Аналіз діяльності комерційного банку

> Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

> Настання строків погашення  заборгованості за позиками, одержаними  банком;

> Настання термінів платежів  до бюджету;

> Виплата дивідендів акціонерам.

      Отже, потреба в ліквідних коштах  може  виникнути  як  при  здійсненні

пасивних операцій банку, так і  внаслідок проведення активних операцій,  якщо

рішення про розміщення коштів приймається  раніше,  ніж  знайдено  відповідні

джерела фінансування.

      Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

> Настання строків погашення  наданих банком кредитів;

> Продаж активів;

> Доходи від надання недепозитних  банківських послуг;

> Залучення депозитних вкладів  від фізичних та юридичних  осіб;

> Запозичення коштів на грошовому ринку.

      Джерела  поповнення  ліквідних  коштів  поділяються   на  внутрішні  та

зовнішні.  До  внутрішніх  джерел  належать  накопичені   ліквідні   активи.

Величину яких можна визначити  за  балансом.  Перетворення  активів  банку  в

ліквідну  форму  (готівкові  чи   безготівкові   кошти)   може   відбуватися

автоматично з  настанням  строків  погашення  кредитів  чи  цінних  паперів,

сплати  відсотків  за   користування   кредитом,   повернення   дебіторської

заборгованості,  одержання   дивідендів   від   пайової   участі   в   інших

підприємствах тощо. Цей процес банк  може  достатньо  точно  передбачити  та

спланувати.

      До зовнішніх джерел  поповнення  ліквідних  коштів  належать  залучення

депозитів та запозичення на  грошовому  ринку.  На  вибір  зовнішніх  джерел

поповнення  ліквідності  впливають  такі  характеристики,  як   доступність,

відносна вартість коштів, терміновість та  тривалість  потреби  в  ліквідних

засобах, правила регулювання,  обмеження.  Основними  джерелами  запозичення

ліквідних коштів для банків є міжбанківські  позики,  угоди  РЕПО,  депозитні

сертифікати,  позики  в  євровалюті  та  механізм  рефінансування   операцій

комерційного банку центральним  банком. Підтримання  ліквідності  за  рахунок

зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

      Через  високу  вартість  внутрішніх  джерел  та  значну  ризикованість

зовнішніх джерел поповнення ліквідних  коштів на  практиці  більшість  банків

зупиняють свій вибір  на  компромісному  варіанті.  В  такому  разі  частина

попиту на ліквідні засоби задовольняється  за рахунок  внутрішніх  джерел,  а

решта –  за  допомогою  проведення  операцій  запозичення  коштів  на  ринку

(зовнішніх джерел).

      Сутність проблеми  банківської ліквідності полягає в тому, що попит  на

ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент  часу,  тому

банк постійно має  справу  або  з  дефіцитом  ліквідних  коштів,  або  з  їх

надлишком.  Дефіцит ліквідних  засобів призводить  до  порушення  нормативних

вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найбезпечніше  для банку  –

до втрати депозитів.

      Надмірна ліквідність  породжує дилему  “ліквідність  –  прибутковість”,

адже  найбільш  ліквідні  активи  не  генерують   доходів.   Якщо   фактична

ліквідність значно перевищує необхідний рівень  або  встановлені  нормативи,

то діяльність банку негативно  оцінюється акціонерами з погляду  не  повністю

використаних можливостей для  отримання прибутку.

      Банківська ліквідність  відіграє життєво важну  роль  як  у  діяльності

самих банків, так і у фінансовій системі країни.  Без  ліквідності  банк  не

може  виконувати  свої  функції  і  проводити  операції   з   обслуговування

клієнтів,  тому  вирішення  проблем  ліквідності   повинно   мати   найвищий

пріоритет у роботі банку.  Щоденна  робота  з  підтримки  достатнього  рівня

ліквідності  є  неодмінною  умовою  самозбереження   та   виживання   банку.

Недостатній рівень ліквідності часто  стає першою ознакою наявності  у  банка

серйозних фінансових труднощів.

      З огляду на  винятково важливу роль ліквідності  в життєдіяльності банку

та підтримці рівноваги банківської  системи  в  цілому  в  багатьох  країнах

органами банківського нагляду  та  законодавством  передбачено  встановлення

нормативів   ліквідності.   Банки   зобов’язані    підтримувати    показники

ліквідності не нижчими від певного  рівня  (нормативу),  що  визначається  з

урахуванням нагромадженого досвіду  та конкретних економічних умов у  країні.

