Філософські погляди Т.Г.Шевченка

Благовістив їм слово нове…

«Неофіти» [11, с.248 ]                               

 

Слово моє, сльози мої,

Раю ти мій, раю!

«Чигрине, Чигрине…»[11, с.255 ]                               

 

І возвеличимо  надиво

І розум  наш, і наш язик…

«Подражаніє 11 псалму». [11, с.706 ]                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1 Ідейно-естетична суть поетичної мовотворчості Шевченка

 

     За ідейно-естетичною суттю поетична мовотворчість Шевченка є епохальним явищем в українській культурі, доленосним для сучасної української мови, оскільки вона сприяла остаточному утвердженню нової літературної мови на народній основі.

 Очима Тараса український народ правдиво побачив себе – праведника, кривдника, убогого й багатого, героїчного й уярмленого, трагічного й комічного, і його устами заговорив. У вираженні духовної глибини та інтелекту нації Шевченко досяг найвищих вершин, став велетнем у царстві людської культури , і це значною мірою сприяло тому, що слово Шевченка утвердилось як норма української літературної мови. Він піднісся до розуміння загальнолюдських і морально-етичних цінностей, тому численні мовні вирази його філософії і морально-етичних засад стали афоризмами. Наприклад, віра Шевченка в торжество людяності, правди в новому світі без царів знайшла вираження в афористичних висловах: «А буде син і буде мати, і будуть люде на землі»; «Чи буде правда меж людьми? Повинна буть, бо сонце встане і оскврненну землю спалить». Віра у всеперемагаючу силу добра сконденсована у метафоричному виразі «Раз добром нагріт серцвік н прохолоне!»

      Мотив душевної стійкості поета вилився в афоризмах: «Караюсь, мучся…але не каюсь»; «Борітеся – поборете». Філософський чотиривірш «І день іде, і ніч іде…» повністю сприймається як афоризм, настільки влучно в ньому виражені для всіх і кожного споконвічне сподівання та гостра потреба «правди і науки». Вічні питання про сенс людського буття («Один у другого питаєм: нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм? І не дознавшись, умираєм, а покидаємо діла; крах сподівань («Думав, доля зустрінеться, - спіткалося горе) і душевна самотність («Свої люди – як чужії, ні з ким говорити…» у поетичному вираженні поета й сьогодні сприймаються як стан власної душі.

      У творчості Шевченка маємо широкий спектр і оригінальне трактування  «вічних» світових понять, у колі яких хоче чи не хоче , а торує свій шлях кожна людина. Це такі як Бог і людина, правда і кривда, добро і зло, істина і лжа, любов і ненависть, воля і неволя, закон і свавілля, помста і прощення, рідний край і чужина, надія і безнадія, доля і недоля, слава і неслава та інші.

Наприклад, звертаючись до долі, поет закликає: «Ходімо дальше, дальше слава, а слава  – заповідь моя». Ідея очевидна: збережемо  й умножимо славу України –  допоможемо її майбутньому. Кожен має  прагнути слави, бо ця слава для України, її утвердження.

Іван  Дзюба відзначив, що у Шевченка слава – атрибут національного життя. Нею перейнята народна мораль, побут, громадське життя. Завершує свою думку Дзюба тим, що мотив слави  у Шевченковій поезії не має аналогій у світовій літературі й філософії. Могутність поетичного покликання Тараса Шевченка дивувала і його самого. Рушієм, стимулом цього покликання була внутрішня незалежність, почуття національної гідності і обв’язку, помножені на любов до України і геніальне обдаровання.

       У Шевченка розуміння ролі й значення рідної мови для розвитку народу відповідало основним положенням найпередовіших на той час поглядів відомих європейських учених – філософів і лінгвістів: В.Гумбольдта, П.Шафарика, В.Караджича, українських – О.Бодянського, М.Максимовича. це положення про мову як про творчу діяльність, нерозривний зв'язок мови й мислення, про загальнонародний генезис мови, про мову як посередника між людиною і дійсністю, про мову як безперервну діяльність духу.

