Міжнародні-економічні відносини

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку  від іноземної конкуренції з  використанням системи обмежень імпорту. Проводячи політику протекціонізму, держава, з одного боку, захищає національних вироб-ників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, в свою чергу, веде до падіння конкурентоспро-можності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Протекціонізм у менш розвитих країнах - спроба вистояти в боротьбі зі світовими економічними силами, здатними законсервувати відсталу неефективну  структуру національної економіки. В цьому випадку свідомо жертвують  майбутніми економічними виграшами: захист молодих перспек-тивних галузей як основи структурної перебудови економіки виявляється цілком виправданим. У більшій чи меншій мірі протекціонізм необхідний для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, необхідні для оборони країни, для збереження і підтримки виробництва й зайнятості, особливо в умовах кризи (хоча ці аргументи, з погляду науки, не безперечні), для протистояння демпінгу - продажу товарів за цінами нижче витрат. У деяких випадках мито - основне джерело доходу держбюджету, і лібералізм просто неможливий. Зрештою, економічна політика держави може визначатися неекономічними пріоритетами, і протекціонізм виявляється вимушеним при повному розумінні його несприятливих наслідків.

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал  є тим ресурсом, без якого неможливе  виробництво будь-якого товару, створення  матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формах веде до утворення  іноземної власності чи іншої  форми зобов'язань, які дають право  на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати  за кордон підприємницький капітал, давати І отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є  одним із основних джерел фінансування імпорту.

Державний капітал -це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та piзні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або  отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це - інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування.

Підприємницький капітал - це засоби, які вкладаються у виробництво  для отримання доходу. Вивезення  підприємницького капіталу означає  створення власниками капіталу підприємств  на території іншої країни. Залежно  від ступеня реально здійснюваного  контролю за діяльністю створених підприємств  розрізняють прямі та портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал  за кордоном, що забезпечує контроль над  підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти  такого контролю, прийнята у розмірі 25%, за американською статистикою - 10%, а за австралійською та канадською - 50%.

Портфельні інвестиції утворюються  вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або  контролю над ними. Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання  позик на короткий чи довгий термін для отримання відсотка.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються  від звичайного ринкового стандарту, вини містять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий  капітал іноземний кредитор отримує  відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видаватись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масштабів  і став і основою сучасної системи  міжнародного кредиту. У міжнародних  масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою - приватний.

Створення великої машинної індустрії викликало розвиток такої  форми міжнародних економічних  відносин, як міжнародна міграція робочої  сили.

Міжнародна міграція робочої  сили - це переміщення працездатного  населення за національні межі, що викликається різними причинами  переважно економічного характеру. Ці причини - різноманітні. В цілому їх можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції  розвитку всіх форм міжнародних економічних  відносин, і специфічні, що пов'язані  тільки з міграцією. До першої групи  причин, відносяться: інтернаціоналізація  господарського життя; нерівномірність  соціально-економічного розвитку окремих  країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють  витіснення робочої сили із одних  галузей і додаткову потребу  в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомісткі  виробництва в одних країнах  і наукомісткі в інших; політична  й економічна нестабільність в окремих  державах.

Друга група причин включає: відмінності між країнами в рівні  заробітної плати і соціального  забезпечення; нестачу робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох державах особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між  країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Міграція висококваліфікованих спеціалістів набула величезного розмаху. Виїжджаючих спеціалістів приваблює  передусім вищий рівень заробітної плати і побутових умов у розвинутих країнах, а також більші можливості для професійного зростання. Особливо гостро проблема відпливу умів постала перед постсоціалістичними країнами і перед Україною зокрема.

Міжнародний обмін технологіями це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і  вузькому розумінні. У вузькому розумінні - це передача власне технології або  технології "в чистому вигляді", а в широкому - передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому  вигляді - це методи і техніка виробництва  товарів і надання послуг. Матеріалізована  технологія - це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

До способів некомерційної  передачі технології належать:

• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;
• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;
• стажування спеціалістів;
• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи  спрямовані на широкомасштабний пошук  місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним  способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації поділяються на:

• власне передачу технології;
• спільну розробку і використання технології;
• промислове кооперування та спільне підприємництво.

Основою міжнародної передачі технології є проведення науково-дослідних  та дослідно-конструкторських робіт. На їх виконання передові промислове розвинені  країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе результати передових наукових досліджень. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

• патентна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;
• ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;
• ноу-хау - передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує переваги в досягненні його кінцевої мети;
• угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;
• франчайзинг - це надання великою «батьківською» фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Світова валютна система  включає сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі й обслуговуючих  ці відносини наднаціональних валютних інститутів і організацій. Міжнародні валютні відносини є складовою  частиною міжнародних економічних  відносин що виникають у процесі  функціонування грошей у сфері економічного обороту між країнами.

Валюта, в широкому розумінні - це грошова оди-ниця країни (гривня, рубль, долар);у вузькому розумінні - це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система - форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

На світовому валютному  ринку здійснюються розрахункові і  кредитні операції, що обслуговують товарні  угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового  валютного ринку є: здійснення зовнішньоторговельних  операцій, регулювання валютних курсів, валютний кліринг, страхування валютних ризиків, отримання прибутків на різниці валютних курсів.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих  з-за кордону, й сумою платежів, переведених  за кордон за певний період часу, як правило, за рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів, балансу  міжнародного руху довготермінового й  короткотермінового кредиту тощо.

У сучасних умовах у світовому  господарстві функціонує так звана  ямайська міжнародна валютна система. Золото, як валютна цінність, з цієї системи вилучено. В основу визначення валютних паритетів покладені "спеціальні правила запозичення" - СДР, тобто  міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускаються МВФ і використовуються для безготівкових міжнародних  розрахунків шляхом запису на спеціальних  рахунках і як розрахункова одиниця  МВФ. СДР існують тільки в сфері  безгрошових розрахунків у вигляді  запису на рахунках, їх курс установлюється по відношенню до основних валют.

Однією з особливостей міжнародної валютної системи є  її розвиток на принципах поліцентризму, що означає взаємодії в межах  єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. У 1979 р. в Європі створено регіональну валютну систему, що є результатом і водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграції.

На основі руху позичкового  капіталу в сфері міжнародних  економічних відносин виникає міжнародний  кредит - надання в масштабі світового  господарства валютних і товарних відносин на умові повернення, терміновості й платності. Суб'єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, а також інші юридичні та фізичні особи.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу  роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність внаслідок сплати величезних відсотків за кредит.

Форми міжнародного кредиту  можна класифікувати за різними  принципами:

• За призначенням розрізняють кредити зв'язані - ті, які мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах, і фінансові - ті, що не мають цільового призначення.
• За джерелами: зовнішнє кредитування і внутрішнє кредитування
• За формою надання: товарні і валютні.
• За термінами: нетермінові, короткотермінові, середньо-термінові,

довготермінові.

• За валютою позики: у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, третьої країни, у міжнародній грошовій одиниці.
• За забезпеченістю: забезпечені та бланкові.
• За формою надання: готівкові, акцептні, депозитні сертифікати, облігаційні позики.