Эфективність виробництва

Загальнодержавний ефект  використання одиниці продукції  як узагальнюючий показник ефективності того або іншого виробництва обчислюється як приріст доходу (чистого прибутку), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок росту обсягу виробництва й продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів) за винятком вартості придбаної продукції виробничо-технічного призначення [6, с. 583].

У ринкових умовах на підприємствах  застосовуються різні показники  оцінки ефективності роботи залежно  від специфіки застосовуваних технологій, систем керування, особливостей продукції, методів їхньої реалізації й т.п. Система показників загальної економічної ефективності на рівні підприємства включає показники по видах ресурсів і оціночні показники (табл. 1.2).

 

Таблиця 1.2 – Система показників ефективності виробництва (діяльності) підприємства

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Рівень задоволення потреб ринку Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Витрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломіст-кість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів	Оборотність оборотних коштів Рентабельність оборотних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність інвестицій Строк окупності вкладених  інвестицій і

 

Система показників, диференційованих по видах ресурсів використовується відповідно до заздалегідь установленої мети виміру ефективності й способами використання результатів такого виміру. Існує принайні дві постійні цілі:

оцінка й узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб підприємства з наступним визначення пріорітетних напрямів впливу на позитивну динаміку його діяльності в майбутньому;

порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством  і його конкурентами на ринку, щоб  запобігти (не допустити) зниження престижу й конкурентоспроможності в сфері  бізнесу.

Систематичний і всебічний  аналіз ефективності діяльності підприємства дозволить:

швидко, якісно й професійно оцінювати результативність господарської  діяльності як підприємства в цілому, так і його структурних підрозділів;

точно й вчасно знаходити  й ураховувати фактори, що впливають  на одержуваний прибуток;

визначати витрати на виробництво та тенденції їхньої зміни, що необхідно для розробки цінової політики підприємства;

знаходити оптимальні шляхи  рішення проблем підприємства й  одержання прибутку в найближчій і віддаленій перспективах.

Слід зазначити, що немає такого показника господарської діяльності, що годився б на всі випадки. Для того щоб розвиватися в умовах гострої конкуренції, керівництво підприємства повинне передбачати, результати своєї діяльності, а це означає, що необхідно формування системи взаємозалежних показників, що відображають ступінь досягнення поставлених цілей.

 

 

 

 

 

1.4 Резерви й шляхи  підвищення ефективності виробництва

 

Поки в спеціальній  економічній літературі немає єдиного  трактування категорії «ефективність  виробництва». Хоча загальні принципи оцінки ефективності, відповідно до яких ефективність характеризується співвідношенням  отриманого результату (ефекту) з витратами (або використовуваними ресурсами) погоджені, багато проблем ще залишаються дискусійними.

Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства – це можливості досягнення більш ефективної діяльності в результаті дії факторів, які дозволяють раціонально використовувати ресурси й потенціал підприємства.

Зростаюча ефективність – головне джерело фінансування економічних і соціальних заходів при переході на ринкові відносини. Перехід до нього означає не тільки корінні зміни в продуктивних чинностях, але також і вдосконалювання виробничих відносин.

Важливе значення належить питанням виміру інтенсифікації й ефективності. Оскільки економія живої праці, сировини, матеріалів, палива, енергії відбувається внаслідок проведених заходів щодо інтенсифікації, остільки й інтенсивний приріст обсягу національного доходу варто ставити у відповідності не одного лише росту продуктивності живої праці, але й підвищенню фондовіддачі, зниженню матеріалоємності, енергоємності, тобто кращому, більше повному використанню виробничих можливостей.

Економічна стратегія  на кошти й шляхи, які ведуть до досягнення цієї мети: динамічний і  пропорційний розвиток виробництва, підвищення його ефективності. Особлива увага  приділяється подальшому росту економіки, підвищенню ефективності виробництва як матеріальної основи в складних умовах ринкових відносин.

Ефективність виробництва виражає виробничі відносини, що складаються між суспільством у цілому, колективами працівників і окремих працівників на базі приватної, суспільної й змішаної форм власності й і планомірного використання ресурсів виробництва.

Економічна ефективність тісно пов'язана з соціальною ефективністю, в основу якої покладена оцінка задовільнення потреб людини і створення умов для її розвитку.

Соціальна ефективність виробництва залежить від вирішення проблеми, суть якої полягає в тому, що інвестування в розвиток інтелектуального, кваліфікаційного, професійного і морального рівня особистості забезпечує підприємству додатковий прибуток. Це впливає не тільки на ефективну роботу окремого підприємства, а й на загальний прогрес у державі.

Рівень економічної  й соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного рішення  завдань керування ефективністю важливе значення має класифікація факторів її росту за певними ознаками, у тому числі:

видам витрат і ресурсів (джерелам підвищення ефективності);

напрямкам розвитку й  удосконалювання виробництва (діяльності);

місцю реалізації в системі  керування виробництвом (діяльністю) [22].

