Основні поняття туризму

Політичні й економічні реформи, які проводились у Китаї, позитивно вплинули на розвиток внутрішнього туризму. Багаті туристичні ресурси Китаю дали змогу радикально змінити модель туризму в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні загалом. Основними країнами, які генерують туристичні потоки в Китай, є Малайзія, Індонезія, Республіка Корея, Росія, Монголія. Близько 60 % в'їзного туристського потоку до Китаю припадає на країни ближнього оточення. Особливий інтерес туристи виявляють до поїздок, що дозволяють помилуватися дикою природою, відчути живе життя сучасного Китаю, ознайомитися з перебігом реформ у країні.

Туристи охоче здійснюють круїзи річкою Хуанхе чи стародавнім Китайським каналом, надають перевагу поїздкам Трьома ущелинами Янцзи. Вони знайомляться з традиційними методами китайської медицини і прилучаються до фізичної культури — гімнастики тайцзи. Багато туристів вирушають у подорож, щоб одержати уявлення про китайську кухню чи взяти участь у фестивалі паперових зміїв, побачити степи Внутрішньої Монголії чи зійти на засніжені вершини, а також познайомитися з мистецтвом каліграфії. У Китаї для туристів розроблені різноманітні тематичні екскурсії, наприклад, вони можуть відвідати завод Цзіндечжень та власноруч виготовити порцеляновий сувенір.

Популярність Китаю, індустрія туризму якого може задовольнити найрізноманітніші запити відвідувачів, із кожним роком зростає. Якщо 1990 р. він посідав 12-те місце серед країн світу за туристськими прибуттями, 1995 р. перемістився на 8-ме, то 2000 р. увійшов у першу п'ятірку. За даними UNWTO, у Китаї 2004 р. зареєстровано 41,8 млн прибуттів, що відповідає четвертому місцю за кількістю прибуттів у світі.

Сучасний Китай очолює список азійських країн за кількістю прибуттів і надалі залишатиметься лідером не лише в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а й у світі. За прогнозами UNWTO, 2020 p. в'їзний потік у Китай (включаючи Сянган) досягне 196 млн прибуттів, тобто буде більшим, ніж у США і Францію в 2 рази, Іспанію — у 3 рази, Італію і Велику Британію — у 4 рази.

Крім Китаю, популярними туристичними напрямками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні є нові індустріальні країни (території) Азії: Сянган (Гонконг), Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Республіка Корея, Індонезія і Тайвань. Економічні перетворення, які сталися там останнім часом, сприяли збільшенню ділових поїздок у регіон. Саме діловий туризм дав поштовх розвитку готельної справи, індустрії розваг.

Сьогодні ці країни (території) залучають туристів насамперед своєю екзотичною природою, можливістю купально-пляжного відпочинку. Крім того, Сянган і Сінгапур пропонують чудовий шопінг.

Після приєднання 1997 р. Гонконгу до Китаю структура в'їзного туризму Гонконгу також зазнала змін. Крім своїх гостей, країна почала приймати транзитних мандрівників, які відвідували Китай, стала своєрідними воротами Китаю: між Гонконгом та більш ніж десятьма китайськими містами налагоджено регулярні рейси, а також прокладено сучасні автомобільні та залізничні шляхи. Жителі Гонконгу відпочивають переважно у Таїланді (90 % усіх відпусток), а бізнес-тури здійснюють на Філіппіни, в Індонезію, Сінгапур.

Модним туристичним напрямком став Таїланд, особливо після освоєння ним нової пляжної зони на південному узбережжі й організації культурно-пізнавальних поїздок на північ країни. Тайці — добрі, чуйні, відкриті, простодушні та дуже терплячі люди. У Республіці Кореї, Таїланді та на Тайвані добре розвинений розважальний туризм.

У десятку країн регіону, що лідирують за прибуттями, входить Японія. Вона приймає потоки відвідувачів з різними туристичними цілями, у тому числі для відпочинку і розваг. Японська індустрія розваг посідає друге місце у світі після американської.

Варто зазначити, що туристичний бізнес у регіоні успішно функціонує тільки в розвинених і нових індустріальних країнах. В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Монголія, попри всі зусилля, мають незначну ринкову частку в туризмі.

Головні ринки виїзного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні сформувалися в тих самих країнах, що і ринки в'їзного туризму, з деякими відмінностями в списку лідерів. Перше місце за кількістю туристичних виїздів уже тривалий час утримує Японія — на неї припадає третина всіх виїздів із Азійсько-Тихоокеанського регіону. Щорічно японці здійснюють майже ЗО млн закордонних поїздок, у тому числі, за різними оцінками, від 60 до 80 % з метою відпочинку, розваг і задоволення: перебування на природі, знайомства з визначними історико-культурними пам'ятками, відвідування культурно-видовищних заходів і заняття спортом.

