Роль імпорту галузей легкої промисловості та харчової продукції. Продовольча безпека

Розділ 3.Роль імпорту галузей легкої промисловості та харчової продукції для України

3.1.Значення імпорту товарів легкої промисловості

Роль імпортних товарів набуває безперечно як позитивного, так і негативного значення. Позитивна сторона імпорту полягає в тому, що в споживачів з’являється більш широкий асортимент продукції легкої промисловості в усіх аспектах: цінових, кількісних, якісних. Покупці порівнюють ціни та якість вітчизняного виробника та іноземного, що дає можливість обрати саме той товар, який потрібен і за доступною ціною.

Але є й негативна сторона. Більшість країн світу імпортує ті товари, яких немає на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв'язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%, Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика-магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продаж. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити місце, яке звільнилося постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та дрібні виробники одягу.

Українські фірми, які не збанкрутили протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв'язки щодо постачання сировини з західними експортерами.

Бавовна імпортується з Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон - з Росії та Білорусії. Киргизстан, Молдова та Німеччина є основними постачальниками вовни.

Потрібно налагодити нові зв'язки для постачання сировини. Так, вже в 2000, імпорт в'язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun. [8]

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

Українські виробництва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої – нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.

Тому зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі, є дуже обмеженими в своїх можливостях "знаходити" фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно.Український ринок в'язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.

Для українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то можна назвати її як імортозаміщувальний підхід.

З точки зору, що стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більшої кількості ресурсів для розробки нових марок продукції та їх "розумна" реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку.

Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень.

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні також інвестиції. Згідно з даними Держкомстату, об'єм інвестицій до легкої промисловості України ( що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об'єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством. Інвестиції в текстильну промисловість складають 0.8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку.

Збільшення імпорту продукції, що використовується для виготовлення готових виробів легкої промисловості, можна вважати виправданим (бавовна, волокна, тканини, фурнітура тощо). Однак до збільшення імпорту на український ринок готової продукції легкої промисловості, який за 2006 рік збільшився в 1,5 раза, або на 71,5 млн.дол. і становив третину всього приросту імпорту по галузі легкої промисловості, слід придивитися пильніше.

З імпортом продукції легкої промисловості складається суперечлива ситуація. За підсумками 2005 року, з України експортовано продукції легкої промисловості на 1 млрд.дол, а імпортовано практично на ту ж суму. Як відомо, галузь легкої промисловості працює переважно за давальницькими схемами, за якими при надходженні компонентів виробництва для готових виробів експорт повинен випереджати імпорт принаймні на 15-20% доданої вартості в готових виробах. На жаль, ця тенденція не простежується.

Таким чином, можна зробити висновок, що ввезена сировина навіть на давальницьких умовах залишалася після переробки на вітчизняному ринку у вигляді готових виробів, задовольняючи зростаючий попит населення в якісних текстильних та швейних виробах.

На початок 2006 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи “А”.

За даними Міністерства промислової політики України, динаміка обсягів виробництва товарів легкої промисловості в період з 1991 по 1999 роки характеризувалася постійним спадом. Найбільш глибоким він був серед галузей вітчизняної промисловості. В результаті питома вага галузі в сукупному обсязі промислового виробництва скоротилась з 10,8 % у 1990 році до 1,1 % на початок 2004 року, виробництво ж основних товарних груп – у 5-10 разів. Внесок підприємств легкої промисловості до консолідованого бюджету України нині становить 0,45 % (близько 230 млн грн) проти 14 % у 1990 році. Середньорічна кількість працюючих за три останні роки скоротилась удвічі й нині становить 147 тисяч (у 1990 році – 756 тисяч) працюючих. Майже половина підприємств легкої промисловості України (загалом близько 850) нині працює збитково, виробничі потужності й трудові ресурси завантажені на 15-60 %.

Найскладніша ситуація в текстильній галузі. Обсяги виробництва тканин мізерні: лише 6 % від результатів 1990 року. З 245 підприємств понад 30 % простоюють, а на працюючих – завантаженість до еквіваленту повної зайнятості становить 10-50 %. Тож їм не до модернізації виробництва, оновлення технологічного циклу.

Зусилля ж імпорту на внутрішньому ринку змусило підприємства вітчизняної легкої промисловості працювати переважно за давальницькими схемами. За оцінками спеціалістів, частка такої сировини при виробництві швейних виробів становить 90 %, трикотажних – 70 %, тканин – 65 % і взуття – 50 %.

Вступ України до СОТ не гарантує вітчизняним підприємствам, зокрема й легкій промисловості, спокійнішого життя. Особливо болюче б'є нелегальний імпорт й так званий секонд-хенд. За даними щорічних обстежень роботи непродовольчих ринків, що проводять органи статистики, обсяг продажу товарів легкої промисловості на них у загальному товарооборті становить 79-87 %, причому значна частка – товари невідомого походження. Так, за офіційною статистикою, панчішно-шкарпеткових виробів на внутрішньому ринку України навіть недостатньо (припадає 0,7 пари на людину), водночас ринок перенасичений цим видом товару. Найгірша ситуація – на внутрішньому ринку тканин, де імпорт перевищує власне виробництво втричі.

