Управління активами і пасивами підприємства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Декабря 2013 в 22:34, курсовая работа

Краткое описание

Метою дослідження є детальний аналіз економічної сутності, класифікації, складу активів і пасивів підприємства та розгляд основних методів управління ними.
Завданнями дослідження, які поставлені та вирішені для досягнення мети роботи є :
1.Досліджено поняття і економічна суть активів і пасивів;
2.Розглянуто класифікацію цих елементів ;
3.Визначено основні методи управління активами підприємства;
4.Досліджено основі методики формування і управління пасивами підприємства.

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ . ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1.1. Економічна сутність та класифікація активів підприємства
1.2.Економічна сутність та класифікація пасивів підприємства
1.3.Сутність і завдання управління активами і капіталом
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА
2.1.Принципи формування операційних активів
2.2.Управління оборотними активам
2.3.Управління необоротними активами
РОЗДІЛ 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПАСИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА
3.1.Принципи формування капіталу створюваного підприємства
3.2Управління власним капіталом підприємства
3.3.Управління позиковим капіталом підприємства
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вложенные файлы: 1 файл

курсова.docx

— 1.33 Мб (Скачать файл)

5. Коєфіцієнт рентабельності:

 

, (2,5)

 

Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч – чистий прибуток підприємства.

ВАс – середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного  аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому  періоді за формулою:

 

(2,6)

 

Де, ВАо – оптимальна сума необоротних активів;

ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

КВА – приріст коефіцієнту  використання необоротних активів  у звітному періоді;

КОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому  періоді.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне  використання грошових коштів, пов`язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів. [2]

 

 

3. Методологічні основи управління пасивами підприємства

 

3.1 Принципи формування капіталу створюваного підприємства

 

Основною метою формування капіталу створюваного підприємства є  залучення його достатнього обсягу для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація  його структури з позицій забезпечення умов подальшого ефективного використання.

Процес формування капіталу створюваного підприємства має певні  особливості, основні з яких наведено нижче.

  1. До формування капіталу створюваного підприємства не може бути залучено внутрішні джерела фінансових ресурсів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні. Так, потреба у власному капіталі створюваного підприємства не може бути задоволена за рахунок його прибутку, а потреба в позиковому капіталі — за рахунок поточних зобов'язань за розрахунками, які до початку функціонування підприємства ще не сформувалися.
  2. Основу формування стартового капіталу створюваного підприємства становить власний капітал його засновників. Без внесення певної частини власного капіталу у створення нового підприємства залучити позиковий капітал досить складно (формування стартового капіталу створюваного підприємства виключно за рахунок позикового капіталу теоретично можливе, проте на практиці зустрічається дуже рідко).
  3. Стартовий капітал, що формується у процесі створення нового підприємства, може бути залучено його засновниками в будь-якій формі. Такими його формами можуть виступати грошові кошти; різні види основних засобів (будівлі, приміщення, машини, устаткування); різні види матеріальних оборотних активів (запаси сировини, матеріалів. товарів, напівфабрикатів); різноманітні нематеріальні активи (патентні права на використання винаходів, права на промислові зразки й моделі, права використання торгової марки або товарного знаку та ін.); окремі види фінансових активів (різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку).
  4. Власний капітал засновників (учасників) створюваного підприємства вкладається в нього у формі статутного капіталу. Початковий розмір цього капіталу декларується статутом створюваного підприємства.
  5. Особливості формування статутного капіталу нового підприємства визначаються організаційно-правовими формами його створення. Таке формування регулюється державою. Так, державні нормативно-правові акти регламентують мінімальний розмір статутного капіталу підприємств, то створюються у формі відкритого акціонерного товариства й товариства з обмеженою відповідальністю. Щодо корпоративних підприємств, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства, регламентується також порядок проведення емісії акцій, обсяг придбання пакету акцій його засновниками, мінімальний обсяг придбання акцій усіма акціонерами протягом передбаченого терміну відкритої підписки та деякі інші аспекти первинного формування капіталу.
  6. Можливості та коло джерел залучення позикового капіталу на стадії створення підприємства вкрай обмежені. Хоча вважається, що хороша підприємницька ідея обов'язково отримає своє фінансування, це явне перебільшення (особливо в умовах економіки перехідного типу). Сучасна практика свідчить, шо фінансування нового бізнесу кредиторами є досить складним, а іноді і важко- вирішуваним завданням. При цьому на початковій стадії формування капіталу підприємства до його створення не може бути залучено такі позикові джерела, як емісія облігацій. податковий кредит та деякі інші.
  7. Формування капіталу створюваного підприємства за рахунок зовнішніх джерел потребує, як правило, підготовки спеціального документа — бізнес-плану. Бізнес-план — це основний документ, який визначає необхідність створення нового підприємства й у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладені основні характеристики та прогнозовані фінансові показники новостворюваного підприємства. У бізнес-плані відбиваються, як правило, такі основні показники: загальна потреба в стартовому капіталі, необхідному для початку функціонування підприємства; схема фінансування нового бізнесу, пропонована його засновниками; очікувані строки повернення вкладеного капіталу інвесторам (кредиторам) та ін.

