Роль імпорту галузей легкої промисловості та харчової продукції. Продовольча безпека

Розділ 2.Аналіз імпорту  товарів легкої промисловості  та харчової продукції  в Україні 

2.1.Імпорт  продукції галузей  легкої промисловості 

     Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія та ін.).

       Найбільша частка українського імпорту припадає на Європу (68,5%), менша – на Азію (17,3%), Америку (10,2%) і Африку (4%).

    Стосовно  українського експорту текстилю, то Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Партнерами України є також: Англія, Італія, Голландія, Данія. 
В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировинну підтримку від міжнародних компаній – насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації – решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.

    Якщо  відносно високий рівень виробництва продукції не може бути досягнуто – це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції. Наявність сировинної проблеми в Україні вказує на те, що розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для виробництвава продукції. А тому, про розширення текстильної промисловості в Україні – говорити зараз не доводиться.

          Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 5,182 метрів в 1997. Відповідно, зараз льону виробляється дуже мало. Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 7,609 метрів в 1997, а  
вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 17,211 метрів в 1997. І зараз показники виробітку значно нижчі. Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного виробництва.  
А тому – найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент – виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості з використанням своєї сировини.

    Найважливішим видом натурального волокна є  бавовна, на частку котрої припадає близько  половини перероблюваної у світі  текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразилія .

    Експортери  бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи. Канада, Австралія.

    Питома  вага вовняних тканин у світовому  виробництві незначна, але у їхній  загальній вартості частка вовни  набагато більша, бо вовна дорожча. Вовняні тканини, у більшості  своїй, мають синтетичні домішки. Найбільші  виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками і експортерами сировини – вовни – є такі країни: Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уругвай, Аргентина, ПАР. Основні імпортери вовняних тканин: країни Європи та Північної Америки.

    У виробництві шовкових тканин важливе  значення мають штучні та синтетичні волокна. Целюлозний, віскозний шовк, капрон, нейлон вельми успішно замінили натуральний шовк, проте останнім часом значення натурального шовку підвищується. Пояснюється це тим, що окремі властивості натурального шовку штучним шляхом відтворити неможливо. Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Корея, Індія.

    Серед інших видів текстильного виробництва – джутова та лляна промисловість. Джутова промисловість розміщена в Індії та Бангладеш на власній сировині, а також у Великій Британії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи. Лляна промисловість розвинулась у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Існує також виробництво канатних та плетених виробів з абаки, сизалю, генекена. Головними виробниками виробів з абаки є Філіппіни, з сизалю – Танзанія, з генекена – Мексика.

    У виробництві тканин з хімічних волокон  переважають економічно розвинуті  країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно  зростає. Виробництво шовкових та вовняних тканин більш поширене у розвинутих країнах [21, с.112].

    З інших галузей промисловості найбільше значення має шкіряно-взуттєва. Її розміщення зорієнтоване переважно на споживача. Великі райони шкіряно-взуттєвої промисловості зосереджені в економічно розвинених країнах: США, Італія, Велика Британія, Франція, Німеччина. Значне виробництво взуття є також у Польщі, Україні, Румунії, Росії, Болгарії, Чехії, Угорщині, Фінляндії. Що стосується виробництва сировини, то воно зосереджене у районах тваринництва, де шкіряна сировина є ніби побічним продуктом при виробництві м’яса та м’ясних продуктів. Постачальником синтетичних матеріалів є хімічна промисловість.

    Швейна  промисловість дуже поширена. Її підприємства представлені в усіх групах країн, на всіх континентах. Швейне виробництво  – одне з найбільш вигідних і  найбільш високооплачуваних видів діяльності. В середньому у розвинених країнах чоловік щорічно купує 10–12 костюмів, жінка – 17. Ця галузь легкої промисловості тяжіє до скупчень населення в урбанізованих районах. Загальний рівень розвитку швейної промисловості, її технічна озброєність, якість швейних виробів характеризуються більш високими показниками у країнах Європи, США, Канаді, Японії. Проте в розвинених країнах майже не існує великих фабрик з виробництва одягу через те, що праця робітників тут коштує досить дорого. «Швейним цехом» розвинених країн донедавна були вичерпно азіатські країни з їх дешевою працею найманих робітників.

    Конкуренцію азіатам склали постсоціалістичні  країни Європи, де праця робітників така ж дешева, а якість набагато краще. У гонитві за дешевою робочою силою західні підприємці «захопили» спочатку Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, але після того, як в цих країнах праця подорожчала, почалося освоєння нових територій: Росії, України, Білорусі, Прибалтики. Західна швейна технологія осідає тепер в цих країнах. Ринок порівняно дешевих швейних виробів сконцентрований у Нових Індустріальних Країнах та окремих країнах, що розвиваються, які мають зручне географічне положення.

    Оскільки  дешева продукція користується попитом  у населення, то існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секонд хенд” (тільки минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секонд хенд”: здебільшого ( 80% ) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секонд хенд” став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.  
Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на 22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 2006 року. 
Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку, які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим і зовсім не якісним товарам з Китаю. 
Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів, адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід приблизно 60 млн. грн., і 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці. 

