Поняття судової балістики і судово-балістичної експертизи

4. Енергія, яка  дозволяє не тільки кинути  снаряд на певну відстань, а  й уразити ціль на значній  відстані від того, хто стріляє,  утворюється в результаті термічного  розкладу спеціального заряду без доступу повітря та виділення значної кількості газів. Енергія, що передається снарядові, повинна бути достатньою для певної ударної дії на ціль.

5. Істотне значення  має те, що снаряд дістає спрямованого  руху (спрямованості, прицільності снаряду надає ствол, яким проходить снаряд) [20, с.66].         

 Розглядаючи  поняття вогнепальної зброї, слід  звернути увагу також на набої,  які є обов’язковим компонентом  її застосування. У п.2 коментаря  до ст. 410 КК України вказано, що бойовими припасами є частина (вид) озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої цілі супротивника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд і виконання спеціальних завдань. Боєприпасами слід вважати артилерійські, реактивні снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до стрілецької зброї, гранати, авіаційні та глибинні бомби, інженерні й морські міни, підривні заряди, димові шашки. Боєприпасами можуть визнаватися й імітаційно-піротехнічні вироби, освітлювальні засоби та вибухові пакети, які містять речовини до вибуху (тротил, гексоген, тетрил) й можуть бути приведені в дію без додаткових пристосувань, а також вибухові прилади кустарного виготовлення. Проте, такими не є навчальні та холості гранати, бомби, міни, а також стріли до арбалета чи аналогічних видів холодної зброї [160, с.1013-1014]. На наш погляд, не можна погодитися з коментарем щодо можливості визнання імітаційно-піротехнічних, освітлювальних засобів та інших подібних устроїв боєприпасами, адже вони не призначені для враження цілі.

Найбільш прийнятною і повною є класифікація боєприпасів, розроблена Є.М. Тихоновим [237, с.220].  Названий автор розподіляє набої на кілька класифікаційних груп за різними підставами: а) за виглядом  на: револьверні, пістолетні, ґвинтівочні, проміжні, рушничні; б) за розташуванням ударно-запалюючого складу: бокового, кільцевого, центрального запалення, а також за іншими підставами.

Важливими у  цьому сенсі є визначення і  класифікація об’єктів дослідження  судово-балістичної експертизи. Викладені  у криміналістичній літературі підходи дещо різняться. Зокрема, позиції авторів щодо класифікації вогнепальної зброї за таким критерієм, як засіб виготовлення, суттєво відрізняються. Так, І.Ф. Пантелеєв і Н.О. Селіванов  вважають, що зброю необхідно поділяти на потребуючі роз’яснення поняття: нестандартна, атипова, кустарна, саморобна зброя. Нестандартна вогнепальна зброя має певні відхилення в конструкції порівняно зі стандартною зброєю аналогічного типу або відрізняється розмірними характеристиками – довжиною ствола, ложі тощо. Такими вважають багатоствольні пістолети і револьвери, обрізи рушниць, гвинтівок. Атипова зброя також відрізняється нестандартністю конструкції, але головна її особливість – це замаскованість під будь-які предмети побутового призначення: авторучки, парасольки [102, с.202].  Щодо понять кустарної та саморобної зброї багато авторів погоджуються з І.Ф. Герасимовим [36, с.145-146], але зауважують, що кустарною зброєю можуть вважатися мисливські рушниці застарілих конструкцій [91, с.92-97].

Ми вважаємо, що окрім вище перерахованих видів зброї потрібно окремо виділяти історичну (або музейну) зброю. До такої зброї ми відносимо антикварні або історичні зразки (в деяких випадках це може бути й колекційна зброя), які мають культурну цінність. Вказана тема потребує розроблення та обов’язкового оформлення на законодавчому рівні.

В.Ф. Черваков не лише першим запропонував назвати нову галузь криміналістики судовою балістикою, але й зробив спробу встановити її предмет і зміст. Спираючись на завдання судово-слідчої практики, до складу судової балістики він включав такі розділи: 1) вивчення матеріальної частини зброї, яка зустрічається у криміналістичній практиці; 2) ідентифікація вогнепальної зброї, набоїв, гільз, куль та іншого спорядження; 3) вивчення пороху та інших вибухових речовин у межах, необхідних для криміналістики; 4) криміналістичне і судово-медичне вивчення вогнепальних ушкоджень [256]. Вмістивши до судової балістики судово-медичне вивчення вогнепальних ушкоджень, В.Ф. Черваков наголошував на нерозривності питань науково-технічної експертизи вогнепальної зброї та вогнепальних ушкоджень тіла. Дослідник вважав, що не можна вивчати технічні питання вогнепальної зброї відокремлено від криміналістичного й судово-медичного оцінювання вогнепальних ушкоджень. На його думку, така практика абсолютно протирічила б установці про повне, комплексне розв’язання завдань, визначених слідчими перед криміналістами і судовими медиками. Тому він акцентував на доцільності вміщення до судової балістики деяких сміжних з судовою медициною питань [253]. Такої ж позиції  відносно предмета судової балістики дотримувався і С.Д. Кустанович [121, с.8].