8. Для підготовки бізнес-плану засновники створюваного підприємства повинні здійснити певні передстартові витрати капіталу. Ці витрати пов'язані з оплатою праці розробників бізнес-плану і фінансуванням пов'язаних із цим досліджень. Передстартові витрати капіталу в суму статутного капіталу створюваного підприємства зазвичай не включаються.

9. Ризики, пов'язані з формуванням (і подальшим використанням) капіталу створюваного підприємства, характеризуються досить високим рівнем. Це зумовлює відповідно високий рівень вартості окремих елементів позикового капіталу, що залучається на стадії створення підприємства. [11,c. 289-291]

 

3.2 Управління власним капіталом  підприємства

 

На діючому підприємстві власний капітал має певні  основні форми (рисунок 3.1.)

 

Рисунок 3.1 Форми функціонування власного капіталу підприємства

 

1. Статутний фонд характеризує  початкову суму власного капіталу  підприємства, інвестовану у формування  його активів для початку здійснення  господарської діяльності. Його  розмір визначається статутом  підприємства. Для підприємств окремих  сфер діяльності й організаційно-правових  форм (акціонерне товариство, товариство  з обмеженою відповідальністю) мінімальний  розмір статутного фонду регулюється  законодавством.

2. Резервний фонд (резервний  капітал) є зарезервованою частиною  власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього  страхування його господарської  діяльності. Розмір даної резервної  частини власного капіталу визначається  установчими документами. Формування  резервного фонду здійснюється  за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань  прибутку в резервний фонд  регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові  фонди, до яких належать цілеспрямовано  сформовані фонди власних фінансових  засобів з метою їх наступних  цільових витрат. У складі цих  фінансових фондів виділяють  звичайно амортизаційний фонд, ремонтний  фонд, фонд охорони праці, фонд  спеціальних програм, фонд розвитку  виробництва тощо. Порядок формування  й використання засобів цих  фондів регулюється статутом  й іншими установчими та внутрішніми  документами підприємства.

1. Нерозподілений прибуток  характеризує частину прибутку  підприємства, що був отриманий  у попередньому періоді та  не використаний на споживання  власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку  призначена для реінвестування  на розвиток виробництва.

5. Інші форми власного  капіталу, до яких належать розрахунки  за майно при передачі його  в оренду, розрахунки з учасниками  стосовно виплати їм прибутків  у формі відсотків або дивідендів  і деякі інші, відображені в  першому розділі пасиву балансу.

Управління власним капіталом  пов’язане не тільки з забезпеченням  ефективного використання вже накопиченої  його частини, але і з формуванням  власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами (таблиця 3.1.).

 

Таблиця 3.1. Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства [2]

 

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз формування власних  фінансових ресурсів підприємства  у попередньому періоді.

2. Визначення загальної  потреби у власних фінансових  ресурсах.

3. Оцінка вартості залучення  власного капіталу з різних  джерел.

4. Забезпечення максимального  обсягу залучення власних фінансових  ресурсів за рахунок внутрішніх  джерел.

5. Забезпечення необхідного  обсягу залучення власних фінансових  ресурсів із зовнішніх джерел.

6. Оптимізація співвідношення  внутрішніх і зовнішніх джерел  формування власних фінансових  ресурсів.

Ефективне використання власного капіталу забезпечує фінансову стійкість  і рівень платоспроможності підприємства. Тому першочергова увага повинна  бути і приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих  його елементів і в цілому.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними  з яких є:

а) необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки.

