Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини

У кожному психічному переживанні певному "Я" щось з'являється, оскільки це "щось" ним усвідомлюється. Феноменальність як властивість  з'яви і того, що з'являється, має  бути основною характеристикою психічного. Отже, чисту психологію Гуссерль визначає як феноменологію апріорного ґатунку. Така феноменологія має справу з "Я" - суб'єктами чистої феноменальності та досліджує їх як апріорна дисципліна.

Феноменологічний  досвід — це рефлексія, в якій людині стає доступним психічне в його власній сутності. Причому ця рефлексія мислиться як така, що здійснюється в теоретичних інтересах і проводиться послідовно. Відтак рухливодинне специфічне життя "Я", щастя свідомості не тільки поверхово оглядається, а й експлікується у спогляданні відповідно до своїх власних суттєвих складових на всіх рівнях.

На питання, що ж виступає предметом психології, Гуссерль відповідає: інтенцїональність як така — спрямованість свідомості на предмет. Так. свідомість і предмет спочатку злиті між собою. Рефлексія здійснює розрив між ними. Свідомість звільняється від предметності — не тільки зовнішньої, а й внутрішньої. Вона вільно співвідноситься з цими видами предметності, тому "Я" знає себе у своїй іманентності, може звернутися до самого себе. "Я" відшукує цю спрямованість до предметного світу, адже тільки за такої умови воно приходить до самосвідомості. "Я" не залишається у своїй порожнечі. Будь-яка предметність як стимул указує на трансцендентні сутності, які перебувають у "Я" (архетипи, платонівські ідеї тощо). Тіні предметного світу вказують на такі ідеї. Вони властиві душі. Рефлексія, пізнаючи їх, конституює іманентну структуру психічного.

Спершу рефлексія має  виступити у своїй чистоті. Гуссерль і ставить питання, як чистий досвід може відкрити те, що можна бачити як належне до власної сутності психічного. Насамперед це чистота від усього психофізичного. Слід залишити тільки чистий феноменологічний досвід — чисте психічне поле досвіду, знайти в ньому єдність чисто споглядальних взаємозв'язків. Так досягається чисто феноменологічне споглядання in infmitum, чим забезпечується звільнення від усього неістотного. Мова йде також про звільнення від будь-яких марновірств. включаючи й наукові, що походять з інших сфер досвіду.

Гуссерль зауважує, що в психології Нового часу інтенціональиий аналіз так і не було здійснено, тому психологія не стала дескриптивною дисципліною чистих даностей свідомості. Не е винятком і Брентано, хоч йому, на думку Гуссерля, належить епохальна заслуга введення інтенціональності як основної дескриптивної характеристики психічного.

Уявлення про взірцевий  характер природничих наук є найбільшим марновірством, стверджує Гуссерль. Це стосується Декарта, Гоббса, Локка, Г'юма, Брентано, хоча останній і зробив великий прорив у вирішенні цього питання. Одначе він не позбувся натуралізму і хоч оволодів інтенціональним переживанням, але не зрозумів справжніх завдань інтенціонального дослідження. Навіть "гештальт-якості" і форми кількості ще мають у собі вімомін натуралізму.

З питанням інтенції Гуссерль пов'язує відмінності між осягненням іманентної часовості та часовості об'єктивно реальної. Душевні переживання не мають єдиної реальної форми співіснування та послідовності, як це властиве часово-просторовості (Zeitraumlichtkeit). Потік свідомості не може плинути паралельно такій часово-просторовості, як предмет природничих наук. Аналогії тут бути не може. Гуссерль розглядає чисто психічне в само-осягненні і в осягненні спільноти, здійснює універсальну дескрипцію інтенціональних переживань.

Відкидаючи сферу природного, Гуссерль прагне знайти і розкрити очевидну самоданість, не цікавиться фактичним боком подій, що відбуваються у душі людини. Безпосередньою формою такого досвіду з самоосягнення в ньому (Selbsterfahrungs). Лише в цьому досвіді свідомість і "Я"-свідомість дано у первинній самості, коли рефлексію спрямовано на моє сприймання. Феноменолог має розкрити власне життя у дійсних і можливих формах, у життєвих настановленнях. Не виключено, що ідеї інтенції у Брентано і Гуссерля певною мірою відповідають ідеям К.Г.Юнга про настановлення (Einstellung).

Спочатку Гуссерль розробляє  метод чистого досвідного самоосягнення, феноменологічного саморозкриття при усуненні всього змісту зовнішнього, фізичного досвіду. Тоді й психічне, пов'язане з іншим досвідом, було б вилученим. Правда, Гуссерль визнає, що і зовнішній досвід є певним психічним переживанням, яке інтенціонально віднесене до фізичного. Можливо також, що фізична дійсність світу — речова реальність — принципово не належить до складу переживання. Так, і в свідомості є те, що реально перебуває у світі. З цього постає питання про феноменологічну редукцію і справжній внутрішній досвід.

