Лекции по "Финансам"

- проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:

- організації платіжно-розрахункових  відносин комерційних банків;

- кредитуванні банківських установ  та уряду;

- виконані центральним банком  ролі фінансовою агента уряду.

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку  центральним банкам, і включає  розробку та проведення грошово-кредитної  політики.

Характер запровадженої центральним  банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню  його незалежності від уряду, яка  може бути більшою або меншою, але  ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів  грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час ні один центральний  банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший  валютний режим. З іншого боку, відмічені  за останні десятиріччя тенденції  в грошово-кредитній сфері сприяли  посиленню незалежності центральних  банків. Так, процеси лібералізації  руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення  ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання  регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних  банків.

Розробка та проведення грошово-кредитної  політики включає в себе:

- визначення напрямків розвитку  грошово-кредитної політики;

- вибір основних інструментів  грошово-кредитної політики;

- створення та впровадження  статистичної бази даних по  грошовій масі, кредитах та заощадженнях;

- проведення аналізу і досліджень  з проблем економіки та грошово-кредитної сфери даної країни або інших держав, які створюють основу грошово-кредитної політики;

- складання грошових програм  та контроль за їх виконанням.

Не менш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання  попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою  проведення інтервенцій на грошовому  та валютному ринках. З метою кредитної  експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності  кредитно-банківських інститутів, а  при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають  валютні інтервенції.

Контроль за функціонуванням кредитно-банківської  системи — одна з основних функцій  центральною банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність  стійких та ефективно працюючих  кредитно-банківських інститутів.

Як правило, догляд за кредитно-банківською  системою здійснюється безпосередньо  центральними банками, але у Бельгії, Німеччині, Швейцари та Японії органи нагляду, інституційно відокремлені від центрального банку. Не дивлячись на це, центральний банк пов'язаний з ними, приймаючи участь в їх діяльності або здійснюючи консультаційні послуги. В інших країнах центральний банк контролює діяльність кредитно-банківських установ разом і іншими інститутами. Так, Федеральна резервна система (ФРС) США здійснює нагляд разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів. Службою контролю грошовою обороту, уповноваженими органами штатів.

Не менш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютного контролю та валютного  регулювання.

Ступінь жорсткості валютного контролю та валютою регулювання залежить передусім від загального валютно-економічного стану в країні. Так, в країнах, що розвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій по зовнішніх платежах та розрахунках, що обумовлено необхідністю регламентації  витрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час  ідуть шляхом лібералізації валютного  контролю.

Забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових  розрахунків — одна з обслуговуючих  функцій центрального банку.

Першочергово діяльність центрального банку в цій сфері обмежувалась випуском в обіг паперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз  складає основу діяльності всіх центральних  банків. В подальшому по мірі розвитку безготівкових розрахунків центральний банк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахункових відносин. Знаходячись в центрі потоку грошових коштів, центральні банки повинні забезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму безготівкових розрахунків та платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжних системах не є обов'язковою; деякі центральні банки обмежуються контролем за діяльністю цих систем.

Інша обслуговуюча функція центрального банку — кредитування кредитно-фінансових інститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банки  надають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощів пов'язаних з недостатністю  фінансових ресурсів.

За допомогою кредитування уряду  центральні банки здійснюють фінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету. Це особливо широко використовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку уряду складають  значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті держави уникають подібної практики. В зв'язку з цим дана функція відноситься не до основних, а до додаткових.

Ще одна обслуговуюча функція центрального банку — здійснення ним ролі фінансового  агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банки  здійснюють цю функцію разом з  комерційними банками. В інших державах, наприклад в Італії, центральний  банк є практично бухгалтером  урядових установ.

