Законодавча система нагляду за якістю харчової продукції

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Июня 2013 в 02:41, курсовая работа

Краткое описание

Можна назвати історичним феноменом те, що якість, як категорія, є національною ідеєю всіх розвинутих країн світу. Стосується це будь-якої продукції, послуг, соціального забезпечення, всіх сфер діяльності людини в цілому. Саме високі вимоги до якості продукту і дотримання цих вимог забезпечує домінування продукції розвинутих країн на світовому ринку, забезпечує їхню безпеку, конкурентоздатність і дозволяє відігравати провідну роль у світовому розподілі праці.
Безпека харчової продукції і продовольчої сировини є однією з вирішальних складових економічної безпеки кожної держави й визначається спроможністю країни ефективно контролювати виробництво й ввезення безпечного та якісного продовольства на загальновизнаних у світі засадах. Ця сфера діяльності у людському суспільстві має надзвичайно важливі гуманітарний, соціальний, економічний і політичний аспекти.

Содержание

Вступ ................................................................................................................. 3
Розділ I. Теоретичні аспекти щодо правового нагляду за якістю харчової продукції
Поняття якості продуктів харчування…………………………………. 5
Характеристика стану ринку продуктів в Україні …………………… 10
Характеристика законодавства щодо нагляду за якістю харчової продукції в Україні…………………………………...................................... 15
Висновок до розділу I………………………………………………………… 25
Розділ II. Економічна характеристика кондитерської галузі та підприємств ДП «Кондитерська корпорація «Roshen» і ПрАТ «ABK»
2.1. Аналіз кондитерської галузі ……………………………………………. 27
2.2. Оцінка ДП «Кондитерська корпорація «Рошен»……………………... 34
2.3. Оцінка ПрАТ «АВК»……………………………………………………… 46
Висновок до розділу II……………………………………………………….. 58
Розділ III. Аналіз законодавчої системи з нагляду за якістю харчової продукції по кондитерській галузі та ДП «Кондитерська корпорація «Roshen» і ПрАТ «ABK»
3.1. Аналіз законодавчої системи з нагляду за якістю продукції по кондитерській галузі………………………………………………………….. 60
3.2. Аналіз законодавчої системи з нагляду за якістю продукції на підприємствах ДП «Кондитерська корпорація «Рошен» і ПрАТ «АВК».. 73
3.3. Пропозиції щодо удосконалення законодавчої бази з питань нагляду за якістю харчової продукції в Україні……………………………………....... 84
Висновок до розділу III…………………………………………………........ 100
Висновки…………………………………………………………………….. 102
Список використаної літератури………………………………………… 105
Додатки………………………………………………………………………. 108

Вложенные файлы: 1 файл

курсовая (Восстановлен) (Восстановлен) (Восстановлен).docx

— 2.04 Мб (Скачать файл)

ДДД – максимальна доза ( у міліграмах на 1 кг маси тіла), щодобове надходження  якої в організм людини протягом усього життя безпечне для її здоров’я і здоров’я потомства. Це базовий  норматив гігієни харчування, який входить у санітарне законодавство.

Добуток ДДД на масу тіла стандартної  людини (60 кг) являє собою ДДН (у  міліграмах на добу) ксенобіотика у  складі раціону. Як норматив ДДН використовується за одним із трьох принципів: 1) комплексного нормування у їжі, воді і атмосферному повітрі (пестициди); 2) єдиного нормування ксенобіотиків, які надходять через  харчовий канал (нітрати); 3) незалежного  нормування у кожному середовищі (важкі метали).

Нормативи ГДК обмежують вміст  ксенобіотика в одиниці маси або  об’єму окремого продукту (у міліграмах на 1 кг або 1 дм3) таким чином, щоб  сумарний вміст речовини у добовому продуктовому наборі не перевищував  ДДН і у цьому разі не змінювались  харчові і біологічні властивості  даного продукту (якщо їх зміна не робиться навмисно, як у разі використання харчових добавок – ароматизаторів).