      Дотримання  нормативів  є  необхідною,  але   не   достатньою   умовою

ефективного управління  ліквідністю.  З  банківською  ліквідністю  пов’язане

широке  коло  питань,  які  не  можуть  бути  вирішені  лише   встановленням

мінімальних  вимог  до  рівня   ліквідних   коштів.   Ефективність   процесу

управління   банківською   ліквідністю   оцінюється   за   двома   основними

характеристиками:  швидкістю  перетворення  активів  у   грошову   форму   і

задоволення потреби в готівкових  коштах  (часовий  компонент)  та  вартістю

підтримки певного рівня ліквідності  (вартісний  компонент).  Адже  найбільш

стабільні джерела коштів потребують найвищих  витрат,  а  найбільш  ліквідні

активи – непрацюючі та низькодоходні.

      Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування  можливостей

банку щодо своєчасного  виконання  своїх  зобов’язань  за  умови  збереження

достатнього  рівня  прибутковості.  Перед  банком  постає  завдання   пошуку

оптимального співвідношення між  активами  і  зобов’язаннями  як  з  погляду

забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

      Завдання аналізу  ліквідності банку:

> Визначення фактичної ліквідності;

> Оцінювання відповідності фактичних  значень нормативам ЦБ;

> Виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників

   ліквідності від нормативних  вимог;

> Аналіз стабільності ресурсної  бази банку;

> Прогнозування потреби банку  в ліквідних коштах;

>  Порівняльний  аналіз  вартості  та  доступності  альтернативних   джерел

   поповнення ліквідних коштів;

> Аналіз різних напрямів розміщення  надлишкових ліквідних коштів;

> Інваріантний аналіз ліквідності  банку за різних сценаріїв  розвитку подій.

 

      Для клієнтів та  партнерів банку сигналами, що  свідчать  про зниження

його ліквідності, може  бути  відмова  надати  потенційно  вигідний  кредит,

великі обсяги й висока частота  запозичень  на  міжбанківському  ринку  та  в

центральному банку, продаж високоліквідних  цінних  паперів,  продаж  активів

зі збитками для банку.

      Основним джерелом  аналізу ліквідності є щоденний  та  місячний  баланс

банку.  За  даними  балансу  ЦБ  щодня  контролює   виконання   обов’язкових

нормативів ліквідності.

      Оскільки ліквідність  залежить від якості активів,  структури пасивів,

достатності капіталу, фінансового  стану позичальників, то в процесі  аналізу

використовуються  досить  різноманітні  інформаційні   джерела.   В   цілому

інформаційна база складається  з :

1) внутрішньобанківська інформація  –  звітність  про  депозитну  діяльності

   банку, звітність  про   стан  кредитного  портфелю  банку,  звітність  про

   портфель цінних паперів,  про формування резервів на  покриття  ризиків  за

   активними операціями,  кредитні  договори,  інформація  про   прострочені,

   пролонговані  та  реструктуризовані   кредити.   Минула   інформація   про

   повернення кредитів  позичальника,  дані  про  рух  коштів  за  рахунками

   клієнтів тощо;

2) інформації, одержаної безпосередньо  від клієнтів та  контрагентів  банку,

   та офіційних повідомлень – фінансові звіти позичальників та  емітентів

   цінних   паперів,   кредитні   заявки,    офіційні    повідомлення    про

   реструктуризацію  цінних  паперів,  повідомлення  клієнтів   про   наміри

   дострокового  вилучення  депозитів,  офіційні  повідомлення  про злиття,

   реорганізацію  чи  банкрутство   клієнтів   чи   контрагентів,   прохання

   позичальників про пролонгацію  чи реструктуризацію кредитів,  попередження

   про зняття коштів з  клієнтських рахунків і тощо;

3)  зовнішніх  джерел  –   рейтингів,  статистичних  збірників,   повідомлень

   інформаційних агенцій чи  засобів масової інформації тощо.

      Комплексний аналіз  всіх інформаційних джерел дозволить  банку  не  лише

аналізувати наявність ліквідних  коштів, але й найбільш  об’єктивно  і  точно

прогнозувати потребу в ліквідних  коштах на перспективу.

      Аналіз коефіцієнтів  ліквідності

      Першим етапом  аналізу ліквідності банку є   виявлення  того.  Наскільки

банк дотримується нормативів ліквідності, установлених  Центральним  банком,

в  даному  випадку  ПРБ  (Придністровським  Республіканським   банком).   Це

дозволяє  здійснювати  контроль  за  ліквідністю  банків   та   підтримувати

необхідний рівень ліквідності  банківської системи в  цілому.  Здебільшого  з

цією метою  застосовується  метод  коефіцієнтів,  який  дозволяє  не  тільки

оцінити рівень ліквідності окремого банку, але  й  здійснювати  порівняльний

аналіз ліквідності різних за розмірами  банків.

      Метод коефіцієнтів  дозволяє виявити  кількісний  зв’язок  між  різними

рахунками, групами та розділами  балансу. В такий  спосіб  визначають  питому

вагу окремих балансових  рахунків  чи  груп  рахунків  в  загальному  обсязі

активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу.

