Управління активами і пасивами підприємства

Стратегія управління капіталом (пасивами) підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

1. Формування достатнього  обсягу капіталу, що забезпечить  необхідні темпи економічного  розвитку підприємства.

2. Оптимізація розподілу  сформованого капіталу за видами  діяльності та напрямами використання.

3. Забезпечення умов досягнення  максимальної доходності капіталу  за запланованого рівня фінансового  ризику.

4. Забезпечення мінімізації  фінансового ризику, пов'язаного  з використанням капіталу, за  запланованого рівня його доходності.

5. Забезпечення постійної  фінансової рівноваги підприємства  у процесі його розвитку.

6. Забезпечення належного  рівня фінансового контролю над  підприємством з боку його  засновників.

7. Забезпечення належної  фінансової гнучкості підприємства.

8. Оптимізація обігу капіталу.

9. Забезпечення своєчасного  реінвестування капіталу [8].

Управління капіталом  підприємства, як і весь процес управління, охоплює стратегію і тактику  управління. Під стратегією розуміють  загальний

напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої  мети.

Встановлюючи визначені  правила й обмеження, стратегія  дає змогу сконцентрувати зусилля  на тих варіантах рішень, що не суперечать обраному напрямку управлінської діяльності. Тактика управління – це конкретні  методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації й у визначений момент часу. Завдання тактики управління – вибір найбільш оптимального рішення і способів його втілення в ситуації, яка склалася [9].

Існують такі базові стратегії  управління капіталом:

- консервативна, метою  якої є отримання дохідності  вище, ніж по банківських депозитах  за значно менших ризиків, ніж  на ринку акцій;

- збалансована, де очікується  отримання дохідності, що порівнюється  з середньоринковою за найбільш ліквідними акціями, але з меншим ризиком;

- ризикова, де метою є  отримання максимального приросту  активів;

- індексна призначена  для інвесторів, які мають за  мету отримання інвестиційного  доходу з портфеля цінних паперів,  сформованого на основі індексу.  [10]

 

 

2. Методологічні основи управління активами підприємства

 

2.1 Принципи формування операційних активів

 

Управління операційними активами підприємства являє собою  систему принципів і метолів  розробки та реалізації управлінських  рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням у операційній  діяльності підприємства й організацією їх обороту.

Як і весь фінансовий менеджмент, управління операційними активами підпорядковане меті зростання ринкової вартості підприємства. У процесі реалізації цієї мети управління операційними активами підприємства спрямоване на розв'язання наступних основних завдань (рисунок 2.1)

 

Рисунок 2.1 Основні завдання управління операційними акти вами підприємства

 

 

Формування достатнього  обсягу й необхідного складу активів, шо забезпечують задані темпи розвитку операційної діяльності. Це завдання реалізується шляхом визначення потреби в необхідних активах, які планується використати в операційному процесі підприємства, оптимізації співвідношення окремих їх видів і залучення найефективніших їх різновидів із позицій рівня продуктивності та потенційної дохідності майбутнього використання.

2. Забезпечення максимальної  дохідності (рентабельності) використовуваних  активів за передбачуваного рівня  комерційного ризику. Максимізація  дохідності (рентабельності) активів  досягається за рахунок їх  використання в найефективніших  напрямах операційної діяльності  й комерційних операціях підприємства. Виконуючи це завдання, слід пам'ятати,  шо максимізація рівня дохідності операційних активів досягається, як правило, за істотного зростання рівня комерційних ризиків, пов'язаних з їх використанням, оскільки між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація дохідності (рентабельності) використовуваних активів має забезпечуватися в межах допустимого комерційного ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їхнього фінансового менталітету (ставлення до ступеня допустимого ризику при здійсненні господарської діяльності).

Забезпечення мінімізації  комерційного ризику використання активів  за передбачуваного рівня їх дохідності (рентабельності). Якщо рівень дохідності (рентабельності) використовуваних активів  заданий або спланований наперед, важливо знизити рівень комерційного ризику операцій або видів діяльності, що забезпечують досягнення цієї дохідності (рентабельності). Така мінімізація  рівня ризиків може бути забезпечена  шляхом диверсифікації операцій і напрямів операційної діяльності підприємства, пов'язаних із використанням активів; уникнення певних видів комерційних  ризиків; ефективних форм їх внутрішнього та зовнішнього страхування.

Забезпечення постійної  платоспроможності підприємства за рахунок підтримки достатнього  рівня ліквідності активів. Це завдання вирішується, в першу чергу, за рахунок  ефективного управління залишками  грошових активів та їхніх еквівалентів. При цьому слід мати на увазі, шо надміру сформовані грошові активи, забезпечуючи високий рівень платоспроможності підприємства, втрачають свою вартість під впливом фактора часу та інфляції. Тому завдання підтримки достатнього рівня платоспроможності належить до оптимізаційних, у процесі вирішення якого повинні враховуватися різні економічні інтереси підприємства. Адже необхідна платоспроможність підприємства забезпечується також високим рівнем ліквідності готової продукції, дебіторської заборгованості, короткотермінових фінансових вкладень і деяких інших видів операційних активів.

