Особливості укладання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Особливості укладання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних  відносин України з іноземними державами. Конституцією, Декларацією про державний  суверенітет України і Законом  України “Про економічну самостійність України” встановлено, що однією з основ реалізації державного суверенітету України є її самостійність при здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Зовнішньоекономічною діяльністю (далі – “ЗЕД”) суб’єктів господарювання, відповідно до положення ГК України, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном та/або робочою силою (ч. 1 ст. 377 ГК України).

Зокрема, держава закріплює  за суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської діяльності об'єм прав, які використовуються при здійсненні їх зовнішньоекономічної діяльності, а саме:

1. право суб’єктів ЗЕД  добровільно вступати у зовнішньоекономічні  зв’язки;

2. право суб’єктів ЗЕД  здійснювати її у будь-яких  формах, які прямо не заборонені  законом України;

3. виключному праві власності  суб’єктів ЗЕД на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

На сьогодні займатися  зовнішньоекономічною діяльністю і  престижно, і прибутково. Перефразовуючи відомий вислів “плох тот солдат, который не хочет стать генералом” можна сказати, що погане те підприємство, яке не прагне займатися зовнішньоекономічною діяльністю. І це буде цілком справедливо, адже навіть для студента першокурсника зрозуміло, що в такому випадку виграє і саме підприємство, і галузь, в якій воно працює, і держава загалом.

1. Зовнішньоекономічний  договір в українському законодавстві

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну  діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ (далі – Закон) під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які  ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України (п. 1 ст. 382 ГК України).

Звертає на себе увагу формулювання визначення зовнішньоекономічного  договору в Законі. У ньому вказується, що суб’єктом укладення даного договору є “суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності”. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право здійснювати  зовнішньоекономічну діяльність лише після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює Мінекономіки (ст. 5 Закону).

Таким чином, лише той суб’єкт, який у передбаченому законодавством України порядку зареєстрований суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, має право на укладення такого договору. Про це також йдеться  в ст. 6 Закону, де зазначається, що суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного  договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору, де поряд  з іншими умовами (наявність реєстрації юридичної особи, правоздатність та дієздатність фізичної та юридичної  особи тощо) повинна бути реєстрація суб’єктом ЗЕД діяльності.

ЗЕД договір (контракт) є консенсуальним і укладається в письмовій формі суб’єктами, які мають право на його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

У понятті ЗЕД договору (контракту) вказується, що він є  “матеріально-оформленою угодою”. Задавалося б таке визначення породжує неоднозначність, проте це формулювання навпаки розширює поняття форми укладення ЗЕД договору (контракту). Факсимільний, телетайпний зв’язок також прийнятний для оформлення договору і надання йому юридичної сили. При цьому слід наголосити, що в такому випадку можуть бути зазначені лише основні умови договору щодо ціни, якості, кількості, строку поставки товару. У випадку ж, коли сторони хочуть більш детально врегулювати їх відносини, вони мають укладати письмовий ЗЕД договір (контракт), який більш повно та детально закріпить зовнішньоекономічні відносини між сторонами ЗЕД договору (закріпить порядок вирішення спорів, страхування товару, порядок нарахування пені, неустойки тощо).

Письмова форма є також  важливою в тому плані, що додатково розширює можливості ЗЕД. Так, внаслідок здійснення діяльності з підакцизними товарами на оригіналі зовнішньоекономічного контракту ДПА робиться відмітка про кількість виданих акцизних марок, які необхідні для товарів, які імпортуватимуться в Україну через деякий час, виходячи з умов ЗЕД договору (контракту). На “зворотному шляху”, а саме при ввезенні алкогольних напоїв на територію України, у контракті ДПА робиться відмітка про кількість завезених товарів, що маркуються. При цьому, якщо товар ввозиться кількома партіями, відмітка робиться про кожну партію. Як бачимо, якби не була додержана письмова форма ЗЕД договору (контракту), здійснення такої діяльності було б юридично не можливим.

Форма ЗЕД угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.

Проте це не єдині правила, які встановлює законодавець стосовно форми. Відповідно до п. 4 ст. 382 ГК України та ст. 6 Закону форма ЗЕД договору (контракту) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

2. Правова прив’язка зовнішньоекономічного договору

Загалом зовнішньоекономічні  угоди укладаються відповідно до законодавства України, міжнародних  угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних моделей. Саме тому важливу роль при укладенні зовнішньоекономічного договору відіграє те, законодавство якої країни повинно бути застосовано в тих чи інших випадках (питання правової прив’язки).

