Хутряні товари

Яхобаб— шкурки перерослих ягнят у віці від 10 до 40 днів. У їх волосяному покриві є перерослі й пухкі завитки з різним ступенем блиску. Колір волосся переважно чорний. Шкурки великі, шкірна тканина товста. Частка шкурок яхобаба в загальній кількості напівфабрикату — 0.9 %.

Трясок — шкурки ягнят у віці вія одного до 6 міс. з утробним перерослим волосяним покривом та кільце - і штопороподібною звивистістю.

Якість каракулю та його товарну цінність визначають за типами і формою завитків, забарвленням, густотою і блиском волосяного покриву, товщиною шкірної тканини, площею шкурки та ін.

Розрізняють цінні, малоцінні  й деформовані типи завитків. До цінних завитків належать вальки, боби, гривки (рис. 5); до малоцінних — півкільце, кільце, штопор, равлик, горошок. Найціннішими завитками є вальок, який може мати різну форму — півкруглий, високий, плоский, різну ширину, довжину й висоту. Ширина завитка — це найбільша ширина покривної частини, яку вимірюють за горизонтальним діаметром. За шириною вальки поділяють на вузькі (до 4 мм), середні (4— 8 мм) та широкі (понад 8 мм); за довжиною - короткі (від 12 до 20 мм), середні (від 20 до 30 мм) й довгі (30 мм). Висота валька — це відстань між шкірною тканиною і верхньою найопуклішою частиною покривного волосся. За співвідношенням висоти за витка та його шири ни визначають форми валькуватих завитків: півкруглі, високі, ребристі. Найцінніші довгі, вузькі або середні за шириною півкруглі вальки.

Забарвлення чистопородних каракульських ягнят різнокольорове. Чорний каракуль буває інтенсивного чорного, середнього чорного та послабленого чорного (зейтуні) забарвлення.

Сірий каракуль за співвідношенням  чорного й білого волосся буває світло-сірим, сірим і чорно-сірим. Кольоровий каракуль має різні види забарвлення — сур, гуліаз, халілі, біле та ін.

Чорний (фарбований) каракуль. Чорне забарвлення каракульських овець найпоширеніше. Проте інтенсивність його у різних ягнят широко коливається, тому хутряні напівфабрикати фарбують.

Сортують шкурки каракулю з урахуванням основних показників завитків: густоти, щільності (або пружності), фігурності, шовковистості, блиску. У процесі визначення сорту враховують також товщину шкірної тканини.

З урахуванням усіх наведених  вище ознак волосяного покриву і шкірної тканини шкурки чорного чистопородного каракулю поділяють на 29 сортів, які позначають умовними літерами (П, ПП, ППП, Е, ЕЕ, ЕА тощо).

Залежно від форми  й типів завитків усі сорти  напівфабрикату можна об'єднати в п'ять груп: жакетну, ребристо-плескату, кавказьку, малоцінну й назугчу.

За якістю найкращою  є жакетна група. Шкурки її мають нормальну для каракулю довжину волосся по всій площі. На озадку й хребті розміщені цінні завитки (вальки, боби, гривки).

Для ребристо-плескатої групи напівфабрикатів характерна наявність на всій площі шкурок переважно гривок, розміщених паралельними рядами.

Каракуль кавказької групи характеризується дещо перерослим волоссям і не зовсім виразним рисунком завитків на шкурках.

Малоцінна група хутряного напівфабрикату з каракулю вкрита малоцінними і деформованими завитками.

Назугча — це шкурки каракулю-недомірка, які мають рідкий шовковистий або слабко-шовковистий волосяний покрив з нещільними завитками.

Розрізняють нормальний чорний каракуль, площа шкурки якого понад 750 см², і недомірки (назугча) - від 450 до 750 см².

Каракуль сірий. Залежно від співвідношення та кольорової комбінації чорного й білого волосся має світло-сіре, сіре та чорно-сіре забарвлення. Помітно поступається чорному каракулю пружністю завитків, наявністю цінних завитків. Прискорений ріст значно тоншого і менш густого білого волосся порівняно із ростом чорного призводить до погіршення деяких властивостей сірого каракулю. Шкурки останнього залежно від властивостей волосяного покриву та шкірної тканини поділяють на три сорти, а також розрізняють за розмірами.

Кольоровий каракуль користується постійним попитом завдяки широкій кольоровій гамі та оригінальному забарвленню шкурок. Чистопородний кольоровий каракуль має різні види забарвлення волосяного покриву. Його поділяють на сур, гуліаз, халілі, однотонний, однотонний інших забарвлень і строкатий.

Сур — волосяний покрив різних відтінків брунатного, димчастого та бурого кольорів із переходом від темної основи до світлих кінчиків волосся в завитку. Це створює контрастність забарвлення та надає особливої привабливості шкуркам, що й визначає їх високу цінність. За темно-брунатної основи кінчики волосся мають золотистий відтінок. Такі шкурки називають золотистий сур. Якщо основа кінчиків волосся темно - димчаста, то шкурки мають світло - попелястий відтінок і належать до сріблястого суру. До цієї групи належать також сур бронзовий, бурштиновий, платиновий, стальний, квітка абрикоса (урюкгуль).

