Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху

       Діагностика слуху при сучасному обладнанні кабінетів отоларингологів дає змогу виявляти порушення слухової функції дитини в ранньому віці, завдяки чому можна здійснювати коригуюче навчання і виховання у найбільш сприятливий сензитивний період психічного розвитку дитини.

       То як же навчати і виховувати малюка у цьому віці? Які вправи і заняття з ними проводити?

       У віці від року до трьох дитина з порушеннями слуху здебільшого неорганізована, не вміє гратися, контактувати з іншими людьми і дітьми. Тому першочергове завдання — навчити дитину наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої особисті дії, гратися з членами родини, підкорятися вимогам батьків.

       Оскільки рухи малюків з вадами слуху слабко координовані і незграбні, починати заняття варто з навчання дітей наслідувати рухи дорослих. Заняття краще проводити перед дзеркалом, щоб дитина бачила в ньому і себе, і дорослого. Тоді вона вчиться не тільки виконувати фізичні вправи (піднімати руки вгору, розводити їх у сторони, нахиляти тулуб, тупотіти ніжками тощо), а й наслідувати дії, порівнювати рухи свого тіла з рухами дорослого. На кожному занятті, які бажано супроводжувати ритмічною музикою, відпрацьовуються два-три рухи, вводяться поступово нові рухи. Так дитину підводять до наслідування більш дрібних рухів рук та обличчя.

       Для розвитку дрібної моторики корисно використовувати вправи э ґудзиками. Ґудзики розсипають по підлозі і показують малюкові, як їх збирати та складати у коробку. Це завдання можна використовувати і навчаючи дитину виділяти різні ознаки предметів: колір, фор­му, розмір тощо. Наприклад, можна доручити маляті не тільки зібрати ґудзики з підлоги, а й по­ділити їх на білі та червоні (білі покласти в білу чашку, а червоні — в червону). Для формування понять про розмір дитині пропонують скласти великі й маленькі ґудзики відповідно у малі або великі чашки або коробки.

       Корисно навчати малюка наслідувати дії дорослого в процесі гри з кубиками. Спочатку дитина вчиться складати з трьох-чотирьох кубиків різні споруди (башточку, будиночок, огорожу тощо), крок за кроком повторюючи дії дорослого. Поступово гру ускладнюють. Якщо на перших заняттях дитина і дорослий діяли одночасно (дорослий поклав кубик, так само зробила дитина і т.д.), то надалі малюк спочатку спостерігає за діями мами чи тата і тільки після того, як вони завершать роботу, сам починає працювати з кубиками, орієнтуючись на зразок.

       У такій самій послідовності можна навчати малюка гратися з пірамідкою. Для формування просторової орієнтації і просторових уявлень дитини бажано навчити її складати зображення предметів (квітку, метелика, чашку, яблуко тощо) з двох-трьох частин. Спочатку малюкові показують, як треба накладати частини зображення на зразок, а потім навчають поєднувати ці частини малюнка поряд із зразком. Такі ігри-заняття дуже корисні для формування уявлень про ціле та його частини, вміння порівнювати предмети, бачити подібність та відмінність, виправляти допущені помилки.

       У цьому віці малюка навчають гратися іграшками: колисати ляльку, годувати її, супроводжуючи дії відповідними звуками («а-а-а», «ам-ам»), котити машину («бі-бі-бі») тощо.

      Водночас варто ознайомлювати дітей з навколишнім світом: з предметами, які їх оточують у квартирі, навчати співвідносити ці предмети з відповідними зображеннями на малюнках, ототожнювати зображення однакових предметів на малюнках у книжках та лото.

       Коли дитина починає відвідувати дитячий садок, батькам варто вже з перших днів налагодити тісний зв'язок із сурдопедагогами і вихователями, оскільки тільки спільна робота сім'ї та педагогів може забезпечити ефективний усебічний розвиток кожній дитині з вадами слуху.

       Починається така спільна робота з того, що батьки підтримують удома той режим, який установлено в дитячому садку. Нехтування цим може призвести до таких негативних проявів у поведінці дитини, про які розповіла нам мати Катрусі П. У суботу та неділю, коли Катруся бувала вдома, вона часто дратувалася, капризувала, не хотіла самостійно вдягатися, їсти тощо. З'ясувалося, що причина такої поведінки дівчинки — зміна розпорядку дня, до якого звикла Катя в дитячому садку. Батьки пізно вкладали донечку спати увечері, не завжди забезпечували дитині денний відпочинок.

       Дуже бажано, щоб вдома у малюка був власний ігровий куточок, в якому знаходяться його іграшки, фарби, альбом для малювання тощо. Влаштовуючи такий куточок, батьки повинні пам'ятати, що справа не в кількості іграшок, а в правильному їх доборі. Так, у Віті Г. вдома дуже багато різних іграшок, але хлопчик ними не грається, тільки розкидає по всій квартирі та постійно ламає. Коли мама чи тато заходять із сином до крамниці, він вимагає, щоб йому купували нові іграшки, і батьки, аби догодити дитині, виконують його забаганки. Вдома ж хлопчик грається новою іграшкою годину-другу, а потім відкидає її геть і більше ніколи нею не цікавиться.