Дане питання залежить від багатьох чинників (форми взаємин  між сторонами, виду товару, місця укладення договору, характеру робіт/послуг).

Так, якщо сторони планують створити спільне підприємство (СП), то застосовується право країни, на території якої СП створюється та реєструється. Певний відсоток ЗЕД договорів (контрактів) укладаються на аукціонах, внаслідок конкурсу або на біржі, а тому в такому випадку застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. Якщо ж укладення зовнішньоекономічного договору пов’язано з виконанням будівельно-монтажних робіт, виробничим співробітництвом чи кооперуванням, то в такому разі застосовується право країни, де здійснюється така діяльність, або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодились про інше.

До прав та обов’язків сторін в інших ЗЕД договорах (контрактах) застосовується право країни, де заснована  чи має місце проживання або основне  місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору, що має  вирішальне значення для його змісту.

В окремих випадках з питань укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовуються спеціальні нормативно-правові акти. Наприклад, якщо йдеться про військово-технічне співробітництво, то застосовуються, зокрема, Указ Президента України “Про подальше вдосконалення державного експортного контролю”, “Про військову торгівлю у збройних силах”, Положення про державний експортний контроль в Україні, а також Закон України “Про державне оборонне замовлення”.

Проте в практиці трапляються  випадки, коли сторони не змогли досягти  домовленості щодо права, яке має  застосовуватися у відносинах між  ними, а тому в такому випадку  застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне  місце діяльності сторона, яка є:

• продавцем (у договорі купівлі-продажу);
• страхувачем (у договорі страхування);
• ліцензіаром (у ліцензійному договорі);
• охоронцем (у договорі зберігання);
• комітентом або консигнантом (у договорі комісії (консигнації);
• перевізником (у договорі перевезення);
• іншим суб’єктом, зазначеним у п. 10 ст. 6 Закону.
• 3. Реєстрація зовнішньоекономічних договорів
• Відповідно до ст. 383 ГК України Кабмін з метою забезпечення відповідності ЗЕД договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види ЗЕД договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами.
• Порядок здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначається Положенням про реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з додатками № 1-7 (далі – Положення), затвердженим наказом Мінекономіки № 136 від 29 червня 2000 р.
• Саму реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) проводить Мінекономіки, а також уповноважені ним органи в обласних центрах, які правомочні здійснювати облік (реєстрацію) ЗЕД договорів (контрактів) суб’єктів підприємницької діяльності, що зареєстровані в області, якщо облікова вартість цих договорів (контрактів) не перевищує 1 мільйон 500 тисяч доларів США. Облік (реєстрація) ЗЕД договорів (контрактів) на експорт відходів та брухту чорних металів здійснюється винятково Мінекономіки за погодженням з Держкомпромполітики незалежно від облікової вартості контрактів.
• Значну роль для реєстрації ЗЕД договорів (контрактів) відіграє режим ліцензування. Так, ЗЕД договори, предметом яких є товари, зазначені в додатках 4 та 5 Положення, підлягають реєстрації лише в тому випадку, коли до товарів не застосовується режим ліцензування та їх експорт здійснюється до країн, зазначених у додатку 7 Положення. В разі, коли чинними міжнародними договорами передбачаються прийняття та виконання Україною зобов’язань щодо експорту товарів, зазначених у додатках 4 та 5, у рамках кількісних обмежень, установлених іноземними державами чи економічними угрупованнями, та запровадження процедури ліцензування або подвійної перевірки (з видачею "експортного документа") експорту зазначених товарів і коли контракти, предметом яких є ці товари, підлягають обліку (реєстрації), застосовуються правила міжнародних договорів та законодавства України щодо режиму ліцензування і квотування або подвійної перевірки експортних операцій, а реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) призупиняється на період до закінчення дії зазначених міжнародних договорів.
• У деяких випадках реєстрація (облік) є необов’язковими і здійснюються лише внаслідок запровадження відповідних умов у ЗЕД договорі (контракті). Це, зокрема, стосується ЗЕД договорів, на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника (реєструються лише у тому випадку, коли реалізація готової продукції передбачена в країні виконавця або передбачається його вивезення до іншої країни).
• Для реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) подаються такі документи: заява в довільній формі на офіційному бланку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності - заявника за підписом його керівника; інформаційна картка зовнішньоекономічного контракту установленої форми; оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) з усіма чинними на дату подання додатками, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, які є частинами контракту; копія, завірена в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності (якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку); копія свідоцтва про державну реєстрацію, завірена керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності; копія витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію іноземного суб’єкта господарської діяльності, керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України (подається тільки в разі попередньої поставки товару); документ про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту).
• Для окремих видів договорів (контрактів) передбачені інші умови реєстрації. Зокрема, при здійсненні державної реєстрації договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво або інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора, порядок подання документів для цього та їх розгляд регулює Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою Кабміну від 30 січня 1997 р.

