Основні поняття туризму

В Іспанії найбільш мальовничим є район Коста-Брава, розташований у підніжжі Піренеїв, в Ізраїлі — північ країни, в Австрії — район Зальцбурга.

Але оцінюючи місцевості зі складним рельєфом, варто враховувати, що на розвиток туризму впливатимуть, з одного боку, труднощі, пов'язані з прокладанням автомобільних чи залізничних доріг та створенням інфраструктури, з іншого — окупність додаткових витрат.

Звичайно, регіони з гористою поверхнею красивіші, скажімо, за рівнинні. Але своя принадливість є й у тундрі, й у пустелі. Гірський рельєф, крім зовнішньої привабливості, має значні рекреаційні ресурси: чисте гірське повітря, інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, можливості для організації різних видів гірського туризму, багаті джерела з мінеральною водою, які можна використовувати цілий рік.

Останніми десятиліттями великої популярності набули зимові види спорту в гористих місцевостях, збудовано багато гірськолижних центрів. Всесвітньої слави набули альпійські курорти у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, Чехії. Однак нещодавно через глобальне потепління перед європейськими гірськолижними курортами постала серйозна проблема: там, де гори невисокі, снігу у достатній для занять зимовими видами спорту кількості випадає тільки під кінець гірськолижного сезону, тому багато готелів у цьому регіоні зазнають великих збитків.

Але ж гори приваблюють туристів і влітку, а розташовані в горах озера дають можливість займатися водними видами спорту. Варто пригадати, що в гористих місцевостях спочатку з'явилися кліматичні, або лікувальні, курорти, а потім, значно пізніше, на їхній базі сформувалися гірськолижні.

У таких регіонах, як правило, водиться багато різних видів тварин, що сприяє розвитку спортивного полювання та рибальства.

Важливу роль відіграє географічне положення району чи країни. Факторами, які характеризують придатність географічного положення країни чи району (регіону) для розвитку туризму, є:

• положення країни чи району (регіону) відносно основних постачальників туристів;
• знаходження країни, району (регіону) на важливих транзитних шляхах;
• віддаленість чи близькість до "гарячих точок" планети;
• положення відносно країн, районів (регіонів) — конкурентів щодо прийому туристів.

Однак із розвитком авіатранспорту навіть найвіддаленіші регіони планети стали доступними для туристів.

Ще один важливий фізико-географічний фактор, який впливає на розвиток туризму в регіоні, — погодно-кліматичні умови. Якщо район славиться нестійким кліматом, частими змінами погоди, стихійними лихами, про повноцінне його використання як туристичного центру не варто й говорити. Проте курортні райони Великої Британії, таких країн Балтії, як Естонія (Пярну), Латвія (Юрмала), балтійські курорти Німеччини, незважаючи на дуже нестійку погоду, мають незмінний багаторічний успіх.

Основні туристичні регіони розташовані в зонах помірного клімату обох півкуль, на островах спекотного пояса, де високу температуру повітря зрівноважують морські вітри. Проте останніми роками шириться пропаганда про шкідливість для здоров'я людини засмаги, сонця тощо, через що попит європейських туристів на послуги готелів у південних регіонах (Ізраїль, Туреччина, Єгипет та ін.) у спекотні місяці знижується і водночас зростає попит у регіонах із більш спокійним і менш жарким кліматом. Зокрема, спостерігається зростання попиту на турпослуги у районах австрійських і баварських альпійських озер, у прибалтійському регіоні.

Залишається сталим попит на екзотичні місця відпочинку. До вже традиційних для туристів островів Балі (Індонезія), Гаваї, Сейшели, Мальдіви додалася, наприклад, Антарктида, про яку ще кілька років тому не можна було навіть мріяти. Тепер уже нікого не можна здивувати подорожжю на Аляску чи в Гренландію.

Як правило, туристи з північних країн прагнуть відпочити на півдні. Німці переважно ділять свою відпустку на дві частини, одну з яких проводять на німецьких чи австрійських курортах, іншу — десь на півдні, наприклад, у Туреччині чи Іспанії. Хоча трапляються і парадокси: французи відпочивають не на своєму Лазурному узбережжі, а їдуть на Коста-Дорада чи Коста-Брава в Іспанію, що багато в чому визначається ціною турів. Ізраїльтяни надають перевагу відпочинку на Лазурному узбережжі, наприклад, у Ніцці, Канні; німці їдуть на курорти Іспанії, Італії, Франції, Греції.

