Хутряні товари

1 – козирок, 2 – навушник, 3 – напотиличник, 4 – клини ковпака, 5 – дільник, 6 - кружок

 

Шапка гоголь має хутряний верх (з двох або чотирьох клинів), утеплювальний настил і заготівку, що захищає шапку від зминання. Така шапка має форму зрізаного конуса, буває трьох ростів. Ріст (висоту) шапки вимірюють із зовнішнього боку, від борта через центр верху до другого борта. Висота шапки гоголь першого росту — 495 мм, другого росту — 485 мм, третього — 475 мм.

Українка — за формою нагадує шапку гоголь, проте більш округла і у верхній частині вища. Хутряний верх її викроюють переважно із чотирьох клинів.

Напівукраїнка і Бадейка мають хутряний верх і циліндричну форму. Хутряний верх складається зокола і кружка. Окол шапки українки вищий, ніж бадейки.

Московська шапка складається з хутряного верху, який має ковпак подовженої форми, та широкий окол з вирізом спереду (соколка) і без вирізу (пушкінська).

Боярка суцільно-хутряна має широкий окол (10— 14см) і ковпак, який виготовляють із різних видів хутра.

Спортивна шапка має ковпак, окол, горизонтальний козирок. На відміну від спортивної Олімпійська має ковпак із плоским дном.

Ленінградська шапка нагадує вушанку, але має невеликий, розміщений горизонтально кашкет.

Боярка складається із хутряного окола і ковпака, виготовленого з чорного оксамиту.

Кубанка зовні нагадує зрізаний конус, повернутий основою до верху. Вона складається із хутряного окола та оксамитового або яскравого сукняного ковпака. На верху ковпака навхрест нашивають кольорову тасьму.

Папаха має форму зрізаного конуса і складається з окола, викроєного із сірого каракулю, і чотириклинного ковпака з голубого, малинового, червоного сукна. Верхню частину ковпака прострочують золотистим галуном.

Фасони жіночих головних уборів частково повторюють фасони чоловічих. Це боярка, гоголь, українка, напівукраїнка. Існує також кілька класичних форм жіночих головних уборів — ковпачок, ток, берет, капор, капелюх із крисами.

Головні убори типу «ток» невеликі, мають прямокутну форму.

Капелюхи з крисами мають невелику головку (ковпак) і різної форми та різної ширини криси. Ступінь згинання й випуклості крис може змінюватись: опущені вниз (типу кльош), припідняті догори (типу болеро), прямі (типу канотьє) та ін.

Берети мають різну форму — маленькі й дуже великі, з кашкетом і без нього.

Головні убори «фантазії» різняться складністю форм і нарядністю оброблення. До них належать чалма, тюрбан та інші головні убори з різними бортами, рельєфами тощо.

Фасони дитячих головних уборів — вушанка, фінка, напівескімоска, бадейка з вушками, капор, берет.

Напівескімоска і капор рекомендуються для дітей дошкільного віку; фінка — для підлітків.

Звичайно дитячі й  підліткові шапки складаються з  хутряного ковпака й підкладки. їх оздоблюють помпонами, бантами. Вушка в шапок зав'язуються тасьмою або репсовою стрічкою.

Головні убори спортивного  типу «кепі» мають різні форми головок і козирків.

Жіночі хутряні  убори. До жіночих хутряних уборів належать пелерини, напівпелерини, палантини, горжетки, шарфи, фасонні коміри, муфти. Всі вироби, крім трубчастих горжеток, шиють на шовковій підкладці.

Горжетки виготовляють із цілих хутряних шкурок з головою, лапами з кігтями та хвостом. Їх роблять трубчастими з нерозрізаних шкурок, знятих трубкою, або плоскими в розпластаному вигляді.

Пелерина— накидка, яку надівають поверх плаття. Вона без рукавів, закриває спину, плечі й руки. Для її шиття використовують складні способи розкроювання та цінні види хутра (горностай, колонок, куниця, норка, соболь, песець).

Напівпелерина мас менші розміри, ніж пелерина, і закриває лише частину спини, шию та плечі. Зовні вона нагадує великий шалевий комір. Виготовляють її з цінних видів хутра.

Палантин — широка смуга, зшита з дрібних хутряних шкурок. Довжина його 2,5 м. ширина — 30—50 см.

Хутряний шарф — вужча й коротша, ніж палантин, смужка з хутра на шовковій підкладці. Шарфи можуть бути оздоблені головками, лапами, хвостами шкурки. їх шиють із хребтів білок, колонка, кролика, крота, лисиці, норки, з каракульчі та ін.

Фасонний комір закриває шию та груди. Його надівають поверх плаття або пальта. Виготовляють складними методами розкроювання.