Потребу у відпочинку і розвагах японці задовольняють, не залишаючи батьківщини чи подорожуючи на близькі відстані в Китай, Сянган, Республіку Корею, Сінгапур. Водночасно зміцнюються міжрегіональні туристичні зв'язки Японії. Міжконтинентальний туристський потік у США є найінтенсивнішим. Однак загалом далекі поїздки, особливо в країни

Близького Сходу, Африку чи Південну Азію, не є особливо популярними. За даними ІЛЧТ^ТО, велика частина туристських потоків з Японії спрямована всередину Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Регулярні опитування населення дали змогу виявити фактори, які гальмують розвиток дальнього туризму в Японії. Як і американці, японці вказали на недостатність коштів, вільного часу та загрозу особистій безпеці, 36 % респондентів вагомою причиною зміни маршруту подорожі вважають відмінності в національній кухні та мовні бар'єри. У деяких країнах регіону переважання ближніх поїздок виражене ще яскравіше, ніж у Японії. Наприклад, 90 % виїзного туристичного ринку Малайзії становлять поїздки в сусідній Сінгапур.

Останнім часом унаслідок зміцнення економічних і культурних зв'язків між країнами Східної і Південно-Східної Азії та Океанії зростає внутрішньорегіональний туристський потік. Сім із кожних десяти поїздок спрямовані всередину регіону і тільки три — за його межі, переважно в Європу та Америку. Країни ж, орієнтовані на прийом туристів із далекого зарубіжжя, встановлюючи спеціальні ціни на туристичні пакети, залучають більше туристів з Європи і Північної Америки. Південна Корея після девальвації національної валюти перетворилася в справжній торговий рай для шоп -туристів.

Нерівномірний розвиток міжнародного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні ускладнює його прогнозування. Проте експерти UNWTO прогнозують пожвавлення внутрішньо- і міжрегіональних обмінів туристами. Вони вважають, що найближчими роками Східна і Південно-Схід-на Азія та Океанія утримають свої позиції як один із туристичних регіонів світу, що розвивається найшвидше.

Африка, Близький Схід та Південна Азія

Найсуттєвіші зміни за останні роки сталися в структурі міжнародного туризму Африканського континенту. Наприкінці 90-х років XX ст. частка прибуттів із регіонів, з якими налагоджено щільні контакти, передусім з Європи, перевищила частку внутрішньорегіональних поїздок. На сьогодні внутрішньорегіональний обмін став переважати зі збереженням тісних контактів з Європою.

Найбільш розвинені на ринку міжнародного туризму країни Північної, Східної та Південної Африки — Єгипет, Туніс та Марокко — спеціалізуються на купально-пляжному та пізнавальному туризмі, Зімбабве та Кенія організовують сафарі в численних національних парках, мисливських резерватах і заказниках. Одним з найперспективніших туристичних напрямків на "чорному" континенті є Південно-Африканська Республіка, яка вирізняється комфортними природно-кліматичними умовами: м'яким тропічним і субтропічним кліматом, найбільшою у світі кількістю сонячних днів за рік. Дивовижні пейзажі не можуть залишити байдужими нікого. За деякими оцінками, з вичерпанням золотих запасів у ПАР туризм замінить золотодобувну промисловість за припливом іноземної валюти в країну.

Африка з її багатим природним і культурним потенціалом має необхідні передумови для розвитку міжнародного туризму. Однак, щоб розширити свою участь у світовому туристичному обміні, більшість країн цього регіону повинні подолати хронічне відставання в інфраструктурі, поліпшити якість обслуговування туристів, ліквідувати загрозу терористичних актів та вжити заходів для зниження загального рівня злочинності.

Близький Схід, як уже зазначалося, на ринку відпочинку і розважального туризму відіграє другорядну роль.

Для Південної Азії прогноз також не можна назвати оптимістичним. Експерти UNWTO рекомендують країнам Південної Азії звернути увагу на міжрегіональний туризм, дальні поїздки і зосередити маркетингові зусилля на освоєнні найпотужніших ринків виїзного туризму Європи, Північної Америки, а також Азійсько-Тихоокеанського регіону.

6.4. Спортивний  туризм

Міжнародні спортивні заходи

Ще кілька десятиліть тому у географії туризму не можна було говорити про спортивний туризм як про напрямок, що сформувався. Раніше поїздки, наприклад, з метою катання на лижах, не були настільки масовими, та й оснащення гірськолижних центрів не відповідало вимогам споживачів. Нині ситуація кардинально змінилася. Особливо великий інтерес туристи виявляють до поїздок у зимовий період у гірськолижні центри, а також на спеціальні спортивні заходи, серед яких найпопулярнішими є зимові та літні Олімпійські ігри, а також чемпіонати світу з футболу і хокею.