Погодно-кліматичні умови різних регіонів змінюються залежно від пори року, сезону, що суттєво впливає на міжнародний туризм. За інтенсивністю туризм поділяють на постійний і сезонний. Постійний туризм характерний для районів і населених пунктів, які туристи рівномірно відвідують упродовж року, а сезонний туризм пов'язаний з порою року (влітку чи взимку).

Водні ресурси планети — моря, океани, ріки, озера — є не лише зручними шляхами й окрасою ландшафту, а й популярними об'єктами туризму. Попит на круїзні подорожі залишається стабільним десятки років. Дедалі більшого поширення набуває таласотерапія (гр. thalassa — море + терапія) — оздоровлення і лікування за допомогою морської води. Якщо на узбережжі моря, ріки, озера чи океану є зручні пляжі, а вода поблизу берега добре прогрівається, це сприяє створенню курортів. Відомими курортними регіонами є Французька й Італійська Рив'єра, Канарські, Балеарські, Багамські острови та багато інших.

Фахівець із міжнародного туризму повинен вміти здійснити комплексну географічну оцінку району чи регіону. Наприклад, комплексна географічна оцінка приморських пляжних зон передбачає вивчення:

• особливостей мікроклімату;
• характеру узбережних ділянок моря (температурних умов, глибини, припливів і відливів, течій, цілющих властивостей і стану води, наявності у воді хижаків, рельєфу дна та ін.);
• специфічних характеристик пляжів (крутості й експозиції схилів відносно ранкового сонця, якості піску чи гальки, там, де немає піску, мальовничості узбережжя);
• транспортних зв'язків;
• визначних пам'яток;
• готельного та ресторанного фонду.

Останніми роками як фізико-географічний фактор розвитку туризму все більшого значення набувають ріки й озера. Крім окраси ландшафту, створення сприятливого мікроклімату, забезпечення курортів і туристичних центрів прісною водою, вони дають можливість розвивати водні види туризму і спорту. Найбільш популярні райони і курорти річкового та приозерного туризму знаходяться у Швейцарії, Австрії, Німеччині, Угорщині. На жаль, через забруднення Дунаю втратив свою колишню привабливість круїз цією річкою. Менш популярним став також Рейн. На цих ріках почастішали повені.

На розвиток туризму суттєво впливають ліси. Вони не лише прикрашають ландшафт, а й слугують оздоровчим фактором при лікуванні стресів, захворювань верхніх дихальних шляхів та ін. Лісова тиша сприятливо діє на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює порушену рівновагу між людиною та довкіллям. Різновидами цього фактора є парки, сквери, ботанічні сади. Так, безліч туристів відвідують свято квітів у Голландії чи свято паркового мистецтва у Великій Британії.

Також стали популярними подорожі, які передбачають знайомство з тваринним і рослинним світом відвідуваної країни. Це поїздки в національні парки, заповідники і відкриті для полювання зони країн Африки. Великим попитом користуються спеціалізовані тури на сафарі в Кенію, Танзанію чи ПАР. Слово "сафарі" не е синонімом слова "полювання". Насамперед, це подорож до національних парків з унікальною живою природою, таких як знаменитий парк біблійної природи Ейн-Букек в Ізраїлі, парк папуг і парк метеликів на Канарських островах, ботанічний сад і парк папуг на Мадейрі, природні парки Таїланду, в яких можна "поспілкува' тися" з папугами, мавпами, леопардами, слонами. Практично всі туристи, які приїжджають у Берлін, відвідують зоопарк, в якому тварини живуть не в клітках, а в просторих вольєрах, що імітують природні умови. Світовими центрами такого виду туризму є США, Канада, країни Африки та Австралії.

Дуже важливий фізико-географічний фактор — цілющі джерела. Історично склалося так, що в місцях, де є такі джерела, розташовані найбільш відомі й фешенебельні курорти, наприклад, Баден-Баден і Вісбаден у Німеччині, Карлові Вари і Маріанське-Лазне в Чехії, Віші у Франції. Мода на відпочинок і лікування на водах сформувалася ще у XIX ст. На початку XXI ст. спостерігається зростання інтересу до відвідування курортів, розташованих у місцевостях, що володіють природними ресурсами.

Економіко-географічні фактори

Оцінка придатності країни, регіону, району для розвитку міжнародного туризму значною мірою залежить від економіко-географічних факторів.