У зв’язку з цим для кожного  виду продуктів ураховують 3 показники  шкідливості – токсикологічний, органолептичний і загальногігієнічний, за якими визначають порогові концентрації 1) за токсикологічними критеріями, узгоджену  з ДДД; 2) яка запобігає зменшенню  біологічної цінності харчового  продукту; 3) яка запобігає погіршанню органолептичних властивостей. Менша  з трьох концентрацій визначить  лімітуючий показник шкідливості і  верхню межу допустимого вмісту нормованого ксенобіотика у даному харчовому продукті.

 

 

    1. Характеристика стану ринку продуктів в Україні

 

У 2010 р. підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів реалізували продукції на 110,44 млрд. грн. та забезпечили роботою 436 тис. працівників, або 13,7 % найманих працівників промисловості [9].

Протягом 2001–2009 рр. виробництво харчових продуктів зростало в середньому на 13% щорічно, що і дозволило забезпечити вітчизняних споживачів основними продовольчими товарами переважно за рахунок пропозиції вітчизняних товаровиробників. Попри це, нині існує потреба в імпортуванні продовольчих товарів, переважно тих видів, які відсутні у нашій країні. Серед імпортованих товарів харчової промисловості найбільшими обсягами імпорту мають такі: м'ясо і харчові субпродукти свійської птиці, цукор і тютюнова сировина [6].

Науковці передбачали можливість збільшення виробництва харчових

продуктів вітчизняними підприємствами. Нині їх споживання населенням України знаходиться на рівні, нижчому за рівень раціональних норм, встановлених Українським науково-дослідним інститутом харчування. Така ситуація пов'язана з тим, що у більш ніж третини домогосподарств доходи на душу населення є нижчими за прожитковий мінімум, встановлений законодавством.

Це і дало підставу говорити про можливість зростання споживання протягом наступних 4–5 років за наявності збільшення рівня доходів населення. Винятком є споживання хліба і хлібобулочних виробів та соняшникової олії [4, 10].

Оскільки в ринкових умовах головною рушійною силою виробництва є  попит, то за наявності платоспроможного підвищеного попиту буде зростати і пропозиція з боку виробників харчових продуктів (за інших сприятливих умов).

Крім здатності задовольняти потреби українців, харчова промисловість має експортний потенціал. У 20010 р. було експортовано готових харчових продуктів на суму 2518,2 млн. дол. США [9]. Серед негативних моментів, які перешкоджають збільшенню обсягів продажу на зовнішніх ринках, науковці виділяють високу собівартість експортної продукції [7]. Враховуючи те, що населення України поступово зменшується, для підприємств харчової промисловості важливою задачею стає налагодження експорту їхньої продукції. Остання нині експортується у Російську Федерацію, Білорусь, Казахстан, Італію, Німеччину, Іспанію, Нідерланди, США, Канаду, країни Близького Сходу [7].

Згідно зі статистичними даними, до товарів з найбільшими обсягами експорту відносяться: яловичина свіжа, охолоджена або морожена, олія соняшникова, цукор білий.

Незважаючи на досить позитивні  значення показників діяльності підприємств харчової промисловості, у їхній роботі існує низка негативних чинників, які стримують розвиток.

У ринковій економіці на пропозицію, крім попиту та доцільності для виробника виготовляти певний обсяг продукції, також впливає обмеженість ресурсів. Особливо цей чинник значущий для підприємств харчової промисловості, оскільки за високої матеріаломісткості продукції їм доводиться задовольняти потреби у продовольчих товарах в умовах постійного зростання населення планети.

Як відомо, підприємствам з виробництва продуктів харчування постачає сировину сільське господарство. Через існуючі труднощі у вирощуванні сировини багато підприємств харчової промисловості мають проблеми із забезпеченням виробництва достатньою кількістю продукції належної якості. Внаслідок цього нині спостерігається «невідповідність продукції стандартам якості і використання при виробництві харчових продуктів добавок, замінників тощо», що погіршує конкурентоспроможність продукції підприємств, особливо на зовнішніх ринках.

