Вимірювання людського розвитку на макро- і мікрорівнях (визначення системи індикаторів людського розвитку: матеріального добробуту, розв

Дані, які характеризують окремі складові РІЛР⁴, наведено в табл. 2.2 ми маємо можливість самостійно детально проаналізувати характеристики вашого регіону порівняно з іншими. Тут ми прокоментуємо лише деякі полярні характеристики станом на 2003 р.

Перші позиції  за інтегральним індексом рівня освіти належать Києву та Севастополю. У цих містах спостерігаються найвищі в країні рівні охоплення дітей дошкільними закладами (відповідно, 74,0 % та 79,0 %), повною середньою освітою, найвищими є тривалість навчання (відповідно, 11,4 та 11,3 роки), частка осіб із вищою освітою серед населення, що є старшим 25 років (відповідно, 39 % та 36,8 %). Третю та четверту позиції на шкалі індексу рівня освіти населення посідають Черкаська та Полтавська області. Їх сусідні позиції зумовлені однаковими обставинами: високим рівнем охоплення початковою, базовою, середньою, вищою освітою. На останніх позиціях — Волинська (0,372), Сумська (0,392), Закарпатська (0,340), Донецька (0,268) та Луганська (0,261) області. Відставання цих регіонів зумовлене різними причинами: якщо Волинська та Закарпатська області відстають за рівнем охоплення дошкільною освітою, чисельністю студентів, часткою осіб із вищою освітою серед населення, старшого 25 років, то в Луганській та Донецькій областях нижчим є рівень охоплення базовою та повною середньою освітою.

Таблиця 2.2

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕҐІОНАЛЬНОГО  
ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В 1999—2003 роки.

За характеристиками умов проживання з великим відривом лідирує Київ. Проте на відміну від інших аспектів людського розвитку за цими аспектами столиця посідає або перше місце, або входить до групи аутсайдерів. Так, беззаперечною є першість Києва за такими показниками, як питома вага житла, обладнаного водогоном (98,6 %), каналізацією (98,6 %), центральним опаленням (99,2 %), кількість лікарняних ліжок у розрахунку на 10 тисяч жителів (115,7), ємність амбулаторно-поліклінічних закладів (308,3 тисяч відвідувань на 10 тисяч жителів) тощо. Водночас Київ посідає лише 22 місце за забезпеченістю житлом (у середньому на одного жителя припадає 20 м² загальної площі, тоді як, наприклад, у Київській області — 26,5). Друга позиція Севастополя за індексом умов проживання також зумовлена специфікою міського способу життя — і переваги, і недоліки практично збігаються з тими, що притаманні Києву. Найгіршими умови проживання населення є в західних областях — Рівненській (25 місце), Чернівецькій (26) та Івано-Франківській (27). Основними чинниками їх відставання є висока питома вага сільських поселень, незадовільно забезпечених сучасними вигодами — водогоном, каналізацією тощо.

За станом матеріального добробуту також беззаперечна першість належить Києву, що пояснюється і значно вищими, ніж в інших регіонах заробітними платами (761 грн. у 2003 році проти 550 грн. у Донецькій області, яка за цим показником посідає друге місце), і досить високими пенсіями, найвищими в країні рівнями споживання (що віддзеркалюються показниками витрат у розрахунку на умовно дорослого — 511,1 грн.), забезпеченістю приватними автомобілями (44 на 100 сімей), і досить високою купівельною спроможністю доходів (середній рівень добробуту еквівалентний 2,0 мінімальним продуктовим кошикам, тоді як в Одеській області (останнє місце) — 1,25), і найнижчим у країні рівнем бідності (5,2 %). Закономірним для столиці є і найнижчий у країні рівень доходів від особистого підсобного господарства. Друге місце Донецької області за рівнем матеріального добробуту населення пояснюється відносно високими показниками добробуту — зарплат, пенсій, купівельної спроможності доходу, забезпеченості автомобілями. Серед аутсайдерів за цим показником передусім Хмельницька, Херсонська, Житомирська, Тернопільська області. Низький рівень матеріального добробуту населення цих областей пов’язаний з низькими зарплатами (відповідно, 323 грн., 356 грн., 334 грн., 304 грн.), відносно високим рівнем «натуралізації» сімейних бюджетів (тобто невелика частка грошових доходів у сукупних), високим рівнем бідності (відповідно, 35,8 %, 33,9 %, 34,8 %, 26,9 %).

За інтегральним індексом стану й охорони здоров’я Київ не є лідером — він посідає тільки 17 місце. Найвищі місця на шкалі належать Кіровоградській, Івано-Франківській та Житомирській областям. На останньому місці — Київська область. Такий стан насамперед зумовлений відносно низькими показниками щеплення дітей.

