Поняття судової балістики і судово-балістичної експертизи

Поняття судової балістики  і судово-балістичної  експертизи         

 Злочини,  вчинені з використанням вогнепальної  зброї, належать до найбільш  тяжких. В процесі розслідування  у кримінальних справ цієї  категорії виникає чимало обставин, встановлення яких пов’язане з використанням спеціальних знань. За чинним кримінальним законодавством, сам факт протиправного придбання і збереження вогнепальної зброї та набоїв, згідно зі статтею 263 КК України, є кримінально караним. У зв’язку з цим визначення належності виявлених предметів до розряду вогнепальної зброї або набоїв повинно бути підтверджено судово-балістичною експертизою. Як правило, необхідність у комплексі спеціальних досліджень виникає під час встановлення багатьох важливих обставин здійснення та результатів пострілу [102, с.200].        

 Судово-балістичну  експертизу як складову криміналістичної  науки започатковано в радянські  часи. Довше двох десятиліть відбувалося  накопичення первісних відомостей, спеціальних знань та практичного  досвіду. У цей період готувалися професійні  кадри  і  створювалися  необхідні  технічні засоби і прилади. Систематизацію відомостей у цій галузі знань розпочав радянський судовий медик та криміналіст професор В.Ф. Черваков. Саме він у 1937 р. першим у радянській літературі дослідницького спрямування вжив термін «судова балістика», запропонований до цього американськими авторами [255]. До нового терміна радянські вчені поставилися досить критично. С.П. Мітричев вказував, що поняття «балістика» має лише опосередковане відношення до дослідження вогнепальної зброї та боєприпасів, а також на те, що експерта-криміналіста цікавить значно ширше коло питань, ніж спеціаліста з балістики. Виходячи з таких міркувань, С.П. Мітричев дійшов висновку, що термін «судова балістика» є невдалим, тому що не відображає специфіки дисципліни, яку він представляє, та є незрозумілим для багатьох судових працівників і слідчих [150, с.102-106]. Такої ж самої думки дотримувався і М.В. Тєрзієв, якій відносно експертизи вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів їх дії вважав термін «судова балістика» недосконалим [4]. Заперечування проти терміна «судова балістика» стало доволі традиційним.

У 1956 році І.О. Сапожников знову повертається до дискусії. Вважаючи використання визначення «судова балістика» в експертизі необґрунтованим, він пропонує назву «судово-балістична експертиза» замінити на «криміналістична експертиза зброї та боєприпасів» [213, с.278 -283]. За доцільність змінення вказаного терміна на «криміналістичну балістику» в 1962 р. висловлювався також Б.І. Шевченко [257, с.5].

Але, попри критичні оцінки та зауваження, термін «судова  балістика»вкорінився в науковій літературі, в слідчій та судовій практиці. Зручність у використанні стала  важливішою за його недоліки. Головною перевагою виступає його лаконічність і виразність. Разом з цим, термін «судова балістика»обґрунтований також і з фактичного боку. Вивчаючи вогнепальну зброю та явища, з нею пов’язані, судова балістика використовує теоретичні положення і практичні відомості внутрішньої і зовнішньої балістики, розроблені для військових наук. Також широке використання мають дані військових наук про вогнепальну зброю, її конструктивні особливості, технології виготовлення деталей тощо. Їх використання в криміналістиці здійснюється на засадах модифікації та пристосування до потреб і завдань слідчої та судової практики. Чимала кількість українських дослідників, представником яких є А.В. Іщенко, також використовують зрозумілий термін «судова балістика» [74, с.231-233].  До того ж, Закон України, який регулює будь-які питання щодо призначення та проведення експертиз, має назву «Про судову експертизу»[197], тому на цей час термін «судово-балістична експертиза»є загальноприйнятим і зрозумілим.

Судова балістика  входить до розділу криміналістики, який має назву «криміналістична техніка», тому, пояснюючи предмет судової балістики, необхідно враховувати також визначення предмету криміналістичної техніки. На наш погляд, одним з найбільш прийнятних є сформульоване Н.А. Селівановим визначення криміналістичної техніки як науково відпрацьованої системи технічних засобів і методів, створених на основі узагальнення слідчої, експертної та судової практик, а також активного застосування досягнень природничих і технічних наук,  призначених для фіксації матеріальної обстановки місць подій, проведення інших слідчих дій, збирання речових доказів та їх дослідження [218, с. 30-31].

