозахисні та пружнопластичні властивості, теплопровідність. Товщина шкірної тканини та її щільність безпосередньо впливають на масу шкурки в цілому. Міцність шкірної тканини при розтягуванні визначається товщиною колагенових волокон, а також її щільністю й товщиною. Міцність шкірної тканини одного й того самого ваду шкурки залежить віл кряжу й умов існування тварини, її статі та віку, топографічної ділянки, способу вичинювання та ін. Межа міцності шкірної тканини при розтягуванні визначається стандартами і характеризується двома показниками: розривним навантаженням стандартного реміння (Н) для великих шкур і навантаженням у момент розриву поперечної ділянки цілих шкурок (для шкурок ягнят, білок та ін.). Для деяких вадів хутряних шкурок (морських звірів, ховрахів, лисиць та ін.) показники міцності не нормуються, оскільки вони мають достатню міцність завдяки значній товщині шкірної тканини. Високу міцність мають шкурки видри, морською котика, собаки, а низьку — шкурки ховраха, водяної миші, крота, горностая та ін. Міцність шкірної тканини знижується у процесі вичинювання та фарбування. Невичинені шкурки майже удвічі міцніші за вичинені і втричі — за фарбовані.
Шкірна тканина хутряного напівфабрикату здатна розтягуватися вздовж і впоперек і зберігати набуту форму й розміри. Це одна з важливих властивостей шкірної тканини, яка дає змогу усувати вади (ліри та ін.), надавати шкурці потрібної форми. Величину розтягування шкірної тканини визначають за певного навантаження і далі за незворотною пластичною деформацією. Чим більша частка пластичної кінцевої деформації шкірної тканини, тим краще виріб зберігає форму під час експлуатації.
Пластичні властивості шкірної тканини залежать від її вологості й товщини, будови дерми, способу вичинювання, ступеня жирування. Хромове дублювання, фарбування й висушування знижують пластичність шкурок; нікелювання, жирування, зволожування зумовлюють їх збільшення. Величина розтягування шкірної тканини при заданому напруженні нормується стандартами для хутрових і шубних овчин.
Важливими показниками шкірної тканини, які характеризують довговічність і здатність до зберігання хутрового напівфабрикату, є стійкість до проривання по шву, а стійкість забарвлення — до крапельно-рідкої вологи, міграції барвників - до сухого і мокрого тертя, забруднення й очищення, старіння. Показники стійкості фарбування до сухого й мокрого тертя нормуються стандартами на овчину шубну й хутрову. Властивості шкірної тканини значною мірою залежать від її хімічного складу. До нормованих показників хімічного складу шкірної тканини належать: масова частка вологи (не більш як 1—16%), хрому оксиду (не менш як 0,5—3,5 %), незв'язаних жирових речовин у шкірній тканині (не більш як 10—25 %) і у волосяному покриві (не більш як 3 %); рН водної витяжки шкірної тканини (не менш як 3,5—7,5); температура зварювання (не нижча за 60 °С).
Споживчі властивості шкурок. Сукупність споживчих властивостей шкірної тканин и і волосяного покриву формують споживчі властивості хутряної шкурки в цілому.
Теплозахисні властивості хутряних напівфабрикатів характеризуються теплопровідністю шкурки і визначаються товщиною, щільністю, вологістю шкірної тканини, а також щільністю, густотою, висотою, пружністю волосяного покриву, співвідношенням у ньому покривного й пухового волосся, ступенем його звивистості. Високі теплозахисні властивості зазвичай мають хутряні шкурки з густим і пишним волосяним покривом. Теплозахисні властивості хутра характеризуються сумарним нагрітого стрижня, ізольованого від навколишнього середовища досліджуваним хутром. За теплозахисними властивостями розрізняють хутряний напівфабрикат, який має:
Маса хутряного напівфабрикату — важливий показник фізіологічних властивостей шкурки в цілому, оскільки визначає масу готового одягу. Маса шкурок залежить від товщини й щільності шкірної тканини, а також від густоти волосяного покриву. Частково маса хутряної шкурки зменшується після стриження, вищипування, епілювання волосяного покриву, зменшення товщини й щільності шкірної тканини.