Проти розгляду медичних питань у складі судової  балістики активно заперечував  Б.І. Шевченко. Він вказував, що вивчення ран на тілі людини з метою визначення виду зброї, виду кулі, шроту або картечі, встановлення напрямку пострілу і його відстані повністю належать до компетенції судового медика, бо саме йому відомі всі особливості дії снаряда на тіло людини, на її тканини і кістки [257, с.5].

На наш час  практикою доведена помилковість змішування компетенцій криміналіста і судового медика відносно вивчення явищ вогнепальних ушкоджень. Кожному з експертів  належить своя сфера досліджень, поєднувати які за багатьма критеріями просто неможливо. У практичному аспекті поєднання відповідних криміналістичних і судово-медичних знань може відбуватися у вигляді комплексної медико-криміналістичної експертизи. Спорідненість і відмінності названих галузей знань, на нашу думку, повинні визначатися з урахуванням об’єктів і предметів дослідження.

Одним з перших поняття предмета експертизи визначив О.Р. Шляхов, який вважав що таким постають факти, обставини кримінальної або  цивільної справи, які підлягають встановленню за допомогою спеціальних  знань [260, с.13].

У свою чергу, В.Д. Арсеньєв визначив предмет експертизи як сторони, властивості та відношення її об’єктів, досліджуваних засобами, методами, методиками експертизи з  метою розв’язання питань, які  мають значення за справою та перебувають  у межах спеціальної компетенції відповідної галузі знань [9, с.4-5]. На думку В.Д. Арсеньєва, в понятті предмета синтезуються поняття об’єкта експертизи (як матеріального носія інформації про фактичні обставини, що пізнаються засобами експертизи); експертних завдань (чи питань), які підлягають розв’язанню; методів (методик) експертного дослідження. Також автор вказує на взаємозв’язок предмета експертизи з предметом доказування, наголошуючи, що кожний елемент предмета доказування може бути віднесений як до предмета судової експертизи, так і до предмета іншої слідчої дії, але при цьому складовою предмета судової експертизи не може бути кримінально-правова оцінка обставин справи [10, с.3]. Також автор диференціює предмет експертизи на галузевий, вмістивши туди велику кількість питань, розв’язуваних засобами такого роду експертизи; і конкретний, куди віднесено питання, визначені експерту слідством, а також розв’язувані експертом за власною ініціативою [9, с.10].

На думку Г.М. Надгорного, термін «предмет судової  експертизи» є компонентним, його складниками є:

-           питання, які вирішуються за допомогою застосування спеціальних знань;

-           фактичні відомості, що підлягають встановленню на основі спеціальних знань;

-           встановлення фактичних відомостей і розв’язання завдань на основі застосування спеціальних знань;

-       матеріальні об’єкти або обставини справи, які підлягають дослідженню на основі спеціальних знань [157, с.32].

На думку О.Р. Шляхова, предмет судової експертизи містить фактичні дані, обставини справи, встановлювані на основі спеціальних криміналістичних досліджень у процесі розв’язання, пов’язаних із ідентифікацією особи, предметів, речей та інших обставин справи [260, с.1-17].Також він вважав за необхідне розрізняти загальний предмет криміналістичної експертизи та предмет конкретної експертизи.

Г.В. Прохоров-Лукін  дотримується думки, що судова експертиза завжди є встановленням та роз’ясненням обставин фактів, та погоджується із запропонованим О.Р. Шляховим визначенням предмета судової експертизи. До того ж, до встановлюваних експертизою фактів дослідник відносить ті, що відбивають взаємодію матеріальних об’єктів – механізм та умови утворення [201, с.10-15].

Об’єктом експертного  дослідження завжди постає певний матеріальний об’єкт. В.Ю.Шепітько, М.Л. Цимбал, Е.Б. Сімакова-Єфремян, В.М. Шерстюк зауважують, що в галузі судової експертизи об’єкт має вигляд матеріальних предметів або утворень, що досліджуються експертом певними методами та засобами з метою розв’язання необхідних питань із застосуванням спеціальних знань. Роз’яснюючи свою думку, дослідники вказують, що із залученням до сфери судово-експертної діяльності нових галузей знань різних наук разом із розвитком криміналістичної та експертної техніки коло об’єктів судової експертизи розширюється [232, с.133].         