До чинників, які гальмують розвиток харчової промисловості і мають негативний вплив на ефективність діяльності підприємств, крім стану сировини, належить також стан основних засобів. Згідно зі статистичними даними, у дію постійно вводяться нові основні засоби, але, як показує практика, лише незначна частина промислових підприємств здійснює оновлення цих засобів на належному інноваційному рівні, решта, як правило, обмежується заміною зношених деталей чи зміною обладнання на аналогічне. Так, протягом 2001- 2009 рр. рівень інновацій не перевищував 2% у загальному обсягу інвестицій в основний капітал при значних вкладеннях в основні засоби [6]. Причиною такого стану справ найчастіше є відсутність у підприємств можливості фінансувати ефективне оновлення основних засобів. Внаслідок цього на промислових підприємствах половина обладнання використовується більше 20 років – відбувається нагромадження застарілої техніки й устаткування, що знижує продуктивність їх використання та збільшує витрати на утримання й експлуатацію. Варто зауважити, що підприємства, які не використовують передове обладнання та нові технології, перетворяться з часом на аутсайдерів ринку.

Для підприємств харчової промисловості  характерна низька інноваційна активність. Варто підкреслити, що саме інновації є джерелом успішного розвитку (про що свідчить досвід таких країн, як Німеччина, Японія та США), без їх здійснення підприємствам важко буде посісти гідне місце на світових ринках. Використання ж нових знань і технологій виробництва особливо важливі у конкурентній боротьбі, оскільки дозволяють опиратись впливу зовнішніх чинників. До підприємств, які найбільше уваги приділяють інноваціям, можна віднести виробників напоїв і кондитерських виробів.

Усі негативні чинники впливу на діяльність підприємств харчової промисловості особливо гостро дали про себе знати у 2008 р., коли Україна стала членом Світової організації торгівлі.

З одного боку, вступ до цієї організації  повинен покращити імідж нашої країни, позитивно вплинути на її інвестиційну привабливість, дати можливість підприємствам, у тому числі і підприємствам харчової промисловості, розширити ринки збуту, зменшити тарифні і нетарифні обмеження входження на ринки країн ЄС, сприяти розвитку підприємств.

З іншого боку, після вступу до СОТ  Україна сама стала більш відкритою для іноземних товаровиробників і, як виявилось, не всі вітчизняні підприємства готові до гідної конкуренції з ними. Крім того, фахівці харчової промисловості побоюються, що на внутрішньому ринку з'явиться неякісна іноземна продукція, оскільки Україна, на відміну від європейських країн, не завжди здатна захистити споживачів за допомогою санітарних і ветеринарних бар'єрів[13].

Враховуючи вищесказане, слід зазначити, що вступ до СОТ по-різному позначився на підприємствах різних галузей харчової промисловості.

Ці зміни є позитивними для  підприємств зернової, кондитерської, алкогольної та пиво-безалкогольної галузей, олійно-жирового комплексу. Вступ до СОТ дозволяє їм збільшити обсяги експортованої продукції, оскільки внутрішній ринок цих видів товарів насичений. Конкуренції з боку імпортерів на вітчизняному ринку вони не бояться, бо переконані в лояльності споживачів до своєї продукції [10]. Звичайно, «слабкі» виробники навіть у згаданих вище галузях зазнають певних втрат у зв'язку з недостатньою відповідністю якості продукції міжнародним стандартам, відсутності брендової продукції та передових технологій, обмеженістю існуючого у них ринку збуту. Зміни насамперед вплинуть на дрібні підприємств, які не мають розробленої стратегії розвитку.

Досить складна ситуація після  вступу у СОТ склалася у виробників молочної та м'ясної продукції. Так, представники м'ясної галузі виявилися не готові до цінової конкуренції, оскільки собівартість вітчизняного м'яса вища за імпортоване, а підприємства молочної галузі стали ще більш обмежені у придатній для виробництва сировині – молоці. Молоко, яке до вступу у СОТ відповідало українським стандартам, нині не можна використовувати навіть для задоволення потреб внутрішнього ринку [5]. Тому експерти прогнозують, що обсяги імпортованої молочної продукції можуть збільшитись на 85% [10].

Прогнозують труднощі і для виробників плодоовочевої продукції. Вразливим виявився і буряково-цукровий комплекс, підприємства якого не здатні виробляти конкурентоспроможний цукор у зв'язку з відсутністю стабільних зон буряконасіння, енергоощадних технологій і достатньої кількості сировини [7].