За масою хутряні напівфабрикати поділяють на: особливо важкі - 1,6—3 кг/м2 (собака, вовк); важкі — 1,1—1,5 кг/м2 (каракуль, лисиця, соболь); середні — 0,7— 1,0 кг/м2 (норка, кролик, нутрія); легкі—0,25—0,65 кг/м2 (ховрах, ласка, кріт, заєць-біляк).
Зносостійкість шкурок — це сумарний показник зносостійкості волосяного покриву і шкірної тканини. Визначається міцністю зв'язку волосся зі шкірною тканиною, міцністю шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до дії ультрафіолетового випромінювання, світлостійкістю, міцністю і пружністю волосяного стрижня, стійкістю до стирання й багаторазового згинання, стійкістю фарбування до сухого й мокрого тертя. Зносостійкість різних видів хутряних шкурок оцінюють у балах. Так, зносостійкість хутра видри прийнято за 100 балів, бурого ведмедя і бобра камчатського — 95, бобра річкового — 85, котика морського фарбованого — 70, котика морського натурального — 85, соболя натурального — 80, норки натуральної — 70, норки фарбованої — 55, каракулю — 60, песця голубого — 60, овчини — 55, ондатри — 45, лисиці натуральної — 40, лисиці фарбованої — 35.
Зносостійкість шкурок значною мірою залежить від оброблення. Так, унаслідок фарбування цей показник помітно знижується. Фарбовані хутра зношуються на 10—20 % інтенсивніше, ніж нефарбовані.
Завдяки меншому звалюванню стрижене хутро на 20—40 % більш зносостійке, ніж нестрижене.
3. Класифікація
і асортимент хутряних
і вичинених шкурок тварин
Класифікація хутряних напівфабрикатів майже не відрізняється від класифікації сировини. Проте асортимент напівфабрикатів набагато ширший завдяки різним видам оброблення волосяного покриву та шкірної тканини. За видами такого оброблення хутряні напівфабрикати можна поділити на фарбовані, стрижені, щипані, епільовані, облагороджені, шліфовані («під велюр») та з плівковим покриттям.
Зимові види хутряного напівфабрикату.
Соболь. До початку періоду бурхливого розвитку промисловості та широкого впровадження в сільськогосподарське виробництво інтенсивних технологій, пов'язаних із використанням хімічних препаратів різного призначення, соболь був досить поширений у лісовій зоні південної частини Азії і Східної Європи. Нині зоною його існування є південна частина Східної Європи, а також територія на схід до узбережжя Тихого океану. Соболь трапляється в Монголії, Китаї, Кореї та Японії.
Розміри шкурок соболя сильно змінюються залежно від географічних координат. Волосяний покрив взимку дуже густий (близько ІЗ 500 волосин на 1 см2 шкурки хребта), шовковистий, середньої висоти, ость блискуча. На горлі в більшості звірів є світло-сіра, біла або жовта пляма. Колір волосся дуже змінюється залежно від географічного району поширення та індивідуальних особливостей організму тварин. Забарвлення змінюється переважно від світло-жовтого, бурого до темно-бурого або майже чорного. Інколи деяке остьове волосся має сивину. Пухове волосся має забарвлення від темно-попелястого до голубувато-сірого з коричневими кінчиками. Головна частина шкурки світліша за хребтову.
За сировиною шкурки соболя поділяють на вісім кряжів. Напівфабрикат поділяють на сім кольорових категорій залежно від забарвлення остьового та пухового волосся. Найціннішими є шкурки темного або особливо темного кольору з чорною остю і темно-голубим пухом.
За періодом заготівлі хутряного напівфабрикату та властивостями власного покриву шкурки соболя поділяють на два сорти: 1) зимові повноволосі з блискучим, високим остьовим волоссям, густим пухом і добре опушеним хвостом; 2) шкурки ранньозимові, менш повноволосі, з недостатньо розвиненими пухом і остю, з менш опушеним хвостом.
За наявністю дефектів шкурки поділяють на чотири групи.
Куниця. Близькими за якістю до шкурок соболя є шкурки м'якої (лісової), гірської (кам'яної) куниці, кідуса й харзи, які поширені майже на всій території Східної Європи та Західного Сибіру, а харза — переважно на Далекому Сході.
