Эфективність виробництва

виявлення невикористаних можливостей для позитивних змін показників діяльності;

кінцева оцінка результатів  аналізу припускає наявність:

висновків за результатами аналізу;

пропозицій по підвищенню ефективності діяльності фірми.

Більшість суб’єктів господарської діяльності у ринкових умовах господарювання проводять експрес-аналіз своєї роботи, тобто швидку аналітичну оцінку за стислою схемою (невеликою кількістю показників) виробничо-господарських і комерційно-фінансових результатів роботи за рік. Головною метою такого експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності господарювання фірми, належну оцінку її повноти й впровадження оперативних заходів щодо вдосконалення керування виробництвом або іншим видом підприємницької діяльності заради досягнення великої прибутковості, фінансової стабільності й придбання іміджу надійного партнера [39, с. 425].

Об’єктами економічного аналізу більшості підприємницьких структур виробничої спрямованості повинні бути:

організаційно-технічний  рівень і обсяг виробництва;

використання основних фондів і виробничих потужностей, матеріальних ресурсів;

досягнутий рівень продуктивності праці (виробничої системи);

собівартість продукції (поточні витрати виробництва);

прибутковість, рентабельність;

фінансове становище  і його стабільність.

Економічний аналіз діяльності підприємницької структури завершується складанням відповідної аналітичної записки. У записці подаються:

опис-характеристика змін показників діяльності оцінюваного  підприємства й інших підприємницьких  структур галузі за розрахунковий період;

чітко сформульовані  висновки, які базуються на результатах проведення економічного аналізу;

виявлені в процесі  аналітичної оцінки резерви підвищення економічної ефективності й обґрунтованих  пропозицій по їхньому практичному  використанню в найближчій перспективі  господарювання.

В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основних методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності:

перший – порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства й інших суб’єктів господарювання, які провадять однакові або подібні вироби;

другий – аналіз господарської діяльності й результативності з використанням еталонної моделі підприємства , тобто визначення еталонних (кращих за даних умов виробництва) значень певних первинних показників і порівняння з ними фактично досягнутих у тому або іншому розрахунковому періоді.

При цьому може бути використаний один з наведених двох методів; при  необхідності можна застосовувати обоє: один як основний, а інший як допоміжний. Варто також відмітити, що в кожному разі показники, що порівнюються, необхідно подавати в динаміку за певний період і з факторним аналізом їхніх змін.

Необхідно виділяти й відповідні системи показників, які характеризують ефективність (результативність), оскільки підприємництво здійснюється в різних сферах (виробничої, невиробничої) діяльності:

виробничо-господарської  діяльності (для виробничої сфери);

підприємницької діяльності (для невиробничої й іншої сфер господарювання).

Ефективність виробничо-господарської  діяльності характеризує загальні результати господарювання, ступінь використання матеріально- сировинних і трудових ресурсів, віддачу довгострокових капітальних вкладень і рівень поточних витрат на виробництво й реалізацію продукції (надання послуг). Результативність діяльності підприємства повинна відображати його прибутковість і рентабельність виробництва, динаміку в часі показників фінансового стану й фінансової стабільності.

Виділяють наступні основні  методологічні принципи побудови показників ефективності підприємництва:

результат діяльності, вимірюваний кількісно, повинен бути повним, тобто враховувати всі елементи, які вже не можуть повторюватися в подальших розрахунках;

результати й витрати, які використовуються з метою  формування відповідних показників ефективності підприємницької діяльності, варто порівнювати як їхнє співвідношення або різницю;

поточні витрати не можуть мати у своєму складі яких-небудь елементів результату.

Всі показники ефективності підприємництва доцільно розділяти на два типи: ресурсні й витратні. Тобто варто виділяти ефективність відповідно застосовуваних (сукупність уречевленої й живої праці) і споживчих (поточних витрат на виробництво продукції) ресурсів.

Існує взаємозв’язок між окремими складовими (показниками) ефективності виробництва як основної сфери підприємництва (рис. 1.1).

Підприємницька діяльність майже завжди супроводжується інвестуванням  виробництва, розробкою й реалізацією  довгострокових інвестиційних проектів. У зв’язку із цим, оцінюючи ефективність підприємництва, необхідно проводити розрахунки економічної доцільності запланованих капітальних вкладень. Для цього використовують один основний показник – строк окупності або коефіцієнт економічної ефективності (індекс прибутковості) виробничих капітальних вкладень. 

 

Рисунок 1.1- Економічна ефективність виробничого підприємства і типовий взаємозв'язок між її складовими

 

Оцінюючи доцільність  виробничих капітальних вкладень, варто  встановлювати ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що може характеризувати норму прибутку – відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт для приведення інвестицій і очікуваного прибутку за різні роки до порівнюваного в часі виду. Ефективність капітальних вкладень варто обчислювати з ураховуванням інфляції. Це можна здійснити, зменшуючи встановлену дисконтну ставку на розмір щорічної інфляції в припустимих розмірах.

Всі показники ефективності підприємницької діяльності є розрахунковими. Для їхнього обчислення варто мати необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні виробничі процеси й положення системи господарювання по всіх її напрямках. Основним джерелом комплексного економічного аналізу виробничо-господарської діяльності є дані оперативного обліку всіх видів ресурсів і витрат, основних результатів і балансу підприємства по положенню на відповідну дату.

 

 

1.3 Вимір ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства

 

Загальна методологія  визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного ефекту до витрат на його досягнення.