Муфти — вироби з хутряного напівфабрикату круглої або овальної форми для зігрівання рук за низької температури навколишнього середовища.

Хутряна галантерея. Хутряна промисловість у досить великих обсягах випускає хутряну галантерею, до якої належать переважно рукавички й рукавиці. їх поділяють на вихідні й робочі. В торгівлю надходять шкіряні й текстильні рукавиці та рукавички на хутряній підкладці.

Рукавички виготовляють з верхом зі шкіри, а підкладку — з овчини, козенят, лямки та інших видів хутра.

Верх текстильних рукавиць шиють з бавовняних та змішаних тканин.

Хутряні пластини, хутро і розкрої. Із хребта і черевця білки, шкурок тхора, ховраха й інших видів тварин або з частин цих шкурок зшивають різні за формою та розмірами пластини, які використовують для виготовлення хутряних виробів.

Під хутром розуміють дві-три пластини однакової форми, скріплені між собою. Крім того, нині налагоджено промислове виробництво окремо розкроїв, які в подальшому використовують для пошиття готових хутряних виробів.

Пластини іноді виготовляють із використанням складних методів  розкроювання. Пластини і розкрої, виготовлені  з натуральних або фарбованих шкурок, іноді піддають поверхневому або трафаретному фарбуванню, щоб поліпшити їх споживчі властивості.

6. Якість хутряних і овчинно-шубних виробів

Вимоги до якості хутряних виробів визначено в багатьох нормативних документах. Зокрема, ДСТУ 217-4—93 «Технологія кушнірсько-підбиральних робіт. Терміни та визначення» містить терміни і визначення основних операцій кушнірських та підбиральних робіт, а ДСТУ 1844—92 «Одяг хутряний на замовлення населення. Загальні технічні умови» регламентує вимоги до хутряного одягу, виготовленого за індивідуальними замовленнями населення. У ДСТУ 2913-94 «Шкурки хутряні. Терміни та визначення вад» наведено терміни й визначення основних дефектів хутряної сировини та вичинених хутряних шкурок усіх видів. Різні за категоріями та видами стандарти, технічні умови й технічні описи моделей — це основні нормативні документи, що регламентують виробництво, оцінювання якості хутряних виробів. Стандарти містять: перелік прикладних матеріалів, які використовуються в процесі виготовлення хутряних виробів; правила підбирання хутряних напівфабрикатів, виготовлення виробів, розкроювання шкурок і тканин на деталі; вимоги і правила сортування; поділ виробів за групами дефектів, кольором; правила огляду й методи дослідження та перевірки якості виробів; вимоги до їх маркування, упаковування, транспортування та зберігання.

Готові хутряні вироби мають відповідати фігурі людини за розмірами. Для виготовлення хутряних виробів потрібно використовувати хутряний напівфабрикат, що відповідає стандартам і технічним вимогам. Для цього підбирають шкурки, однорідні за видом хутра, сортом, кольором, відтінком і блиском. Дефекти на шкурках усувають. Вставки в хутряному напівфабрикаті мають бути гармонійно підібраними. У головних уборах, виготовлених зі шкурок, що мають явно виражену хребтову лінію, а також чіткий малюнок за забарвленням волосяного покриву, хребти мають бути симетрично розміщені відносно середини головки, козирка, крисів або бортів головного убору.

Якість пошивних робіт  помітно впливає на зовнішній  вигляд хутряного виробу. Шви на виробі не повинні виділятися на загальному фоні. Якість підкладки має відповідати цінності хутряного верху виробу. У виробах, виготовлених зі шкурок з тонкою шкірною тканиною, на останню наклеюють різні прокладкові тканини й бортову тасьму.

Вимоги до якості шубних виробів такі: вони мають бути виготовлені зі щільних, м'яких і пластичних овчин, добре вичинених і пофарбованих. Волосяний покрив їх — рівно підстрижений, а його забарвлення — рівномірне. Напрям волосяного покриву — згори донизу. Поперечний розкрій овчин не допускається.

7. Сортування хутряних виробів

Процес сортування — це заключний і найбільш відповідальний етап оцінювання якості хутряних виробів. При цьому насамперед перевіряють якість хутряного верху, зокрема стан волосяного покриву.

Під час сортування хутряні вироби поділяють за сортами, кольорами, кряжами (породами), групами дефектів. У виробах, виготовлених із різних видів хутра, сорт визначають окремо по кожному його виду.

Принципи сортування овчинно-шубного фасонного і спеціального одягу відрізняється від сортування інших хутряних виробів. Овчинно-шубний одяг поділяють на три сорти залежно від наявності дефектів на шкірній тканині та місця їх на виробі.