1. Поняття і функції оренди  
   У перекладі з латинської означає оренда найм або Договір на передачу майна власником у володіння іншій особі на певних умовах.  
   Традиційне визначення оренди, це передача однією особою (орендодавцем) іншій особі (орендарю) - майна у тимчасове володіння або користування (або тільки користування) - за плату.  
   Основна форма вираження таких взаємин - Договір. Чому? Тому що мова в даному випадку, йде про гнучку правовій формі, в яку можуть наділятися різні за характером суспільні взаємини.  
   Метою оренди, є забезпечення передачі майна у тимчасове користування, при цьому користування увазі вилучення з речі її корисних властивостей, і найголовніше придбання плодів і доходів.  
   На відміну від суто юридичного визначення оренди як договірного, термінового і возмездного володіння і користування майном, оренда - це система господарювання чи організаційна форма підприємництва, що характеризує відносини власності і стан виробничих сил і перш за все робочої сили. Більш наочно це можна побачити на схемах (див. схеми 1, 2 і 3). Ізольований розгляд оренди у відриві від її матеріального утримання - виробничих сил або від власної форми, що характеризує виробничі відносини, - не дозволяє виявити економічну сутність цієї системи господарювання. Справжня оренда має місце в тих випадках, коли застосовується форма виробництва веде до виникнення спільної сумісної (пайовий) і приватної форм власності на засоби виробництва та результати праці. У той же час будь-який вид власності не виключає орендну форму її використання.  
   Помилковою є також підміна поняття оренда різними формами підрядних відносин. Насамперед у них по-різному формуються трудові колективи: замість найму робочої сили при оренді вводиться членство з одночасними змінами прав та обов'язків кожного працівника, що випливають з їх власності, на отримання доходу і куплені засоби виробництва. 
2. Оренда - це наймання не працівників, а майна. Отже, вона є не формою організації праці, а способом реалізації відносин власності. Сам факт найму (оренди) засобів виробництва веде до корінної зміни соціального статусу працівників. За допомогою оренди вони реально з'єднуються із засобами праці не як наймані працівники, а як їх господарі. У результаті значно розширюється база мотивації трудової діяльності працівників не тільки як споживачів, але і як зацікавлених підприємців, вона пов'язується не тільки з фондами оплати праці та матеріального стимулювання, але і з присвоєнням додаткового продукту, з процесом відтворення в орендному господарстві, з реалізацією колективом і кожним працівником свого права співвласника власності (див. таблицю № 1). У орендних колективах людина стає не тільки працівником, а й господарем, не тільки виконавцем, але і розпорядником, що приводить в дію великі резерви підвищення ефективності виробництва. Ця форма організації виробництва дозволяє працівникові виконувати на додаток до прямих ще й управлінські функції, приймати відповідальні рішення разом з товаришами по трудовому колективу, будувати відносини з ними на основі взаємної довіри та загальної зацікавленості в кінцевому результаті.  
   Поняття «оренда» і «майновий найм» в практиці застосовуються як тотожні. Різниця між ними має місце лише стосовно житлових приміщень, які можу здаватися і в найм (соціальний або комерційний) - громадянам, і в оренду - юридичним особам (ст. 671-688 ЦК України).  
   У якості одного на елементів системи господарювання оренда ефективно виконує ряд найважливіших щодо становлення та розвитку 
3. 2. Види і форми оренди  
   Виходячи з діалектичного взаємодії змісту і форми явищ в орендній діяльності як в будь-якому економічному процесі, слід виділяти вид чи сутність і конкретні організаційні форми її практичного втілення в різних господарських формуваннях. Як відомо, немає форми без змісту, який визначає форму. Остання, у свою чергу, впливає на зміст і не існує без нього.  
   Оренда є організаційною формою виробництва, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Проте як кожне самостійне явище, як ринкова економічна категорія вона має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.  
   Особливості побудови орендної системи господарювання залежать від багатьох умови, але найбільш суттєвою ознакою, що визначає вид оренди, виступає ступінь господарської та економічної самостійності підприємців у вирішенні всіх основних виробничих функцій - планування, організації виробничих та трудових процесів, реалізації продукції, оплати праці, управління і т . д.  