Відомий український лінгвіст О.Потебня  сказав: «… у слові людина вперше усвідомлює свою думку», «слово потрібне духовній діяльності для того, щоб вона могла стати свідомою»; слово допомагає «… багато чого одним неподільним пориванням думки».

     Володимир Самійленко присвятив пам’яті Шевченка вірш «Українська мова», у яком порівняв мову з діамантом у коштовному вінці, що після обробки Шевченком «засіяв і промінням ясним всіх людей здивував, і палючим вогнем променисто блищить». Але справжня велич титанічного подвигу Тараса Шевченка як основоположника нової української літературної мови сповна усвідомлюється тільки з плином часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Релігійний світогляд

 

Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де любов до Бога була неодмінною умовою життя. Українці свято вірили в Бога і ревно молилися. Потреба молитви вважалася такою ж насущною, як дихання і їжа.

Шевченко  дуже рано почав своє знайомство із біблійними текстами. Справа в тому, що у так званій дяківській школі, д він навчався грамоті, навчалися за церковними книгами. Його улюбленою книгою була Біблія. Дуже добре знав Псалтир, який замінював і буквар, читанку, читав молитви над померлими, відбував церковні богослужіння. Приходячи додому після школи, він довго просиджував над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос. У мемуарній літературі знаходимо багато розповідей про захоплення Шевченка Біблією, яка постійно, особливо на засланні, була з ним, і яку він не раз перечитував. У його «Щоденнику» є прекрасні слова про те, яке полегшення йому приносить сповідь та причастя. Уж ці факти розвіюють створений радянськими літературознавцями міф про Шевченка як атеїста.

У ранніх творах Шевченко використовує загальновживані  в народному мовленні риторичні звертання до Бога та вислови: «Боже, Ти мій Боже!», ; «О Боже мій милий! Пошли ж Ти їй долю…»; « О Боже мій милий! Така Твоя воля…» («Причинна»); «Нехай тебе Бог прощає…»; «Прийми, Боже, мою душу…» («Катерина»); «Спитай Бога, чи діжду я… («Тополя»); «Голосна та правдива як Господа слово…» («До Основ’яненка») та ін.

Як  ставився Шевченко до атеїстів? Відповідь  на це питання можна знайти у посланні «і мертвим, і живим…». Вдумаймось в  рядки:

Якби  ви вчились так, як треба,

То  й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

« і  ми не ми, і я не я,

І все  те бачив, і все знаю,

Нема  ні пекла, ані раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та  куций німець узлуватий,

А більш  нікого!..» - «Добре, брате,

Що  ж ти таке є?» -

«Нехай  скаже

Німець. Ми не знаєм». [11, с.354 ]                               

Як  бачимо, автор ставить дуже доречне запитання перед людиною, яка заперечує існування Бога.

Богові  Шевченко у своїй творчості приділяє дуже багато уваги. Біблійні епіграфи до творів, образи, мотиви, словесні формули, фрази і терміни зайняли помітне  місце в його творчості.  Це свідчення того, що «Кобзар» творився ним у діалозі з Богом, молитва була для нього – матір’ю всіх чеснот, а життя Ісуса Христа – ідеалом.

Шевченко  звертається до біблійних мотивів  саме в суспільно-політичній поезії. «Давидові псалми»⁶ були першим переспівом  Шевченка біблійних текстів, а також «Подражаніє Ієзекіїлю», «Царі», «Ісаія. Глава 14», «Ісаія. Глава 35» /Подражаніє/.

Але є  у творчості Шевченка бодай три  морально-етичні моменти, в яких поет ніби вступає в суперечку з  Богом.

Перший – це нарікання на Господа, викликане соціальною неправдою, гірким становищем українського народу. Євген Сверстюк зауважує, що такі питання, як «Я не можу збагнути, чому Бог усе це терпить?» лунають тисячоліттями, і їх ставлять люди віруючі.

Шевченко  з розпачу та відчаю осуджує Господню терплячість:

Чи  Бог бачить із-за хмари

Наші  сльози, горе?

Або:

А Бог  куняє. Бо се було б диво,

Щоб чути і бачить – і не покарать.