З відокремленням із криміналістики і розвитком окремої  галузі науки – судової експертології - сформувалися науково обґрунтовані основи проведення судових експертиз. Судова експертологія займається вивченням закономірностей, механізмів формування та розвитку наукових засад предметних судових наук [43, с.15]. Оскільки правосуддям можуть використовуватися відомості будь-якої науки, то можлива досить велика кількість різних видів експертиз.

Безпосередньо в системі експертології судова балістика посідає місце предметної судової науки. Підґрунтям судової  балістики постаються військові  науки - внутрішня та зовнішня балістики. Криміналістика ж є базовою наукою, що  вивчає закономірності механізму злочину, виникнення витоків інформації про злочин та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження і запобігання злочинам [13, с.37]. Подія злочину постає як діяльність суб’єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину – джерела доказової інформації. У разі використання вогнепальної зброї за загальними законами діалектики виникають відповідні сліди-відображення, які мають необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер. Відтак, можна зробити висновок, що судова балістика є інтеграційною системою знань, яка водночас є складовою криміналістики (криміналістичної техніки) і судової експертології (теорії судово-балістичної експертизи).

Судова балістика  своїм виникненням і становленням зобов’язана необхідності отримання  відомостей про зброю, використану  для заподіяння необачних та навмисних  ушкоджень [239, с.3], а також стосовно обставин, які супроводжують її використання, без чого досягнення істини в розслідуваному злочині або події [99, c.79].

У наш час  балістику розуміють як процес руху снарядів у каналі ствола (внутрішня  балістика) та зовні його (внутрішня  балістика). У широкому розумінні засобами метання з використанням енергії згораючого пороху є: ствольна зброя, набої до неї та ракетні пристрої. Криміналісти досліджують здебільшого ручну вогнепальну зброю та набої (боєприпаси) до неї. Відповідна частина криміналістики має назву «судова балістика», а криміналістичне дослідження зброї, набоїв, слідів їх використання, які виступають речовими доказами, – судово-балістичною експертизою [108, с.117]. Таким чином, судова балістика - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає вогнепальну зброю, набої та сліди її використання і розробляє засоби, прийоми і методи виявлення, збирання та дослідження цих об’єктів як речових доказів [94, с.153].

На думку таких  учених, як І.Ф. Пантелеєв і Н.А. Селіванов, судова балістика як галузь криміналістичної техніки є системою науково-технічних засобів та методів виявлення, фіксації, вилучення та дослідження відповідних об’єктів з метою визначення їх групової (видової) належності, індивідуальної ідентифікації, а також встановлення факту та обставин пострілу [102, с.200]. У свою чергу І.Ф. Герасимов і Л.Я. Драпкин поняття судової балістики як галузі криміналістичної техніки розуміють як науку, що займається вивченням і розробленням науково-технічних прийомів виявлення, огляду, вилучення та криміналістичного дослідження зброї, мисливських набоїв, компонентів для їх спорядження та слідів їх застосування з метою розслідування злочинів [36, с.143; 98, с.143].

І.С. Андрєєв, Г.І. Грамович, Н.І. Порубов  зазначають,  що судова балістика як специфічна галузь знання використовує відомості балістики та адаптує їх для розв’язання своїх завдань, вивчає рух снарядів в каналі ствола зброї та в повітрі, а також все те, що супроводжує такі явища й обставини (властивості зброї, утворення слідів на кулях, шроті, гільзах, додаткові фактори пострілу тощо), які мають важливе доказове значення [7,  с.204].

Російський криміналіст  М.П. Яблоков використовуєзамість терміна «судова балістика»- «криміналістична балістика». З кола питань, розв’язуваних методами балістики, він виділяє три основні групи.

1.     Визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів, які виступають у справі речовими доказами (чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; яка система і модель наданої на дослідження зброї; чи придатна вона для здійснення пострілів та ін.).

2.     Ідентифікація зброї та боєприпасів за слідами пострілу.

3.     Визначення обставин застосування вогнепальної зброї: відстані, з якої здійснено постріл, його напрямку, взаємного розташування потерпілого і стріляючого, кількості та послідовності пострілів [106, с.254].

На наш погляд, найбільш адекватне тлумачення терміна  «судова балістика» надав Б.М. Комаринець, котрий визначив її як галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності пострілу та дії зброї та на основі цього розробляє науково-технічні методи й засоби виявлення, фіксації, а також дослідження вогнепальної зброї, набоїв до неї, стріляних куль, шроту, картечі й клейтухів, слідів пострілу та явищ, що супроводжують постріл, з метою розслідування та попередження злочинів [80, с.11]. У наведеному визначенні викликає сумнів лише вказівка на використання тільки вогнепальної зброї. До сфери судової балістики насьогодні належить значно більша кількість різновидів зброї, ніж раніше, зокрема газова, пневматична та інші вироби іпристрої, які повсякчас розвиваються.