На думку експертів асоціації "Укрлегпром", обсяги контрабанди товарів легкої промисловості в Україну в 6 разів перевищують легальний імпорт. У легальному режимі в Україну щорічно ввозиться готовий одяг і взуття на суму 500 млн грн. Їх реалізація здійснюється через магазини. А на ринках реалізуються товари на суму понад 4 млрд грн, з яких 80 % - імпортна продукція. Практично всі імпортні товари, що продаються на ринках, - контрабандного походження.

Спеціалісти "Укрлегпрому" за минулорічними даними Держмиткому обрахували середню задекларовану ціну одиниці певних груп товарів (у грн): панчішно-шкарпеткові вироби - 0,16; взуття шкіряне - 6,36; пальта, куртки - 6,36; светри, пуловери - 3,0; сорочки - 1,3; костюми - 3,3; одяг з натурального хутра - 183. Реальна ж ціна в країнах-імпортерах (у грн) становить відповідно - 2,50; 65,0; 250; 35; 28; 150; 3000. Обсяги імпорту "секонд-хенду" текстильних виробів у 3,3 рази перевищують обсяги вітчизняного виробництва одягу. На внутрішньому ринку товарів легкої промисловості частка контрабандного, "сірого" імпорту і товарів тіньового виробництва становить 82,7 %, решта: офіційний імпорт - 5 %, вітчизняне виробництво на внутрішній ринок - 12,3 %.

Сьогодні, на голому ентузіазмі не відвоювати втрачених позицій, виграє той, хто зумів краще пристосуватися до роботи за умов становлення ринкових відносин, знайти нових ефективних власників у результаті реструктуризації чи приватизації. У тій же текстильній галузі вже почалися процеси відродження. Так, компанія "Текстиль-контакт" викупила частину виробничих потужностей Донецького бавовняно-паперового комбінату, який з 2002 року практично зупинив виробничу діяльність. Нині налагоджено випуск продукції. Інший приклад. Компанія "Лоджистик Сервіс" придбала на приватизаційному конкурсі пакет акцій у розмірі 26 % Тернопільського бавовняного комбінату і ще 30 % отримала в управління. На майже збанкрутілому підприємстві відтворюється виробництво сучасних бавовняних тканин. Також серйозно взялися за відродження банкрута – житомирського ВАТ "Льонотекс" (колишнього льонокомбінату), який простоював роками. Віднині на підприємстві працюють понад дві тисячі працівників.

За свідченням керівництва Асоціації "Укрлегпром", найпозитивніші тенденції спостерігаються серед підприємств, які виготовляють товари з хутра. Непоганих виробничих успіхів домагаються такі підприємства, як "ФІМ" (м. Жовті Води на Дніпропетровщині), "Текстерна" (Тернопіль), "Селена" (Запоріжжя), "Дана" (Київ), "Тікаферлюкс" (Івано-Франківська область) та інші. Створені переважно на базі державних, вони акціоновані. Тут дбають про модернізацію виробництва, впроваджують сучасні форми менеджменту і маркетингу, активно виходять з власною продукцією на зовнішні ринки.

Однак дійсно процвітаючих вітчизняних підприємств легкої промисловості не так багато, як хотілося б. Адже держава ще не спромоглася створити на внутрішньому ринку товарів легкої промисловості цивілізованих правил гри. Тож, як не прикро, але вітчизняна легка промисловість – потенційно високорентабельна галузь зі швидким фінансовим оборотом і швидкою віддачею інвестицій – перебуває у процесі тривалої стагнації. І умови для її відродження є. Але кардинальні зміни можуть початися лише з рішучих практичних заходів податкових і митних служб щодо захисту внутрішнього ринку від імпортних товарів легкої промисловості сумнівного походження.

3.2.Роль імпортної харчової продукції

У формування внутрішнього ринку продовольства певна роль належить імпортованій продукції. Таким чином створюється ще одна проблема – співвідношення вітчизняних та імпортних продуктів харчування, запропонованих для реалізації на внутрішньому ринку України.
              Як відомо, сьогодні на внутрішньому ринку умови для конкуренції українських продовольчих товарів з імпортними є несприятливими. Як правило, собівартість нашої продукції є вищою від собівартості іноземної. Це зумовлено, головним чином, тим, що на вітчизняних підприємствах харчової промисловості нижчий рівень технічної оснащеності та вищі питомі витрати сировини, матеріалів та інших ресурсів. Крім того, в Україні відсутня ринкова інфраструктура, нерозвинутими є маркетинг і реклама вітчизняних товарів, а державні замовники не мають необхідних фінансових ресурсів для своєчасної оплати продукції та здійснення авансових платежів. Внаслідок цього затрати на імпортні товарні поставки продовольчих товарів до України є нижчим від затрат на закупівлю та переробку вітчизняної сировини. Для припинення демпінгових імпортних поставок харчових продуктів до України треба вдосконалити режим застосування імпортного мита, а також інформувати споживачів про якість імпортних продовольчих товарів. Необхідно добиватися, щоб чинне законодавство захищало українського виробника. Протекціоністська державна політика щодо вітчизняного товаровиробника, яка здійснювалася протягом останніх років, дозволила відчутно скоротити імпорт продовольства до України і створила умови для стабілізації випуску в нашій державі тих продуктів, які вона може у достатніх обсягах виробляти власними силами (кондитерських і макаронних виробів, маргаринової продуктів, молока і молокопродуктів).