Або вже  аж надто довготерпеливий…[11, с.266 ]                               

На  такі питання Біблія дає відповідь: Він не може повсякчас карати й нищити злочинців, тому що разом з ними гинутимуть і невинні.   Святе Письмо влучно порівнює Божу кару з рукою хлібороба, який, вириваючи бур’яни з лану, неодмінно вирве й кілька стебел пшениці.  Ще в інших поезіях Шевченко не зрікається Бога, а наголошує, що співати Йому осанну зможе лише тоді, коли Україна буде визволена, стане вільною державою.

Третій  момент трактується з позицій  пророцтва, зокрема в поезії «Світе ясний! Світе тихий!». Створена поетом картина асоціюється з 20-30 роками ХХ століття в Україні, коли більшовики нищили храми, трощили ікони, шматували церковні хоругви:

Будем, брате,

З багряниць  онучі драти,

Люльки  з кадил закуряти,

Явленними піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову  хату вимітати.

«Давидові псалми» Тараса Шевченка – передусім гімн Богові

Псалом  новий Господеві

І новую  славу

Воспоєм чесним собором,

Серцем  нелукавим;

Во  псалтирі і тимпані

Воспоєм благая,

Яко Бог  кара неправих,

Правим  помагає. [11, с.644 ]                               

Шевченко  утверджує рівність перед Богом кожної людини, незалежно від соціального становища, і справедливість Божого суду:

Царі, раби – однакові

Сини  перед Богом;

І ви вмрете, як і князь ваш,

І ваш  раб убогий.

Встань  же, Боже, суди землю

І судей  лукавих.

На  всім світі Твоя правда,

І воля, і слава. [11, с.362 ]                               

Поет  склав до своїх сучасників молитви, з якими вони могли звертатися до Бога, благаючи прощення особистих  гріхів та порятунку України і всіх людей. І тоді Господь

Воцариться  в домі тихім,

В сім’ї тій великій,

І пошле  їм добру долю

Од  віка до віка (псалом 132). [11, с.366 ]                               

У багатьох поезіях Шевченко пророкував майбутнє визволення України, її народу:

Встане  Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ  правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі  діти!.. [11, с.712 ]                               

Категорія Правди, Вищої справедливості –  це категорії із Шевченкового поетичного світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Висновки

 

       Шевченко справді був надзвичайно чутливим до соціальної несправедливості і не раз посилав прокльони на голови кріпосників. Але ідеї соціального звільнення органічно поєднувались у нього з ідеями національного відродження. Більше того, ця ідея була домінантою в його творчості, була рушійною силою. В світовій літературі було мало таких пристрасних співців гніву, співців обурення, зневаги й презирства до ворога, як Шевченко. Якщо попередники лише «співчували» народові, підносили почуття жалю і милосердя до  «простого» люду, то він поставив перед народом великі історичні завдання, підніс народ на висоту історичної відповідальності за долю батьківщини. У своїх творах Шевченко показав наскільки важливою є особиста мораль державних мужів. Але особиста доброта і чистота державного мужа – це ще не все. Тому найгостріша критика Шевченка стосується постаті, яку він дуже любить, до якої має особливо великий жаль. Це постать великого гетьмана України, визволителя з-під ляцького ярма Богдана Хмельницького, який був виразником тієї України минулого, якою Шевченко був захоплений. Це був символ тієї України, якої Шевченко найбільше прагнув, про яку молив Бога. Філософське світосприйняття Т. Шевченка належить до того ряду, що в українській духовній традиції можна охарактеризувати як «філософію трагедії». Світ України для Шевченка утворюють два головні компоненти – це світ українського села і світ козаччини. Співвідношення між ними не однакове. За частотою поетичних звернень світ села явно перевищує другу головну цінність – світ козацтва. Це зумовлено й не однаковим значенням, яке надається цим двом найважливішим складникам світу України. Основою суперечливого світорозуміння для Т.Шевченка є Україна – світ дисгармонійний, конфліктний. Україна сприймається ним як  край, сповнений суперечностей, що зумовлюють неможливість нормального існування людини в сучасному поетові стані, де «латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих», де «кайданами міняються, правдою торгують і Господа зневажають». Про Шевченка кажуть, що він є основоположником нової української літературної мови. Тарас Шевченко не те що відкинув малоросійство, він його не мав на генному рівні, з народження, не мав з дитинства, не прийняв змалечку і довіку, бо в нього була Україна і він був її сином. Але справжня велич титанічного подвигу Тараса Шевченка як основоположника нової української літературної мови сповна усвідомлюється тільки з плином часу. Богові Шевченко у своїй творчості приділяє дуже багато уваги. Біблійні епіграфи до творів, образи, мотиви, словесні формули, фрази і терміни зайняли помітне місце в його творчості.  Це свідчення того, що «Кобзар» творився ним у діалозі з Богом, молитва була для нього – матір’ю всіх чеснот, а життя Ісуса Христа – ідеалом. Уж ці факти розвіюють створений радянськими літературознавцями міф про Шевченка як атеїста. У багатьох поезіях Шевченко пророкував  майбутнє визволення України, її народу. Категорія Правди, Вищої справедливості – це категорії із Шевченкового поетичного світу. Після дослідження особливостей інтерпретації Шевченка, аналізу історичних постатей його творчої спадщини, можемо без сумніву спостерігати здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Це так звана паралель двох світів. Провели ми її не просто з початком творчості Шевченка, адже вона бере початок з часів підписання Переяславської ради, що тривожила душу кожного, змушувала до боротьби проти москалів. Рік 2013 ввійшов в історію не тільки через визначні досягнення, а й болючі втрати – Євромайдан⁷. Пророцтва здійснюються, майже через 360 років, хочеться кричати : «Чиї ж то гріхи несе на своїй душі Україна?», чому досягнувши «Вашингтонських планів» все руйнується? Саме духовні пошуки та світоглядні позиції Шевченка навіть сьогодні дають нам відповіді на дилеми.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Барабаш Ю., Боронь О., Дзюба І. та ін. Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка. – К.: Наукова думка, 2008. – 376 с.

