Особливості укладання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Типова структура витрат на участь у виставці виглядає таким  чином:

• орендна плата -15-20%;

• монтаж експозиції - 40-50%;

• демонтаж експозиції - 5-10%;

• витрати на рекламоносії - 5-10%;

• представницькі витрати - 15-25%.

У період формування ринкових відносин потреба в проведенні виставок пояснюється рядом причин:

1) виставки сприяють формуванню  нових контактів між підприємствами;

2) саме виставки сьогодні, як ніколи, сприяють ознайомленню  з новим видом продукції, технологіями;

3) при зменшенні ролі  адміністративного управління виставки виступають інструментом аналізу і формування рівня якості і цін виготовленої продукції.

В організації виставок і  ярмарків є багато проблем, обумовлених  наступним:

1) слабким розвитком інфраструктури  ринку;

2) недостатньою кількістю  виставкових площ та їх непристосованістю  для проведення виставково-ярмаркових  заходів;

3) відсутністю (певною  мірою) досвіду.

Всі перераховані проблеми посилюються також загальним  спадом в економіці.

Основні недоліки сучасних виставок і ярмарків можна поділити на три групи:

1) фінансово-економічні;

2) організаційні;

3) сервісно-побутові.

1. Фахівці пов’язують  фінансово-економічні недоліки, головним  чином, з інфляцією. Витрати  за оренду приміщення, транспорт,  навантажувально-розвантажувальні  засоби, охорону, рекламу, оформлювальні  та інші послуги значно зростають  порівняно раніше встановленими  розцінками.

2. Можна виділити дві  групи організаційних проблем,  характерних для проведення будь-якої  виставки і пов’язаних з підготовчим періодом, що передує проведенню виставки, й активністю учасників під час роботи виставки, а також проведення супутніх заходів (конкурсів, семінарів, зустрічей). Аналіз роботи виставок (і ярмарків) показує, що в підготовчий період повинна бути істотно активізована роль рекламної кампанії, направленої на своєчасне доведення інформації до зацікавлених підприємств і фізичних осіб. У цей період важливо розробити реальний обґрунтований кошторис доходів і витрат, врахувати всі майбутні витрати. Під час виставки (ярмарки) організатори повинні сприяти активності учасників. Для цього необхідно продумати механізм пільг і заохочення.

3. Дуже велику роль  відіграють недоліки в належному  рівні сервісно-побутового обслуговування: приміщення недостатньо пристосовані, устаткування не трансформоване і не мобільне, відсутні додаткові сервісно-побутові пристосування, меблі, належним чином не організований зв’язок.

Ярмарки і виставки як одна з форм забезпечення діяльності підприємств на товарному ринку мають хороші перспективи в умовах ринкової економіки.

Особливості розвитку ярмарків і виставок в даний час визначаються мірою просування ринкових реформ. Тільки в умовах ринкового господарства і наявності на ринку підприємств, здатних самостійно встановлювати і розвивати господарські зв’язки, керуючись при цьому критеріями вигідності, оптові ярмарки і виставки можуть стати максимально ефективними.

Формування ринкової інфраструктури сприяє розвитку спеціалізованих виставок і ярмарків, що забезпечують розширення обсягів пропонованої продукції однієї товарної групи.

Поява на ринку нових суб’єктів, що пропонують споживачу аналогічні товари та послуги, робить необхідним проведення виставок-продажів, де споживачі можуть ознайомитися з продукцією всіх виробників, що пропонують дані товари, порівняти їх якісні характеристики.

Зведення товарів і  послуг конкуруючих фірм в одному місці і в один час, наявність  у них однакових умов для представлення  власної продукції, залучення шляхом широкого інформування максимального  числа потенційних споживачів даної  продукції - це чинники, дозволяють вважати, що ярмарки і виставки досить перспективні в майбутньому і можуть стати  важливою ланкою в інфраструктурі ринкової економіки.