Групування факторів по першій ознаці дає досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: ріст продуктивності праці; зниження фондомісткість, матеріалоємності й зарплатомісткість продукції (економія уречевленої живої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія витрат суспільної праці).

Використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає проведення комплексу  заходів, які характеризують основні напрямки розвитку й удосконалювання виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Основними напрямками підвищення ефективності діяльності є:

підвищення якості конкурентоспроможності продукції (послуг);

прискорення науково-технічного й організаційного прогресу; підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалювання структури виробництва, організаційних систем керування, форм і методів діяльності, її планування й мотивації);

всебічний розвиток і  вдосконалювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.

Практично найбільш важливою потрібно вважати класифікацію факторів ефективності по місцю реалізації в системі керування діяльністю (третя ознака угруповування факторів). Особливо важливим є виділення внутрішніх і зовнішніх факторів.

Керівники й відповідні фахівці повинні точно знати масштаби дії, форми контролю й використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях керування діяльністю трудових колективів. Це важливо, оскільки можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств і організацій відрізняються по чинності впливу, ступеня використання й контролю. Кожний суб’єкт господарювання може й повинен постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки й послідовної реалізації програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів.

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва  розуміють невикористані можливості збільшення отриманого прибутку в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства. Серед резервів підвищення ефективності підприємства виділяють: ресурсні резерви, організаційно- технологічні резерви, резерви підвищення якості продукції й резерви основних узагальнюючих результатів роботи (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 – Резерви  підвищення ефективності виробництва

 

Використання зазначених резервів можливе за рахунок ряду чинників, пов’язаних з підвищенням технічного рівня виробництва, вдосконаленням управління, організації виробництва і праці, зміною обсягу і структури виробництва, поліпшенням якості природних ресурсів та ін.

Ресурсні резерви – це резерви поліпшення використання основних і оборотних виробничих фондів, а також резерви більше ефективного використання трудових ресурсів (резерви підвищення продуктивності праці).

Одним з важливих факторів підвищення ефективності виробництва  є режим економії. Матеріали й  енергія позитивно впливають  на рівень ефективності діяльності, якщо вирішуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріалоємності й енергоємності продукції, раціоналізують керування запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання на підприємство. Можна виділити наступні напрямки мобілізації резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів:

аналіз споживання ресурсів і виявлення основних причин нераціонального використання матеріальних ресурсів;

забезпечення обґрунтованого нормування витрат матеріальних ресурсів і визначення потреби підприємства в них для виконання виробничої програми й забезпечення ресурсами інших напрямків діяльності;

організація використання вторинних ресурсів на підприємстві;

заміна традиційно використовуваних матеріалів сучасними, більш дешевими, без погіршення при цьому якості продукції;

впровадження на підприємстві ресурсозберігаючих технологій;

формування системи матеріальної мотивації за більш раціональне (більш ощадливе) споживання матеріалів і забезпечення їхнього успішного використання.

Правильне та ефективне  використання основних виробничих фондів в значній мірі впливає на підвищення ефективності виробництва. Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є наступні:

поліпшення їхнього складу, структури та стану;

зниження фондомісткості продукції, що виготовляється підприємством, підвищення фондовіддачі й продуктивності праці на підприємстві;

формування системи матеріальної мотивації за більш ефективне використання основних виробничих фондів і забезпечення успішного функціонування цієї системи.

Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності виробничої діяльності підприємства. Продуктивність діючого встаткування залежить не тільки від його технічного рівня, але й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі й т.п.

Для мобілізації резервів підвищення ефективності використання оборотних коштів, насамперед, повинні  бути задіяні фактори прискорення їхньої оборотності, зокрема такі як:

зменшення обсягів незавершеного  виробництва;

удосконалення системи  матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

прискорення реалізації готової продукції (активізація  маркетингової діяльності);

зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Основним джерелом і  визначальним фактором росту ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, фахівці, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому визначаються діючим мотиваційним механізмом на підприємстві.

Головними факторами  підвищення продуктивності праці на підприємстві є:

підвищення техніко-технологічного рівня виробництва (удосконалення  технологічних процесів, механізація й автоматизація виробництва);

удосконалення організації виробництва, праці та керування;

соціальний розвиток колективу (поліпшення соціальних умов праці й відпочинку, фізіологічних  і психологічних умов праці).

Підвищити ефективність використання праці можна також за рахунок зменшення внутрішньо змінних втрат робочого часу, зменшення плинності кадрів, використання засобів механізації й автоматизації праці, вдосконалення системи стимулювання працівників.

Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, характеризують гарну організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію й координацію управлінських процесів, а, отже, більше високий рівень ефективності виробничо-господарської системи.