При цьому коригуванню  підлягає тільки та частина власного капіталу, що використовується, бо новий  власний капітал, що залучається, оцінений у поточній ринковій вартості;

б) оцінка вартості нового власного капіталу, що залучається, носить ймовірний  характер. Залучення основної суми власного капіталу контрактних зобов’язань  не містить (за винятком емісії привілейованих акцій), а є лише розрахунковими плановими  величинами, що можуть бути скориговані  за результатами майбутньої господарської  діяльності;

в) суми виплат власникам  капіталу входять до складу оподаткованого прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у  формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого  прибутку підприємства, у той час  як виплати відсотків за позиковий  капітал здійснюються за рахунок  витрат (собівартості). Це визначає більш  високий рівень вартості нового власного капіталу, що залучається порівняно  з позиковим;

г) залучення власного капіталу пов’язано з більш високим  рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. [12]

 

3.3 Управління позиковим капіталом  підприємства

 

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 3.2

 

 

Таблиця 3.2. Класифікація позикових  засобів, що залучаються підприємством  за основними ознаками

 

Процес формування політики залучення підприємством позикових  засобів включає такі основні  етапи:

1. Аналіз залучення використання  позикових засобів у попередньому  періоді.

2. Визначення цілей залучення  позикових засобів у майбутньому  періоді.

3. Визначення граничного  обсягу залучення позикових засобів.

4. Оцінка вартості залучення  позикового капіталу з різних  джерел.

5. Визначення співвідношення  обсягу позикових засобів, що  залучаються на коротко- і довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення  позикових засобів.

7. Визначення складу основних  кредиторів.

8. Формування ефективних  умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного  використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних  розрахунків за отримані кредити.  [12]

Оцінка вартості позикового капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

а) відносна простота формування базового показника оцінки вартості. Таким базовим показником, що підлягає наступному коригуванню, є вартість обслуговування боргу у формі відсотка за кредит, купонної ставки за облігацією тощо. Даний показник прямо обговорений умовами кредитного договору, умовами емісії або інших форм контрактних зобов’язань підприємства;

б) урахування в процесі  оцінки вартості позикових засобів  податкового коректора, тому що виплати  щодо обслуговування боргу – відсотки за кредит і інші форми цього обслуговування відносять на собівартість продукції, вони зменшують розмір оподаткування  бази підприємства, а відповідно, знижують розмір вартості позикового капіталу на ставку податку з прибутку.

в) вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь  зв’язку з рівнем кредитоспроможності  підприємства, що оцінюється кредитором. Чим вище рівень кредитоспроможності  підприємства за оцінкою кредитора, тобто чим вище його кредитний  рейтинг на фінансовому ринку, тим  нижча вартість позикового капіталу, що залучається цим підприємством. Найменша ставка відсотка за кредит у  будь-якій його формі – ставка "прайм райт" – установлюється кредиторами для так званих "першокласних позичальників";

г) залучення позикового капіталу завжди пов’язано з поворотним грошовим потоком не тільки щодо обслуговування боргу, але і щодо погашення зобов’язання за основною сумою цього боргу. Це генерує особливі види фінансових ризиків, найбільш небезпечні за своїми наслідками, що призводять підприємства, інколи до банкрутства. Такі ризики проявляються незалежно від форм і умов залучення  позикового капіталу. Водночас зниження рівня даних ризиків викликає, як правило, підвищення вартості позикового капіталу. Так, ставка відсотка за довгостроковим кредитом в усіх його формах, що дозволяє підприємству знизити ризик неплатоспроможності  в поточному періоді, завжди вище, ніж за короткостроковим.

Особливості оцінки й управління вартістю позикового капіталу в розрізі  базових його елементів:

1. Вартість фінансового  кредиту:

· банківського кредиту;

· фінансового лізингу. 

2. Вартість позикового  капіталу, що залучається за рахунок  емісії облігацій.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту:

· у формі короткострокової відстрочки платежу;

· у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої векселем.

    1. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості. [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

висновок

 

Активи - ресурси, контрольовані  підприємством в результаті минулих  подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних  вигод у майбутньому.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

I розділ- необоротні активи;

II розділ – оборотні  активи;

III розділ- витрати майбтніх періодів.

Пасиви підприємства (тобто  джерела фінансування його активів) складаються з власного капіталу і резервів, довготермінових зобов'язань, поточних зобов'язань та кредиторської  заборгованості. [5]

Згідно з ПСБО 2 надається таке визначення складових балансу:

Власний капітал - частина  в активах підприємства, що залишається  після вирахування його зобов'язань.

Завдання управління активами підприємства можна поділити на завдання управління оборотними і необоротними активами.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у  забезпеченні своєчасного оновлення  основних виробничих фондів та високої  ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

Управління операційними активами підприємства являє собою  систему принципів і метолів  розробки та реалізації управлінських  рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням у операційній  діяльності підприємства й організацією їх обороту.

Информация о работе Управління активами і пасивами підприємства