Стратегія діяльності підприємства: її сутність, види та етапи розробки

 
З метою досягнення безперервного зростання обсягів діяльності підприємство повинно формувати власну стратегію розвитку.

Стратегія підприємства – це процес формування генерального перспективного напрямку розвитку підприємства на основі визначення якісно нових цілей, узгодження внутрішніх можливостей підприємства з умовами зовнішнього середовища та розробка комплексу заходів, які забезпечують їх досягнення.

Принципи розробки стратегії:

1.                            Орієнтація на довгострокові глобальні цілі підприємства як господарської системи та економічні інтереси його власників.

2.                            Багатоваріантність можливих напрямків розвитку, яка обумовлена динамічністю зовнішнього середовища підприємства.

3.                            Безперервність розробки стратегії, постійна адаптація до змін, що відбуваються у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

4.                            Комплексність розробки стратегії, узгодженість стратегічних рішень за окремими напрямками діяльності підприємства, видами ресурсів, функціями тощо.

В процесі обґрунтування  перспективних напрямків функціонування підприємства можуть формуватися різноманітні типи стратегій, які можна класифікувати за наступними ознаками:

1. Залежно від  масштабу розробки:

-         загальна (генеральна) стратегія;

-         допоміжні (підтримуючі) стратегії.

2. За напрямками  діяльності розробляють такі  види допоміжних стратегій –  маркетингова, виробнича (операційна), фінансова, інвестиційна, стратегія  здійснення інших напрямків та видів діяльності.

3. Залежно від  виду ресурсів, управління якими  здійснюється, розробляються допоміжні  стратегії формування та використання  трудових ресурсів, основних фондів  та матеріально-технічної бази, формування  власного капіталу, залучення позикового  капіталу та інших необхідних  підприємству ресурсів.

4. Залежно від  темпів розвитку розрізняють  стратегії:

-         стратегія прискореного зростання – передбачає значне підвищення рівня коротко- та довгострокових цілей над досягнутими показниками. Така стратегія характерна для підприємств, що розвиваються, та пов’язана з високим ризиком;

-         стратегія обмеженого зростання – характерне встановлення цілей від досягнутого. Така стратегія характерна для підприємств, що в основному задоволені своїм становищем, прибуткові та ефективні;

-         стратегія збереження становища – орієнтована на забезпечення стабільного становища підприємства на ринку, зміцнення його ринкових позицій. Показники діяльності підприємства визначаються, виходячи з темпів, що прогнозуються, та характеру зміни ринку діяльності підприємства;

-         стратегія скорочення – приймається тоді, коли показники діяльності підприємства продовжують погіршуватися, при економічному спаді та при загрозі банкрутства. В межах даної стратегії можливі наступні альтернативи:

·        ліквідація підприємства;

·        “відсічення зайвого”, тобто реорганізація або ліквідація окремих підрозділів підприємства;

·        скорочення обсягів діяльності та її переорієнтація (диверсифікація).

5. Залежно від  способів забезпечення розвитку  розрізняють такі види стратегії:

-         стратегія концентрованого розвитку – подальший розвиток підприємства забезпечується за рахунок удосконалення діяльності в межах освоєного ринку функціонування (ринкової ніші);

-         стратегія диверсифікованого розвитку – за рахунок диверсифікації діяльності та освоєння нових ринків збуту;

-         стратегія інтегрованого розвитку – за рахунок утворення нових структурних підрозділів, розвитку нових видів діяльності, застосування різноманітних форм інтеграції із своїми контрагентами.

Розробка стратегії  діяльності підприємства здійснюється поетапно:

1 етап – усвідомлення  місії підприємства.

Під місією підприємства прийнято розуміти генеральну глобальну ціль (причину, мотив) створення та функціонування підприємства (з точки зору його власників).

2 етап – вивчення  стану зовнішнього середовища  та ступеня його впливу на  діяльність підприємства.