Останнім часом  російськими дослідниками в науковий обіг уведене поняття «криміналістичне зброєзнавство», яким вони позначають окрему частину криміналістичної техніки. Цей напрямок наукових досліджень розроблено в працях – В.М. Плескачевського [183], О.С. Подшибякіна [185], В.В. Зирянова [71], С.М. Юхіна [184, с.86], В.Ю. Владимирова [32] та інших.

В.О. Ручкін зауважує, що на сучасному етапі розвитку криміналістики спостерігається тенденція об’єднання різних напрямків криміналістичного дослідження усіх видів індивідуальної зброї в єдину інтегративну галузь [209, с.45]. Саме на таких засадах російськими криміналістами створено єдину концепцію цілісного вчення про зброю та сліди її застосування.

На думку В.М. Плескачевського, криміналістичне зброєзнавство – це підрозділ (підгалузь) криміналістики, що вивчає вогнепальну зброю, боєприпаси та закономірності пострілу, розробляє засоби й прийоми збирання та дослідження цих об’єктів і слідів їх застосування під час розкриття, розслідування й попередження злочинів [183, с.57]. Хоча в цьому визначенні ми бачимо лише перелік об’єктів, які досліджуються судовою балістикою, та вони аж ніяк не співвідносяться до експертизи холодної зброї. Авжеж ми притримуємося думки відносно того, що історично розподіл зброї на вогнепальну та холодну почався із винаходом пороху і подалі вони почали розвиватися дещо по-різному. Але у криміналістичне поняття «зброєзнавство» вищезазначені автори вміщують не лише питання, пов’язані  із дослідженнями вогнепальної зброї, набоїв до неї та слідів їх застосування, а ще й увесь комплекс досліджень відносно холодної зброї та вибухової зброї, інших її видів. На нашу думку, розрізняючи такі різні криміналістичних дослідження (такі як балістична експертиза та експертиза холодної зброї), не досить коректним щодо них буде застосування терміна «зброєзнавство»[243, c.206].

Аналогічної думки  дотримується український дослідник  Я.В. Новак, коли роз’яснює, що криміналістичне  зброєзнавство є поняттям видовим, котре містить декілька самостійних класів зброї. Основою класифікації виступає характер об’єктів, які віднесено до зброї, а також основна мета її призначення. Хоча «зброєзнавство» поєднує всі дослідження узагальнено і плані обсягу матеріалу, але сам термін є надто широким і охоплює не лише дослідження вогнепальної зброї, холодної зброї та вибухових речовин і пристроїв, а й інші знання про зброю, які не цікавлять криміналістику. До таких питань можна віднести історію, розвиток вогнепальної зброї, аналіз технологій і матеріалів, використаних для виготовлення зброї, конструктивні розробки тощо. Отже виходить, що будь-яке питання стосовно зброї беззаперечно належить до сфери досліджень «зброєзнавства». Але й за такої концепції, сферу знань, що займається дослідженням вогнепальної зброї, називають все ж «судовою (криміналістичною) балістикою» [163, с.6].

В українській  криміналістичній літературі також  використовують термін «криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство». П.Д. Біленчук, А.В. Кофанов, О.Ф. Сулява зауважують, що цей термін відображує технічні аспекти, що стосується розслідування злочинів, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї і боєприпасів до неї. Також вони визначають, що криміналістичне вогнестрільне зброєзнавство – це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності відображення й одержання інформації про походження і застосування вогнепальної зброї, набоїв до неї (а також їх елементів), слідів їхнього застосування та розробляє технічні прийоми, методи і засоби виявлення, фіксації, вилучення, зберігання й дослідження названих об’єктів для розкриття, розслідування і попередження злочинів [20, с.45]. Тобто зміст вказаного терміну не надто відрізняється від традиційного розуміння судово-балістичної експертизи.

Враховуючи, що найбільш розповсюдженим об’єктом судово-балістичного дослідження виступає зброя (частіше вогнепальна), слід звернути увагу на різні тлумачення цього терміна. У тлумачних та енциклопедичних словниках містяться такі визначення зброї:  

- це всяка  річ або зброя для нападу чи захисту [50, с. 692];

- це устрої  та засоби, застосовані в озброєній  боротьбі для поразки та знищення  супротивника, придатні як для  нападу, так і для захисту (оборони) [227, с.124];

- це устрої  та предмети, конструктивно призначені  для поразки живої або іншої цілі, подання сигналів [267];