Інтегральна оцінка екологічної ситуації виявила незначні відмінності в екологічному стані більшості регіонів. Помітно відрізняються параметри екологічної ситуації у 3-х групах регіонів: перша — найблагополучніша та найчисленніша — включає 16 регіонів. Значення інтегрального показника у цій групі коливається від 0,904 у Львівській області до 0,993 у Тернопільській. Друга група — відносно благополучна, включає Вінницьку, Запорізьку, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Луганську, Івано-Франківську області та Севастополь зі значенням інтегрального показника від 0,785 до 0,893. Гірша ситуація в цій групі зумовлена насамперед такими чинниками, як високі показники промислових токсичних відходів у сховищах, підвищена кількість викидів сірки в Івано-Франківській, Луганській областях; значна кількість важких металів у Львівській області та Севастополі. Найгірша ситуація спостерігається в 3-х регіонах: Дніпропетровській (0,677), Донецькій (0,532) областях та Києві (0,405), для яких значення інтегрального показника значно відстає від решти реґіонів. На загальному екологічному тлі особливо страждає Київ, значно випереджаючи інші регіони за такими параметрами, як викиди азоту (15252 кг на 1км² проти 29 кг у Херсонській області), кількість важких металів у стічних водах (104 кг на 1 кв. м проти майже нуля у Закарпатській та Одеській областях), викиди шкідливих речовин від пересувних джерел забруднення (197250 кг на 1 кв. км проти 1455 у Чернігівській області). Донецька та Дніпропетровська області найбільше потерпають від забруднення дещо іншого характеру — промислових токсичних відходів у сховищах і викидів сірки.

За індексом соціального середовища найліпшою є ситуація в західних регіонах країни — Закарпатській, Тернопільській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях. Закарпаття різниться одним з найнижчих у країні коефіцієнтів злочинності (539 випадку на  
10 тисяч осіб), сьомим місцем за кількістю самогубств (17,3 на 100 тисяч осіб), найнижчим показником поширеності розладів психіки (1,4 випадки на 100 тисяч осіб). Перше місце Закарпатської області також визначає усталеність шлюбів (на 1 розлучення припадає 3,8 шлюбу). Найгірший стан соціального середовища спостерігається в Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Луганська область потерпає внаслідок поширеності туберкульозу (102,8 випадку на 100 тисяч осіб — 25 місце), великого розміру заборгованості з виплати зарплати (1984,5 грн.) і поширеності алкоголізму (143,7 випадку на 100 тисяч осіб — 25 місце). Соціальне середовище Дніпропетровщини характеризується одним з найвищих коефіцієнтів злочинності (1577 випадків на 10 тисяч осіб), поширеністю алкоголізму (133,6 випадку на 100 тисяч осіб), високою питомою вагою народжених поза шлюбом (25,3 % —  
22 місце), великою кількістю ДТП (21,5 випадку на 100 км доріг), питомою вагою безробітних понад рік (57,4 % — 26 місце).

За індексом демографічного розвитку перше місце належить Києву, якому притаманні найліпші показники міграційного руху (коефіцієнт сальдо міграції — 22,2 %, коефіцієнт інтенсивності міграції — 8,4‰) і середньої тривалості життя (при народженні — 71,2 року, при досягненні 15-річного віку — 57,2 року, при досягненні 45-річного віку — 30,1 року, при досягненні 65-річного віку — 15,2 року). Друге й третє місця належать м. Севастополю та Тернопільській області, що пов’язано з відносно низьким коефіцієнтом смертності немовлят і високими показниками середньої очікуваної тривалості життя. Останні місця належать Херсонській та Луганській областям. Причинами є низька середня очікувана тривалість життя по всіх 4-х показниках, а також незадовільні обласні результати міграційного руху.