Гуліаз — це шкурки рожевого забарвлення різних відтінків, яке утворюється комбінацією білого й коричневого (брунатного) волосся.

Халілі — коричневі шкурки з чорними плямами або чорні з коричневими плямами, які симетрично розміщені на шкурці.

Однотонний каракуль має волосяний покрив брунатного, рожевого або білого кольору. Брунатний каракуль має волосяний покрив рівномірного брунатного забарвлення різних відтінків; білий — чисто-білий іноді з чорними плямами на голові, вухах і ногах.

Однотонний каракуль інших забарвлень має волосяний покрив усіх відтінків сірого й брунатного кольорів однотонного забарвлення, а також волосся чорного кольору із сивиною.

Строкатий каракуль має рисунок волосяного покриву, який утворений плямами іншого кольору порівняно із основним по всій площі шкурок, крім голови, лап і хвоста.

Кольоровий каракуль поділяють на сорти, як і сірий.

Каракуль помісний (метис) — це шкурки ягнят-метисів, виведених схрещуванням чистопородних каракульських баранів з матками овець різних грубововнових порід. Розрізняють каракуль-метис чорний і каракуль-метис кольоровий.

Смушок — шкурки ягнят ембріонального розвитку та у віці до 4 днів від овець смушкових грубововнових порід. До смушкових порід овець належать молдавська чушка, решетилівська, сокальська та ін. Волосяний покрив них шкурок склоподібно-блискучий, слабко-блискучий або матовий, із завитками різних форм і типів, менш щільними й пружними, ніж у каракулю. За кольором смушок може бути сірим, темно-сірим, брунатним, чорним. Частка смушку в загальній кількості заготівок каракулево-смушкової сировини становить 2,7 %.

Шкурки ягнят грубововнових курдючних порід овець. Отримують із ягнят ембріонального розвитку та у віці до 30 днів. В асортименті цього хутряного напівфабрикату розрізняють російські - від грубововнових північних порід овець і степові — від овець курдючних порід.

Смушок степовий — шкурки новонароджених ягнят у віці до одного місяця курдючних порід овець площею не менш як 400 см². Шкурки мають грубуватий, матовий волосяний покрив з малоцінними завитками, а також із прямим або трохи хвилястим волосяним покривом.

Сак-сак — шкурки молодняку віком 1—6міс. Відрізняються від смушку перерослим волоссям, що складається із м'яких косичок, які утворюють штопороподібні завитки, переважно білого або білого з руди ми кінчиками волосся, рідше темнішого кольору, збільш товстою шкірною тканиною і великими розмірами. Загалом властивості волосяного покриву залежать від віку та породи ягнят.

Шкурки морських звірів. У хутряному виробництві використовують шкури котика морського і тюленів. Високі товарні властивості шкур цих тварин зумовлені тими особливостями хутрового покриву, що допомогли їм у процесі еволюції та природного добору пристосуватися до існування в морському середовищі: у волосяному покриві зазвичай є волосяні стрижні різної категорії, форми, їх густота, шовковистість, звивистість, міцність шкірної тканини також різноманітні.

Котик морський. Належить до ластоногих сімейства вухастих тюленів. Залежно від статі й віку шкури мають різні зовнішні ознаки й товарні властивості. Розрізняють такі групи шкур морського котика:

• чорні котики — шкури новонароджених котиків до 2—2,5-місячного віку з первинним волосяним покривом;
• сірі котики — шкури тварин віком до одного року із вторинним волосяним покривом;
• холостяки — молоді самці віком 2—4 років із хребтом темно-сірого або коричнево-сірого кольору та низьким, рівним густим волосяним покривом. Цей вид сировини має основне промислове значення;
• напівсікачі — шкури самців віком 5—6 років з високим, але рідким волосяним покривом сіро-бурого кольору;
• сікачі — шкури дорослих самців з високим грубим волосяним покривом сіро-бурого кольору. 
  

У хутряному виробництві  використовують шкурки деяких вікових  категорій різних тюленів і нерп: тюленя гренландського, смугастого; ларги  звичайної; нерпи байкальської і  каспійської.

Економічне значення шкур тюленів у хутряному виробництві невелике. Залежно від віку шкури тюленів поділяють на 5 груп:

Більок — шкури тюленів віком 10—15 днів з первинним утробним, міцно закріпленим блискучим, густим, високим волосяним покривом білого або жовтуватого кольору.

Хохлачок і лахтак — шкури малят гренландського тюленя хохлача та лахтака. Волосяний покрив міцно закріплений, густий, блискучий, темно-сріблясто-сірого забарвлення з ледь голубим відтінком на хребті.

Сірка і сивар — шкури тюленів із вторинним низьким, прилеглим до шкіри блискучим. гладким сірим або сріблясто-сірим волосяним покривом.

Тюлень і нерпа — шкури дорослих тюленів і нерп. Волосяний покрив низький, прилягає до шкіри, блискучий (майже без пуху). Забарвлення залежить від різновиду тварин і змінюється від сіро-зеленого до світло-жовтого й димчастого.

