Заходи щодо покращення фінансового стану ХКО ім. Г.І. Петровського

• мету фінансових звітів;
• їх склад;
• звітний період;
• якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;
• вимоги до розкриття інформації фінансових звітах.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу доречну, достовірну та порівняну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, рух його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачем у певні терміни, які визначаються чинним законодавством.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язання власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов’язкового розподілу частини доходу між власниками ( у вигляді відсотків, дивідендів, вилученого капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, або визначення того, що підприємство не має ні наміру, ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності.

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певний період часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності. Звітний період становить календарний рік. Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної, місячної) наростаючим підсумком з початку року.

Принцип нарахування полягає у тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал про рух грошових коштів. Вона містить примітки , які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів  фінансової звітності події, які відбувалися після складання балансу.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 «Звіт про рух грошових коштів» та форма № 4 «Звіт про власний капітал» та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття прогнозних фінансово - економічних рішень [ 3 ].

 

1.4 Аналіз фінансової стійкості  підприємства 

 

У загальному розумінні "стійкість" трактується як властивість системи так реагувати на зміни зовнішнього середовища, щоб не лише генерувати чинники, які зумовлюють її врівноважений стан, а й забезпечувати подальший розвиток. Іншими словами, стійкість системи характеризується її здатністю зберігати рівновагу і повертатись у вихідне положення незалежно від зовнішнього впливу [ 6 ] .

Стійкість підприємства є якісною характеристикою його стану, індикатором його "здоров'я", запорукою його життєздатності і підґрунтям стабільності  на ринку і розвитку у конкурентному середовищі.

Розрізняючи категорії "фінансовий стан" та "фінансове положення" підприємства, ми поділяємо точку зору тих учених-фінансистів, які визначають фінансовий стан підприємства як "відображення внутрішніх процесів, що відбуваються на підприємстві, і їх результатів", а фінансове положення підприємства - через "його роль і значення як господарюючого суб'єкта на ринку".

В умовах ринку фінансовий стан підприємства розкриває не лише сутність його життєдіяльності, а й потужність чинників розвитку, що акумулюються в стійкості цього суб'єкта господарювання. Очевидно, що найстійкішим є статичний стан, тобто стан спокою. Проте, коли йдеться про фінансовий стан, як характеристику господарсько-фінансового функціонування підприємства, слід вважати, що він є динамічним за сутністю свого прояву.

Найважливішою характеристикою фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Вона дозволяє визначити рівень фінансового ризику, що пов`язаний з формуванням структури джерел капіталу, а, відповідно, і міру стабільності фінансової бази розвитку підприємства на перспективу.

Велика різноманітність факторів, що впливає на стійкість підприємства, поділяє її на певні види. Стосовно до підприємства стійкість може бути загальною та фінансовою, а в залежності від факторів, що впливають на неї - внутрішньою та зовнішньою.

Внутрішню стійкість підприємства визначає загальний фінансовий стан, трудовий потенціал, натуральна й грошова структура виробництва, така їх динаміка, при яких забезпечується стабільно високі економічні результати його функціонування. Успадковану стійкість визначає наявність відомого запасу міцності, що захищає підприємство від несприятливих дестабілізуючих виробничих умов. Зовнішню по відношенню до підприємства стійкість визначає стабільність економічного середовища, в межах якого здійснюється підприємницька діяльність.

Загальна стійкість підприємства передбачає його здатність здійснювати управління внутрішніми та пристосовуватись до зовнішніх чинників діяльності, що дозволяє підтримувати оптимальні умови ефективного господарювання.

Фінансова стійкість підприємства формується у процесі виробничої та фінансово-інвестиційної діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Економічна категорія "фінансова стійкість" є категорією відтворювального процесу. Вона розкриває економічні відносини, що складають фінансовий механізм забезпечення розвитку підприємства [ 8 ].

Категорія "фінансова сталість" характеризує фінансовий стан підприємства як статичну, незмінну величину, за якої відсутній розвиток підприємства. Категорія "фінансова стабільність підприємства" свідчить про наявність виробничо-економічних умов здійснення розширеного відтворення виробництва, забезпечення ефективного господарювання протягом тривалого періоду.

Іноді сутність фінансової стійкості обмежують ступенем незалежності підприємства від зовнішніх фінансових джерел. Проте це не зовсім вірно, оскільки залучення позикових коштів для фінансування сезонних потреб підприємницької діяльності фінансовими ресурсами є важливою передумовою стійкості сільськогосподарських підприємств.

На відміну від категорій "платоспроможність", "ліквідність" і "кредитоспроможність", категорія "фінансова стійкість" - більш широка та багатогранна і включає в себе оцінку усіх видів  діяльності підприємства, перебуває під впливом різних фінансово-економічних процесів, які потрібно враховувати при здійсненні фінансового вибору.

Фінансову стійкість можна сформулювати як такий обсяг фінансових ресурсів і такий ступінь їх використання, при якому підприємство, вільно і ефективно маневруючи грошовими коштами забезпечує безперервність і розвиток процесу виробництва та реалізації продукції за рахунок зростання капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

Дослідження фінансової стійкості здійснюється із застосуванням дескриптивних моделей, тобто таких, що засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Проблему забезпечення фінансової стійкості підприємств вивчати українські науковці, зокрема Г. Скудар, І. Бланк, М. Коробов, О. Павловська, В. Плиса. З думкою більшості авторів цих досліджень, що фінансова стійкість відображає стабільне перевищення доходів над витратами, забезпечує вільний ефективний обіг грошових ресурсів, сприяє безперервному процесу виробництва і реалізації продукції, не можна не погодитися. Однак поза увагою залишається вивчення фінансової стійкості акціонерного товариства як необхідної умови його економічного розвитку, а також впливу чинників , що відображають ефективність фінансової діяльності. Тому дослідження цієї сфери викликає певне наукове зацікавлення [14].

Фінансовий аналіз має бути постійно діючим засобом ефективного управління підприємством. І саме фінансова стійкість є тією унікальною категорією, яка оцінює підприємство з точки зору стабільної діяльності на ринку.

Важливе значення має розробка методики оцінки, яка б давала чітке уявлення про рівень фінансової стійкості підприємства, вимагала мінімум загальнодоступної інформації, відображала всі сторони діяльності і могла бути підґрунтям для визначення заходів по її забезпеченню.

Фінансова стійкість підприємства перебуває під дією різноманітних фінансово-економічних факторів. Під впливом негативних факторів підприємство може втратити фінансову стійкість, а завдяки позитивним - зміцнити її [ 9 ].

У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення «певного ступеня» фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова - сприятиме створенню «зайвих» запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства. [ 2 ].

В основі аналізу фінансової стійкості полягає аналіз джерел коштів, класифікація яких приведена на рис 1.3

 

 

Рисунок 1.3 - Класифікація джерел коштів для аналізу фінансової стійкості підприємства

 

 

Найважливішою ознакою фінансової стійкості підприємства є його здатність функціонувати і розвиватися в умовах мінливого внутрішнього і зовнішнього середовища. Тому поділ факторів, що впливають на фінансову стійкість, на внутрішні й зовнішні є найсуттєвішим [ 14 ].

 

1.5 Оцінка ліквідності активів  підприємства 

 

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати  з точки зору його короткострокової і довгострокової перспективи. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за короткостроковими зобов’язаннями.  Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші[ 7].

Під ліквідністю підприємства слід розуміти його здатність покривати зобов’язання активами. Строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов’язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність підприємства і передбачає постійну тотожність між його активами та зобов’язаннями одночасно за загальною сумою, термінами перетворення активів у гроші та термінами погашення зобов’язань[ 6 ].

Найліквіднішою є готівка ( або сальдо балансового рахунку ). Наступним за ступенем ліквідності активом є короткострокові інвестиції ( цінні папери ), оскільки у випадку необхідності вони можуть бути швидко перетворені на гроші.

Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для перетворення їх у гроші спочатку необхідно їх продати. Отже, під ліквідністю будь - якого активу слід розуміти можливість перетворення його в гроші, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов’язання або поточні зобов’язання - це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, на балансі у підприємства повинно бути достатньо грошей для сплати поточних зобов’язань. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, що згруповано за ступенем їх ліквідності і розташовані у порядку зменшення ліквідності з зобов’язаннями по пасиву, об’єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в гроші, активи підприємства, з огляду на викладене вище, поділяються на групи[ 7].

Найбільш ліквідні активи (А1) - грошові кошти підприємства і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), суми яких за всіма статтями грошових коштів можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно.

Швидко реалізовані активи (А2) - дебіторська заборгованість та інші активи, суми яких для обертання на готівкові кошти вимагають певного часу.

Ліквідність цих активів залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників підприємства, стосунків з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу.

Повільно реалізовані активи (А3) - це запаси, дебіторська заборгованість (платежі за якою очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість за придбаними цінностями. Слід включати з розрахунків статтю «Видатки майбутніх періодів»