Лекции по "Финансам"

Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається  у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси.

В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об'єкти, товари довготривалого використання (для індивідуальних позичальників).

Застава векселя чи іншого цінного  паперу здійснюється шляхом індосаменту  і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.

У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й  інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава  приймаються поліси страхування  життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб – корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корені).

За методами надання розрізняють  кредити:

- надані у разовому порядку;  тобто рішення щодо надання  яких приймається окремо з  кожного кредиту на підставі  кредитної заявки;

- відповідно до відкритої кредитної  лінії (надаються у межах завчасно  визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу  з банком його умов;

- гарантовані, тобто банк бере  на себе зобов'язання при потребі  надати клієнту кредит у визначеному  розмірі протягом відповідного  періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити  з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно  з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:

• надані одним банком;

• консорціуми!, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з  яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір  і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

• паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України "Про порядок кредитування" в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Варто зазначити, що в економічній  літературі не існує єдиної думки  щодо кількості і складу ознак  класифікації видів кредиту. 
8.5 Кредитні системи 

 

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається  з декількох ланок, кожна з  яких виконує специфічні функції  з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками  кредитної системи об'єктивно  зумовлений відмінностями в методах  і засобах діяльності та різним значенням  в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної  системи характеризується різноманітністю  кредитних установ, які поділяються  на три групи:

1) центральний банк;

2) банківський сектор ;

3) спеціалізовані кредитні установи.

Як правило, кредитна система має  трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові  банки.

Представниками небанківських  кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

• ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Роль окремих ланок в кредитній  системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які  традиційно займають перше місце  за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

І Кредитна система включає також  небанківські фінансові установи, які  здійснюють фінансування виробництва  і довгострокове кредитування підприємств  та держави:

- страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15 % сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

- пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій./

Окрім вищезгаданих банківських і  небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори  позикових капіталів в єдину  систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні  та інші фонди.

¹ Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислове розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності  побудови кредитних систем в різних країнах, можна виділити спільні  їх риси:

• ядро будь-якої кредитної системи  – центральний банк, як головний орган уряду з аналізу фінансового  стану, вироблення та організації грошово-кредитної  політики держави;

• державні фінансові органи, що разом  з центральним банком виконують  регулюючі функції в сфері  фінансів;

• фінансові посередники різних типів.

Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів  і здійснюють акумуляцію та мобілізацію  грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції  кредиту. Тому кредитна система включає  в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових  і платіжних відносин, які базуються  на певних формах і методах  кредитування. Вони пов'язані з  рухом позикового капіталу у  формі різноманітних форм і  видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система  функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації  та акумуляції грошового капіталу між  кредитними інститутами і секторами  економіки; по-друге, відносини, пов'язані  з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими  установами в межах ринку позикових  капіталів; по-третє, відносини між  кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає  всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі  її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

• подальшим зростанням конкуренції  між різними видами кредитно-фінансових установ;

• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система  забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження  капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною  резервною системою (виконує функції  центрального банку), мережею банківських  установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває  у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається  з НБУ, комерційних банків та системи  фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними  у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки. 

 

 

 

9.1 Фінансові посередники і їх  місце у структурі фінансового  ринку 

 

Як вже зазначалося, передача коштів від "заощаджувачів" до "позичальників" провадиться завдяки прямому та опосередкованому фінансуванню. Розглянемо тепер процес опосередкованого фінансування, тобто передачу коштів за допомогою фінансових посередників.

До складу фінансових посередників входять такі типи кредитно-фінансових установ: депозиторські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощадні банки, позико-ощадні асоціації та кредитні спілки); ощадні установи контрактного типу (страхові компанії — компанії з страхування життя, компанії, що забезпечують інші види страхування. пенсійні фонди); інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).

Основна їхня функція — допомога в передачі коштів від потенційних  заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу — маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта — низькою.

Ефект масштабу помітний завдяки зростанню  ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.

Як вже зазначалося, є досить різні види фінансових посередників. Розглянемо їх докладніше.

1. Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання банківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;

б) ощадні установи, що розподіляються на:

— позиково-ощадні асоціації  — кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту  під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові  установи, що утворюються на кооперативних  засадах певній соціальній групі  для надання кредитів членам цієї групи.

Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту.

2. Ощадні установи контрактного  типу — це кредитно-фінансові  установи, які залучають довготермінові  заощадження на контрактних засадах.  Фонди свої формують завдяки  періодичним внескам згідно з  контрактами. Ощадні установи  поділяються на:

а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних  і фізичних осіб, а використовуються для _довготермінового кредитування і  фінансування, завдяки купівлі державних  облігацій, акцій та облігацій корпорацій.