Дефекти головних уборів поділяють на три групи (1, 2, 3), а  одягу, жіночих уборів, хутра й  пластин - на чотири( 1, 2, 3, 4).

У виробах можуть траплятися виробничі дефекти, які поділяють на дефекти кушнірського виробництва й дефекти пошиття.

Загалом якість хутряного  одягу залежить від його конструкції, якості хутряного напівфабрикату, підкладкових та інших матеріалів, а також від якості виконання кушнірських і пошивних робіт.

Під час перевірки  якості виробу встановлюють відповідність  його затвердженому зразку згідно з  технічним описом та вимогами стандартів. Щоб визначити відповідність зовнішнього вигляду виробу зразку, виріб надівають на манекен відповідного розміру, розправляють, застібають ґудзики й оглядають його, зіставляючи зі зразком (або рисунком) і технічним описом.

Для зовнішнього огляду виробів має бути обладнане спеціальне приміщення зі столами 2—3 м завдовжки і 1,5 м завширшки, стелажами для складання виробів, манекенами й достатнім освітленням. 

Під час огляду перевіряють  якість кушнірсько-пошивних робіт, правильність посадки на манекен, симетричність  розміщення рукавів, коміра, лацканів; контролюють якість швів, їх ширину й висоту, частоту строчки.

Після зовнішнього огляду перевіряють основні лінії вимірювання виробу: довжину спинки посередині від шва ушиван ня коміра, ширину спинки між швами ушивання рукавів, довжину й ширину пілочок тощо. Оцінюючи якість головних уборів, визначають відповідність моделі малюнка технічному описові моделі. Під час оцінювання якості комірів звертають увагу на вказаний у стандартах для кожного виду хутра напрям волосяного покрику.

Одяг, головні убори, коміри й жіночі хутряні убори за кряжами, групами м'якості, кольором, ступенем чистоти забарвлення мають відповідати нормативним документам на вичинені шкурки відповідних хутряних напівфабрикатів. Дефекти кушнірських і пошивних процесів не допускаються. Сорт виробу має відповідати сорту напівфабрикату. Групу дефектів визначають відповідно до допустимих дефектів волосяного покриву та шкірної тканини.

8. Маркування, упаковування і зберігання хутряних виробів

Маркування, упаковування і зберігання хутряних виробів мають відповідати вимогам нормативних документів на певні види виробів. До виробів прикріплюють товарний ярлик, на лицьовому боці якого зазначають товарний знак підприємства - виготівника та його місцезнаходження.

На зворотному боці ярлика вказують вид виробу, розмір (ріст), тип, фасон (для комірів), модель (для одягу й головних уборів), вид напівфабрикату, групу дефектів, колір, сорт, артикул, дату випуску та роздрібну ціну. Прикріплюють також контрольний ярлик з такими реквізитами: розмір, вид хутра (для рукавичок і рукавиць), сорт, група дефектів, ціна, дата виготовлення.

У центрі кола підкладки  головних уборів фарбою наносять товарний знак підприємства. До борта напотиличної частини шапки прикріплюють товарний ярлик. Крім основного маркування у шов наголовника або підкладки вшивають контрольний ярлик (шовкову стрічку), де вказують розмір, сорт, ціну й дату

Контрольний ярлик прикріплюють: у горжетці — в головній частині; в пелерині й напівпелерині —  до вішалки; в муфті — до краю виробу. У трубчастих горжетках контрольний ярлик вшивають в озадковій частині шкурки; у горжетках плескатих, шарфах і палантинах — у шов підкладки; в пелеринах і напівпелеринах — у шов, де підкладка з'єднується з хутряним верхом. Крім того, товарний знак підприємства додатково вибивають на контрольному ярлику.

На хутряних комірах, пластинах, манжетах, обробках маркування наносять спеціальною таврувальною фарбою. Товарні ярлики до них зазвичай не прикріплюють.

Тавро із зазначеними  в ньому товарним знаком підприємства, номером стандарту або технічних умов, артикулом, найменуванням виробу, кряжем, сортом, групою дефектів, розміром лекальної площі, роздрібною ціною, датою випуску, тавром контролера підприємства ставлять на шкірній тканині.

Коміри, для виготовлення яких використовували підкладку, маркують так, як і жіночі хутряні убори. Хутряний одяг упаковують у ящики складеним хутром до середини. Для запобігання ушкодженню хутра ящики із середини вистеляють чистим папером і кладуть засіб проти молі у мішечках або пакетиках. Коміри, хутро й пластини складають волоссям до волосся. З верхнього і нижнього боків пачки стелять картон.