4. Якість сортування  хутряних напівфабрикатів. Основні  вимоги

Якість хутряних напівфабрикатів  регламентується нормативними документами на певний вид або групу хутряної сировини. У стандартах зазначено, на який вид напівфабрикатів він поширюється, технічні вимоги, правила приймання і методи контролю якості, маркування, упаковування, транспортування та зберігання. У стандартах є додатки з таблицями оцінки якості напівфабрикатів залежно від сорту, групи дефектів та розміру. У стандартах регламентується, яким способом потрібно знімати шкурки, а також наявність чи брак деяких частин шкурки.

Сортування хутряних напівфабрикатів полягає у визначенні якості хутра залежно від зрілості волосяного покриву (сорт) і наявності дефектів (група дефектів), а також у визначенні кряжа, кольору, розміру та інших ознак, які помітно впливають на якість і ціну хутряної сировини. В процесі сортування напівфабрикатів і перевіряють якість шкірної тканини, волосяного покриву, виконання ниткових швів після видалення дефектів. Шкірна тканина має бути чистою, м'якою, добре тягнутись в усіх напрямках та рівномірно забарвленою у фарбованих шкурах. Волосяний покрив має бути чистим, прочесаним, очищеним від пороху, жиру й інших сторонніх речовин. Шкурки мають бути вичинені без порушень їх симетричності. Вставки на деяких ділянках шкурки потрібно підбирати відповідно до якості й кольору волосяного покриву. Вони не повинні виділятись на загальному фоні волосяного покриву. Сорт визначають залежно від ступеня зрілості волосяного покриву, густоти та пухнастості хвоста (для деяких видів хутра). Зазвичай хутряний напівфабрикат поділяють на три сорти (норка, білка, собака, кіт, заєць, котик морський та ін.). До першого сорту належать повноволосі шкурки зі зрілим волосяним покривом, розвиненим напрямним та остьовим волоссям і густим пухом; до другого менш повноволосі, з недостатньо розвиненим напрямним, остьовим та пуховим волосом; до третього — напівволосяні шкурки з низьким волосяним покривом.

Деякі види хутряних напівфабрикатів  поділяють на два (песець голубий, лисиця, нутрія, ховрах, овчина хутрова та ін.) або чотири сорти (песець білий).

Сорт каракулево-смушкового напівфабрикату так само, як і сировини, визначають за густотою, шовковистістю і блиском волосяного покриву, видом, формою та розмірами завитків, ступенем їх поширення на шкурі, товщиною шкірної тканини. Каракуль чистопородний чорний фарбований поділяють на 29 сортів. Сорт має такі умовні позначення і назву: П - відбірний, ПП - жакет московський, Е —жакет, Ж-кирпук, ИИ - флера, СС — плоский II, С — плоский тонкий І та ін. За кількістю літер у позначенні сорту можна установити якість напівфабрикату — чим більше літер, тим нижча якість.

У нормативних документах регламентується вид і товщина ниток, висота швів і частота стібків у шкурках, а також їх хімічні та фізико-механічні властивості залежно від виду напівфабрикату. Сортування деяких видів напівфабрикатів може відрізнятися від сортування сировини. За кряжами, наприклад, поділяють лише деякі види (білки, байбака, ховраха та ін.) напівфабрикатів, які залежно від географічної зони проживання звірів помітно відрізняються за кольором, м'якістю, пухнастістю, довжиною волосся і розмірами тіла. Колір волосяного покриву значно впливає на ціну хутра. За кольором розрізняють шкурки норки, соболя, сріблясто-чорної та чорно-бурої лисиці, нутрії, видри, ондатри, каракулю кольорового й сірого та ін. У стандартах колір шкурок визначається за видом забарвлення звірів (чорний, білий, голубий) або словом «екстра», цифрами (перший, другий, третій) чи умовними назвами («Паломіно», «Топаз» та ін.). Деякі види напівфабрикатів (лисиця червона, хрестівка, сиводушка, байбак) розрізняють за м'якістю. Розмір шкурок визначають у квадратних сантиметрах (см²), а деякі (соболя, зайця) — в квадратних дециметрах (дм²). Переважно розрізняють шкурки великі, середні, дрібні, але серед деяких, наприклад шкурок песця, — великі й середні, норки — особливо великі А, особливо великі Б, великі, середні, дрібні; на два розміри поділяють шкурки каракулю та ін. Шкурки лисиці червоної, сиводушки, хрестівки, єнотоподібного собаки, єнота-полоскуна, кролика, нутрії, ондатри за розмірами не поділяють.

Особливістю визначення сорту напівфабрикату є те, що, на відміну від сировини, не враховують стану шкірної тканини, а зважають на ступінь зрілості волосяного покриву. Як і сировину, більшість напівфабрикатів поділяють на три сорти, чорний каракуль— на 29. Сорт овчини шубної, на відміну від усіх видів хутряних напівфабрикатів, визначають залежно від наявності виду, ступеня вираженості й кількості дефектів на шкірній тканині. Овчини шубні з плівковим покриттям поділяють на три сорти, без покриття — на чотири.