Судова влада в Україні

ж) Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. У разі потреби відповідні органи і посадові особи можуть застосувати відповідні заходи для реалізації рішень і вимог суду. У державному механізмі функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень; державні виконавці (по вироках і рішенням судів у частині майнових стягнень), кримінально-виконавчі інспекції управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань (при звільненні особи від відбування покарання з іспитовим терміном, по вироках, що передбачають міру покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, виправних робіт без позбавлення волі тощо), органи міліції (при здійсненні приводу, доставлення в суд підсудних, які знаходяться під вартою), адміністрація державних органів і установ (при витребуванні документів, виклику експертів, проведенні ревізій і т.д.), адміністрації підприємств, установ, організацій (при визначенні покарання у виді виправних робіт, громадських робіт) тощо.

з) Самостійність і незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади варто розуміти те, що суди здійснюють свої функції не визнаючи будь-якого впливу. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади; інших органів, організацій, партій і рухів, посадових осіб; думок і позицій сторін у судовому процесі; висновків органів до судового слідства і прокурора; від вищестоящих судів; від будь-яких інших осіб⁶.

Самостійність означає  відсутність будь-якого підпорядкування судів та потреби затверджувати їх рішення. Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі можливе лише за умови завершення судово правової реформи в Україні⁷.

Суди займають особливе становище у державному механізмі, що обумовлено особливостями виконуваних їм функцій, специфікою умов і порядку їх діяльності. Вони не входять до будь-якої іншої системи державних органів.

Суд як орган судової  влади є базовим, основним органом  судової влади, який, здійснюючи у  відповідності зі своїми повноваженнями правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, є самостійним і незалежним від інших гілок влади, займає особливе становище в системі інших державних органів, складається із суддів, що обираються (призначуваних) у законному порядку, що діють на професійній основі.

Конституція України (ст. 125) закріплює, що система судів загальної  юрисдикції в Україні будується  на принципах територіальності і  спеціалізації. Аналогічне положення містить і Закон України „Про судоустрій”, закріплюючи, що місце знаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального розподілу) і спеціалізації. Підставами для створення чи ліквідації суду є зміни адміністративно-територіального устрою, передислокація чи реорганізація Збройних Сил України, зміни у визначеній законом системи судів, і по інших обставинах, зазначених у ст. 20 Закону України „Про судоустрій”. Таким чином одною з ознак судової системи є її побудова відповідно до адміністративно-територіального поділу з урахування спеціалізації судів.

Отже, суд – це конкретний державний орган, юрисдикція якого  поширюється на: визначене адміністративно-територіальне  утворення (район, область і т.д.); структурне утворення Збройних Сил України (гарнізон, флотилія, військовий округ, вид Збройних Сил); спори і справи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів)⁸.

Особливості діяльності суду та виконання покладених на нього завдань вимагають комплектування судів кваліфікованими суддями, які від імені держави вчинюють правосуддя. Жорсткі вимоги до кандидатів на посаду судді, складна процедура їх обрання покликані сприяти тому, щоб забезпечити неупереджений добір суддів, здатних професійно, грамотно і справедливо розглядати і вирішувати до їх компетенції справи, попереджувати проникнення до суддівського корпусу некомпетентних і аморальних людей.

Істотним моментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпечення його незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінно відрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкування нижчестоящих органів вищестоящим, обов’язковість вказівок керівництва є одним з основних принципів діяльності.

Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади є те, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, які встановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судового розгляду. Основна мета даних правил і процедур – забезпечити об’єктивний, повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, як кінцевий результат – забезпечити винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

На сьогодні в Україні  сформувалося кілька видів закріплених  відповідними процесуальними кодексами  процедур здійснення судової влади, які ще прийнято іменувати формами  судочинства. До них відносяться цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство. Кожне з перерахованих форм судочинства відрізняється специфікою, яка залежить від кола суспільних відносин, характеру виникаючих спорів і розбіжностей, характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень, по яких повинен дати свій мотивований висновок суд як орган державної влади. Тому кожна перерахована форма судочинства регламентується досить докладно самостійним законодавчим актом – Законом про Конституційний Суд, Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України і кодексом України про адміністративні правопорушення.

Статус суддів

Суддя – носій судової влади

Суддя та залучені для  здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Суддя, як слуга правосуддя, виконує особливо почесну функцію  у державі. Здійснюючи свої повноваження та приймаючи рішення іменем держави, суддя для учасників процесу  уособлює судову владу, а відтак роль і значення правосуддя в суспільстві великою мірою ототожнюється з цим сприйняттям. Іншими словами, характеристика правосуддя – це характеристика професійних та моральних якостей судді, які заслуговували на повагу та викликали довіру⁹.