3 етап – оцінка  сильних та слабких сторін  діяльності підприємства (аналіз ефективності господарської діяльності, оцінка конкурентоспроможності підприємства, визначення конкурентного статусу.

4 етап – формування  системи стратегічних цілей розвитку  підприємства.

Процес формування цілей складається з двох взаємопов’язаних етапів роботи:

- якісного визначення  цілей (наприклад, завоювання  ринку, досягнення достатнього  збільшення прибутку для фінансування  діяльності підприємства або входження в нові сфери та ін.);

- уточнення, узгодження, конкретизації та кількісного  визначення поставлених цілей  у вигляді системи найважливіших  показників господарської діяльності, яких прагне досягти підприємство у визначений період часу.

5 етап – розробка  стратегічних альтернатив розвитку  підприємства та їх оцінка (вибір).

Оцінка розроблених  стратегічних альтернатив та вибір найбільш доцільної для реалізації проводиться за наступними основними параметрами:

- узгодженість стратегії  із зовнішнім середовищем;

- внутрішня збалансованість  стратегії;

- реалізованість  стратегії з урахуванням наявного  ресурсного потенціалу підприємства;

- прийнятність рівня ризиків, пов’язаних із здійсненням стратегії;

- результативність  стратегії.

6 етап – здійснення  заходів, що спрямовані на реалізацію  розробленої стратегії розвитку  підприємства:

-         розробка системи забезпечуючих (функціональних) стратегій;

-         формування політики підприємства за окремими найважливішими напрямками діяльності;

-         розробка системи тактичних планів ведення господарсько-фінансової діяльності.

7 етап – моніторинг  ходу реалізації стратегії та  оцінка необхідності її коригування.

Державне  регулювання діяльності підприємств торгівлі

Цілями державного регулювання є створення умов для розвитку бізнесу в торгівлі. Торгівля є важливим джерелом формування прибуткової частини бюджету країни.

Пріоритетними задачами у області державного регулювання підприємництва є:

• розробка і ухвалення законодавчої бази, що забезпечує правовий захист інтересів торговельних організацій і окремих громадян;
• забезпечення контролю над виконанням законодавства (нині діючого);
• строга регламентація функцій урядовців;
• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції;
• забезпечення прийнятної фінансової, податкової і процентної політики;
• забезпечення дотримання норм трудового законодавства.

Методи державного регулювання в умовах ринкових відносин бувають прямі (пряме директивне втручання органів держрегулювання  в діяльність підприємств торгівлі) і непрямі (опосредований вплив) – заходи фінансової і кредитний – грошової політики, податкова система, система пільг, тарифна політика і ін.

Задача держави  – забезпечити оптимальне поєднання  прямих і непрямих методів регулювання  державою торговельних організацій, відповідне умовам, що склалися на даний момент.

У цьому Законі терміни  вживаються в такому значенні:

1) безпека продукції  - відсутність будь-якого ризику  для життя, здоров'я, майна споживача  і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції;

2) введення продукції  в обіг - дії суб'єкта господарювання, спрямовані на виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з подальшою самостійною або опосередкованою реалізацією на території України;

3) виконавець - суб'єкт  господарювання, який виконує роботи  або надає послуги;

4) виробник - суб'єкт  господарювання, який: виробляє товар  або заявляє про себе як  про виробника товару чи про  виготовлення такого товару на  замовлення, розміщуючи на товарі  та/або на упаковці чи супровідних  документах, що разом з товаром  передаються споживачеві, своє  найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар;

5) гарантійний строк  - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка  третя особа) бере на себе  зобов'язання про здійснення безоплатного  ремонту або заміни відповідної  продукції у зв'язку з введенням  її в обіг;

6) офісне приміщення - будь-яке приміщення (будівля тощо), в якому знаходиться суб'єкт  господарювання або його філія,  або його структурний підрозділ, або представництво;

7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ);

8) договір, укладений на відстані, - договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку;

9) договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями, - договір, укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця;