Міжнародні-економічні відносини

На макрорівні суб´єктами сучасних міжнародних економічних відносин є національні уряди й інші державні органи (наприклад Центральний банк), а також міжнародні економічні організації. Головна мета перших — регулювання міжнародних економічних відносин країни за допомогою відповідної зовнішньоторговельної, науково-технічної, валютної, податкової, інвестиційної політики. Мета міжнародних організацій — розробити загальну для всіх учасників нормативно-правову базу здійснення міжнародних економічних відносин.

Подібне розмежування змісту і суб´єктів міжнародних економічних відносин на макро- і мікрорівнях дозволяє об´єднати різні точки зору на форми міжнародних економічних відносин і виділити такі:

• міжнародна торгівля товарами і послугами;
• міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, включаючи й обмін технологіями;
• міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини;
• міжнародна міграція робочої сили.

Докладний аналіз кожної з форм міжнародних  економічних відносин буде подано у  наступних темах. Практичне здійснення міжнародних економічних відносин припускає наявність механізму  їхньої реалізації.

Механізм реалізації міжнародних  економічних відносин — це сукупність правових норм та інструментів реалізації (міжнародні угоди, договори, конвенції, хартії, кодекси, керівництво тощо), прийнятих на національному і  міждержавному рівнях, включаючи  регіональні й глобальні міжнародні економічні організації.

Головним методом вивчення міжнародних  економічних відносин є діалектичний метод. Стосовно сфери світогосподарських зв´язків цей метод визначає те, що кожну форму міжнародних економічних відносин варто розглядати як похідну від відносин у сфері матеріального виробництва різних країн у процесі її становлення, розвитку, удосконалювання і взаємодії з іншими формами.

Великий вплив на формування і розвиток сучасних міжнародних економічних  відносин мають такі фактори:

• Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.
• Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища .
• Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом´якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.
• Зміни в системі міжнародного поділу праці. Як зазначалося раніше, місце і роль країни в міжнародному поділі праці зараз все менше залежить від її природно-кліматичних ресурсів і географічного положення і все більше — від «придбаних ресурсів» (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та чи інша країна «вписується» у стратегічні цілі найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинуті країни перетворилися в головних світових експортерів продовольства, із країн, що розвиваються, все більше експортується машинотехнічної продукції, одягу, взуття, інших готових виробів.
• Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об´єднань, а з іншого — стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.
• Зростаюче значення у світовому господарстві міжнародних корпорацій у сучасних умовах. Вони відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи та географічної конфігурації.
• Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв´язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.
• Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв´язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).
• Політичні фактори: розпад колоніальної системи імперіалізму, розпад СРСР, Чехословаччини, СФРЮ, міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.

Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини  інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис  єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але  і взаємообумовлені.

3. Міжнародні економічні відносини та їх структура

З'ясування найважливіших  законів функціонування та розвитку світового господарства за принципами сходження від абстрактного до конкретного, переходу від сутнісних відносин до форм їх вияву неможливе без  визначення основних форм міжнародних  відносин, в яких виявляються закони світового господарства. Так, розуміння  інтернаціональної вартості дає  змогу перейти до характеристики механізму ціноутворення на світовому  ринку залежно від співвідношення попиту і пропозиції, дії відповідних  законів на рівні явища (тобто  законів попиту і пропозиції, законів  попиту та ін.), які конкретизують  дію законів на рівні глибинної сутності (сутності другого, третього порядку). Основними формами міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна трудова міграція та міжнародна економічна інтеграція, валютно-фінансові зв'язки і відносини між країнами .

Сутність та інфраструктура міжнародних  економічних відносин.

Визначення сутності міжнародних  економічних відносин часто бувають  спрощеними, неповними. Так при їх характеристиці як функціональної підсистеми світового господарства або сукупності міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом продуктивних сил та інших факторі в, спостерігається  тавтологія, оскільки у правій частині  визначення майже повністю повторено  ліву частину (те, що треба визначити), але додано термін "сукупність", а економічні відносини названо  економічними зв'язками. Мало збагачує зміст цієї категорії і характеристика "... похідні, перенесені на міжнародну арену економічні відносини певного  суспільства", оскільки такі відносини  позбавляються притаманної їм нової  сутності, якій властиві власні закони та закономірності розвитку, а отже, внутрішні суперечності.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) є економічною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил, в якій зосереджені техніко-економічні, організаційно-економічні відносини  та відносини економічної власності, тому концептуальне визначення таких  відносин значною мірою залежить від чіткої, змістовної характеристики категорії "форма", яка означає  внутрішню організацію змісту, спосіб зв'язку між підсистемами та елементами підсистем (тобто структуру змісту), спосіб його існування. У свою чергу, структура — це комплекс внутрішніх стійких зв'язків між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки) як закони детермінують її розвиток.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація  світового господарства, законів  його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству V загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі  структуру міжнародних економічних  відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них  виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини  і міжнародні відносини економічної  власності. Міжнародні техніко-економічні

відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації  продуктивних сил і разом з  ними утворюють міжнародний технологічний  спосіб виробництва. Міжнародні відносини  економічної власності — це процес привласнення суб'єктами міжнародних  економічних відносин різноманітних  об'єктів — товарів, послуг, робочої ,сили, інтелектуальної власності  і тощо у всіх сферах суспільного  відтворення (тобто у безпосередньому  виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Суб'єктами МЕВ є різні рівні  держави (центральної або федеральної  і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово  кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном.

Організаційно-економічні відносини  встановлюються у процесі проведення названими суб'єктами спільних маркетингових  досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду .

Структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед — в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу — розподіл та перерозподіл , створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання — поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Інфраструктура МЕВ представлена передусім міжнародними економічними, соціальними та фінансово-кредитними установами та організаціями загальносвітового  масштабу: ГАТТ, СОТ, Світовий банк, Міжнародний  валютний фонд та ін. Крім них, існують  міжнародні економічні та фінансово-кредитні установи на регіональному рівні: Європейський банк реконструкції та розвитку, Рада міністрів європейського співробітництва, Європейська комісія, Європейський інвестиційний банк та ін.

До умов розвитку міжнародних  економічних відносин належать:

• більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб'єктів МЕВ, тобто покупців і продавців - учасників міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;
• зростаюча залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів;
• використання у сфері МЕВ різних національних валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;
• значно більший економічний потенціал суб'єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно з суб'єктами національних економічних відносин (серед них кількісно переважають дрібні та середні підприємства й підприємці, які їх очолюють);
• зростання ролі і складності проведення маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;
• збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін;
• раціональне поєднання державного та наддержавного регулювання, транснаціональної планомірності та ринкових важелів при формуванні господарського механізму в межах світового господарства.

До основних факторів розвитку МЕВ належать:

• неоднорідність природних, географічних, демографічних, економіч-них умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;
• поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, особ-ливій та одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне роз-ширення номенклатури продукції;
• підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впливом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);
• необхідність хоча б часткового подолання зростаючого розриву між високорозвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;
• поглиблення глобальної екологічної кризи, послабити або подолати яку можна лише спільними зусиллями всіх країн;
• зростання могутності і посилення ролі міжнародних економічних та громадських партій з їх вимогами на поглиблення співробітництва між різними країнами.

4. Характерні форми міжнародних економічних відносин

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ).

Основними формами міжнародних  економічних відносин, через які  проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Міжнародна торгівля - це форма відносин між товаровиробниками  і споживачами різних країн, що виникла  на базі міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля передбачає переміщення товарів  та послуг за межі державних кордонів, її можна трактувати як відносини  країн з метою вивезення та ввезення товарів та послуг. До товарів, крім матеріальної продукції, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів. До міжнародної  торгівлі послугами належать транспортні  послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі  послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші «невидимі» блага. В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Розвиток інформаційної  інфраструктури залежить від рівня  розвитку промисловості. Але і конкурентоздатність самої промисловості здебільшого визначається інформаційною складовою. Інформаційна ситуація в країні, її підключеність до каналів світових мереж інформаційних комунікацій стала багато в чому визначати роль і місце країни в міжнародному поділі праці і у всесвітнім господарстві.

Для регулювання своєї  зовнішньої торгівлі кожна держава  законодавче встановлює певні правила  та умови зовнішньоторговельної  політики. Ними вона намагається забезпечити  найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні  умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн  та обмежити ввезення іноземних товарів  в свою країну. Таким чином, держава  відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин. Залежно  від масштабів втручання у  міжнародну торгівлю розрізняють два  типи зовнішньоторговельної політики держави :

• політика вільної торгівлі;
• політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального втручання  держави у зовнішню торгівлю. Вона базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних  та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим  рівнем розвитку продуктивних сил, коли місцеві підприємці мають змогу  витримувати конкуренцію.