Эфективність виробництва

Постійне вдосконалювання  методів праці передбачає аналіз стану й атестацію робочих місць, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення й використання накопиченого на інших підприємства позитивного досвіду.

Діючим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого  підприємства є стиль керування. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори росту ефективності виробництва на підприємстві.

Удосконалення системи  управління повинно відбуватися  на основі пошуку нових ефективних способів управлінського впливу на колектив людей, вдосконалення організаційної структури управління підприємством, оптимізації рівнів управління тощо.

Вдосконалення організації  виробничого процесу має відбуватися  через впровадження нових підходів до організації робочих місць, вдосконалення  виробничої структури підприємства, застосування більш ефективних типів виробництва (масового, крупносерійного).

Використання технологічних  резервів підвищення ефективності виробництва  є надзвичайно актуальним для  вітчизняних підприємств, оскільки їх техніко-технологічне відставання не лише гальмує зростання продуктивності праці, не дозволяє раціонально використовувати матеріальні ресурси і забезпечувати виробництво конкурентоспроможної продукції, а й зумовлює нерозвиненість культури виробництва і корпоративної культури.

Цілеспрямована робота з підвищення ефективності виробництва  може бути успішною в тому випадку, якщо вироблено чітке уявлення про  економічне втримування категорії  «ефективність виробництва» і визначені  фактори, що забезпечують її підвищення [3, с. 411].

Якість виготовлення продукції, що, також є важливим чинником росту ефективності діяльності підприємства.

У сучасних умовах важливими прямками підвищення якості продукції є наступні:

проведення більше результативної роботи із забезпечення якості на стадії проектування продукції;

досягнення більшого внеску стадії перед виробничого  маркетингу в забезпеченні більше високої якості розроблювальної продукції;

забезпечення більше високої якості продукції на стадіях:

поставки: за рахунок належного прийому, вхідного контролю, складування, зберігання виробничих ресурсів, які використовуються для виробництва продукції;

виробництва продукції: за рахунок підвищення якості коштів і предметів праці;

реалізації продукції: за рахунок її кращого пакування, відправлення й транспортування [9, с. 640].

Серед резервів підвищення основних узагальнюючих результатів діяльності підприємства провідне місце займають резерви збільшення прибутку, резерви підвищення рентабельності вкладеного капіталу й  рентабельності виробництва.

Головними факторами збільшення прибутку підприємства є:

раціоналізація споживання ресурсів, удосконалення керування  та обслуговування виробництва, що забезпечує зниження виробничих витрат (собівартості виготовляється продукції, тощо);

інноваційний розвиток підприємства (впровадження нововведень), що забезпечує зниження витрат на виготовлення й підвищення якості продукції, а в результаті більше високу їхню конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність, у першу чергу, можуть забезпечити  наступні фактори:

нові технології, що дозволяють здійснити різні види інновацій, які забезпечать зниження витрат на виробництво й підвищення якості продукції, і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства;

поява нового сегмента ринку, що дозволить не тільки вийти на новий контингент покупців, але й забезпечити більше ефективний випуск продукції, знайти нові підходи до певних груп споживачів;

використання більше ефективних замінників традиційних  виробничих ресурсів і освоєння більше дешевих джерел ресурсів;

зміна законодавчої бази й державного регулювання. Зміни в нормативно-правовій базі й політиці уряду в таких сферах, як охорона навколишнього середовища, оподатковування, ліцензування, залучення іноземних інвестицій, ще один розповсюджений стимул до нововведень, які забезпечують конкурентна перевага й збільшення прибутку.

Для підвищення рентабельності вкладеного капіталу й рентабельності виробництва необхідно збільшувати  прибуток, тобто нарощувати виробництво  при незмінному обсязі капіталу (ресурсів) і/або зменшувати витрати виробництва підприємства, а також зменшувати позичковий відсоток на капітал. Стратегія виробника щодо використання ресурсів складається в пошуку оптимального співвідношення між цими організаційно- ї економічними діями.

Зацікавленість підприємства в ефективній віддачі ресурсів обумовлює наявністю системи стимулювання (економічних важелів) і організаційних передумов (форм, структур, видів діяльності). Система стимулювання грунтується на прагненні підприємства максимізувати прибуток і враховує механізм оподатковування майн, механізм кредитування, механізм використання виторгу від реалізації майна.

Організаційні передумови включають форми, кошти, структури, види діяльності, які властиві ринковій економіці й розширюють можливості залучення ресурсів. Крім традиційних форм, як покупка або виробництво, вони включають і винятково ринкові – оренда (лізинг), факторинг, рейтинг.

Оподатковування майна  створює мотиви зменшення кількості  ресурсів (при однаковій величині прибутку) або зменшення прибутку (при незмінному обсязі ресурсів).

Механізм кредитування діє як стимул ефективного використання ресурсів шляхом оцінки альтернативи фінансування розвитку підприємства за рахунок короткострокових або довгострокових кредитів.

Механізм використання виторгу від реалізації зайвого  майна (облік її на рахунок підприємства як грошових надходжень) зацікавлює підприємців у швидкому звільненні непотрібного майна.

Вибір підприємством  доцільної форми залучення й  подальшого використання ресурсів ґрунтується  на аналізі економічних переваг  і недоліків різних організаційних варіантів.