Щоб бути конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, підприємствам харчової промисловості необхідно працювати за стандартами СОТ. Це потребує значних капіталовкладень для удосконалення як основних засобів, так і сировинної бази, а тому перед підприємствами виникло питання пошуку фінансових ресурсів для здійснення необхідних інвестицій.

Вже існуючі труднощі у підприємств  із фінансуванням інноваційно-інвестиційних проектів посилились у 2008 р. у зв'язку зі світовою фінансовою кризою. Її вплив на економіку України став очевидним, коли у жовтні 2008 р., вперше з 2000 р., Державний комітет статистики України зафіксував падіння ВВП на 2,1% порівняно з минулорічними показниками за аналогічний період [3, 4]. Фінансова криза в поєднанні з політичною нестабільністю в Україні торкнулась її економіки більше, ніж передбачалось. І хоча харчова промисловість через специфіку її продукції зазнала не такого жорсткого впливу, як металургійна чи хімічна, проте для підприємств галузі дія зовнішніх фінансових чинників виявилась відчутною. Протягом січня-жовтня 2009 р. підприємствами харчової промисловості було реалізовано продукції на 99231,0 млн. грн., що погіршило підсумки роботи підприємств на 6,5% порівняно з цим же періодом у 2008 році [9].

Економічна криза набула соціального  характеру – у 2008 р. було вивільнено 77,4 тис. працівників [9]. Чисельні скорочення вплинули на рівень доходів населення. Знижена купівельна спроможність населення сприяла хоча й помірному, проте зниженню обсягів реалізованої продукції харчових підприємств у натуральному вираженні. Частина споживачів відмовилась від дорогих видів харчових продуктів, надавши перевагу дешевшим. Все це в поєднанні зі зростаючою дебіторською заборгованістю знизило платоспроможність підприємств та їхню здатність до самофінансування необхідних проектів з удосконалення діяльності.

Підприємства харчової промисловості  України, попри існуючі перешкоди у здійсненні інвестицій іноземними інвесторами, залишаються інвестиційно привабливими. У 2008 р. 1,656 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій було вкладено у підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, що склало 20,5% від загального обсягу іноземних інвестицій, спрямованих у промисловість України. Найбільшими іноземними інвесторами в українську промисловість є Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Російська Федерація, США [9].

Зацікавленість інвесторів у вкладенні  коштів у проекти підприємств харчової промисловості під час кризи зумовлена їх швидкою окупністю порівняно з інвестиціями в інші галузі. Загалом, протягом 2008 р. підприємствами української промисловості було залучено 8,1 млрд. дол. США (22,6% загального об'єму прямих іноземних інвестицій) [9].

 

 

    1. Характеристика законодавства щодо нагляду за якістю харчової продукції в Україні

 

Насамперед зазначимо, що відповідно до ст. 1 Закону, безпечність харчового  продукту – стан харчового продукту, який є результатом діяльності з  виробництва та обігу, яка здійснюється з отриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, а забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням. Наслідком такої діяльності є безпечний харчовий продукт – тобто продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров'я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

До системи державних органів, які в межах їх компетенції  забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів, а  також державний контроль та нагляд за їх виконанням, відповідно до ст. 4 Закону входять: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади  з питань охорони здоров’я; Державна санітарно-епідеміологічна служба України (надалі – Санітарна служба); Державна служба ветеринарної медицини України (надалі – Ветеринарна служба); центральний орган виконавчої влади  з питань агарної політики (надалі – Мінагрополітики); центральний  орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої  політики (надалі – Держспоживстандарту).

Державне забезпечення належної якості та безпеки харчових продуктів здійснюється Кабінетом Міністрів України, уповноваженими центральними та місцевими органами виконавчої влади у таких формах:

1. Державне нормування показників якості та безпеки харчових продуктів.

2. Державна реєстрація харчових продуктів.

3. Державна реєстрація харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок.

4. Державна реєстрація нормативних документів на харчові продукти. Порядок державної реєстрації вказаних нормативних документів установлюється Держстандартом України. Забороняється використання та державна реєстрація нормативних документів на харчові продукти і супутні матеріали без установлення в них показників безпеки;

Информация о работе Законодавча система нагляду за якістю харчової продукції