Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху

               Міністерство освіти і науки,  молоді та спорту України

      Уманський  державний педагогічний університет  імені  Павла Тичини

                                       Інститут розвитку дитини 

                                                 

 

 

 

 

 

                                             

 

                                                  ІНДЗ на тему:

«Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ФДО

34 групи

Латанська Ірина

Викладач:

Чепка О.В

                     

                     

                                              

 

 

 

                                                   Умань 2012

 

                                                       Зміст

Вступ

1.Теоретичні обґрунтування  спеціального навчання осіб з  порушеннями слуху.

   1.1Характеристика спеціального  навчання осіб з порушенням слуху.

   1.2 Проблеми інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище

2. Методи роботи з дітьми  які мають порушення слуху

    2.1 Організація навчально - виховного процесу в закладах для дітей з вадами слуху

    2.2 Консультація для сім’ї яка виховує дитину з вадами слуху.

Висновок

Список використаних джерел

 

                                                      Вступ

 

     Останні роки характеризуються реформуванням системи і змісту освіти, прийняттям і впровадженням у дію ряду державних освітніх документів, спрямованих на реалізацію принципів демократизації і гуманізації освіти.

      Статистичні дані Державного комітету статистики України свідчать, що на сьогодні близько 58 тисяч сімей виховують дітей з вадами розвитку. Процент захворюваності постійно зростає і в останні роки досяг рівня 19,2%. За даними Міністерства охорони здоров'я України, на сьогодні в країні налічується 152 тисячі дітей-інвалідів (у порівнянні з 141 тис. в 1997 році). Рівень інвалідизації зріс на 24%. Серед них —11 тисяч 240 дітей з патологією лор органів, що становить 5,7% від загальної кількості дітей-інвалідів в Україні (за матеріалами І Всеукраїнського симпозіуму з питань діагностики, протезування, реабілітації слухання і мовлення, К., 2001 р.).

      Сьогодні в Україні велика кількість дітей з вадами слуху потребує значно більшої уваги від держави і суспільства. В державі створена диференційована мережа спеціальних закладів освіти. В Україні на даний час діє 32 школи для глухих дітей, 32 школи для слабочуючих, 30 дошкільних установ для дітей з вадами слуху.

     Частина дітей з комбінованим дефектом перебувають на домашньому утриманні. Частина відвідує масові школи, які не готові до інтеграції дітей з вадами слуху.

     Від забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку особистості дитини з вадами слуху в дошкільному віці залежить її подальша доля, входження в суспільство людей, які нормально чують та особистістісне самоствердження. З огляду на це актуальною є дослідження науково-практичних аспектів організації психолого-педагогічної роботи з дошкільниками з вадами слуху.

     Об’єкт дослідження: процес організації спеціального навчання дітей з порушенням слуху.

     Предмет дослідження: спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху.

     Мета роботи: полягає в  теоретичному обґрунтуванні спеціального навчання осіб з порушеннями слуху.

Відповідно до мети дослідження  було визначено такі основні завдання дослідження:

- теоретично обґрунтувати проблему спеціального навчання осіб з порушенням слуху ;

- сформулювати основні дидактичні поняття з теми;

- проаналізувати сучасну систему організації спеціальної освіти в Україні;

- визначити актуальні проблеми інтеграції дітей з вадами слуху навколишнє середовище.

 

 

 

 

 

1.Теоретичні обґрунтування спеціального навчання осіб з порушеннями слуху

  

1.1Характеристика спеціального  навчання осіб з порушенням слуху

     В окремі періоди складної історії України погляди її прогресивних громадян і позиції держави в цілому щодо доцільності та можливостей навчання й виховання нечуючих були достатньо різними: іноді вони випереджували розвиток суспільства, часом розвивалися паралельно з науковими теоріями вчених сусідніх країн, траплялися й стадії явного застою, припускалися помилки.

    Умовними віхами цих періодів є історичні зміни ставлення держави та спільноти до осіб з певними відхиленнями в розвитку. Зокрема, в історії України можна виділити такі: –

(ХІІІ – кінець XVII ст.) — період опіки;

II (кінець XVII — початок  XIX ст.) – період спроб навчання  і виховання окремих осіб з  розладами;

III (початок XIX — початок  XX ст.) – період усвідомлення доцільності  навчання трьох категорій дітей:  із порушеннями слуху, зору, розумово відсталих;

IV (початок XX ст. – 1991 р.) — період визнання необхідності навчання всіх дітей з відхиленнями в розвитку.

