Державний борг в Україні

 

Розрізняють інші види державного боргу:

1. Номінальна та ринкова вартість боргу.

2. Консолідований та неконсолідований - різниця між ними полягає у тому, що консолідований борг не враховує тієї частини боргу, яка є у власності інших структурних одиниць цього сектора. Тобто, якщо власником частини облігацій боргу центрального уряду виступають позабюджетні фонди то консолідований борг сектора державного управління буде менший на суму цих облігацій. Консолідований метод здійснюється у країнах ЄС натомість у США та Японії офіційно обліковують лише неконсолідований борг.

3. Борг, який обліковується касовим методом та методом нарахувань.

4. Чистий та валовий борг - чистий борг розраховується шляхом віднімання від пасивів, що оформлені певними інструментами, що формують борг, активів за цими ж інструментами.

5. Внутрішній і зовнішній борг - в залежить від резидентності кредитора, або місця розміщення боргових зобов'язань.

6. Ринковий та позаринковий борг - залежить від того, чи обертаються державні боргові зобов'язання на фондовому ринку.

Наявність державного боргу, вимагає заходів щодо його обслуговування, яке включає процес погашення, виплату відсоткових платежів та інших платежів, що передбачені умовами зобов'язання. Погашення боргу - це виплата кредитору основної частини боргу. Воно може відбуватися як за рахунок доходів бюджету, так і внаслідок нових запозичень (рефінансування боргу).

Вітчизняне законодавство розрізняє також прямі, боргові та умовні зобов'язання. Прямі зобов'язання - це зобов'язання, що беруться державою як безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами передбаченими законодавством України.

Умовні (гарантовані) боргові зобов'язання - це зобов'язання, що беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, у тому числі зобов'язання за кредитами МВФ, крім випадків їх безпосереднього спрямування до державного бюджету. До вступу в силу державних гарантій операції за зазначеними зобов'язаннями не відображаються в показниках державного бюджету.

В Україні склалася не зовсім сприятлива структура державного боргу. На зовнішні зобов'язання випадає біля 80 % заборгованості держави. До структури державного боргу України входять такі основні елементи:

1. Сума всіх розміщених і не погашених державних боргових цінних паперів, як внутрішньої, так і зовнішньої позики.

2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів і вирішення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ за виплатою заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших виплат населенню.

5. Заборгованість держави за виплатою залишків вкладів в Ощадному банку України і компенсацій на них.

6. Інша заборгованість держави.

 

 

 

 

2. Причини та динаміка зовнішнього державного боргу

 

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує не лише стан економіки й фінансів держави, а й ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, то можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом податки. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позичкою.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни, тому що, державні запозичення проводяться з метою покриття того самого бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях.  Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Цей період формування боргу дослідники поділяють на такі етапи управління державним боргом:

Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. На початок 1994 року зовнішній державний борг становив 3.6 млрд. дол. США, що склало близько 70% загального боргу держави.

Другий етап (1995-1996 роки) - державний борг формувався як через надання зовнішніх гарантій так і за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. За цей період він зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р.

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) - період реструктуризації боргових зобов'язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету.

П'ятий етап (2001-2007 рр.) - період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні. Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0 % від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики.

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. Україна стоїть на порозі значного зростання боргового тягаря, здатного вже в найближчому майбутньому істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів.

Сьомий  етап  (2010 -  теперішній  час)  характеризується  посиленням  політичної  готовності  до стабілізації  економіки  України.  Це  обумовило підвищення  довгострокових  та  короткострокових кредитних рейтингів країни. На  сьогодні  для  України  вкрай  необхідним  є розробка  оптимальної  стратегії  запозичень  і управління  державним  боргом  взагалі.  Здійснення ефективної  боргової  політики  України  передбачає розробку  концепції  такої  боргової  стратегії,  в  якій державний  борг  розглядатиметься  як  інструмент економічного  зростання,  а  не  з  позиції  боргового тягаря на економіку. З метою оптимізації боргової політики України в умовах кризи, пропонується:

- вдосконалення  нормативно-правової  бази, шляхом  прийняття  базового закону  про  державний борг,  що  сприятиме  усуненню  суперечностей  між положеннями  окремих  нормативних  актів  з  питань погашення  і  обслуговування  державного  боргу  та визначатиме основні пріоритети та напрямки боргової політики;

- залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації  програм  інституційного  та  інвестиційного розвитку  країни,  а  не  на  статті  споживчого спрямування;

- зменшення частки зовнішньої заборгованості в  загальній  частці  боргу  країни,  оскільки  зовнішні запозичення  являють  собою  фактичне  вивезення капіталу  з  країни, тому  що,  по-перше,  є  за  своєю суттю  продажем  нерезидентам  права  на  отримання частини  прибутку  резидентів  України,  тобто декапіталізацію  національної  економіки,  а  по-друге, збільшує  кредитні  ризики  країни,  бо  залежить  від коливань курсів іноземних валют;

- структура  і  розмір  державного  боргу  мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та  навіть  десятиріч  з  тим,  щоб  забезпечити збалансований  бюджет,  стабільне  економічне зростання й потужну фінансову систему.