      Встановлені слідуючи нормативи ліквідності:

> норматив миттєвої ліквідності;

> норматив загальної ліквідності;

> норматив співвідношення високоліквідних  та робочих активів.

      Згідно з Інструкцією  ПРБ від 26.06.2002р. №1 “ Про  порядок регулювання

діяльності банків та кредитних установ”, з метою контролю стану ліквідності

банку   встановлюються   нормативи    ліквідності    (миттєвої,    поточної,

довгострокової ліквідності –  директивні, загальної ліквідності  –  оціночний)

[ 3, с.12 ].

      Норматив миттєвої  ліквідності (Н2.1.) визначається як відношення  суми

високоліквідних активів банку  до суми зобов’язань по рахункам до запитання:

                         Н2.1.= ЛАм / ОВм х100%, де

      ЛАм – високоліквідні  активи, які розраховуються як  сума  залишків  на

рахунках  :  1011,  1012,  1013,  1014,  1015,  1016,  1017,   1021,   1022,

1023(врозрахунок приймається 70%  коштів,  які  знаходяться   на  балансовому

рахунку), 1024, 1026, 1812 (  в  розрахунок  включається  тільки  філіями  –

банків нерезидентів).

      Високоліквідні активи зменьшуються на грошові засоби, які  знаходяться

на рахунках:

- 1021, 1022, 1023, 1024 в частці сум, на  які накладений арест;

- 1022, 1023, 1024 в неплатоспроможних  банках;

- 1021 на суму незнижаємого щалишку  по рахунку, у відповідності з укладеним

   договором;

- 2091 в частці засобів, зписаних  з рахунків клієнтів, но не  проведених  по

   коррахунку банку.

          ОВм  – зобов’язання до запитання: 2021,  2022,  2027,  2091,  2092,

2093, (2094-1094) (в розрахунок приймається  сума засобів  по  рахунку  2094,

зменшена на суму засобів рахунка  1094  в  частці  засобів  заліку  взаємних

вимог  між  підприємствами  та  організаціями),  2096,   (2170-1180)   (   в

розрахунок приймається тільки  позитивна  сума),  2181,  2182,  2183,  2186,

2187, 2188, 2189, 2191, 2192, 2199, 2211,  2212,  2213,  2214,  2215,  2216,

2217, 2218, 2219, 2221, 2222, 2223, 2224, 2225, 2228, 2229, 2231 (  береться

в розхрахунок в частці коштів до запитання), 2232  (суми  в  частці  ощадних

сертифікатів не погашених в строк), 2311, 2391,  2392,  2393,  (2651,  2652,

2653, 2655, 2656, 2657, 2658,  2659,  2661,  2666)  (в  розрахунок  беруться

тільки засоби до запитання), 2665 ( в  розрахунок приймаються дивіденди,  які

належить  виплатити  акціонерам,  якщо  рішення   про   віплату   дивідендів

затверджено зборами акціонерів банку), часть 6014 (  в  розрахунок  береться

50% вимог  по викупу цінних паперів по  зворотній частці операцій РЕПО),  2812

( філіями  банків-нерезидентів), (2101, 2102, 2103, 2105, 2231,  2241,  2242,

2243, 2244, 2245, 2246, 2251, 2252, 2253,  2254,  2255,  2261,  2262,  2263,

2264, 2271, 2272, 2273, 2274) ( в розрахунок беруться  суми, по  яким  вимоги

наступили, але клієнтами банків ще не запитані), 2756, 2777.

      Мінімально припустиме значення норматива Н2.1. встановлений в розмірі

20%.

      Норматив поточної ліквідності  банку (Н2.2.) визначається як відношення

суми ліквідних  активів банку  до  суми  зобов’язань  банку  по  рахункам  до

запитання та настрок до 30 днів:

                       Н2.2. = ЛАт / ОВт х 100%, де

      ЛАт – ліквідні активи,  які   розраховуються  як  сума  високоліквідних

активів та залишків на рахунках:  1202,  1203,  1204,  (1212,  1213,  1214),

1301, 1302, 1303, 1304, 1305, 1306, 1307, 1308,  (1311,  1312,  1313,  1314,

1315, 1316, 1317, 1318, 1319, 1331, 1332,  1333,  1334,  1335,  1336,  1337,

1338, 1339, 1351, 1352, 1353, 1354, 1355,  1356,  1357,  1358,  1359,  1371,

1372, 1373, 1374, 1375, 1376, 1377, 1378,  1379,  1431,  1432,  1433,  1434,

1435, 1436),  (1101, 1102, 1104).

      ОВт – зобов’язання до запитання  та на строк до 30  днів:  2021,  2022,

2027, 2091, 2092, 2093, (2094-1094), 2096,  2101,  (2170-1180),  218, 2182,