Максимальне значення інтегрального індексу розвитку ринку праці належить Закарпатській області (0,787), мінімальне — Волинській області (0,285). Лідирування Закарпатської області зумовлене найвищими значеннями рівнів економічної активності міського населення (70,7 % за методологією МОП), зайнятості міського населення (66,3 %), найнижчою тривалістю пошуку роботи (8 місяців). Ці показники свідчать про досить сприятливу ситуацію на ринку праці області, про динамічність його розвитку та про мобільність робочої сили. При цьому досить високі показники Закарпатської області за показниками ринку праці спостерігаються протягом усіх п’яти років розрахунку регіонального індексу людського розвитку. Друге місце м. Києва пов’язане передусім із найвищим після Закарпатської області рівнем зайнятості населення віком 15—70 років (65,2 %), найнижчим рівнем безробіття за методологією МОП (4,8 %) та відносно низькою тривалістю пошуку роботи. Водночас населення Києва, маючи досить широкі можливості самостійного працевлаштування, не часто звертається по допомогу до служби зайнятості (2003 року співвідношення зареєстрованого безробіття та визначеного за методологією МОП становило 7,5 при 2,5 у середньому по Україні). Останнє місце Волинської області, яка за індексом розвитку ринку праці три попередні роки посідала 26 місце, є результатом низької економічної активності населення (62,1 %) та рівня її реалізації (50,5 %), найвищого серед регіонів рівня безробіття (18,7 %).  
Поліпшилася ситуація на ринку праці у Чернівецькій області, яка з 27 місця протягом трьох років піднялася на 15 позицію. Це відбулося за рахунок суттєвого збільшення рівня економічної активності населення (з 59,4 % у 2002 році до 66,4 % у 2003 році), рівня зайнятості (відповідно, 48,1 % і 60,6 %) і, відповідно, скорочення рівня безробіття міського населення (19 % і 8,8 %).

За індексом фінансового стану першість належить м. Києву, другу позицію посідає м. Севастополь, третю — АР Крим. Серед аутсайдерів необхідно відзначити Тернопільщину (27 місце), Івано-Франківщину (26 місце), Чернівецьку область (25 місце). Севастополь має сприятливу ситуацію щодо фінансування людського розвитку майже за всіма показниками за винятком видатків на соціальний захист. Найгірша ситуація з фінансування людського розвитку спостерігається у західних регіонах: майже за всіма показниками за певними винятками цим областям належать останні позиції.

За допомогою  міжрегіональних порівнянь рівнів людського розвитку в цілому та за його окремими аспектами можна визначити найпроблемніші реґіони та реґіони з відносно сприятливим соціальним станом. Київ значно випереджає інші реґіони за інтегральним показником людського розвитку. Найбільш проблемним реґіоном за станом людського розвитку є Луганська область. Ситуація там характеризується найгіршими показниками демографічного розвитку, рівня освіти й соціального середовища, що пов’язано з високим рівнем захворюваності на так звані соціальні хвороби та високими показниками злочинності. Область потребує невідкладних дій, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища, причому ці дії повинні мати комплексний характер, тобто охоплювати майже всі без винятку аспекти людського розвитку. Як своєрідну групу можна виокремити західні регіони України. Хоча в цілому вони не входять до групи з низьким рівнем людського розвитку, проте їм притаманна одна й та сама проблема — незадовільний стан фінансування людського розвитку. Тобто поліпшення фінансування соціальної сфери цих регіонів могло б дати вагомі результати підвищення загального рівня людського розвитку.

Демографічна  ситуація

Демографічна  ситуація є одним з найвагоміших чинників державної соціальної політики.

Специфіка демографічної  ситуації в Україні періоду незалежності полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням якісних  характеристик населення (насамперед, здоров’я), що дає підстави кваліфікувати  її як затяжну демографічну кризу. Своєї максимальної чисельності населення України  сягнуло у 1992-1993 рр., коли нас було 52,2 млн. Вже протягом чотирнадцяти останніх років чисельність населення України неухильно скорочується і на початок поточного року вона становила   46 млн. 646 тис. осіб⁵. Таким чином, кількість жителів країни за цей період скоротилась на  більш ніж на п’ять з половиною мільйонів осіб (5,6 млн.), причому переважно ― за рахунок депопуляції, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, яке на загальнонаціональному рівні фіксується в Україні з 1991 року.  З того часу лише  за рахунок депопуляції чисельність населення країни скоротилась на 4,6 млн. Протягом десятиріччя – з 1994 по 2004 рік у скороченні чисельності населення певну роль відігравало й від’ємне міграційне сальдо, однак за підсумками 2005-2006 рр. баланс міграційного руху населення  вже додатний, хоч міграційний приріст і незначний (4,6 тис. у 2005р., 14,2 – у 2006-му) 

Перевищення числа померлих над кількістю  народжених на сьогодні не є таким  вже екстраординарним явищем — понад третину європейських країн нині охоплені  депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб (за минулий рік―297,7 тис. осіб), при цьому коефіцієнт природного убутку населення в Україні принаймні станом 2005 р. був дійсно найвищий  у ряду європейських держав (за підсумками 2005 р.- (-7,6‰), 2006- (-6,4‰)). Росія  -6‰.