   Ступінь свободи, економічної самостійності орендаря багато в чому визначається обсягом орендованих речових елементів виробництва. У практиці існують з різними модифікаціями два основні варіанти:  
   Варіант А: коли орендуються всі елементи виробництва - земля, основні та оборотні кошти, тобто це повна оренда, яка переважала на першому етапі її поширення в Росії (1987-1991рр.).  
   Варіант Б: коли в міру формування ринкових відносин стала можливою часткова оренда, коли підприємець має ту чи іншу частину засобів виробництва у своїй власності і йому потрібно наприклад, додатково орендувати тільки землю для нового будівництва та розширення виробництва або тимчасово найняти відсутню дорогу техніку і т. д. Другий етап оренди настав у Росії в основному у зв'язку з проведенням в 1992р.приватизації державних і муніципальних підприємств.  
   Види і форма орендної діяльності багато в чому визначаються також місцевому об'єкта і суб'єкта оренди в системі поділу праці в суспільстві або в окремому підприємстві. Орендні відносини розвиваються в загальному на двох рівнях. По-перше, вони формуються на основі поділу праці всередині підприємства, між власником, адміністрацією господарства та первинними трудовими колективами, сім'ями або окремими трудівниками. Ці внутрішньовиробничі відносини можна розглядати як переважно горизонтальні. Вони ведуть до якісної зміни існуючих підприємств, перетворюють їх в асоціації або об'єднання орендарів.  
   По-друге, орендні відносини складаються між підприємствами, об'єднаннями, певними територіями та місцевими або державними органами влади по вертикалі, що відповідає поділу праці в суспільстві.  
   Таким чином, в залежності від ступеня економічної самостійності та особливостей виробничих взаємозв'язків в орендних відносинах можна виділити два основних види.  
   Перший вид - це вільна оренда, при якій не робиться обмежень у характері використання землі та інших об'єктів нерухомості. Орендар розпоряджається ними виходячи зі своїх цілей і завдань. Він самостійно формує виробничу програму відповідно до економічною обстановкою і за ринковими цінами реалізує отримувану продукцію на свій розсуд.  
   Всі виробничі зв'язки, включаючи використання землі, регулюються тільки економічними методами.  
   Другий вид - це цільова оренда, при якій нерухомість використовується в заздалегідь визначених власників цілях - для виконання обов'язкових поставок продукції в установленому кількості, асортименті і якості. І лише після виконання договірних зобов'язань орендар може використовувати нерухомість за своїми планами та реалізувати додатково отриману продукцію за ринковими цінами в будь-якому місці (см.схема № 6). 
4. Організаційно-правові форми оренди визначаються складом обособляющимся структурних виробничих одиниць і можуть бути індивідуальними, груповими, внутрішньогосподарськими, міжгосподарські, створюватися на основі перетворення підрозділів або всього підприємства. Економічними формами реалізації орендних відносин виступає новостворений продукт, що включає диференціальну і абсолютну земельну ренту, відрахування на повне відновлення орендованих засобів виробництва.  
   Можлива і подальша, більш детальна диференціація орендних відносин на їх різновиди і варіанти за формами і способам вилучення орендної плати, ступеня оренди засобів виробництва, формуванню та розподілу орендного доходу, викупу майна і т.д. Форма та умови оренди можуть диференціюватися і по різних галузях і сферах виробництва.  
   Орендна діяльність допускається в будь-якій сфері підприємництва, не забороненої законом, з використанням нерухомого майна усіх форм власності:  
   · Земельних ділянок та інших відокремлених природних об'єктів;  
   · Підприємств та інших майнових комплексів;  
   · Окремих будівель, споруд та багаторічних насолод.  
   Забороняється здавати в оренду нерухоме майно, вилучене з обігу або оборотоздатність якої обмежена (ст.129 ЦК України) - атомні електростанції, об'єкти озброєння, залізні дороги та ін  
   Встановлено обмеження і для здачі в оренду природних об'єктів. Так, користування ділянками надр, водними об'єктами та оренда лісового фонду допускаються тільки на підставі ліцензій, які видаються уповноваженими державними органами (Закон РФ «Про надра» (ст.11), Водний кодекс РФ (ст.46-53), Основи лісового законодавства РФ (ст.28)).