Шкурка лісової куниці зовні нагадує шкурку соболя. Загальний тон зимового хутра буруватий, забарвлення горлової плями змінюється від майже білого до оранжевого. Хутро куниці порівняно з хутром соболя менш щільне й густе, зносостійкість його 65 балів. Найцінніший вид куниці за споживчими властивостями шкурки поширений на Кольському півострові. Площа шкурки 700-1100 см2.
Кам'яна куниця водиться в південно-західних регіонах України і на Кавказі (Кавказький кряж), а також у Середній Азії (Середньоазіатський кряж). Колір її шкурки — від блідого, сіро - бурого до насиченого коричневого. Горлова пляма має забарвлення від білого до жовтувато-коричневого, а за формою нагадує підкову, кінці якої переходять на передні поверхні лап. Споживчі властивості хутра дещо нижчі, ніж лісової куниці, міцність його — близько 45 балів.
Кідус є гібридом від схрещування соболя і м'якої куниці. Трапляється на Уралі та в Західному Сибіру. Його шкурка порівняно зі шкуркою куниці має більш пишний, шовковистий волосяний покрив від темно-брунатного до піщано-жовтого забарвлення, з горловою плямою жовтого кольору або без неї.
Харза відрізняється від інших представників роду куниць великими розмірами, низьким грубуватим прилеглим волосяним покривом. Забарвлення останнього на голові, задній частині хребта, хвоста й лап чорно-буре; на шиї, передній частині хребта й черева — золотисто-жовте, горлова пляма біла.
Залежно від стану волосяного покриву шкурки куниці, кідуса й харзи поділяють на три сорти й чотири групи дефектів.
Лисиця. Через велику площу регіонів поширення різновидів лисиці та через сильну індивідуальну мінливість її шкурки бувають різних кольорів. їх поділяють на такі види: звичайна (червона), хрестовка, сиводушка, чорно-бура, сріблясто-чорна, платинова і сніговії.
Шкурка лисині має досить великий розмір, дуже пишний густий і м'який волосяний покрив. Залежно від кряжу пишність, м'якість, висота, густота й забарвлення волосяного покриву коливаються в достатньо великих межах. Лисиця червона має 18 кряжів, хрестовка й сиводушка — 3.
У лисиці-сиводушки волосяний покрив хребта може мати темно-буре, темно-сіре, червоно-буре та світло-буре забарвлення, а черево й душка — темно-сіре, темно-буре. Лисиця-хрестівка відрізняється від сиводушки більш темним забарвленням і різко вираженим хрестоподібним малюнком на спині (чорного або чорно-бурого кольору). Душка й черево темно-бурі.
Залежно віл якості волосяного покриву та його забарвлення шкурки сиводушки й хрестовки поділяють на дві групи: м'яковолосі та грубоволосі. Поділ їх на сорти й групи дефектів такий самий, як і шкурок червоної лисиці.
Чорно-бурих, сріблясто-чорних і платинових лисиць розводять у звірогосподарствах. За кольором волосяного покриву шкурки чорно-бурих лисиць поділяють на дві групи, а сріблясто-чорних — на три, а також за групами сріблястості.
Платинова лисиця має дуже світле сіро-стальне забарвлення, темні плями на голові та смугу на хребті. Розрізняють платинових і платинових біломордих лисиць. За кольором волосяного покриву розрізняють шкурки темно- й світло-платинові.
Шкурки снігової лисиці мають білий волосяний покрив і чорні плями на лопатках, морді, а на хребті — чорну смугу.
Песець. Поширений у тундрових зонах Європи, Азії та Північної Америки, а також на більшості островів Північного Льодовитого океану. Волосяний покрив у нього дуже пишний, густий, високий та шовковистий. Остьове волосся довге, м'яке, утворює гарну «вуаль», а пухове дуже густе. За забарвленням волосяного покриву є два різновиди шкурок — голубі й білі.
Песець білий водиться в тундровій смузі Європи й Азії, його шкурки заготовляють у результаті мисливського промислу. Голубого песця розводять у звірогосподарствах. Шкурки білого песця білосніжні, а забарвлення шкурок голубого песця буває вуалеве, сріблясте, платинове, перламутрове. Зносостійкість шкурок голубого й білого песця 60 балів. Площа шкурок голубого песця більша, ніж білого.