Шпаргалка по "Філософії"

Зростаючуроль у вироницві  відіграє наука, яка забезпечує теоритичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднімвиявом цього стану є НТП який перетворився в головний чинник економічного прогресу. Глибоке розуміня процесів,  повязаних НТП має враховуватись в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспісва, у вирішені пробем взаємовідносин людини і природи, виживання людства.тощо.

НТП- це поступальний рух  науки і техніки, еволюційний ровиток усіх елементівпродуктивних сил елементів продуктивних сил суспільного виробницва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, обєкта, постійноіча закономірність розвитку матеріалного виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, техноогії та рганізації виробництва, підвищення його ефективності.

Учений має слідувати  принципам наукової етики, щоб успішно  займатися науковими дослідженнями. У науці як ідеал проголошується принцип, що перед лицем істини всі дослідники рівні, що ніякі минулі заслуги не беруться до уваги, якщо мова йде про наукові докази. Не менш важливим принципом наукового етосу є вимога наукової чесності при викладі результатів дослідження. Вчений може помилятися, але не має права підтасовувати результати, він може повторити вже зроблене відкриття, але не має права займатися плагіатом. Посилання як обов'язкова умова оформлення наукової монографії та статті покликані зафіксувати авторство тих чи інших ідей і наукових текстів, і забезпечувати чітку селекцію вже відомого в науці та нових результатів. Існують детально розроблені правила про те, яким умовам повинні відповідати співавтори наукової статті.

Дані моральні принципи в реальності часто порушуються. У різних наукових співтовариствах може встановлюватися різна жорсткість санкцій за порушення етичних принципів науки. Зниження «якості знання» при порушенні етики науки веде до макулатурної науці, ідеологізації науки, і комерціалізації науки (коли основною метою є гонитва за фінансуванням). Одним з важелів контролю за виконанням наукової етики є анонімне рецензування наукових статей, проектів.

 

7. Мораль як соціальнокультурний феномен. Основні категорії моральної свідомості. Мораль і право.

Усвідомивши свої потреби, запити й інтереси, намагаючись осмислено реалізовувати їх, людина вступала у сферу взаємодії з потребами, запитами, інтересами, вчинками щодо їх задоволення інших осіб. Це породжувало різноманітні конфлікти інтересів, що нерідко переростали у міжособистісні, міжгрупові та інші конфлікти, які за певних історичних умов регулювалися звичаями, традиціями, релігійними, правовими нормами та їх сукупністю. У процесі історичного розвитку людства сформувалася й мораль як суспільний і особистісний регулятивний феномен, що постав як система уявлень, норм, оцінок поведінки людей, спільнот. Мораль спирається не на спеціальні установки (наприклад, норми права), а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб.

Моральна свідомість: її основні  норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації; її основні категорії — добро і зло, обов'язок, відповідальність, справедливість; сенс життя і ставлення до смерті; щастя; моральна самосвідомість людини — честь і гідність, совість і сором.

Взаємодія права та моралі полягає  в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право — це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

Мораль — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять  точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання. За засобами забезпечення виконання та специфікою санкцій: додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю громадської думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гарантується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосовуються в певному порядку державним апаратом. При цьому перелік санкцій має чітко фіксований характер.

Регулятивна взаємодія  моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не можна виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов'язані юридичні наслідки. До них належать оціночні поняття: «образа особистої гідності», «дії, що відзначаються особливим цинізмом чи особливою зухвалістю», «розумні строки», «неможливість спільного проживання», «низькі мотиви» та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і не тотожні  системи оцінки — обидві нормативні системи засуджують протиправні  вчинки.

8. Філософія та куьтура. Соціально куртурні фу-ї філософії.

 

Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.

Значення культури у вирішенні основного питання філософії є узагальнений позитивний досвід людства щодо становлення світоглядних ідеалів. Усвідомивши помилки й досягнення минулого, треба знайти шляхи до вирішення актуальних проблем, що стоять перед людиною. Філософія не дає готових відповідей, а лише вчить їх знаходити, відповідно ж і культура є відображенням спроб пошуку світоглядних орієнтирів, спроб наближення до Істини. Філософська мудрість забезпечує людину "вищими" істинами і цінностями, котрі наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.

Соціальна функція філософії : філософія  покликана виконати двоєдине завдання - пояснювати соціальне буття і  сприяти його матеріальній і духовній зміні. При цьому слід пам'ятати, що в громадському житті соціальні зміни, експерименти і реформи мають особливу цінність і значення. Тому перш ніж намагатися змінити соціальний світ, треба заздалегідь його добре пояснити. Саме філософії належить прерогатива в розробці усеосяжних концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства.

Соціальна функція - пояснити суспільство, причини його виникнен-вения, еволюцію сучасний стан, його структуру, елементи, рухаємося-щие сили; розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення, вдосконалення суспільства.

Культурна функція. Як галузь людської діяльності, філософія виробляє куль-турне артефакти - стійкі відбитки інших функцій на кожному но-носіїв, здатному пережити час. При тому, що кожна ідея, як целеуказа-ня, може бути виражена різними способами, культурна функція фі-лософ полягає у виробництві якісних форм вираження, естетично цінних і морально прийнятних. Філософія узагальнює накопичений людство досвід, створюючи артефакти, за допомогою яких майбутні покоління могли б відновити ту когнітивну систему, всередині якої філософія існує, і цивілізаційний порядок действования, частиною якого явтляется.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9. Філософія позитивізму, етапи її розвитку. Позитивізм та розвиток науки.