Декілька  років тому вітчизняна продукція  на внутрішньому ринку забезпечувала  продавцям приблизно 50% продажів. Після  кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися  постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу. Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами.  
 Котон імпортується з Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі. Киргизстан, Молдова та Німеччина є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Білорусії, Литви, Англії.Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в 2003, імпорт в’язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

     Волокнисті  культури є сировиною для текстильної  промисловості. Більша частина їх вирощується  в країнах і районах тропічного і субтропічного клімату. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник. Найцінніші сорти бавовнику вирощуються в пустелях при штучному зрошенні (країни Північної Африки).

     Посіви  бавовнику у світі займають близько 35 млн. га. Вони зосереджуються у північній півкулі між 20 °п.ш. і 40 °п.ш. Світове виробництво бавовнику постійно зростає і сягає 18 млн. т.

     Найбільші виробники бавовнику: Китай (4,5 млн. т), США (3,4 млн. т), Індія й Пакистан (по 1,5 млн. т), Таїланд (1 млн. т), Узбекистан (1,5 млн. т), Туреччина (0,7 млн. т), Бразилія (0,7 млн. т). Багато бавовнику виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан, Ефіопія, Уганда, Танзанія, Нігерія, Камерун, Заїр, Мозамбік, Мадагаскар, Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу, Австралія.

     Експортери  бавовнику: США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, країни Африки. Імпортери: країни Східної і Південно-Східної Азії та Європи.

     Льон-довгунець  виробляється тільки у країнах Європи: у Білорусі, Росії, Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

     На  світовому ринку волокнистої  сировини важливе місце належить таким твердоволокнистим культурам, як джут, сизаль, абака, кенаф. Ця сировина використовується для виробництва  грубих тканин: мішковини, парусини, брезенту. Джут вирощується у Китаї, Індії, Бангладеш, Таїланді, Бразилії, Ірані. Головний експортер необробленого джуту – Бангладеш, а джутових виробів – Індія, Китай, Бразилія; імпортери – країни Європи, Північної Америки, Японія.

     Основні виробники та експортери абаки – Філіппіни, сизалю –Бразилія, Мексика, Таїланд, кенафу –Таїланд.

     Основними районами вирощування каучуконосів є Малайзія, Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В’єтнам.

     Декілька  іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.  
Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словакії, Італії.  
 Майже половина всього імпорту швейної продукції припадає на Китай (порядку 47%), 12% було завезено з Туреччини, 8% – з Росії ,7% – з Італії. У структурі імпорту зберігається приблизно така ж тенденція, як й в експорті: найбільше було поставлено костюмів жіночих і чоловічих – 18% й 16% відповідно, 17% склала спідня білизна, 10% й 9% – пальто чоловічі й жіночі. Усього в 2006 році було імпортовано товарів на суму майже 160 млн. USD.

     Практично половина імпорту трикотажної продукції  в 2006 році, а це близько 48% усього імпорту  трикотажу, припадає на Китай, що вже  не перший рік поспіль є лідером  з поставок не тільки трикотажної, але  й всієї легкої промисловості в цілому, а також 10% завезено з Туреччини, менше – з Білорусії, Угорщині й Італії (по 6%), 5% – з Польщі. Із загальної суми імпорту трикотажу 22% припадає на панчішно-шкарпеткові вироби, більша частина яких була поставлена з Китаю, 17% – пуловери, кофти й светри, 16% – трикотажні теніски, майки, футболки. Загальний імпорт продукції склав порядку 150 млн. USD.

     Імпорт взуття в Україну практично цілком і повністю ґрунтується на поставках з Китаю, які в 2006 році склали порядку 79% від загального імпорту взуттєвої продукції. Уже багато років Китай залишається найбільшим у світі експортером текстильних виробів, одягу, взуття, годинників, велосипедів, швейних машин тощо, тому практично в кожній країні в імпорті легкої промисловості він займає лідируючі позиції. Також були поставки з Італії (6%), В'єтнаму (3%) і Росії (2%). Практично 50% із загального імпорту припадає на гумове взуття, 25% – на взуття з натуральної шкіри, 12% – на взуття з текстилю. Сумарний імпорт в 2006 році склав порядку 256 млн. USD.

Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості  
 

2.2.Імпорт  харчової продукції 

     Харчова промисловість – найважливіша галузь господарювання кожної з країн. В наш час Україна має досить високий потенціал для розвитку та удосконалення цієї сфери діяльності, оскільки цьому сприяють природно-кліматичні ресурси. Однак в Україні спостерігається занепад цієї галузі, причиною чого є безвідповідальність влади, а отже, застаріла техніка, руйнування колшоспів і т. д. Тому Україна вимушена імпортувати харчову продукцію з інших країн, щоб задовольнити потреби населення.

     Як  вже зазначалося, традиційне сільське господарство ділиться на дві галузі: рослинництво та тваринництво. Рослинництво включає вирощування зернових, круп’яних, технічних культур, кормових трав та корнеплодів, овочівництво, садівництво, виноградарство тощо. В рослинництві головними є зернові культури, які займають більшу частину посівних площ земної кулі. Найбільше поширені з зернових продовольчих культур пшениця та рис, а з кормових – кукурудза, жито та овес.

     Пшениця – найбільш розповсюджена та найважливіша продовольча культура, районована від  південних областей Австралії та Південної Америки до Північного Полярного кола, від рівнин та низин  – до високогірних районів (3500–4000 м). Таке поширення пшениці дозволяє збирати врожай практично цілий рік: у січні – в Австралії, у липні-серпні – у країнах Європи тощо.