Здійснити чисто психічний  досвід — означає увесь реальний світ з моїм існуванням і буттєвою значущістю тематично усунути як поза-психічне буття. Феноменолог має звільнитися від усіх точок зору, які у природно-практичному житті людини відігравали властиву їм роль.

Життя в його власній  чистій сутності Гуссерль хоче зробити  темою і тюлем чисто феноменологічного досвіду. Для цього слід "скинути з рахунку" весь реальний світ, який має постійну суттєву значущість. Він вилучається як позапсихічне буття. Віра в існування світу таким, яким він є в наших очах, має бути усунена. Кожне сприймання має в собі своє вже сприйняття. Вони нерозділимі, і сприймання є сприйняттям саме цього об'єкта. Проста рефлексія на свідомість ще не дає нам психічного в його власній сутності і чистоті. "Я" має утриматися від досвідного, усунути його і розглядати його як спостерігач. Лише такий підхід дає підставу здійснити зміну диспозицій, використати метод доступу в царство чистих феноменів свідомості. Цей метод Гуссерль назвав феноменологічною редукцією. Відкривається головний бік — ноематичний — чистих феноменів свідомості. Про це традиційна психологія і не здогадувалась.

Завдяки феноменологічній редукції було розкрито інтенціональні предметності як такі, позначений сутнісний склад інтенціональних переживань і визначена плідна тема феноменологічних дескрипцій. Феноменологія стає заінтересованим спостерігачем життя своєї свідомості. "Я" - свідомість позбавляється всього реально тваринного і людського. "Я" вже не є реальним людським "Я", що фігурує у звичайній мові та природничо-об'єктивній установці досвіду.

"Я" — це полюс  і центр "Я"-актів, чим розкривається синтетичний характер свідомості. "Я"- центр як феноменологічно тотожний в багатоманітних "Я'"- актах є центром випромінювання, з якого виходять "Я"- дії ("Я" діяльно розглядає якусь річ, експлікує її в досвіді, осягає в житті, судить про неї).

Синтези пов'язуються з ідентифікацією, адже кожне переживання свідомості є свідомість про щось. У кожному переживанні є безконечна багатоманітність інших переживань. Вони об'єднуються як свідомість про одне і те ж дещо. Так сприймання певного будинку може бути усвідомлене багатьма іншими сприйманнями як один і той же будинок.

Будь-яка свідомість є свідомістю своєї ноематичної предметності. Це дещо (як предмет сприймання) є певний ноематичний полюс. З ним пов'язується безліч нових переживань свідомості, яким він абсолютно тотожний. Ноематнчна єдність не реальна, а ідеальна. Фази свідомості розділені в потоці свідомості і спільних реальних моментів на мають. Один і той же будинок покладено у сприйманні як один і той же і невіддільний від кожного із багатоманітних моментів. Так іманентно постає смисл як щось ідеальне, що існує в безконечності дійсних і можливих переживань, які отримують смисл. Так у сприйманні постає інтенціональна предметність. Виступають ті ознаки будинку, які дійсно виявляють себе в цьому сприйманні; але є ще й інші моменти, які не осягаються. Виступає надмірна кількість визначень, які стосуються й того, що не було побачено як невизначено-незнайоме. Горизонта свідомість указує далі й на такі ознаки будинку, які перебувають поза досвідом. Це вже певна інтерпретація, що виходить за межі моменту переживання. Так виступає вказівка на можливі нові сприймання, що втілюються в серії образів та уявлень (Vergegenwartigung). У цьому ланцюгу образів та уявлень імпліцитно міститься смисл сприймання. Цей смисл є антинипуючим очікуванням чимдалі нових моментів, що буттєво належать сприйнятому предмету, моментів невизначених, але таких, що можуть бути визначені.

Розгортання антиципацій сучасно пов'язане з синтетичною багатоманітністю можливих сприймань того ж самого предмета. Здійснюється ланцюг можливих сприймань, завдяки чому прояснюється, який вигляд мав би предмет, якби ми його і далі відстежували у сприйманні. Так і перспектива при сприйманні вказує на можливі нові перспективи, які стосуються одного й того ж сприймання, яке помножується за своїм змістом безконечно.

Гуссерль далі розкриває модуси явища, порівнюючи між собою різні  сприймання, ретенціює затримання, повторне пригадування, наперед-очікування (антиципацію) того ж самого предмета. Відтак постає певний вид емоційного вираження, яке конструктивно виводить за межі даного переживання. Феноменологічна психологія містить невичерпні задачі інтенціонального аналізу. Вони відрізняються від звичайних аналізів у природній сфері. Інтенціональна експлікація має єдину в своєму роді сутнісну особливість: вона інтерпретує поематично те, що сприймається розумом, створюючи, в свою чергу, поняттєво тлумачення про мислення — теорію пізнання.

