Майнове страхування та його розвиток в Україні

Кредитні операції з ранніх часів здійснювалися в умовах ризику непогашення кредиту. У кінці XIX століття в історії кредитного страхування відбулися зміни. У 1885 році в Англії було засновано страхову компанію «Океан», що спеціалізувалася на страхуванні товарних кредитів, використовуючи власну методику, яка потім перемістилася в Америку. Там був сформований англо-американський тип системи страхування кредитів. Однак паралельно в Німеччині булі створено англо-німецьку систему, що також використовується в кредитному страхуванні.

На початку XX століття кредитне страхування набуло нових рис: покращилася експортна політика, полегшилося фінансування. Однак господарська криза 20-х pp. призвела до банкрутства багатьох страхових компаній, і вижили тільки ті, хто застосовував перестрахування. Центр страхування кредиту перемістився в Європу.

При взаємодії між кредитором та його боржником кредит породжує різні економіко-правові ситуації: для боржника обов"язково повернути борг, для кредитора право вимагати позичену суму в попередньо погодженому обсязі й у зазначений термін.

Основний ризик кредитної операції матеріально виявляється погашенням боргу, а в юридичному аспекті — в невиконанні зобов"язань.

Суть страхування кредитних ризиків полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Об"єкти страхування:

1. Комерційні кредити;

2. Товарні кредити;

3. Довгострокові інвестиції;

4. Банківські позички постачальникові або покупцеві;

5. Застава при кредитуванні.

Специфічні особливості має страхування експортних кредитів, що охоплює валютні ризики, вихід експортера на новий ринок та страхування від інфляції. Страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин. Страхування ризику непогашення кредитів (страховиком виступає страхова компанія, що має ліцензію на здійснення такого виду діяльності: страхувальник — банк) і страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів (страховик — страхова компанія: страхувальник — підприємства, установи, організації) почали проводити з 1990 року.

Страхова сума встановлювалася пропорційно визначеному в договорі страхування відсоткові відповідальності страховика, виходячи з усієї суми заборгованості, включаючи відсотки за користування кредитом. Тарифна ставка залежить від ряду факторів:

1. Сума кредиту та величина процентної ставки;

2. Термін користування кредитом;

3. Застава як вид забезпечення;

4. Рівень ризику.

Відповідно до висновку експерта з визначення ступеня ризику можливо застосування знижених або підвищених коефіцієнтів. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник:

1. Повідомив недостовірні відомості про обставини, що мають істотне значення для визначення страхового ризику.

2. He виконав обов"язків, покладених на нього умовами страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Правова та економічна характеристика майнового страхування в Україні. Аналіз.

На підставі аналізу діючого законодавства з’ясовано, що страховик є фінансовою установою, новоствореною юридичною особою у визначених законодавством України організаційно-правових формах господарського товариства, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. З моменту державної реєстрації і внесення страхової компанії до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування (при виконанні даної послідовності) у страховика виникає правоздатність та дієздатність. Доведено, що страхова організація наділена загальною правоздатністю господарського товариства, при цьому обґрунтовано, що отримання ліцензії дає можливість займатися певним видом діяльності, тобто своїми діями: придбати права і нести обов’язки в процесі здійснення страхової діяльності, – це є ознакою поняття дієздатності. Правоздатність юридичної особи, за новим цивільним законодавством, визначається як можливість мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; тому у випадку зі страховою компанією, треба говорити саме про загальну правоздатність господарського товариства, що має спеціальний обсяг дієздатності (право на здійснення страхових операцій тощо). Проаналізовано правовий статус об’єднань страховиків, їх види, а також виявлено прогалини в діючому законодавстві щодо регулювання процесу створення та діяльності окремих видів об’єднань.

Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які наділені страховим інтересом і відповідно до договору майнового страхування або згідно із законодавством України зобов’язуються вносити встановлені договором платежі, замість чого після настання страхового випадку отримують право вимагати сплати від страховика страхового відшкодування.

Майнові інтереси, вказані в законодавстві як об’єкт страхування, притаманні речовим правовідносинам, а їх задоволення буде метою страхового правовідношення. Відтак майнове страхування, як вид відносних правовідносин, має своїм об’єктом поведінку зобов’язаних осіб (юридичний об’єкт та його матеріальний предмет); а названі майнові інтереси входять до складу категорії “страховий інтерес” і тому можуть утворювати предмет правовідношення з майнового страхування. Відокремлена від вказаних об’єктів і категорія „об’єкт страхової охорони”, яким у правовідношенні з майнового страхування є майно.

Правовідношення з майнового страхування є двостороннім. До настання обумовленої в договорі майнового страхування страхової події (страхового випадку) суб’єктивним правом володіє страховик, після настання – страхувальник.Основним елементом змісту суб’єктивного права у правовідношенні з майнового страхування є повноваження на чужі дії,тобто право страховика вимагати від свого контрагента (страхувальника) виконання певних дій – сплати страхового внеску. Саме завдяки цьому, другому, елементу суб’єктивного права видається за можливе виокремлення одного з юридичних об’єктів і матеріальних предметів правовідношення з майнового страхування – дії зобов’язаної особи (страхувальника) і річ, на яку ці дії спрямовано (грошова сума – страховий платіж). Правовідносини з майнового страхування, будучи правовідносинами активного типу, характеризуються тим, що здійснення обов’язків осіб-боржників – страхувальником до настання страхового випадку і страховиком після його настання – призводять до задоволення інтересів уповноважених: страховика в першому випадку і страхувальника в другому. Право вимоги, закріплене за такими уповноваженими, виконує допоміжну функцію: воно забезпечує точне, повне і своєчасне виконання обов’язку.