Шанувальники різних видів спорту готові викладати тисячі доларів на поїздки до місць змагань. Цей вид туризму охоплює дві основні категорії мандрівників: учасники заходів (спортсмени й офіційні особи) і глядачі. Перша група є відносно невеликою, до другої групи належать численні туристи, здатні в багато разів збільшити кількість прибуттів у визначену країну. Особливо помітно туристські потоки зростають в олімпійські роки, а також у період проведення чемпіонатів світу з футболу і хокею. Але й туризм впливає на вибір місця проведення Олімпійських ігор. Як відомо, найбільше Олімпійських ігор було проведено в Європі та Північній Америці, які є ідеальними територіями з позиції транспортних маршрутів, отже, з точки зору туризму, оскільки можуть забезпечити велику відвідуваність змагань. Саме тому для проведення олімпійських заходів переважно обирають центри міжнародного туризму або території, що з певних причин можуть бути віднесені до таких. Практично всі столиці Олімпійських ігор (Париж, Рим, Лондон, Афіни та ін.) відповідають цьому критерію. Виняток становить Сент-Луїс, що приймав Ігри 1904 р. Більше половини цих міст є столицями держав, містами-мільйонерами чи столицями штатів, земель тощо. Майже всі олімпійські центри розміщені на найважливіших транспортних маршрутах, що гарантує добре транспортне обслуговування величезного потоку туристів.

Більшість міст, які приймали літні Ігри, розташовані на берегах великих водоймищ або у безпосередній близькості від них. Це є необхідною умовою для проведення змагань із парусного та інших видів водного спорту. Наочною ілюстрацією може бути столиця Олімпійських ігор 2000 р. у Сіднеї, розташованому на березі Тасманового моря в Австралії. У попередні роки столицями літніх Олімпійських ігор ставали Токіо, Мельбурн, Лос-Анджелес, Гельсінкі, Стокгольм, Амстердам, Антверпен, Афіни, Рим, Лондон, Берлін, Мехіко, розміщені поблизу морів, озер, штучних водоймищ чи каналів.

Ще більш жорсткі вимоги висувають до географічних умов міст зимових Олімпійських ігор. Зимові види спорту вимагають особливого типу рельєфу місцевості, наприклад, для проведення змагань зі стрибків із трампліна потрібні досить високі вершини з гарним сніжним покриттям; хокей, біг на ковзанах та фігурне катання вимагають рівних майданчиків, а лижні перегони — горбкуватого ландшафту. Крім того, бажано, щоб клімат місцевості був м'яким.

Відповідність переліченим вимогам є достатньою гарантією, що до столиці Ігор прибуде багато міжнародних туристів, які зазвичай обирають як місця відпочинку території з подібними кліматичними і природними характеристиками і рекреаційними можливостями.

У 2002 р. чемпіонат світу з футболу вперше відбувався відразу в двох країнах: в Японії і Південній Кореї, тому туристи-вболівальники змушені були вибирати, куди їхати, щоб вболівати за улюблену команду. Багато туристів прибули тільки на одну чи дві гри за участю своєї команди, деякі — тільки на фінал. Наприклад, тисячі бразильців, навіть зі скромним статком (студенти, робітники), прилетіли в Японію на фінальний матч між Бразилією і Німеччиною.

Вимоги до географії центрів проведення Олімпійських ігор й інших міжнародних змагань є високими ще й тому, що невідповідні природні умови здатні знизити спортивні результати, отже, і видовищність змагань, що зумовлює зменшення кількості туристів.

Крім іншого, туризм забезпечує непряму підтримку маркетингових програм Олімпійського руху і ФІФА. За рахунок туристів зростає обсяг продажу вхідних квитків на змагання й офіційні заходи. Як показує практика, вболівальники — це переважно досить заможні чи добре забезпечені громадяни, для яких присутність на Іграх є престижною, і задля зміцнення власного іміджу вони готові витратити чималі суми.

Місця, в яких відбулися великі спортивні заходи, стають історичними і продовжують приваблювати туристів після завершення подій.

Найбільшу кількість уболівальників зазвичай "постачають" країни, спортсмени яких мають реальний шанс на перемогу в будь-якому виді змагань. Період перебування туристів у країні переважно збігається з термінами проведення змагань.

Останні Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу показали зростання інтересу громадян багатьох країн до спортивних змагань, бажання стати туристами і відвідати ті чи інші змагання.

Гірськолижний туризм

Розглянемо більш детально географію одного з найбільш поширених у світі видів спорту — гірськолижного. Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія, Андорра, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними — Німеччина і США. Останнім часом здобувають прихильність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада. Лижні курорти є в Ізраїлі, Індії та Японії.