5. Оптимізація обороту  активів. Це завдання виконується  шляхом ефективного управління  грошовими й матеріальними потоками  активів у процесі окремих  циклів їх кругообігу на підприємстві: забезпеченням синхронності формування  окремих видів потоків активів,  пов'язаних із операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат  на організацію обороту активів  у всіх їхніх формах.

Усі розглянуті завдання управління операційними активами підприємства тісно  взаємопов'язані, хоча окремі з них  і мають різноспрямований характер. Тому в процесі управління операційними активами окремі завдання повинні бути оптимізовані між собою за критерієм  можливого зростання ринкової вартості підприємства. [11,c. 173-176]

 

2.2 Управління оборотними активами

 

Нормування — це процес обчислення частини оборотних активів (запасів та витрат), потрібної підприємству для забезпечення нормального, неперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Існує цілий ряд причин, що зумовлюють необхідність нормування на підприємствах (див. рисунок 2.2).

 

Рисунок 2.2. Причини, що визначають необхідність нормування

 

Нормування оборотних  активів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом  коефіцієнтів.

Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити  потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів  з врахуванням завдань виробничого  плану, постачання та збуту.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах  базується на здійсненні розрахунків  з врахуванням середніх фактичних  залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування  з врахуванням зайвих і непотрібних  запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в  оборотних активах з врахуванням  тенденцій і співвідношень в  змінах обсягу виробництва та окремих  видів запасів і затрат. Частина  з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в  обсягу виробництва – сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить в значно меншій мірі – малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. [11,с.100]

Економічними показниками  використання оборотних активів  є фондовіддача, фондомісткість, прибутковість, оборотність, коефіцієнт оборотності, розмір вивільнення (замороження).

Фондовіддача — показник, що характеризує рівень виробництва валової (товарної) продукції на одиницю оборотних активів. Визначається він діленням обсягу виробництва валової або товарної продукції у вартісному вираженні на 1000 грн оборотних активів.

Фондомісткість — показник, що характеризує розмір оборотних активів, які використовуються у виробництві одиниці валової (реалізованої) продукції. Визначається він діленням величини оборотних активів на 1000 грн виробленої або реалізованої продукції.

Прибутковість — показник, що характеризує рівень окупності сукупних витрат виробництва або його складових, у тому числі оборотних активів. Визначається діленням обсягу балансового прибутку на 1000 грн середньорічної вартості оборотних активів.

Оборотні активи підприємств  весь час перебувають у русі, проходячи  послідовно три стадії кругообігу: заготівельну, виробничу та реалізації. Послідовне проходження оборотними активами стадії кругообігу із зміною форм вартості називається оборотністю. Оборотність характеризується тривалістю одного обороту у днях та кількістю обертів за певний (аналізований) період, тобто коефіцієнтом оборотності.

Тривалість одного обороту  у днях, тобто оборотність оборотних  активів, визначається за формулою

 

(2,1)

 

де Д — кількість днів, за яку обчислюється оборотність (вважається, що місяць дорівнює 30 дням, квартал— 90, півріччя— 180, рік — 360 дням); Со — середній залишок оборотних активів за аналізований період*, грн; Р — сума обороту. [11,c. 210]

 

Таблиця 2.1. Розрахунок коефіцієнтів оборотності [3,c. 278-279]

 

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

2.3 Управління необоротними активами

 

Сформовані на початку  господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

Основними задачами управління необоротними активами є:

- визначення можливих  форм оновлення основних виробничих  засобів на простій та розширеній  основі;

- визначення потреби в  нарощенні необоротних активів  для розширення обсягів виробництва;

- визначення можливих  способів розширення основних  виробничих засобів (нове будівництво,  розширення, конструкція, технічне  переоснащення)

- забезпечення ефективного  використання раніше сформованих  та нововведених основних засобів  та матеріальних активів;

- формування необхідних  фінансових ресурсів для відтворення  необоротних активів та оптимізація  їх структури;

Оновлення основних засобів  на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових  видів необоротних активів в  межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

Для визначення потреби у  прирості необоротних активів у  випадку їх розширеного відтворення  аналізуються:

- необхідні додаткові  площі та потужності для збільшення  обсягів господарської діяльності;

- залишок необоротних  активів на початок планового  періоду;

- планове вибуття необоротних  активів у зв`язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому  обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках. Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:

1. Коефіцієнт участи операційних  необоротних активів в загальній  сумі активів підприємства:

Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

 

, (2,2)

 

Де, ВАс – середня вартість операційних необоротних активів.

ОАс – середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.

2. Коефіцієнт зносу:

 

, (2,3)

 

Де, Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізуємого періоду.

Зк – сума зносу.

ВАс – середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних  активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту  зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно  характеризує роботу підприємства, а  зменшення – навпаки позитивно.

3. коефіцієнт придатності  необоротних активів:

 

, (2,4)

 

Де, Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів.

ВАз – залишкова вартість необоротних активів.

ВАп – первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника  в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки  – негативно.

4. Період обороту необоротних  активів:

 

,(2,4)

 

Де, По – період необороту необоротних активів;

ВАс – середня вартість необоротних активів;

Зс – середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника  в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно  зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.