На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ з метою стабільного економічного зростання. Проте, забезпечення реалізації відповідної економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких, в нинішніх умовах функціонування, може бути здійснена за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень. Державні запозичення стали об'єктивно необхідним інструментом сучасної фінансової політики України. Впродовж 2011 - 2013 років державні запозичення були найважливішим джерелом фінансування бюджету України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.

Динаміка суми державного та гарантованого державою боргу за 2010-2013 рр.

 

 

Починаючи з 2010 року державний борг України почав невпинно зростати. За станом на 31 грудня 2011 році державний та гарантований державою борг України склав 473,1 млрд. грн. Зовнішній борг становив 195,8 млрд. грн. Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 6.6 млрд. дол. США - до 56.8 млрд. дол. США.

Основними причинами цього були:

- збільшення короткострокових зобов'язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 3.9 млрд. дол. США, що є наслідком розширення зовнішньоторговельного обороту України;

- урахування обсягів погашення кредиту МВФ протягом 2012 року (3.5 млрд. дол. США).

Протягом останніх півтора року обсяги державного боргу зросли з 473,1 млрд. грн. до 552 млрд. грн. В основному ріст був забезпечений суттєвим збільшенням внутрішніх запозичень, які з початку 2012 року до жовтня 2013 зросли з 173,7 млрд. грн. до 261,5 млрд. грн.

За 9 місяців 2013 року обсяг валового зовнішнього боргу України зріс на 2.7 млрд. дол. США і на кінець ІІІ кварталу 2013 року становив 137.7 млрд. дол. США. Відносно ВВП обсяг боргу зріс з 76.6% до 77.3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов'язань реального сектору економіки, тоді як борг органів грошово-кредитного регулювання та банків продовжив скорочуватися. На початку року українські банки розмістили єврооблігацій на загальну суму 1.3 млрд. дол. США. Водночас заборгованість банків за довгостроковими кредитами скоротилася на 2.0 млрд. дол. США. Три чверті (74.8%) валового обсягу зовнішнього боргу становлять довгострокові за початковим строком погашення боргові зобов'язання. Основною валютою зовнішніх запозичень України за станом на 1 жовтня 2013 року залишається долар США (77.4%). Наприкінці 2013 року загальна сума державного та гарантованого державою боргу становила 584,3 млрд. грн., що поставило країну у надзвичайно скрутне фінансове становище.

Станом на 31.01.2014 державний борг України становить 480,1 млрд. грн., а загальна сума державного та гарантованого боргу 585,2 млрд. грн. Звіт про погашення боргу дає чітко зрозуміти, що в найближчий час тенденції до зменшення боргу не передбачається.

 

 

 

 

 

Рис. 2.

Стан зовнішнього державного боргу України за 2011-2013 рр., млрд. грн.

У 2011 році рівень валового зовнішнього боргу України зменшився до 76.6% від ВВП порівняно з 85.0% на початок року і на 1 січня 2012 року становив 126.2 млрд. дол. США.

Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення зріс на 6.6 млрд. дол. США - до 56.8 млрд. дол. США. Основною причиною цього було збільшення короткострокових зобов'язань інших секторів економіки за торговими кредитами на 3.9 млрд. дол. США, що є наслідком розширення зовнішньоторговельного обороту України. Валовий зовнішній борг України за станом на 1 січня 2013 року становив 135 млрд. дол. США. Зростання номінального обсягу валового зовнішнього боргу протягом 2012 року (на 8.8 млрд. дол. США) було зумовлено значними зовнішніми залученнями реального сектору економіки. Відносно ВВП обсяг боргу зріс за 2013 рік з 76.6% до 78.3%. Основним чинником такої динаміки було зростання обсягів зовнішніх зобов'язань реального сектору економіки, переважно за торговими кредитами. Водночас борг органів грошово-кредитного регулювання продовжував скорочуватися. У 2013 році вперше за останні п'ять років зафіксовано зростання зовнішніх зобов'язань банківського сектору (на 1.0 млрд. дол. США) до 22.5 млрд. дол. США. Це пов'язано із збільшенням зобов'язань за борговими цінними паперами в результаті розміщення єврооблігацій на початку року (1.3 млрд. дол. США) та купівлі нерезидентами внутрішніх облігацій банків, залучення короткострокових кредитів (переважно в IV кварталі) на 1 млрд. дол. США та зменшення заборгованості банків за довгостроковими кредитами перед нерезидентами на 1.8 млрд. дол. США. Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на кінець 2013 року становив 69 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з початком року на 3.0 млрд. дол. США. Основним чинником зростання було збільшення кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоекономічними контрактами.

 

 

 

 

 

3. Аналіз внутрішнього державного боргу

 

В Україні у 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.