       Що зробити, щоб інтерес до іграшки не зникав? Які іграшки варто купувати?

       Щоб інтерес до іграшки не пропадав, а навпаки, зростав, малюка треба навчити виконувати з нею багато різних дій, підказувати йому сюжети нових ігор. Отже, замість великої кількості різноманітних іграшок, досить придбати дві-три звичайні ляльки й різні речі, потрібні для ведення «лялькового господарства» (лялькові меблі, посуд тощо), дитячий «конструктор», кілька машинок різного кольору. У наш час не всі можуть придбати і ці речі, але варто показати дитині, як з коробок чи різнома­нітних будівельних матеріалів (кубиків, брусків тощо) побудувати ліжко для ляльки, стільці тощо, а ляльковий одяг нехай пошиють мама чи бабуся. Усе це, звичайно, важливо. Проте помилкою було б вважати, що за наявності згаданих іграшок дитина сама навчиться самостійно гратися.

       Психолог Г.Л. Вигодська присвятила спеціальне дослідження проблемі керівництва сюжетно-рольовими іграми дітей з вадами слуху. Вона вважає, що ці діти, більше, ніж діти, які мають повноцінний слух, потребують керівництва ігровою діяльністю. Допомогти своїй дитині навчитися гратися повинні самі батьки. Починати навчання треба з елементів творчої гри. Ось, наприклад, як навчила свою доньку гратися лялькою мама Наталочки Б. Увечері, перш ніж класти донечку спати, мама разом з нею покладала ляльку. Вранці, коли мала вже була вдягнена й умита, мама пропонувала їй «розбудити» ляльку і підготувати її до «сніданку» (вмити та вдягнути). Потім Наталочка разом з лялькою йшли снідати. Поступово дівчинка навчилася відтворювати ігрові дії з лялькою. Так само можна навчити дітей з вадами слуху «готувати їжу» для ляльок, «лікувати» їх тощо. 

       Щоб у дитини виникали ігрові задуми, її життя має бути насичене враженнями, які вона могла б відображати у грі. Для цього треба під час прогулянок та екскурсій постійно зосереджувати увагу маляти на всьому, що його оточує. Наприклад, показувати, що на вулиці є будинки — високі й низькі, їздять машини, автобуси, ходять пішоходи. Удома можна разом з сином чи донькою побудувати з кубиків та брусків вулицю, де їздитимуть іграшкові машини, а роль пішоходів виконуватимуть ляльки.

       Окрім ігор, батьки дитини з вадами слуху мають приділяти увагу і її заняттям. Може виникнути питання: чим відрізняється заняття від гри?

       Відмінність полягає насамперед у тому, що в результаті заняття дитина повинна щось зробити, тобто має бути продукт діяльності: малюнок, вирізана з паперу фігурка тварини тощо. Повчальною з цього погляду може бути розповідь батька Сашка В. Улітку він водив сина до зоопарку. Після цього хлопчик захотів удома зробити іграшковий зоопарк, але багатьох тварин, які йому дуже сподобалися, серед іграшок не виявилося. Тоді тато запропонував Сашкові зробити ці іграшки власноруч. Отже, кілька вечорів хлопчик разом з батьком були захоплені новою і цікавою справою: малювали, вирізували з паперу та ліпили з пластиліну тварин для гри в зоопарк. Весь цей час хлопчик постійно заводив розмову про тварин, запитував, як вони називаються, що їдять тощо. Підготовка до цікавої і бажаної гри не тільки сприяла формуванню в дитини корисних навичок цілеспрямованої продуктивної діяльності, а й стимулювала її мовленнєву діяльність.

       Розвиток мовлення дитини з порушенням слуху — найважливіше завдання спеціального дошкільного закладу. Але без усебічної допомоги батьків у цій роботі дитині буде важко опанувати мовлення як засіб спілкування. Що ж повинні робити батьки дитини, яка погано чує, для розвитку її мовлення, з чого починати?

       Починати треба з формування понять. З практики та психологічних досліджень відомо, що на початковому етапі оволодіння мовленням слово і для дитини, яка добре чує, є символом (знаком) одного певного предмета, з яким його пов'язують дорослі, навчаючи дитину. Діти з нормальним слухом швидко оволодівають багатозначністю мови в процесі спілкування і навчаються бачити єдність у різноманітності предметів, які називаються одним словом. Слово ж у розумінні дитини з порушенням слуху дуже довго ще буває однозначним і не розвивається в поняття, а є етикеткою, назвою одного конкретного предмета.