Економіко-географічне положення країни (регіону, району) — наближеність чи віддаленість відносно туристичних ринків та інших основних туристичних регіонів світу, а також сусідство з іншими країнами регіону з позиції транспортних можливостей чи конкурентних переваг.

Загальноекономічний рівень країни (регіону, району), які приймають гостей, а також тих країн (регіонів, районів), що є основними постачальниками туристів, наприклад, оцінюється на підставі доходів населення.

Ступінь розвитку внутрішнього туризму. Що краще розвинений внутрішній туризм, то сприятливішими є умови для розвитку міжнародного туризму. Насамперед, це свідчить про існування як базових матеріальних передумов для створення туристичної інфраструктури, так і популярних об'єктів, зон, пам'ятників, які впливають на ухвалення рішення при виборі видів і форм туризму.

Ступінь урбанізації, тобто рівень зосередження промисловості й населення у великих містах. Найбільш густонаселеним містом Європи є Барселона — 700 осіб/га, а найбільшим за чисельністю населення в світі є Мехіко — 19 млн осіб. Для географії туризму важливим є поняття "урбанізація природи", яке означає перетворення природних ландшафтів у штучні під впливом міської забудови, негативним наслідком чого є і масове забруднення навколишнього середовища.

Наявність транспортної і соціальної інфраструктури, наприклад, транзитні можливості.

Рівень індустрії туризму і досвід його організації. Забезпеченість туристичної галузі трудовими ресурсами та рівень обслуговування — оцінюються загальна і потенційна чисельність трудових ресурсів туристичної галузі, а також чисельність кваліфікованих кадрів і рівень їхньої підготовки, можливості країни (регіону, району) щодо підготовки кадрів для обслуговування туристів та економічна доцільність наймання і забезпечення обслуговуючим персоналом зони туризму з інших регіонів.

6.2. Географія  світових туристських потоків

Основна кількість прибуттів і вибуттів міжнародних туристів концентрується в небагатьох країнах, розташованих переважно на території Європи — в Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Данії, у Німеччині, де щорічно подорожує майже кожен житель, і Північної Америки. Це створює певний дисбаланс між країнами з розвиненою економікою і країнами, що розвиваються.

Країни з низьким і середнім рівнем доходів змогли залучити 2000 р. близько 40 % усього туристського потоку (ЗО % усіх доходів від міжнародного туризму) порівняно з 27 % 1980 р.

Найбільшими експортерами туристичних послуг є Іспанія, Франція, Італія, США, імпортерами — Німеччина, Японія, Велика Британія. Країни, що мають активний баланс у сфері міжнародного туризму, переважно поставляють туристів (Німеччина, США), що пояснюється вищими рівнем і вартістю послуг на їхньому внутрішньому ринку, ніж в інших країнах. За обсягом витрат на міжнародний туризм до 2003 р. СІНА посідали перше місце у світі, а 2004 р. поступилися лідерством Німеччині (71 млрд дол.). Варто зазначити, що на ці показники помітно вплинув обмінний курс між євро та доларом США.

UNWTO поділяє країни на такі, що передусім є країнами — постачальниками туристів, і країни, які насамперед приймають їх.

За класифікацією UNWTO 2005 p., до десятки найуспішніших країн, що приймають туристів, входили Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Гонконг (Китай), Мексика, Німеччина, Австрія; країни — постачальники туристів — Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Канада, Росія, Китай.

Досить важко побудувати єдину модель розподілу міжнародних туристичних потоків, тому що кожна країна має свої особливості. Світовим лідером за кількістю міжнародних туристських прибуттів надалі залишається Франція, 2005 р. й' відвідало 78 млн туристів. Друге місце посідає Іспанія (54 млн прибуттів), далі йдуть США (46 млн прибуттів). Подолавши наслідки атипової пневмонії, Китай 2005 р. продемонстрував стрімке зростання кількості прибуттів (42 млн).

Серед постачальників туристів на міжнародні ринки надалі переважають розвинені країни Європи, Американського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів.

У кожне місце призначення туристи прибувають, користуючись різними транспортними засобами. Приблизно половину міжнародних поїздок 2004 р. здійснено наземним автомобільним (45%) і залізничним транспортом (4%). Повітряним транспортом було перевезено 43% туристів, а водним — 7 %. Приблизно 60 % поїздок відбувається з метою відпочинку і розваг, 20 % міжнародних прибуттів припадає на ділові поїздки.