     У І і II періоди складалися передумови виникнення системи спеціальної освіти. III період еволюції ставлення до осіб з розладами (початок XIX — початок XX ст.) збігається з першим етапом становлення національної системи спеціальної освіти в Україні. Цей час розгортання мережі спеціальних закладів знаменний тим, що кількаразово переривався подіями, які спричинили докорінну перебудову держави й суспільства. Сформувалася ця система вже у пореволюційній Україні, в момент зміни державного устрою, ідеології, ціннісних орієнтацій, морально-етичних та культурних норм, глибокої економічної кризи, громадянської війни.

    Спеціальні школи й училища, які почали відкриватися в Україні в першій половині XIX ст. за приватної ініціативи, працювали кожний за власною програмою, використовуючи свої методи та програми, здебільшого покладаючись на досвід колективу викладачів, чимало з яких мали практику роботи з глухонімими в Петербурзькому та Арнольдо - Третьяківському

І. Соколянський підготував доповідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові». Він наполягав на створенні такої школи, яка була б нерозривно пов'язана з життям народу і в якій би навчання здійснювалося рідною мовою. Цікавими були доповіді про практику роботи з глухонімими дітьми: Н. Патканова (Київ) висвітлювала «Досвід фізіологічного дослідження глухонімих», О. Мальцев (Олександрівськ) розповідав про участь закладів Олександрівського відділу опіки глухих у сіль-ськогосподарських та промислових виставках, про необхідність по-пуляризації у суспільстві ідей щодо навчання глухонімих.

 Розглядалися болючі питання матеріального забезпечення закладів для глу-хих і сурдопедагогів, які працюють там, — М. Попов (Олександрівськ), проблеми післяшкільної долі глухонімих — П. Гладуш (Олександрівськ). Учасники з'їзду висловлювали невдоволення станом справ з навчання і виховання глухих дітей, наслідками навчання їх усної мови і, чи не найважливіше, обговорювали проблему загального навчання глухих дітей.

     На жаль, чимало проблем, які турбували науковців, не могли бути вирішеними того часу, оскільки училища і школи для глухонімих існували як філантропічно-благодійницькі заклади. Не було єдності у підходах до навчання і виховання нечуючих, єдиної системи підготовки сурдопедагогічних кадрів тощо. І хоча окремі сурдопедагоги висували сміливі ідеї, фактично вони розбивалися об скелі нестачі коштів та байдужість держави стосовно долі глухонімих.

     Однак цей етап в історії української сурдопедагогіки відзначається й низкою позитивних поглядів і певних зрушень стосовно навчання і виховання глухих. Насамперед це стосується оптимістичної оцінки пізнавальних можливостей глухонімих в умовах спеціально організованого навчання; обстоювання думки щодо раннього виховання глухих і диференційованого підходу у процесі їхнього навчання; переконання, що процес освіти глухих полягає не лише у накопиченні знань, а й у розвиткові розумових здібностей на основі опанування словесної мови. Достатньо прогресивно вирішувалася і проблема формування та використання різних засобів спілкування. Навіть у часи найбільшого захоплення «чистим усним методом» українські науковці не відкидали міміко-жестикуляційну мову, як необхідний навчальний засіб. І, врешті, було створено певну систему навчання глухих, що, як зазначає О. Дячков, «...за вихідними теоретичними принципами, визначенням цілей і завдань освіти, а також за змістом, методами і засобами навчання є передовою, прогресивною системою... яка виникла і розвинулася на основі вітчизняних ідей...».

           Сучасна система організації спеціальної освіти в Україні

     Для осіб з вадами слуху у нашій країні створена державна система освіти, яка пройшла тривалий шлях у своєму становленні та розвитку. На сучасному етапі дана система в основному відповідає структурі освіти, визначеній Законом про освіту в Україні.

     Проблема допомоги дітям, які мають проблеми зі слухом на сучасному етапі знаходиться під патронатом держави. В Україні на сьогодні працює досить стабільна мережа закладів, які готові надати допомогу дітям з вадами слуху. Функціонує 33 дошкільні заклади, у яких виховується близько 800 дітей. Фахівці з дошкільного виховання переконані, що чим раніше дитина, яка має проблеми зі слухом, потрапляє під патронат фахівців-сурдопедагогів, тим краще вона адаптується до суспільного життя.

     Разом із дошкільними закладами в Україні працюють близько 60 шкіл-інтернатів, з них 32 школи для глухих дітей і 26 — для дітей зі зниженим слухом. В багатьох з них функціонують дошкільні відділення. Ці школи-інтернати відвідують близько 7,5 тисяч дітей з порушеним слухом.