      Так, батьки Віти 3. розповідали, що дівчинка певний час не співвідносила назви предметів, які бачила в дитячому садку, з аналогічними предметами вдома, які були дещо іншої форми або розміру. Наприклад, в її розумінні слово стілець означало тільки маленький дитячий стільчик, а слово плаття стосувалося лише її блакитної сукенки, в яку вона була вдягнена, коли вперше почула це слово в дитячому садку.

     В домашніх умовах, у побуті, на прогулянках, екскурсіях у батьків виникає набагато більше, ніж в умовах дитячого садка, можливостей ознайомити своїх малят з предметами різної форми, розміру та кольору, назви яких вони вивчили на заняттях. Для цього треба, забираючи дитину ввечері додому, поцікавитися у педагогів, які нові слова вона вивчила в дитячому садочку цього дня.

       Друга відповідальна ділянка роботи, яка не може бути успішною без активної участі батьків, — навчання дітей з вадами слуху мовного спілкування. Адже засвоєння такими дошкільнятами на заняттях слів, які означають назви предметів і дій, ще не приводить до активного мовлення, а тільки певною мірою забезпечує пасивне його розуміння. Активне ж користування мовою потребує постійного вправляння, яке дуже важко організувати в колективі дітей з порушенням слуху і яке батьки можуть організувати в домашніх умовах. Але для цього треба постійно цікавитись успіхами малюка, знати зміст і обсяг слів і речень, які він засвоїв на заняттях у дитячому садку. А потім удома весь цей матеріал постійно повторювати, закріплювати на спеціальних заняттях та використовувати в спілкуванні з дитиною. Щоб забезпечити широке мовне спілкування дитини, варто залучати до цього не тільки всіх членів родини, а й сусідів, повсякчас викликати в дитини потребу висловитися

      На початку роботи головна мета — привчити дошкільнят вживати відомі їм слова та речення для висловлення своїх бажань. Наприклад, вживати такі речення, як: «Дай ляльку», «Я хочу пити», «Ходімо гуляти» тощо. Якщо дитина знає ці речення, але для задоволення своїх потреб використовує жести або міміку, батьки повинні виразом обличчя показати, що не розуміють її, або запропонувати повторити своє прохання за ними і тільки в тому разі, якщо вона це зробить, задовольнити прохання малюка.

       На жаль, бувають випадки, коли люблячі батьки намагаються виконувати всі бажання і забаганки дітей. Це може зашкодити вихованню та розвитку дитини. Виходить, що малюкові зовсім не треба старатися словесно виражати своє прохання, адже для задоволення їх   батьками досить міміки та жестів.

       Для ефективного розвитку мовлення дитини із слабким слухом батьки повинні в побуті, на прогулянках, у спільних іграх створювати такі ситуації, щоб у дітей виникала потреба виражати свої прагнення та бажання словом.

        Як відомо, саме в дошкільному віці у дітей з нормальним слухом з'являються численні запитання про навколишні предмети і явища. У малят з порушенням слуху це відбувається значно пізніше. На заняттях у дитячому садочку педагоги приділяють багато уваги роботі над запитаннями. Дітей учать розуміти запитання і адекватно на них відповідати. Але практика показує, що процес засвоєння знань та їх застосування в активному мовленні у дітей, які погано чують, триває надто довго, що пояснюється зниженням їх пізнавальної активності.

       Для дитини з вадами слуху довкола більше невідомого, ніж для її здорових однолітків, які за допомогою слуху і мовлення більше дізнаються про предмети і явища навколишнього світу. Малюк з недоліками слуху не вміє побачити невідоме, тому в нього не виникає ніяких запитань, навіть тоді, коли він володіє потрібними мовними засобами.

       Ось чому батьки мають постійно звертати увагу дітей на явища і предмети, ставити запитання, емоційно підкреслювати свою зацікавленість і таким чином стимулювати інтерес малюків до навколишнього світу, прагнення запитувати про побачене.

                                                Висновки

      Проблема організації навчання та виховання осіб з вадами слуху посідає важливе місце в педагогічній спадщині українських мислителів минулого. Погляди на освіту цієї категорії людей з обмеженими можливостями життєдіяльності в Україні формувалися під впливом досягнень науковців і практиків західноєвропейських та російських закладів для глухонімих. В цілому педагогічні погляди вітчизняних учених характеризуються оптимістичною оцінкою можливостей розвитку пізнавальної діяльності дітей з недоліками слуху. Вони прийшли до висновку, що погляди на обмежені можливості розвитку глухих несправедливі й відкинуті доказами, заснованими на досвіді.

       В сучасній Україні проводиться теоретико - методична та організаційна робота з метою вдосконалення діяльності системи спеціальної освіти. Корекційну допомогу діти з вадами слуху можуть одержати на всіх вікових етапах розвитку, передусім дошкільному.