Особлива увага приділяється аналізу юридичних обов’язків страхувальника і страховика, в результаті якого встановлено певні принципи страхування. Це принцип найвищої довіри сторін, принцип контрибуції, принцип суброгації (за діючим законодавством принцип переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки) тощо.

Право регресу в страхуванні – це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов’язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Суброгація – це перехід прав кредитора до третьої особи на основі закону. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. При порівнянні процесу регресу з процесом суброгації, звернено увагу, що суброгація дає можливість суб’єктам обирати момент, коли здійснювати це право: наприклад, після сплати страхового відшкодування чи під час сплати, а також можливі випадки застосування суброгації до виплати страхового відшкодування. Отже, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду на предмет стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення за справою.

Цивілістична доктрина розрізняє добровільну і обов’язкову форму страхування в залежності від характеру джерела їх виникнення. Добровільним страхуванням вважається те, яке виникло на основі добровільного волевиявлення сторін і було зафіксоване в договорі. Обов’язковим страхуванням вважаються правові відносини, що виникли безпосередньо із закону. Обґрунтовано, що рух правовідносин при обов’язковій формі майнового страхування зумовлений простими юридичними фактами речових правовідносин та їх сукупністю, у зв’язку з цим сам факт наявності у фізичної або юридичної особи на праві власності майна не є підставою виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування. Роль страхувальників по відношенню до моменту виникнення обов’язкового страхування не може бути пасивною; страхування повинно виникати не з моменту появи речі, а з моменту її освоєння тією чи іншою особою. З правової точки зору суб’єкту необхідно здійснити одну із правомірних дій - юридичний вчинок (по відношенню до обов’язку застрахувати майно), який, відповідно до закону, викликає юридичні наслідки незалежно від наміру і спрямованості волі особи, яка здійснила таку дію. Саме вступ у речові правовідносини, зокрема у право власності, буде вважатися моментом виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування.

Якщо обов’язок щодо здійснення майнового страхування виникає з прийняттям його на себе особою за іншим, ніж страхування, договором, то спеціальні правила про обов’язкове страхування на такі випадки не розповсюджуються. Як правило, такий обов’язок є умовою укладання інших договорів, іноді істотною. Наприклад, Закон України “Про лізинг” передбачає страхування в якості істотної умови договору лізингу.

Договір страхування є двосторонньою, платною, реальною угодою.

Не всіляка угода між страховиком і страхувальником буде вважатися договором страхування. Договір майнового страхування регулює поведінку сторін, не тільки встановлюючи їх взаємні права і обов’язки, але і визначаючи конкретні критерії щодо оцінки їх поведінки для застосування в їх відносинах загальних принципів права, зокрема цивільного.

Умови дійсності договору майнового страхування, серед яких особлива увага приділена умові щодо наявності у страхувальника страхового інтересу. Саме завдяки існуванню такого інтересу виникає воля, спрямована на укладання договору майнового страхування. Остання зовні проявляється волевиявленням. Відтак, страховий інтерес повинен бути однією з істотних умов договору майнового страхування.

Волевиявлення проявляється як пропозиція укласти договір майнового страхування страхувальником (оферта) та повне й безумовне прийняття існуючих умов у такій пропозиції страховиком (акцепт). У правовідношенні з майнового страхування офертою вважається заява страхувальника, зроблена, зазвичай, у письмовій формі. Аналіз діючого законодавства та існуючої практики проведення майнового страхування в Українській пожежній страховій компанії (УПСК) дав змогу встановити, що форма заяви, хоч і складається страховиком, але підписується від імені страхувальника, тому вона повинна відображати його намір вважати себе таким, що уклав договір на умовах, вказаних в договорі, зі страховиком, якщо останній прийме пропозицію.

Договір майнового страхування, будучи реальною угодою сторін, вважається укладеним за наявності двох фактів: угоди і сплати страхового вкладу. Правило щодо вступу в дію договору після сплати страхового платежу є диспозитивним, тому сторони мають право зафіксувати в договорі страхування інший момент вступу договору. Зазвичай, якщо договір майнового страхування укладається при існуванні невеликих страхових ризиків (як правило, з фізичними особами), то моментом укладення такого договору визнається внесення страхового платежу (або першого платежу). За загальним правилом, факт укладення договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який є формою договору страхування.

На практиці, страховик укладає з юридичними особами (страхувальниками) договір майнового страхування, який засновується як і страхове свідоцтво на підставі діючого законодавства і Правил страхування певних об’єктів страхової охорони, зареєстрованих у спеціальному уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. В такому випадку сторони підписують укладений ними договір майнового страхування, а страхове свідоцтво (поліс), за загальним правилом, буде виданий страхувальнику тільки після сплати страхового платежу (першого платежу) як факт укладення, вступу договору в дію.

За результатами 2012р. відмічалися темпи спаду більшості показників страхової діяльності (таблиця 1), у порівнянні до 2011 року динаміка показників свідчила про такі тенденції:

• на 12% зменшилась кількість укладених договорів (крім н/в)*, при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, знизилася на 9%;

• за виключенням договорів з обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість за 2009 року становила 420 340 870 одиниць і також зменшилась на 15%.

• на 18% зменшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 19%;

• на 2% зменшились валові страхові виплати/відшкодування, а обсяг чистих страхових виплат - на 6%;

• на 13% знизилися обсяги вихідного перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку зменшились на 17%, а на зовнішньому зросли на 14%;

• на 5% зменшився обсяг страхових резервів;

• на 12% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів - на 4%;

Правила страхування є за своєю суттю локальним нормативним актом, на основі якого складається договір страхування (поліс, свідоцтво), і на які посилається страхувальник, роблячи оферту. Правила страхування можуть містити, крім істотних умов, й інші, але щоб стати обов’язковими, вони повинні бути включені у договір страхування.