      Здобутками нашого сьогодення є те, що діти, які мають вади слуху, мають можливість одержувати в спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах повну загальну середню освіту з певним професійним ухилом. Років десять тому про це навіть не говорили, про це могли тільки мріяти особи з порушенням слуху. На сьогодні можна сказати, що ця проблема активно вирішується. Більше того, певна кількість наших шкіл-інтернатів прагнуть так змоделювати свій навчально-виховний процес, щоб дати в руки випускникам професію, можливість жити самостійно і заробляти на життя. На даний час в різних регіонах України для студентів з порушеннями слуху функціонує більше 20 груп у вищих і середніх навчальних закладах. Зокрема, в Донецькому технікумі промислової автоматики готують спеціалістів з обслуговування комп'ютерної техніки; в Ужгородському коледжі мистецтв — спеціалістів з образотворчого мистецтва та дизайну. Електротехнічний коледж міста Запоріжжя випускає фахівців з обробки металів на верстатах і автоматах. В Івано-Франківську студенти з порушеним слухом навчаються в коледжі фізичного виховання, а у Львові — в лісотехнічному коледжі. У київських навчальних закладах, зокрема, в промислово-економічному коледжі, технікумі легкої промисловості, художньо-промисловому технікумі, ест-радно-цирковому училищі відкрито групи для підготовки спеціалістів різних напрямів з числа осіб, які мають проблеми зі слухом.

     Слід зазначити, що діти з порушеним слухом можуть продовжити своє навчання в різних вищих навчальних закладах України. Ректорам вузів надіслано лист Міносвіти, в якому повідомляється про «режим найбільшого сприяння» таким абітурієнтам. Сьогодні різними формами навчання у вищих навчальних закладах охоплено понад тисячу осіб, які мають вади слуху.

     Нині Міністерством освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук проводиться значна робота по розробці Державних стандартів освіти осіб з особливими потребами. Настав час говорити не про вади окремих осіб, а про те, що ці особи мають особливі потреби, а держава і суспільство мусять їх задовольнити. Велика планомірна робота по розробці Державних стандартів спеціальної освіти здійснюється в Інституті дефектології АПН України, водночас вирішуються питання щодо тривалості навчання в спеціальних школах-інтернатах. Практики, науковці, управлінці приходять до висновку, що в даному випадку, швидше за все, треба говорити про трансформацію змісту самої освіти без значного продовження терміну навчання.

      Спеціальні дошкільні заклади, школи-інтернати мають проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, зокрема, з придбання спухопроте-зуючої і спухокоригуючої апаратури.

       В кращому становищі діти, батьки яких спроможні купити ці апарати. Всі інші повинні забезпечуватися спухокоригуючою апаратурою за рахунок держави. Однак, сьогодні в більшості закладів, на жаль, використовується апаратура старих зразків, яка не відповідає сучасним технічним вимогам. Це проблема, яка потребує нагального вирішення.

 

1.2 Проблеми інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище

 

     Проблема інтеграції осіб з особливими потребами у суспільство є загальною для всіх країн світу. За минулі півстоліття високорозвинені країни пройшли шлях від включення дітей з особливими потребами в суспільство та розв'язання проблеми їх взаємної адаптації до надання інтеграції значення такого процесу, який сприяє гуманізації суспільства.

     Зміни в соціально-культурному, економічному і геополітичному контексті в Європі позитивно вплинули на життя і розвиток молодої самостійної української держави, яка сьогодні перебуває на початку шляху розробки та втілення процесу інтеграції осіб з вадами слуху в соціокультурний простір країни.

     Лише навчившись активно взаємодіяти з соціальним оточенням, дитина зможе відчути себе повноцінним членом суспільства. У соціальному розвитку дитини з вадами слуху можна спостерігати перешкоди, які виникають з фізіологічних і фізичних причин, а також з причин, пов'язаних з особистісним розвитком — почуттями, ставленням до життя.

      Випускники шкіл-інтернатів погано самостійно орієнтуються в життєвих ситуаціях, у вмінні визначитися у виборі професії, власних поглядах і переконаннях, умінні поводитися в нестандартних ситуаціях. Через проблеми зі слухом вони мають обмежені знання про людський колектив, його вимоги до кожної особистості, погано орієнтуються в мотивах діяльності, не вміють співвідносити свої прагнення і вчинки із загальними завданнями, вимогами. Часто у випускників шкіл спостерігаються проблеми особистісного розвитку: недостатня критичність в оцінюванні чужих і власних вчинків, ізольованість від колективу, переоцінка сил, або, навпаки, нерішучість, невпевненість. Це все значною мірою залежить від досвіду спілкування, контактів з людьми, зумовлених відсутністю або зниженням слуху, недорозвитком мовлення, не-доліком виховання, яке не забезпечило компенсацію вищезгаданих дефектів.