При аналізі переживання свідомості, втім, існують розчленування, проте  мова не може йти про зібрання і роз'єднання окремих частин внутрішнього досвіду. Та й окремі частини в свою чергу самі виступають як свідомість, сприймання чогось і мають свій смисл. Тут є і предмет, єдиний смисл якого проходить через смисл фаз. Будь-який поділ на частини знову дає смисл, будь-який зв'язок — також синтетично обґрунтований смисл. Таким чином. життя свідомості завжди протікає як життя, що конституює в собі смисл, а також процес "створення" смисл) є важливою рисою рефлексії — останнього компонента вчиню. На різних рівнях психологічної суб'єктивності відбувається перетворення предметностей. Це те, що з'являється "Я"- свідомості, що має значущість і свої координати розташування. Різні досвіди поєднуються, синтезуються в певну єдність. Зрештою досягається універсальна узгодженість. Досягнення єдності та істини є результатом інтенціонального прояснення — "гігантської задачі" феноменологічно-психологічного дослідження.

Після проведення егологічно-феноменологічного  дослідження Гуссерль розширює феноменологічний досвід, що включає Іншого і Співтовариство. Він бачить у цьому умову досягнення універсальної феноменології, інтенціональної психології, коли в єдності, синтезі охоплюється суб'єкт — предмет феноменології інтерсуб'єктивності, коли "Я" вступає в комунікацію з іншим "Я". Інтенціональність у власному "Я", що вводить у сферу чужого "Я", є вчуванням. Гуссерль вводить його в гру у "феноменологічній чистоті", відтак природне постійно залишається вилученим.

Ейдетична редукція уможливлює феноменологічну психологію як ейдетичну науку. До цього часу Гуссерль розкривав чисто психологічну сферу досвіду. Це було безперервне інтенціональне тлумачення чисто душевних даностей. Поки не вилучено залишки емпірії, Гуссерль не вбачає ніякої науки.

Чисто феноменологічна психологія неможлива як наука про реальні факти. Тільки завдяки відкриттю поля чистої інтерсуб'єктивності, що виявляє себе єдністю у феноменологічне чистому досвіді, постає можливість апріорної науки — замкненої в собі чисто феноменологічної психології. Відкидаючи ''екзальтовану логічну містику", Гуссерль убачає анодиктичко чисті всезагальності, без покладання фактів. Серед варіантів має проступати загальна для всіх сутнісна форма, інваріант, що зберігається у всіх варіантах. Тут Гуссерль має справу з "річчю взагалі".

Ейдос, за Гуссерлем, рівнозначний сутності. Ейдетичні науки є науками про сутність на протилежність наукам про зовнішні факти. До феноменологічного методу належить ейдетична редукція (взяття в дужки) "світового існування", тобто того індивідуального існування предмета споглядання, яке визначається його місцем у ланцюгу природних явищ. Шляхом ейдетичної редукції із поля зору вилучається все, що стосується предмета, — всі наукові та ненаукові дані досвіду, судження, положення, оцінки. Відтак сутність предмета стає вільною і пізнаваною.

Феноменологічний досвід дає можливість піднестися до чистого і необхідного "взагалі", описувати інваріантний стиль феноменологічної суб'єктивності як стиль чистого "Я", життя свідомості взагалі з ноезисом і ноемою взагалі і т.д. Феноменологія постійно здійснює не тільки свою редукцію як метод досвіду, що розкривається, а й ейдетичну редукцію.

Феноменологія, що тлумачиться як універсальна наука, має досліджувати інваріантний формальний стиль єдиного  поля досвіду, апріорну структурність чистої суб'єктивності в межах окремої суб'єктивності і в межах інтерсуб'єктивності. На жаль, Гуссерль не пропонує систему феноменологічної психології, а дає лише методологічні підстави її. Разом із цим він зауважує, що ''Я'" не мислиться без "Я"- свідомості, без сприймання, пригадування, очікування, мислення, оцінювання, діяльності, а також без фантазування, коли свідомість перетворюється у "немовби" (а це хіба не є водночас aposteriori?). Як сприйманню, так і іншим категоріям свідомості приписується власний формальний стиль.

Поняття феноменологічної психології стверджуються як апріорні — на зразок чисто логічних та математичних істин. Розкриття такого безумовно  всезагального відбувається не у  мозковому мисленні, а в дійсній  інтуїції, в утворенні дійсних "екземплярних споглядань". Застосування методу варіації в егологічному настановленні дає систему інваріантів власного ego. Осягнення Іншого передбачає, що він сутнісно аналогічний моєму ego і має той же стиль, що і "Я". Мова далі йде про універсальне апріорі для спільностей суб'єктів, редукованих для їхньої внутрішньо-феноменологічної та чистої єдності.

Принципова функція чисто феноменологічної психології використовується для структурування точної емпіричної психології. Апріорні поняття, що виникли завдяки ейдетичній редукції, є вираженням сталевої форми, з якою пов'язані мислиме буття ''Я" і життя свідомості. Усі емпірично-феноменологічні поняття підлягають їм як логічним формам.

Існують і логічні  форми для природничо-наукових висловлювань. Гуссерль наголошує на безумовній нормативній значущості апріорної істини для всієї емпірії, що засновується на апріорних поняттях. Ця емпірія належить відповідному регіону буття, в даному випадку — чисто психічному.