Додаткові функції центрального банку  не пов'язані безпосередньо з  його головним завданням (збереження стабільності національної грошової одиниці), але  сприяють його реалізації. До числа  цих функцій відносять: керування  державним боргом, проведення аналітичних  розслідувань та ведення статистичної бази даних, виготовлення банкнот тощо. Функції проведення аналітичних  та статистичних досліджень за своїм  характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначними у центральних  банках різних країн. Аналіз в області  грошово-кредитної та валютної політики в основному базується на даних  платіжних балансів. Це обумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія) делегуванням центральному банку функції збору  та аналізу такого роду даних.

Більшість центральних банків здійснюють аналіз економічної кон'юнктури  у реальному секторі економіки. Деякі центральні банки публікують ретельні результати проведених розслідувань (Федеральний резервний банк США, Банк Японії, Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, Банк Англії). Багато центральних  банків вивчають фінансове положення  підприємств і створюють служби по банківських ризиках (Національний банк Бельгії, Німецький федеральний  Банк, Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії). Крім цього, в центральних банках Німеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують  централізовані бази даних балансів підприємств.

Завдання всіх центральних банків — випуск в обіг банкнот та забезпечення їх циркуляції на території країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії, Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи по випуску банкнот.

Деякі центральні банки мають відносини  з небанківською клієнтурою та надають  загальні послуги. Всі центральні банки  підтримують кореспондентські відносини  з фінансовими установами своєї  країни, іншими центральними банками  та міжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини з небанківською  клієнтурою завжди є другорядними.

Центральні банки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метою поліпшення функціонування банківської системи та відносин між комерційними банками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як вже було сказано, створюють централізовані служби по банківських ризиках, контролюють  неоплачені векселі тощо.

Таким чином, центральні банки —  це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску  банкнот, регулювання грошового  обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний  банк є "банком банків", фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. 

 

10.3 Національний банк України  та його функції 

 

В Україні центральним банком є  Національний банк України (НБУ). Він  представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений  згідно з Законом України "Про  банки і банківську діяльність" і діє на підставі Закону "Про  Національний банк України". Як центральний  банк НБУ виконує такі основні  функції:

- емісія грошей та організація  їх обігу;

- є кредитором останньої інстанції  для комерційних банків;

- організація розрахунків між  банками;

- обслуговування державного боргу  країни;

- проведення  операцій на рику державних  цінних паперів та валютному  ринку;

- видача комерційним  банкам ліцензій на здійснення  банківських операцій та операцій  з іноземною валютою;

- контроль за діяльністю комерційних  банків.

Він виконує  традиційні функції, характерні для  центрального банку держави: є емісійним  і розрахунковим центром держави, «банком банків» і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.

Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час  як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних  витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих  кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового  обігу України.

Національний  банк України було організовано у 1991 році і являє собою систему  єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у  Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління. Управління НБУ  діють від його імені в межах  наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділів НБУ  належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом  НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, що очолює Голова Правління.

Як  розрахунковий центр країни, НБУ  встановлює правила проведення безготівкових  розрахунків господарськими суб'єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави  у відносинах з центральними банками  інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних  установах.

НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на проведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних  банків, здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним  банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку  в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківською  системою України, надає кредити  уряду. На нього покладене виконання  операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговуванню внутрішнього державного боргу.

Крім  того, на Національний банк покладене  виконання операцій, зв'язаних з  функціонуванням валютного ринку  України. Він, за узгодженням з Кабінетом  міністрів, встановлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює  валютні резерви, організує операції з монетарними металами. 
 

 

11.1 Класифікація і характеристика  комерційних банків 

 

Банк – установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.

Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Перші  подібні установи, що стали попередниками  капіталістичних банків, виникли  в кінці XVI ст. у Флоренції та Венеції  на основі обмінних операцій (обмін  грошей різних міст та держав) і спеціалізувались на прийманні вкладів і здійсненні безготівкових розрахунків. Пізніше  за аналогічним принципом були створені банки в Амстердамі (1605 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Найважливішими функціями банків того періоду було посередництво  в платежах і кредитування торгівлі.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним  чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

За терміном надання  кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.

За національною належністю – національні та іноземні банки.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній.. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності – надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.