 Але в криміналістичній  літературі поняття об’єкта експертизи  розглядається в різних аспектах. Учені здійснюють класифікацію  за різними ознаками. Л.Ю. Ароцкер вказує на різноманіття об’єктів, віднісши до таких предмети матеріального світу, досліджувані з метою ідентифікації, а також для розв’язання неідентифікаційних завдань [8, с.52]. А.І. Вінберг, Д.Я. Мирський, М.М. Ростов, висловлювали думку про те, що залежно від ключового завдання суб’єкт дослідження виділяє з об’єкта як складного цілого ті сторони і частини, котрі становлять предмет дослідження, що провадиться на основі окремих ознак и властивостей об’єкта[30, с.6]. Ю.К. Орлов загальний об’єкт судової експертизи розуміє як сукупність предметів матеріального світу, властивості яких дозволяють експерту із застосуванням спеціальних знань встановити факти, які належать до предмета експертизи. Окрім загального об’єкта, Ю.К. Орлов розрізняє родовий та конкретний (безпосередній) об’єкти [171, с.41]. В.Ю. Шепітько, М.Л. Цимбал, Е.Б. Сімакова-Єфремян і В.М. Шерстюк, враховуючи гносеологічні, процесуальні, інформаційні та практичні аспекти різних класифікацій, пропонують свій погляд на класифікацію об’єктів судової експертизи, куди відносять:

-         речові докази;

-          виявлені експертом латентні сліди та мікрочастки;

-          похідні речові докази (моделі, зліпки з поверхонь слідів, фотознімки, інші додатки до протоколів слідчих дій);

-          живі особи, виділення організму людини, волосся, нігті;

-          труп або його частини;

-          рослини;

-          транспортні засоби;

-          споруди;

-          місце події;

-          зразки для порівняльного дослідження (в тому числі отримані в ході експерименту порівняльні матеріали, вміщені в банк інформаційних даних судово-експертної установи);

-          інші матеріали справи [232, с.137-138].

Базуючись на визначенні предмету експертизи як певного кола завдань (питань), до предмету судово-балістичної експертизи можуть бути віднесені:

-    конструктивні особливості та устрій вогнепальної зброї та набоїв до неї, пристроїв, конструктивно схожих на вогнепальну зброю;

-           придатність зброї та набоїв до здійснення пострілів, визначення технічної справності, можливості пострілу без натиснення на спусковий гачок;

-         встановлення системи зброї за слідами на кулях та гільзах;

-         ідентифікація зброї за слідами на кулях та гільзах;

-         сліди пострілу вогнепальної зброї на перепонах, встановлення дистанції, напрямку, кількості й послідовності пострілів за слідами дії зброї.

При вирішенні  наведених завдань об’єктами судово-балістичної експертизи є:

·        ручна вогнепальна зброя та її окремі частини, заготовки деталей, різні стріляючі пристрої;

·        набої до ручної вогнепальної зброї - як споряджені (безпосередньо набої), так і їх частини, у тому числі кулі, гільзи, шріт, картеч, клейтухи, порох;

·        інструмент (слюсарний або спеціальний – висічки для пижів, матриці для відливу шроту та ін.);

·        сліди ушкоджень у результаті ураження ручною вогнепальною зброєю (об’єктами такого дослідження можуть бути предмети, в яких зберігалися зброя чи набої) [58, с.86];

·        пневматична, газова зброя, зброя «несмертельної»(або травматичної) дії, їх частини і механізми, сліди від їх застосування;

·        будь-яка ствольна зброя, калібр якої не перевищує 26 мм[142];

·        вироби, зовнішньо та конструктивно схожі із ручною ствольною зброєю.

На основі судово-балістичного дослідження об’єкт відносять чи не відносять до категорії вогнепальної зброї, набоїв; визначають справність зброї та чи здатна вона для здійснення пострілів. Ці обставини сприяють правильній кваліфікації злочинів. Але виходячи з того, що до цього виду криміналістичного дослідження належить досить велика кількість об’єктів, їх можна розподілити, угруповуючи між собою за якоюсь загальною ознакою. Наприклад, М.М. Дідик усі сліди пострілу поділяє на сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини. Ми ж розподіляємо таку класифікацію за властивостями та поділяємо об’єкти на предмети, речовини, пошкодження і матеріально фіксовані відображення.