Оцінку діяльності підприємства і його економічної ефективності неможливо зробити одним яким-небудь показником. Різноманіття властивостей різних видів виробничо-господарської діяльності підприємства обумовлює й різноманіття показників. При цьому проблема їхнього використання полягає в тому, що жоден з них не виконує роль універсального показника, по якому однозначно можна було судити про успіхи або невдачі в діяльності. Тому на практиці завжди використовують cистему показників, які зв’язані між собою та показують різні сторони діяльності підприємства.

Вимір очікуваного або  досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства забезпечується, насамперед, вибором відповідного критерію й формуванням відповідної системи показників.

Критерій – головна ознака, покладена в основу класифікації чого- небудь, на підставі якого проводиться оцінка, визначення якого-небудь явища, предмета. Відповідно до обраного критерію здійснюється кількісна оцінка рівня ефективності. Правильно сформульований критерій повинен найбільше повно характеризувати сутність ефективності як економічної категорії.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає ріст продуктивності суспільної (живої й уречевленої) праці [3, с. 360].

Кількісна визначеність і втримування критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Показник – це ознака, що характеризує яку-небудь одну сторону явища, дії, їх кількісну або якісну характеристику (сторону) їх ступінь виконання певного завдання. В Україні була сформована система економічних, фінансових і статичних показників, розроблені методи їхнього розрахунку та обліку, але вони були розраховані на централізовано-планову систему господарювання. З переходом до ринкових відносин ця система показників як у частині їхнього розрахунку й обліку, так і ролі в обґрунтуванні рішень, перетерпіла й терпить певні зміни. Так, якщо в умовах планової системи господарювання в оцінці діяльності підприємства важливу роль відігравали такі показники, як виконання плану, обсяг товарної продукції, обсяг валової продукції, то в умовах ринку на перше місце висуваються показники: обсяг продажів, прибуток, рентабельність і цілий ряд оптимізаційних показників [2, с. 230].

Всі показники, виходячи з вимог ринку, можна розділити  на:

оціночні, що характеризують досягнутий або можливий рівень результатів тієї або іншої діяльності;

витратні, що відображають рівень витрат на здійснення різних видів  діяльності.

Такий розподіл вважають умовним. Він залежить від мети проведеного аналізу. Наприклад, показник «витрати виробництва», з одного боку, може розглядатися як оціночний, що характеризує досягнутий рівень витрат праці, а з іншого боку, при плануванні, визначатися як витратний, що дозволяє встановити кількість витрат.

Залежно від мети аналізу  показники можуть виражатися у формі  абсолютних, відносних і середніх величин. Виділяють також структурні й прирості показники.

Абсолютні показники бувають вартісними та натуральними. В умовах ринкових відносин головна роль належить вартісним показникам. Абсолютні показники відображають рівень розвитку підприємства, досягнутий за певний період часу. Ними є: обсяг продажів, виторг, прибуток, величина дивідендів, рівень витрат виробництва й реалізації продукції, основні й оборотні виробничі фонди й ін.

Відносні показники  розраховуються як відношення абсолютних показників, що характеризують частку одного показника в іншому, або як відношення різнорідних показників. Процедура їхньої оцінки полягає в порівнянні звітних значень із базисними плановими, середніми за попередній період, середньогалузевими, показниками конкурентів і т.д. До них відносяться: прибуток на одиницю вартості основних коштів, витрат; продуктивність; фондоозброєність праці й ін.

Структурні показники – по видатках, капіталу, доходам –характеризують частку окремих елементів у підсумковій сумі.

Прирості показники відображають свою зміну за певний період. Вони можуть бути представлені у відносному або абсолютному вираженні. Такими є, наприклад, зміни прибутку за рік, зміни вартості виробничих фондів за рік і т.д.

При формуванні системи  показників ефективності діяльності суб'єктів  господарювання, необхідно дотримуватися  певних принципів, а саме:

забезпечення органічного  взаємозв'язку критерію й системи  конкретних показників ефективності діяльності;

відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

можливості застосування показників ефективності до керування  різними ділянками виробництва  на підприємстві;

виконання провідними показниками  стимулюючої функції в процесі  виявлення резервів росту ефективності виробництва.

Система показників ефективності виробництва (діяльності), побудована на основі таких принципів, може охоплювати кілька груп:

перша – узагальнюючі показники ефективності виробництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання одиниці продукції);

друга – показники ефективності використання живої праці (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн. фонду оплати праці);

третя – показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів);

четверта – показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива і енергії на 1 грн. виробництва продукції, економія матеріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини);

п'ята – показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності обігових коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення обігових коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій);

шоста – показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам, тощо) [2, с. 284].

Кожна із цих груп включає  конкретні абсолютні й відносні показники, які характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для всебічної оцінки рівня й динаміки економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської діяльності підприємства поряд із зазначеними варто враховувати також і специфічні показники, які відображають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів і т.п.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво й збут продукції (рівень собівартості). У собівартість продукції спожиті ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди и нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва відносять також частину приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це пояснюється тим, що в ринкових умовах господарювання більше вигідним економічно й соціально є не екстенсивний (шляхом збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) зростання виробництва. Важливими вважаються ті показники, які визначають частку приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, удосконалення технології, поліпшення якості продукції, впровадження сучасних науково-технічних досягнень і новітніх інформаційних систем. У кожному випадку можна визначити частку підвищення ефективності за рахунок зниження витрат ресурсів, інтенсифікації процесів і інших факторів. Для цього застосовується факторний аналіз, метод ланцюгових підстановок і інші методи аналізу.