 

2. Бовсунівська Т. Біблійний паралелізм у «Кобзарі» Тараса Шевченка // Дивослово. — 2008. — № 3. — С. 36-40.

 

3. Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. —К.: Наукова думка, 1997. - 286 с.

 

4. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса   Шевченка. — 2-е вид., випр. і авториз. — К., 1998.

 

5. Єфремов С. Тарас Шевченко, життя його та діла. — К., 1908, 1917. – 57 с.

 

6. Клочек Г. Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя / Г. Д. Клочек. – К.: Освіта, 1998. – 238 с.

 

7. Назаренко М. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали). — К.: ВД   «Сварог», 2006. — 688 с.
8. Франко І. Темне царство / І. Франко // Франко І. Шевченкознавчі студії [упор. М. Гнатюк]. – Л.: Видавництво «Світ», 2005.

 

9. Шабліовський Є. С. Естетика художнього слова: (Поетичний світ Тараса Шевченка). — К.: Мистецтво, 1976. — 190 с.

 

10. Шевченко.Т.Г. Вибрані поезії. . — К.: Дніпро, 1981 — 247 с

 

11. Шевченко Т. Г. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С.730.

 

12. Шерех Ю. Критика поетичним словом. Пороги і Запоріжжя.- Харків, 1998. – Т. ІІІ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

Словник

 

• Антропоцентризм¹- різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».
• Екзистенційний² або Екзистенціалі́зм - напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
• Солженіцин³- російський історичний прозаїк, драматург і поет. Один із духовних лідерів православно-патріотичного руху Росії, за політичними поглядами — російський націоналіст-великодержавник та монархіст
• Диктатура⁴- необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної   верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.
• Переяславський договір⁵- козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московської держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.
• Псалом⁶- твір, співаний у супроводі музичного інструменту. Книга Псалмів, також Псалти́р  — одна з книг Старого Заповіту Біблії. Сучасна Книга Псалмів містить 150 духовних пісень, а у грецькій та слов'янській Біблії — 151 пісня, або псалом.
• Євромайдан⁷-(також Є́врореволю́ція, Револю́ція 2013 ро́ку) — національно-патріотичні, протестні акції в Україні, передусім, проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.