 

Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.

Етапи розвитку позитивізму:

 Перший (класичний) позитивізм. Засновник - Огюст Конт. Представники: Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер.

Емпіріокритицизм. Представники: Ернст Мах, Ріхард Авенаріус. 
     Неопозитивізм або логічний позитивізм. Представники: Готлоб Фреге, Бертран Рассел, Людвіг Віттгенштейна, Віденський гурток, Львівсько-Варшавська школа та ін

Постпозитивізм. Представники: Карл Поппер, Томас Кун, Імре Лакатоса, Пол Фейєрабенд, Майкл Полані, Стівен Тулмін.

Основоположником позитивізму є французький філософ Огюст Конт (1830-і рр..). У програмній книзі «Дух позитивної філософії» (1844) Конт представляє людство як зростаючий організм, що проходить у своєму розвитку три стадії: дитинства, юнацтва та зрілості.

Впливовою в  західній філософії течія позитивізму об'єднувала  школу першого історичного позитивізму XIX ст. О.Конта, Д.Ст.Мілля, Г.Спенсера,і школу другого позитивізму (кінець XIX — початок XX ст.) —емпіріокритицизму Е. Маха, Р.Авенаріуса і школу неопозитивізму "Віденського гуртка" М.Шліка, Р.Карнапа, О.Непрата та ін. у 20—30-х роках XX ст., і школу американського, насамперед "логічного емпіризму" в 40-50—60-х роках XX ст.Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820— 1903). Погляди останніх стали тією початковою формою позитивістської філософії, яку назвали "першим позитивізмом". В кінці XIX ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвивали представники піріокритицизму — Ернст Мах (1838—1916) та Ріхард Авенаріус (1843—1896), а в XX ст. виникає неопозитивізм та постпозитивізм.

Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції.

Емпіріокритицизм Ця філософська течія в найбільшій мірі заперечувала об'єктивне існування матеріального світу окремо від свідомості й поєднання відчуттів. В модифікованоми вигляді ця течія розвинулася до третього позитивізму і постпозитивізму, що лежить в основі сучасної філософії науки. поклав начало Ріхард Авенаріус.

 

10. Категорії «сутність» і «явище», «закон» і «закономірність», їх зміст і фукції.

Категорії - це форми відображення в думці універсальних законів об'єктивного світу.Розвиток пізнання є невпинне рух думки від поверхневого, видимого, від того, що є нам, до все більш глибокому, прихованому - до сутності.

 Сутність - це гладке, основне, визначальне в предметі, це істотні властивості, зв'язки, суперечності і тенденції розвитку об'єкта. Мова утворив слово «сутність» з сущого, а реальний сенс суті простіше виражається поняттям «істотне», що означає важливе, головне, що визначає, необхідне, закономірне. Будь-який закон оточуючого нас світу висловлює істотний зв'язок між явищами. Закони науки суть відображення цих істотних зв'язків.

Явище - це зовнішнє виявлення сутності, форма її прояву. На відміну від сутності, яка прихована від погляду людини, явище лежить на поверхні речей. Але явище не може існувати без того, що в ньому є, тобто без його сутності.Сутність як-то виявляється. По суті немає нічого, що не виявлялося б. Але явище багатше, яскравіше сутності хоча б тому, що воно індивідуалізоване і відбувається в неповторній сукупності зовнішніх умов. В явищі істотне проявляється разом з несуттєвим, випадковим по відношенню до сутності. Але в цілісному явищі немає випадковостей - це система (твір мистецтва). Явище може відповідати своїй сутності або не відповідати їй, ступінь того й іншого може бути різною. Сутність виявляється і в масі явищ, і в одиничному істотному явище. В одних явищах сутність виступає повно і «прозоро», а в інших навпаки

З категорією "закон" пов"язана категорія "закономірність". Закономірність є ширшим, ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення. Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що діють у природі, суспільстві та пізнанні.

 

 

 

 

 

11. Категорії "кількість" і "якість". Роль кількісних методів у науковому пізнанні.

 

Категорії - це форми відображення в думці універсальних законів об'єк-ективно світу.

Якість виступає вже  у спогляданні як діалектична  єдність, різноманітність властивостей речі. Як категорія вона фіксує не лише щось окреме, що існує самостійно, а й будь-який момент у розвитку речі. Разом з тим категорія якості фіксує одну з перших і найпростіших сходинок пізнання. Тому система цих сходинок, що моделюються матеріалістичною діалектикою, виконує важливу методологічну роль.

Кількість і якість виступають лише як сторони, протилежності речі, що завжди перебувають у діалектичній єдності. Певній якісній визначеності предмета завжди відповідає не абияка кількісна визначеність, а лише необхідна. Тобто якість і кількість завжди перебувають у єдності і взаємодії. В межах певної якісної визначеності кількість може коливатися в рамках міри, не змінюючи якості речі.

У своєму взаємозв'язку названі  категорії описують один з основних законів діалектики — закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він полягає в тому, що нагромадження дрібних, спочатку непомітних кількісних змін на певному етапі неминуче призводить до корінних, якісних змін, внаслідок яких одна якість поступається місцем іншій. Та, у свою чергу, набуває своєї кількісної характеристики.