Статус суддів – це сукупність прав і обов’язків, закріплених чинним законодавством, стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України „Про статус суддів”, „Про Конституційний Суд України”, „Про судоустрій України”.

Судді в своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові й нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їхнього обрання, зупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; характерною процедурою з присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення й забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися в здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканістю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування на відміну від загальнодержавного процесу управління.

Обрання суддів і припинення їхніх повноважень

Конституцією України  визначено, що правосуддя здійснюють професійні суди та в установлених законом випадках – народні засідателі й присяжні. Професійні суди не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати  участь у будь-якій політичній діяльності, мати оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої¹⁰.

Специфіка судової діяльності потребує, крім додержання засад судочинства, ще й позбавленого політичної пристрасті суддю, дотримання вимог несумісності. Належність судді до будь-якої партії небезпечна для правосуддя. Необхідну за законом політичну нейтральність судді не може бути зведено тільки до формальних заборон його зв’язків із політичними партіями й рухами. Взагалі можливі й інші прояви суддею його політичних симпатій або антипатій (надання матеріальної підтримки певним партіям, участь у вуличних демонстраціях, агітація за кандидатів у депутати тощо). Все це – акції політичного характеру, й суддя має залишатися осторонь них. Якщо ж його політична заангажованість перетворюється на постійний фактор, на тлі якого він продовжує виконувати свої професійні суддівські обов’язки, то, незалежно від відсутності в судді формального членства в партії або русі, цілком правомірним є порушення питання про припинення його суддівських повноважень¹¹.

Не може бути рекомендовано  на посаду судді осіб, визнаних судом  обмежено дієздатними або не дієздатними; які мають хронічні чи психічні захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; щодо яких провадять дізнання досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Додаткові вимоги до окремих  категорій суддів щодо стажу, віку та їхнього професійного рівня встановлює закон, зокрема Закон України  „Про статус суддів”. Наприклад, відповідно до статті 7 цього Закону суддею апеляційного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 5 років, у тому числі не менш як 3 роки на посаді судді. Суддею Верховного суду може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як 10 років, у тому числі не менш як 5 років на посаді судді.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Відповідно до статті 127 Конституції України ці судді відправляють правосуддя в складі колегій суддів.

На посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендовано відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянина України, не молодшого 30-ти років, який проживає в Україні не менш як 10 років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, які охоплено мережами юрисдикції і відповідного спеціалізованого суду та стаж роботи за спеціальністю не менш як 5 років¹².

Необхідною умовою для  зайняття посади судді будь-якого  складу суду є складання кваліфікаційного екзамену. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує одинадцяти років.

Звільнення судді або  припинення його повноважень розглядають  у контексті незалежності й недоторканості суддів. У Конституції (ст.126) та Законі України „Про статус суддів” (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади. Зокрема, щодо припинення повноважень є підстави, які пов’язано з порядком проходження державної служби (закінчення строку повноважень, досягнення шістдесятип’ятирічного віку, переведення чи обрання судді на іншу посаду, письмова заява про відставку або звільнення з посади за власним бажанням), негативними  життєвими ситуаціями (смерть судді або оголошення його рішенням суду, що набрало законної сили, померлим; набрання чинності рішення суду про визнання судді безвісно відсутнім тощо), професійною непридатністю (звільнення в порядку дисциплінарного провадження за професійною невідповідальністю).

Атестація та дисциплінарна відповідальність суддів

Для забезпечення формування корпусу професійних суддів і  визначення рівня їхньої фахової підготовленості, а також для розгляду питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади в системі судоустрою України діють такі кваліфікаційні комісії:

• кваліфікаційні комісії суддів загальних судів;
• кваліфікаційна комісія суддів військових судів;
• кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;
• Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Строк повноважень кваліфікаційних  комісій суддів становить 3 роки з  дня їх утворення.

До складу кваліфікаційних  комісій суддів входять 11 членів, які  мають вищу юридичну освіту:

• шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;
• дві особи від Міністерства юстиції України;
• дві особи, в повноваженні відповідною обласною (Київською, міською) радою за місце знаходженням кваліфікаційної комісії суддів;
• одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє в  складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

• сім суддів обраних до комісії відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій України”;
• дві особи призначені Верховною Радою України;
• дві особи призначені Президентом України;
• одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• одна особа від Міністерства юстиції України.